Відмова від метафізики й філософського осмислення вихідних категорій, що описують взаємодію індивіда й суспільства, привів до їхнього заміщення на філософському рівні моделями, що представляють еклектичну суміш концепцій людини (запозичених з тих або інших теоретичних напрямків поза самою соціальною психологією) з розповсюдженими ідеологічними поглядами. Виключення "сили абстракції" (К. Маркс) із числа методів логічно означало виключення тих об'єктів, які інакше й не можуть бути вивчені в силу своєї складності. Оскільки найбільш спостережуваною соціальною одиницею є дійсний індивід і його безпосередня життєдіяльність: особисті контакти, поводження, прийняття рішень, прояву симпатій і антипатій і т.п., то він і став центром досліджень, обумовивши індивідуалістичне трактування соціальних процесів більше високого рівня, заважаючи тим самим зрозуміти реальний зміст і саме індивідуальне поводження.
Вимога реєстрації тільки зовні спостережуваних фактів привело до вихолощування суті людини, зокрема ігноруванню його здатності вирішувати проблеми в ідеальному плані. Тим самим деформувалося дослідження процесів, що опосередковують відносини людини із природним і соціальним миром.
Теза про те, що ціль дослідження складається в нагромадженні фактів, що наука не може вийти за межі здорового глузду, а гіпотези гарні тільки ті, які можуть бути доведені в експерименті, будучи реалізованої, породила колосальний обсяг фактів без найменшої надії на їх скільки-небудь осмислену інтеграцію. Проходження постулату про те, що основне в науці - метод, перетворило засіб у самоціль, привело до ототожнення методології з аналізом конкретних емпіричних методів. Нарешті, відмова від рішення гносеологічних питань, означаючи відомість теорії до сукупності визначень, наклав методологічну заборону на вивчення всього того, що не може бути виражене у вимірюваних, кількісних величинах.
Неважко помітити, що жодне з визначень не містить вказівок на об'єктивність знання про предмет. Кожне з них дозволяє будувати будь-яку систему, аби тільки вона була логічно несуперечлива. Це не означає, що повністю заперечується відповідність теорії емпіричним даним, але сама відповідність і дані розуміються специфічно.
От що пишуть із цього приводу Шоу й Костанцо: "... Пророкування, виведене на основі теорії, погодиться з відомими даними й можливими майбутніми спостереженнями. Вся справа, однак, полягає в тім, як розуміти, що таке "дані", які саме й визначають прийнятність теорії". У цьому проблема валідності теорії.
"Тут і виникають основні утруднення. Соціальні психологи тому прийшли пізніше всіх до проблеми розвитку теорії, що не змогли вирішити проблеми, пов'язані із критерієм прийнятності теорій". Це зовсім не дивно, якщо врахувати, що теорія складається з положень, кожне з яких засноване на визначеннях. Тут і відкривається простір для довільних рішень. "Той самий концепт, - визнають Шоу й Костанцо, - може мати два або більше визначення й відповідно два або більше значення. Саме собою це може привести до взаємного нерозуміння". Таким чином, той самий термін може в різних системах понять мати свій зміст. Це пояснюється закладеним у позитивізмі релятивізмом, підпорядкуванням об'єктивного суб'єктивному.
Література
1.Абульханова КА. Диалектика человеческой жизни. - М., 1978.
2.Дилигенський Г.Г. Соціально-політична психологія. - К., 1996.
3. Копнін П. В. Діалектика як логіка й теорія пізнання. - К., 2003.
4.Коул М., Скрибнер С. Культура й мислення. - К., 2006
5.Конт О. Дух позитивної філософії. - К., 2000
9-09-2015, 20:12