Соціологія як наука про суспільство

Зміст

Вступ

Розділ I. Соціологія як наука про суспільство

1.1.Соціологія в системі соціальних та гуманітарних наук

1.2.Об’єкт соціального значення

1.3.Структура та функції соціолог

Висновок

Розділ II. Суспільство як об’єкт вивчення соціології

2.1.Уявлення про суспільство в історії соціології

2.2.Характерні особливості сучасного українського суспільства

2.3.Роль соціального значення в розвитку суспільства

Висновок

Висновки

Список використаноїлітератури

Вступ

Соціологія вивчає практично всі суспільні явища, найбагатоманітніші прояви людського життя й діяльності.

Я обрала тему „ Роль соціології у пізнанні та розвитку суспільства”, тому, що вона актуальна і охоплює велике коло питань: тут і питання різного роду диференціації в суспільстві — соціальної, етнічної, демо­графічної; тут і проблеми, що виникають у різних групах та організаціях; тут і характеристики "соціальних інституцій" — сім'ї, релігії, політики, економіки, освіти тощо; характерис­тика різних суспільних рухів, багатоманітних проблем, які виникають у суспільстві й вимагають розв'язання, — еко­логічних, соціальної нерівності, "відхиленої поведінки" (зло­чинності, наркоманії, проституції та ін.). До кола соціологіч­них проблем входять і проблеми "змінюваного світу": ур­банізація, зростання народонаселення та багато інших. А про­те соціологія не є універсальною наукою й має свій власний кут погляду. В чому він полягає, яке місце посідає соціологія серед інших наук?

Мета – проаналізувати і вивчити роль соціології у пізнанні та розвитку суспільства.

Об’єкт – роль соціології, його пізнання та розвиток у суспільстві.

Предмет - особливості соціологічного знання про суспільство.

Виходячи з поставленої мети, формулюємо завдання данної курсової роботи:

─опрацювати наукову літературу з теми курсової роботи;

─ визначити місце соціології в системі соціальних та гуманітарних наук;

─ визначити об’єкт соціологічного знання;

─ розглянути структуру та визначити функції соціології як науки;

─ охарактеризувати суспільство в історії соціології;

─ розглянути характерні особливості сучасного українського суспільства;

─ визначити роль соціологічного знання у розвитку суспільства.

В останні часи, соціологія набула великого значення та є незамінною наукою про суспільство. На відміну від інших наук соціально-гуманітарного циклу соціологія вивчає суспільство в цілому, визначаючи особливості його структури, закони розвитку та функціонування.

Соціологія молода наука, яка стрімко розвивається в наші часи, вивчаючи як суспільство в цілому так і окремі сфери діяльності людини, та дає об’єктивні знання.

Розділ 1. Соціологія як наука про суспільство

1.1. Соціологія в системі соціальних та гуманітарних наук

Місце соціології у системі соціальних, гуманітарних наук зумовлене тим, що вона є наукою про суспільство, його процеси та явища; охоплюю загальну соціологічну теорію суспільства, яка виступає як теорія та методологія всіх інших суспільних і гуманітарних наук. Усі науки, які вивчають різноманітні аспекти життєдіяльності суспільства і людини, завжди передбачають і соціальний аспект, тобто закони та закономірності, які виявляються в певній сфери суспільного життя, реалізуються через діяльність людей. Техніка й методика вивчення людини, спільнот, суспільства, застосовуванні соціологією, використовуються всіма суспільними та гуманітарними науками. На перетині соціології з іншими науками склалася ціла система досліджень: соціальні, соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні та інші. Соціологія як система знань не може розвиватися і реалізовувати свої функції, не взаємодіючи з іншими науками. Те, що соціологія посідає загальне місце серед суспільних і гуманітарних наук, не означає, що вона є філософською наукою. Її значення для інших наук полягає в тому, що вона продуктує науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структури, озброює розумінням законів і закономірностей взаємодії його різноманітних структур.

У системі суспільних наук соціологія найчастіше взаємодії з і історією. Об'єктом і предметом досліджень історії і соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах. Обидві науки відтворюють соціальну дійсність єдності необхідного і випадкового. Але історія вивчає минуле суспільства, його розвиток у хронологічні послідовності, причому часто іншими засобами, ніж соціологія. Соціологія більше переймається актуальними сучасними проблемами. Джерела, використовувані історією та соціологією, збігаються лише частково.

Багато спільного між соціологією та філософією. Але соціологія має справу не лише з абстрактними законами та категоріями, а й конкретними фактами дійсності. Її висновки та узагальнення здебільшого мають частковий, але не універсальний характер.

Соціологія працює і на межі з економічною наукою, предметом якої є вивчення закономірностей і форм функціонування й розвитку відносин, що складаються в процесі виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ. Оскільки спосіб виробництва є основою всіх соціальних відносин і процесів, умовою життєдіяльності людини, багато економічних досліджень безпосередньо змикаються з соціологічними студіями. І навпаки, соціологічні дослідження (соціологія праці, міста і села, економічна соціологія) значною мірою ґрунтуються на результатах пошуку економічної науки.

Соціологія тісно пов'язана з політологію. Її взаємозв'язок виявляється в тому, що з'ясування закономірностей політичного життя є ефективним за умови розгляду суспільства, як соціальної системи. Крім того, суспільство не можна пізнати і змінити без впливу на політичні структури. Взаємодія соціології та політології покликала до життя нову галузь науки — політичну соціологію.

Вивчаючи особливості держави, її інститутів у регулюванні соціальної діяльності мас та особистостей, соціологія спирається на данні правових наук, в полі зору яких — юридичні норми, що законодавчо закріплюють певні відносини у державі, регулюють соціальну поведінку людей.

Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві.

Різноманітні галузі педагогіки, як соціальної психології, мають велике значення при вивченні соціологічних проблем освіти.

Вивчаючи взаємини людей у колективі, сім'ї, їх ставлення до праці, власності тощо, соціологія використовує понятійний апарат, основні ідеї етики.

У процесі дослідження системи "людина — техніка" соціологія вступає у певні взаємовідносини і з технічними науками. Це стосується як окремих виробничих процесів, так і виробництва взагалі.

Широко застосовує соціологія математичні методи, вироблені кібернетикою, теорією інформації, теорією ділових ігор тощо. Створюються і спеціальні математичні методи й теорії (шкальний, факторний, причинний і латентний аналізи), пристосовані до специфіки соціологічного дослідження.

Отже, соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом, соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальних зв'язків тощо.

1.2. Об'єкт соціологічного знання

Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії. На цій хвилі й постала у 30-х роках ХІХ ст. соціологія як наука про функціонування і розвиток суспільства та його структурних елементів.

Термін "соціологія" походить від латинського слова "societas" (суспільство) та грецького "logos" (слово, вчення) [2;5]. Впровадив його до наукового вжитку у 30-х роках ХІХ ст. французький філософ, соціолого, Огюст Конт (1798 — 1857), який ототожнював соціологію з суспільствознавством, що охоплює всі галузі знань про суспільство. Філософія О. Конта, будучи одним із провідних напрямів тогочасного суспільствознавства, отримала назву "позитивізм".

Позитивізм — філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення філософських знань.

Сформувався він на противагу абстрактному соціально-філософському теоретизуванню. Головне для позитивізму — відмова від абстрактних тлумачень суспільства, створення позитивної ґрунтованої на досвіді людини соціальної теорії, також доказової та загальнозначущої, як і природничі теорії. "Позитивна філософія" О.Конта зводилася до простого нагромадження висновків окремих наук. Цей принцип він поширював і на соціологію, роль якої вбачав у спостереженні, описі, систематизації фактів, процесів суспільного буття. Філософське їх осмислення заперечував як "схоластику" й "метафізику".

Точка зору О.Конта на соціологію панувала до кінця ХІХ ст. наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. у наукових дослідженнях суспільства, поряд з економічним, демографічним, правовим та іншими аспектами, став виокремлюватися й соціальний. Відповідно предмет соціології обмежувався вивченням соціальних аспектів суспільного буття [2;5].

Першим застосував "вузьке" трактування соціології як науки Еміль Дюркгейм (1858 — 1917) — французький соціолог і філософ, який створив так звану французьку соціологічну школу. Завдяки йому соціологія зосередилася на вивченні соціальних процесів і соціальних явищ суспільного життя, тобто оформилася як галузь знань, що межує з іншими суспільними науками — історією, філософією, політекономією.

Розбіжності у поглядах на соціологію існують і донині, свідченням чого є майже 100 її визначень. Не вщухають дискусії і щодо предмета соціології. Попереднє трактування підкреслювали об'єктивний характер соціологічної дійсності, соціальної структури суспільства, культивували ідею закономірностей, акцентували увагу на розмежуванні відображеного відображаючого, об'єктивного і суб'єктивного чинників, до яких відносили надбудову, в тому числі й ідеологію.

Наприкінці XX ст. стала домінувати активістська соціологія, яка в трактуванні предмета науки на перше місце висунула активний чинник у соціальних від­носинах — суб'єкт дії, виділила поняття "соціальна спільнота" як основоположну категорію соціологічного аналізу. У її руслі окреслилися різні підходи до визначення предмета соціології. Одні автори стверджу­ють, що соціологія — наука про соціальні відносини; інші, пропонуючи істотні уточнення до трактування поняття "соціальні відносини", вважають, що соціологія повинна не тільки сконцентровувати зусилля на аналізі суб'єктів історичної дії, а й бути інструментом самопізнання суспільства і людини. Побутує думка, що при з'ясуванні предмета соціології необхідно брати до уваги філософську орієнтацію науки, прогрес наукових знань, рівень соціологічної думки, культурно-історичні традиції, постійно змінювані потреби су­спільства.

Предмет та об'єкт соціології, як і будь-якої іншої науки, не тотожні. Об'єктом є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Предмет завжди чітко окреслює сферу й мету дослідження. Тому предметом соціології є окремі аспекти, особливості, відносини об'єкта дослідження. Сучасне тлумачення предмета соціології має врахову­вати насамперед те, що вона є специфічним науковим знанням про суспільство, яке відрізняється від інших суспільних наук і має свій самостійний предмет.

Будучи нефілософською наукою, спираючись на узагальнення соціальних чинників, соціологія визна­чає свій предмет на рівні макротеоретичного аналізу. Тому вона тісно пов'язана з соціально-філософським рівнем знань.

Окрім загальнотеоретичного осмислення свого предмета, соціологія охоплює соціологічні теорії, які вивчають особливі стани і форми буття соціальних спільнот — соціальну структуру, культуру, соціальні інститути й організації, особистості, а також процеси соціалізації індивідів у соціальних спільнотах [2;7].

Як наука про соціальні спільноти, соціологія до­сліджує масові соціальні процеси і поведінку, стани і форми соціальної взаємодії та соціальних взаємо­зв'язків людей, що утворюють соціальні спільноти. Вона вивчає як індивідуально-неповторні особис­тості, так і соціальні типи. Соціологія розглядає особистість не крізь призму індивідуально неповтор­них властивостей та якостей (це предмет психології, а з позиції соціально-типових рис як суб'єкта розвитку суспільства. Для неї особистість — не тіль­ки частинка малої контактної групи, а й типовий представник певної великої соціальної спільноти, но­сій властивих їй норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин. Як сукупність усіх суспільних відносин, вона керується у своїй поведінці передусім набутими та встановленими нормами, а її відносини формують­ся згідно з соціальними цінностями, правилами, законами.

Специфіка соціологічного знання полягає в тому, що об'єкт соціологічного пізнання не збігається з пев­ним конкретним явищем суспільного життя чи яви­щем суто соціальним, оскільки він може бути виокрем­лений з об'єктивної реальності та класифікований за різними аспектами.

Об'єктом соціологічного пізнання є сукупність со­ціальних зв'язків і соціальних відносин. Оскільки ці зв'язки і відносини у кожному конкретному, соціаль­ному об'єкті завжди організовані, об'єкт соціологіч­ного пізнання виступає тільки як соціальна система.

1.3. Структура та функції соціології

Будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції, які можна об'єднати у дві групи — пізнавальну (гносеологічну) та соціальну. Завдяки реалізації пізнавальних функцій стають доступнішими відомості про певні сторони життя со­ціальних об'єктів, їх властивості, відносини, а со­ ціальна функція дає змогу оптимізувати процеси, від­носини, зв'язки.

Зв'язок соціології з життям суспільства реалізуєть­ся через її основні й допоміжні функції. У соціологіч­ній літературі по-різному підходять до їх тлумачення та визначення кількості. Одні вчені головними функ­ціями соціології вважають пізнавальну, практичну та ідеологічну, інші — пізнавальну, прогностичну, соціального проектування і конструювання, організацій­но-технологічну, управлінську та інструментальну. Відсутність єдиного погляду на класифікацію функцій соціологічного знання пов'язана насамперед зі склад­ною структурою та значною кількістю завдань, які со­ціологія має вирішувати, а також з різноманітністю соціальної дійсності, яку вона вивчає.

Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші функції соціології: теоретико-пізнавальну, практико-перетворювальну, світоглядно-ідеологічну, а також специфічні функції — гуманісти­чну, культурну, описову, інформаційну, прогностичну, критичну, соціального контролю, соціального управ­ління [2;73].

Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізуєть­ся у таких аспектах:

1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, складає висновки про закономірності еволюції су­спільства, розкриває джерела і механізми функціону­вання та розвитку соціальних процесів і явищ.

2. Соціологічні теорії наводять науково обґрунтова­ні висновки щодо розуміння перспектив розвитку су­спільства в цілому і його окремих сфер, визначають реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.

3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнання дійсності.

4. Соціологічні дослідження виконують інформа­ційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти, їх потреби, інтереси, цін­ності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформацій­ну базу для пізнання соціальної дійсності [2;73].

Практико-перетворювальна функція. Тісно пов'я­зана з теоретико-пізнавальною, позаяк єдність теорії та практики — характерна риса соціології. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково обґрун­тованих прогнозів щодо еволюції суспільства, які є ос­новою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо. Особ­ливості соціологічного прогнозування полягають у то­му, що воно має цілісний характер і дає змогу визна­чити тенденції розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.

Об'єктивні соціальні чинники — умови людської життєдіяльності: соціальна структура суспільства, по­літичний лад, конкретні умови праці, побуту тощо і реальна поведінка суб'єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на конкретну інформацію, здобу­ту за допомогою соціологічного дослідження. Суб'єк­тивні соціальні чинники — мотиви, прагнення, ін­тереси, ціннісні орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо.

Вивчення цих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини, конкретної спільноти (трудо­вого колективу, професійної групи, класу тощо) [2;74].

Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, по­ширення наукової ідеології, формування соціологічно­го стилю мислення, підготовку компетентних спеціа­лістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології.

Важливу роль у реалізації даної функції мають со­ціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте за їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування за­собів масової інформації, політичних і правових інсти­тутів суспільства тощо [2;74].

Гуманістична та культурна функції. Пов'язані з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологія є чинни­ком, що сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, супроводжує реалі­зацію всіх інших функцій соціології. Попри те, що со­ціологія має справу з великими масами людей та опе­рує статистичною інформацією, дедалі актуальнішим стає положення, що соціолог повинен мати «гуманіс­тичний нерв», тобто ставитися до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як пасивний спосте­рігач, а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи загальне не повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога характеризують загострене почуття соціальної дійсності, відповідальність, альтруїзм, вико­ристання своїх знань на благо людства [2;75].

Описова функція. Зумовлена необхідністю система­тизації, опису та нагромадження одержаного дослідно­го матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різнома­нітних звукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності тих соціальних об'єктів, що вивчаються. На основі цих досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства. Ці матеріа­ли є також джерелом виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх функ­ціонування [2;75].

Інформаційна функція. Стосується використання соціологічної інформації, одержаної під час соціоло­гічних досліджень. Соціологічна інформація — один з найоперативніших видів соціальної інформації. Вона засновується: соціологами — для з'ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних процесів; замовниками дослідження — для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень, встановлення зворотного зв'яз­ку з колективом (якщо замовником є керівництво під­приємства), населенням конкретного регіону (якщо за­мовником є місцева влада). У зв'язку з ускладненням соціального життя значення соціологічної інформації в управлінні суспільством зростатиме. її використан­ня повинно стати невід'ємним елементом державної політики [2;76].

Прогностична функція. Реалізується через со­ціальні прогнози. За сучасних умов соціологічне дослі­дження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням та обґрунтуван­ням прогнозу (короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об'єкта. Короткостроковий прог­ноз спирається на встановлені тенденції розвитку соціального явища, довгостроковий — на ті самі тен­денції плюс зафіксовані закономірності й відкриті чинники, які вирішальним чином впливають на прог­нозований об'єкт. Виявлення таких чинників і наступ­не моделювання досліджуваного процесу — один з найскладніших видів наукової праці [2;76].

Критична функція. На Заході давно існує своєрід­ний напрям — соціальна критика. Соціологія, даючи об'єктивне знання, покликана попереджувати соціаль­ну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки [2;76].

Функція соціального контролю. Полягає у вироб­ленні і науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, під­вищення рівня політичної культури і правової свідо­мості. Реалізується через участь соціології в системі «зворотного зв'язку», забезпечення достовірної інфор­мації про соціальні явища і процеси, аналіз дії меха­нізмів соціального контролю, санкцій, соціальних норм тощо [2;77].

Функція соціального управління. Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії


10-09-2015, 15:14