Курсова робота
по курсу «Соціологія праці»
на тему:
« Трудова поведінка як форма реалізації професійних здібностей особистості»
Зміст
Вступ
1. Значення здібностей особистості, організації освітнього процесу та профорієнтації в подальшій трудовій діяльності людини
1.1. Здібності особистості
1.2. Значення організації освітнього процесу та профорієнтації
2. Праця як основний вид діяльності людини
2.1. Складові і аспекти процесу праці
2.2. Мотивація праці
2.3. Стимулювання і соціальний контроль
3. Трудова поведінка та трудова діяльність з точки зору соціології
3.1. Визначення та характерні особливості трудової діяльності
3.2. Визначення і структура трудової поведінки
3.3. Типологія трудової поведінки
3.4. Форми трудової поведінки
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Соціологія вивчає працю як соціально-економічний процес. Процес праці є складним соціально-економічним явищем. Основні форми його прояву - це витрати людської енергії, взаємодія працівників із засобами виробництва (предмети і засоби праці) і виробнича взаємодія працівників один з одним як по горизонталі (відношення співучасті в єдиному трудовому процесі), так і по вертикалі (відношення між керівниками і підлеглими). Роль праці в розвитку людини і суспільства полягає не лише в створенні матеріальних і духовних цінностей, але і в тому, що в процесі праці сама людина розкриває свої здібності, набуває корисних навиків, поповнює і збагачує знання. Творчий характер праці знаходить своє відображення в появі нових ідей, прогресивних технологій, досконаліших і високопродуктивних знарядь праці, нових видів продукції, матеріалів, енергії, які, в свою чергу, ведуть до розвитку потреб.
У процесі праці люди вступають у соціально-трудові відносини, взаємодіючи один з одним. Соціально-трудові стосунки дозволяють визначити соціальну значущість, роль, місце, суспільне положення індивіда і групи.
У даній роботі основну увагу буде посвячено трудовій поведінці. Трудова поведінка - це виконавча сторона трудової діяльності, зовнішній її прояв. Проте за ззовні ідентичними трудовими вчинками може бути прихована різна по своїй внутрішній спрямованості трудова діяльність. Так, постійне вдосконалення трудових прийомів і методів у одного з працівників може обумовлюватися прагненням збільшити свій заробіток, в іншого - здобуттям визнання своїх товаришів, колективу і так далі. Для виявлення шляхів підвищення ефективності трудової діяльності необхідне вивчення не лише її зовнішнього прояву, а і внутрішньої сутності, характеру її внутрішніх спонукальних сил. Отже,
Предмет роботи: трудова поведінка як форма реалізації професійних здібностей особистості.
Мета : розкрити зміст понять здібності особистості та трудова поведінка, вивчити їх сутність та складові, взаємозв’язок між ними.
1. Значення здібностей особистості, організації освітнього процесу та профорієнтації в подальшій трудовій діяльності людини
1.1 Здібності особистості
Успішність оволодіння тією чи іншою професією, ефективність трудової діяльності великою мірою залежать від здібностей.
Здібності — це індивідуально-психологічні особливості людини, які забезпечують успішне оволодіння знаннями, навичками, вміннями та ефективну їх реалізацію в трудовій діяльності. Виявляючись в оволодінні знаннями, навичками і вміннями, здібності, проте, до них не зводяться. Вони виступають лише як можливість розвитку цих необхідних компонентів діяльності і характеризуються динамікою оволодіння останніми — швидкістю, легкістю, глибиною, міцністю [4].
Здібності виявляються тільки в діяльності, притому в тій діяльності, яка не може здійснюватися без наявності цих здібностей. Проте будь-яка конкретна діяльність характеризується полі функціональністю психічних процесів — пізнавальних і психомоторних. Тому здібності співвідносяться з відповідними психічними функціями — особливостями пам’яті, мислення, сприймання, емоційними властивостями, рисами характеру, тобто виступають як синтез властивостей особистості, який відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі досягнення в ній. Якщо певна сукупність якостей особистості відповідає вимогам трудової діяльності, якою вона оволодіває протягом визначеного часу, то можна вважати, що людина має здібності до цієї діяльності. При відсутності здібностей процес засвоєння знань і вмінь затягується, потребує значних зусиль і напруження при порівняно скромних результатах.
Таким чином, здібності – це властивості функціональних систем, які реалізують пізнавальні і психомоторні процеси, відзначаються індивідуальною мірою розвитку і виявляються в успішності та своєрідності виконання діяльності.
Відмінності в здібностях різних людей можуть бути якісними і кількісними. Якісні характеристики здібностей – це такі індивідуально-психологічні властивості особистості, які є обов’язковою умовою успішності конкретної трудової діяльності. Саме від них залежить вибір сфери діяльності. Кількісна оцінка здібностей виявляється в ступені їх розвитку.
Разом з тим в основі однакових досягнень працівників можуть бути поєднання дуже різних здібностей, коли окремі з них виступають компенсаторами недостатньо розвинутих здібностей. Властивість компенсації одних здібностей за допомогою розвитку інших розширює можливості вибору професії і самовдосконалення в ній працівника.
Слід також мати на увазі, що одна психологічна якість особистості, навіть коли вона досягає дуже високого рівня розвитку, не може забезпечити високу продуктивність діяльності і бути еквівалентом здібностей. Здібності являють собою сукупність психічних якостей, яка має певну структуру. Структура ця визначається вимогами конкретної діяльності і є різною для різних видів роботи. У структурі конкретних здібностей виокремлюються провідні і допоміжні, які забезпечують успішність діяльності та її індивідуалізацію [4].
Проте окремі здібності можуть відповідати вимогам не одного, а багатьох видів діяльності. Їх називають загальними здібностями. Загальні здібності — це така система індивідуальних властивостей особистості, яка забезпечує відносну легкість і продуктивність оволодіння знаннями та виконання різних видів діяльності. Вони виявляються переважно як розумові здібності. Якщо в структурі здібностей людини ці загальні якості дуже розвинені, то говорять про різнобічні здібності, або обдарованість. У переважної більшості людей здібності виявляються в досить широкому діапазоні, що створює можливості для вибору і переміни професії в ринкових умовах.
Здібності, які сприяють досягненню високих результатів у певній сфері діяльності, називаються спеціальними. Прикладом їх можуть бути математичні, літературні, музикальні, підприємницькі, організаторські та інші здібності. Основне завдання особистості в цьому випадку полягає в розвитку цих здібностей, у формуванні вольових якостей для їх реалізації. Спеціальні здібності органічно пов’язані з загальними здібностями. Чим вищий рівень розвитку загальних здібностей, тим кращі внутрішні можливості для розвитку спеціальних здібностей.
У феноменологічному підході під професійними здібностями розуміють сукупність відносно стійких індивідуально-психологічних якостей особистості, яка на основі компенсації одних властивостей іншими визначає успішність навчання певної професії та її виконання. В онтологічному підході професійні здібності визначаються як системне сполучення пізнавальних, комунікативних і регуляторних здібностей, від яких залежить успішність опанування професією та її виконання [2].
Існує три основних підходи до розв’язання питання про детермінанти розвитку здібностей:
генетичний (Ф. Гальтон, М. Мерфі, Л. Терстоун та ін.), що відводить основну роль у детермінації здібностей спадковості;
середовищний (О. Леонтьєв, О. Овчинникова, Ю. Гиппенрейтер та ін.), представники якого вважають визначальним фактором розвитку здібностей зовнішні умови;
генотип-середовищний (В. Дружинін, К. Крутецький, К.Платонов, Б. Теплов та ін.), прихильники якого вважають, що рівень розвитку здібностей визначається як спадковими факторами, так і впливами середовища.
Своєрідне гармонічне поєднання в структурі особистості здібностей та інтересів, які обумовлюють високу успішність професійної діяльності в тій чи іншій сфері, характеризується як професійна обдарованість. Існують такі типи обдарованості, як технічна, математична [4].
1.2 Значення організації освітнього процесу та профорієнтації
Освіта – це не тільки процес навчання. Освіта - це значно складніша система формування знань та навичок, важливою функцією організації освітнього процесу є врахування здібностей учнів, ажде це в майбутньому впливає на трудову діяльність і трудову поведінку людини, їх ефективність.
В світовій освітній практиці (залежно від підходу до визначення детермінант здібностей, на якому вони ґрунтуються) виділяють 4 основні освітні моделі [2].
До концептуальних основ відбірково-поточної моделі, що ґрунтується на генетичній парадигмі здібностей, відносяться такі твердження: здібності є природженими й можуть бути продіагностовані у дітей, починаючи з 11-12-річного віку; здібності носять загальний характер. Характерними рисами цієї моделі є: формування навчальних груп за результатами тестування, зосередження найбільш кваліфікованих учителів у потоках учнів із найвищим інтелектуальним потенціалом; практична неможливість переходу учнів до більш сильного потоку; мінімальна індивідуалізація. За відбірково-поточною моделлю працюють навчально-виховні заклади в Голландії, Англії тощо.
Теоретичною основою постановочної моделі є генетична парадигма здібностей, в якій до основних положень відноситься теза про те, що когнітивні здібності до різних предметів можуть бути різними. Тому постановочна модель навчання передбачає об`єднання учнів у групи «змішаних здібностей», в яких вони вивчають певний набір предметів – суспільні науки, рідну мову, деякі точні науки. У групи «рівних здібностей», де вивчаються математика й іноземні мови, учнів об`єднують за результатами тестів. Як правило, подаються три рівні вивчення предмета. Залежно від досягнутих успіхів й бажання учня можлива ротація, що здійснюється два або три рази протягом навчального року. За постановочною моделлю працюють навчально-виховні заклади в Німеччині, США тощо.
Модель «змішаних здібностей» ґрунтується на середовищній парадигмі здібностей. Тому при реалізації цієї моделі створюються класи «змішаних здібностей», в яких учні вивчають усі предмети. У моделі «змішаних здібностей» з внутрішньою диференціацією навчальний матеріал з усіх предметів розподіляється на базові навчальні одиниці, кожна з яких опрацьовується у два етапи (перший етап - колективна робота над базовою навчальною одиницею та діагностичне тестування; другий етап - опрацювання вивченого матеріалу на двох рівнях - корекційному й додатковому). У моделі «змішаних здібностей» без внутрішньої диференціації етап корекційної (або додаткової) роботи не здійснюється. За цією моделлю працюють загальноосвітні школи в Україні [2].
Теоретичною основою моделі профільно-рівневої диференціації є генотип-середовищна парадигма. Сутність профільно-рівневої диференціації полягає в тому, що у відповідності з інтересами (профільна диференціація) із здібних старшокласників на основі конкурсного відбору (рівнева диференціація) формуються гомогенні групи, в яких навчальні предмети відповідно до профілів диференціюються за змістом у три цикли: загальнокультурний, прикладний і професійний.
Велике значення в удосконаленні функціонування системи загальної і професійної освіти населення та підвищення якості трудового потенціалу має професійна орієнтація. Нині існує понад 5,4 тис. професій, вищі навчальні заклади готують спеціалістів з 340 професій, технікуми — з 450, ПТУ з 800 професій. Щорічно з’являється понад 500 нових професій і відмирають старі професії. Бути обізнаною з великим розмаїттям сучасних професій і спеціальностей, визначити свої професійні здібності та обрати сферу діяльності, в якій можливо реалізувати свій потенціал, людині допомагає професійна орієнтація.
У прийнятій урядом України «Концепції державної системи професійної орієнтації населення» (1994 р.) поняття профорієнтація визначено як комплексну науково обґрунтовану систему форм, методів і засобів впливу на особистість з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування особистісних характеристик індивіда та потреб ринку робочої сили. Професійна орієнтація спрямована на досягнення збалансованості між професійними інтересами та можливостями людини і потребами суспільства в конкретних видах трудової діяльності, вона покликана сприяти цілеспрямованому розвитку особистості, здібностей людини, зростанню її професіоналізму, працездатності, збереженню здоров’я.
Професійна орієнтація розглядається у двох вимірах: як система і як процес. Система профорієнтації передбачає вироблення детермінованого структурою суспільних потреб на основі особистих нахилів та здібностей людини її вибіркового ставлення до професій, що визначає її місце у системі суспільного поділу праці. Процес профорієнтації — це формування і реалізація професійних нахилів молоді під впливом комплексу суспільних умов у період її соціального становлення у школі, професійних навчальних закладах, трудових колективах. За взаємо обумовленості, взаємозв’язку та взаємодоповнюваності системи і процесу профорієнтації якісної визначеності їм надає цільова спрямованість чинників: система орієнтована переважно на розв’язання проблеми вибору, процес профорієнтації — на професійне становлення особистості.
Правову основу здійснення системи професійної орієнтації складають: Кодекс законів про працю, Закони України «Про зайнятість населення», «Про освіту», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про охорону праці», Основи законодавства України про охорону здоров’я, Постанова Кабінету Міністрів від 27 січня 1994 р. «Про концепцію державної системи професійної орієнтації населення».
Об’єктом профорієнтаційної діяльності є зайняте та незайняте населення, зокрема, молодь як особлива соціально-демографічна група, вивільнені працівники та особи з обмеженою працездатністю. У цьому об’єктному середовищі молодь посідає особливе місце через соціальну та професійну мобільність, властиву їй.
Із становленням ринку робочої сили формування адекватної системи професійної орієнтації пов’язано передусім із посиленням її соціальної функції — досягнення оптимального узгодження інтересів суспільства й особистості, суттєвим розширенням ступеня свободи особистості у трудовій сфері, наповненням значною мірою формального права на вибір професії реальним змістом. Професійна орієнтація стимулює пошук людиною найефективніших шляхів і засобів підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня, розвиток соціально-економічної ініціативи, інтелектуальної та трудової незалежності. За своєю структурою вона являє собою органічне поєднання взаємопов’язаних елементів — професійної інформації, професійного консультування, професійного відбору та професійної адаптації.
Професійна інформація охоплює систему засобів накопичення та збереження даних про зміст і перспективи сучасних професій, а також вимоги, що висуваються до особистості, яка бажає оволодіти цими професіями; форми та методи набуття різноманітних професій, можливість професійно-кваліфікаційного зростання, стан і потреби ринку робочої сили; формування професійних інтересів, намірів і мотивації особистості. Нині є понад 40 джерел інформації про професії (рідні, друзі, школа, телебачення, радіо, преса, навчальні посібники тощо). Професійна інформація передбачає постійне та планомірне інформування про професії.
Професійна консультація — науково обґрунтована система взаємодії психолога-консультанта й особистості, охочої обрати або змінити професію, що здійснюється на основі вивчення індивідуально-психологічних характеристик, особливостей життєвої ситуації, професійних зацікавлень, нахилів, стану здоров’я особистості з урахуванням потреб ринку робочої сили. Роботу з професійного консультування спеціалісти здійснюють у секторі активної підтримки громадян у центрах зайнятості шляхом проведення бесід, анкетування, тестування, семінарів, тренінгів тощо.
Професійний відбір — це визначення міри професійної придатності людини до праці за конкретною професією. Основними науково-методичними засобами, що використовуються у професійному відборі, є професіографія (інформаційна, діагностична, така, що коригує, і така, що формує) і професійна діагностика (комплекс психофізіологічних, психологічних, методичних та інших методів вивчення особистості).
Різні професії висувають різні вимоги до працівника. Для одних видів діяльності професійно важливою є концентрація уваги (хімік, бухгалтер), для інших важливішими є розподіл уваги, здатність зосередитися на кількох об’єктах (учитель, водій), для третіх — рівень розвитку інтелекту, пам’ять, просторова уява, особливості сенсомоторики і т. ін. Як показують дослідження, в даний час чимало людей займається не тією справою, до якої вони найбільш придатні, і чимало веде діяльність, до якої найменше придатні, що завдає збитків економіці держави. Раціонально та системно організована робота, спрямована на виявлення професійної придатності людини, з включенням до неї сучасних досягнень психодіагностики, дає можливість досягти значного соціального та економічного ефекту. Завдяки чому продуктивність праці може підвищуватися на 20—30 %, значно зменшуються витрати, пов’язані з підготовкою кадрів (у 2—3 рази), а також з виробничим травматизмом, аварійністю і захворюваністю (на 10—15 %). Одночасно зростає задоволеність працею, розвивається творча активність, удосконалюється майстерність. Психодіагностичне обстеження запобігатиме кількості непридатних до професії фахівців, людей незадоволених роботою, охочих змінити професію, місце роботи.
Професійна адаптація є системою заходів, покликаних сприяти пристосуванню особистості до психологічних та організаційно-технічних особливостей професійної діяльності на виробництві, успішному професійному становленню працівника. Весь процес адаптації, за оцінкою спеціалістів, триває близько трьох років. Визначення придатності людини до тієї чи іншої професії є вигідним у соціальному та економічному плані як для працівників, так і для держави і є зрештою необхідною вимогою ефективної зайнятості населення. Професійна орієнтація є одним із найважливіших елементів державної політики у сфері соціального захисту і зайнятості населення. Економічне значення профорієнтації полягає в заощаджуванні коштів на професійну підготовку, зменшенні плинності кадрів, поліпшенні якості трудового потенціалу. Соціальне значення профорієнтації полягає в задоволенні потреб людей в одержанні професії, яка відповідає їхнім бажанням і здібностям. У більшості промислово розвинутих країн профорієнтація стала обов’язковим елементом активної економічної та соціальної політики. Тому просування України до соціально орієнтованої, регульованої державою ринкової економіки потребує посилення уваги до розробки проблем профорієнтації та створення ефективної системи управління профорієнтацією. Управління профорієнтацією здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях.
На державному рівні профорієнтацією опікуються Міністерство освіти і науки, Міністерство праці та соціальної політики, галузеві міністерства і відомства та Державна служба зайнятості, при якій діють центри профорієнтації. Із запровадженням Єдиної технології обслуговування незайнятого населення (ЄТОНН) профорієнтаційна робота в базових центрах зайнятості проводиться у двох секторах — інформаційному та секторі активної підтримки, де надають послуги з профконсультації, профвідбору, проводяться тематичні семінари, тренінги.
До основних методів управління професійною орієнтацією належать:
програмно-цільовий метод (визначення головної цілі профорієнтації, розробка програми її досягнення, створення механізму управління реалізацією програми);
метод прогнозування (врахування сучасних і перспективних вимог до різних працівників, тенденцій науково-технічного прогресу в цілому, прогноз кадрової політики на перспективу);
метод моделювання (побудова моделей управління профорієнтацією на підприємствах, у галузях, регіонах);
організаційно-розпорядчий (підготовка відповідних документів — наказів, розпоряджень, положень, стандартів, які регламентують порядок функціонування системи профорієнтаційної роботи, контроль за їх виконанням)[6].
2.Праця як основний вид діяльності людини
2.1 Складові і аспекти процесу праці
Праця — основа функціонування та розвитку людського суспільства. Її соціальна сутність зумовлена кількома чинниками. По-перше, вона є процесом взаємодії людини і природи, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює обмін речовин між собою і природою. По-друге, людина, впливаючи на природу, використовуючи та змінюючи її для задоволення своїх матеріальних та духовних потреб, не тільки створює матеріальні та духовні блага, а й змінює
10-09-2015, 14:42