Соціологія як наука про суспільство

щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне уп­равління тим ефективніше, чим більше воно спираєть­ся на знання законів розвитку суспільства та об'єкта управління.

Пізнавальні завдання соціології перебувають у тіс­ному зв'язку з практичними. Проте цей зв'язок має складний характер. Високий рівень абстрагування, складність структури соціологічного знання, необхід­ність доведення його до можливості практичного ви­користання потребують особливої дослідницької ді­яльності у розрізі трансформації теоретичних знань у практичні рекомендації, що є змістом соціально-тех­нологічної функції соціології.

Перелічені функції соціології не вичерпують усіх можливостей їх класифікації. Можна, наприклад, ви­окремити ще функції окремих галузей, фундаменталь­них і прикладних розділів тощо.

Структуру теоретичної соціології формуєть такі компоненти:

─система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють типові, відносно сталі зв’язки в суспільстві, його соціальних інститутах і системах;

─ система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства;

─ логіка висновків і доведень, використовуваних для обґрунтування соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства;

─ загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;

─ обґрунтування різних підходів до аналізу об’єкта і суб’єкта досліджень;

─ система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису, пояснення і передбачення соціальний явищ і процесів на певному рівні соціальної організації суспільства;

─ емпірична база, що потребує теоретичної інтерпретації.

Західні вчені поділяють соціологічну науку на мікро і мікросоціологію. Макросоціологія вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень. Мікросоціологія зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистому рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні складніших форм соціальної поведінки.

Ці рівні взаємопов’язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка людей відбувається в межах конкретних соціальниї систем, структур та інститутів [2;77].


Висновки

В цьому розділі я розглянула зв’язок соціології з такими науками як антропологія, етнологія та іншими соціальними та гуманітарними науками, визначила їх структуру, об'єкт, предмет вивчення, основні функції.

Взаємозв'язок соціології з іншими науками може розглядатись за наступними параметрами:

1. Схожість об'єкту вивчення (філософії, психології, культурології);

2.Близькість предмета вивчення (правознавства, політології, антропології);

3.Схожість або взаємодія методів вивчення (математики, статичної обробки, аналізу синтезу, індукції, дедукції, фізики, хімії, біології на спостереження, експеримент, психологію, тестування, соціометрію).

У системі суспільних наук соціологія найчастіше взаємодіє з історією. Об'єктом і предметом досліджень історії соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах.

Багато спільно між соціологією та філософією. Соціологія працює і на межі з економічною наукою. Соціологія тісно пов'язана з політологією. Взаємодія соціології та політології покликала до життя нову галузь науки — політичну соціологію.

Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві.

У процесі дослідження системи "людина — техніка" соціологія вступає в певні взаємовідносини із технічними науками.

Отже, соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальних зв'язків.

Предмет та об'єкт соціології, як і будь-якої іншої науки, нетотожні. Об'єктом є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Предмет завжди чітко окреслю сферу і мету дослідження. Тому предметом соціології є окремі аспекти, особливості відносини об'єкта дослідження.

Специфіка соціологічного знання полягає в тому, що об'єкт соціологічного пізнання не збігається з певним конкретним явищем суспільного життя чи явищем суто суспільним, оскільки він може бути виокремлений з об'єктивної реальності та класифікований за різними аспектами.

Соціологія, як будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції: теоретично-пізнавальна функція; практично-перетворювальна; світоглядно-ідеологічна; гуманістична та культурна функції; описова; інформаційна; прогностична; критична; функція соціального контролю; соціального правління.


Розділ 2. Суспільство як об'єкт вивчення соціології

2.1. Уявлення про суспільство в історії соціології

Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспіль­ства як соціального феномену. Так, античні філософи, зокрема Арістотель, Платон, ототожнювали суспільство з державою. У середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок домовленості людини з Богом; у нові часи побутувала ідея суспільного договору між людьми, внаслідок якого постало су­спільство, хоча деякі філософи (Д. Дідро) вважали, що життя людей завжди було суспільним.

Якісно нове розуміння категорії «суспільство» за­пропонувала соціологія в середині XIX— на початку XXст. Так, О. Конт і Г. Спенсер вважали його дина­мічним утворенням, що, як і кожний живий організм, перебуває у постійному розвитку, виявляючи здат­ність до саморегулювання. Е.Дюркгейм розглядав суспільство як над індивідуальну реальність, що засно­вана на колективних уявленнях. Для М. Вебера сус­пільство — це взаємодія людей, яка є продуктом со­ціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Г.Тард розумів суспільство як продукт взаємодії ін­дивідуальних свідомостей через передавання людьми один одному переконань, прагнень, спонукань тощо.

За К. Марксом, суспільство — це живий організм, су­тністю якого є залежність усіх соціальних підсистем від економічної; це сукупність відносин між людь­ми, що формуються та історично розвиваються у про­цесі спільної діяльності.

Різні аспекти суспільства як соціологічного феноме­ну є предметом багатьох сучасних досліджень. Залеж­но від погляду на суспільство як фундаментальну кате­горію соціології формувалися відповідні теорії суспільства, у розвитку яких простежується три періоди:

1. Кінець XVIII— початок XXст. Соціологія функціонувала як сукупність поглядів щодо промислового суспільства. Всі тодішні теорії виходили з того, що суспільство, яке зароджується, має індустріальний характер, а економічна система визначає тип суспіль­ства, задає принцип суспільного порядку.

2. 20-ті — кінець 60-х років XXст. Учення цього періоду зосереджувалися на фіксації нових специфіч­них рис, явищ, зумовлених переходом до стадії органі­зованого капіталізму, передусім в економічній сфері. Суспільство вони тлумачили як державно-монополісти­чний (з точки зору форми власності), організований (з огляду на соціальні та економічні процеси), зрілий, розвинутий капіталізм як менеджеріальне суспільство (враховуючи домінуючу професію у всіх галузях), як суспільство масової культури.

3. 70—90-ті роки XX ст. На цьому етапі виникають «концепції інформаційного суспільства» (теорії Д. Белла, Р. Дарендофа, О. Тоффлера, Ф. Ферроратті та ін.), які фіксують трансформації в економічній си­стемі, структурі формальної та неформальної влади, інформаційній сфері. Вони розглядають інформаційне суспільство як особливу стадію історичного та соціаль­но-економічного розвитку людства.

Суспільство є високоабстрактною категорією, вит­вореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та інших наук, надзвичайно складним соціаль­ним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Цей термін вживається і на позначення конкрет­ного виду суспільства з його історичними, економіч­ними, культурними особливостями (наприклад, ук­раїнське суспільство).

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

— спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

— цілісність і сталість (єдине ціле);

— здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків;

— певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми;

— автономність та самодостатність, самовідтворен­ня, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціо­лог Едуард-Альберт Шілз (нар. у 1911 р.) суспільством вважав об'єднання, що відповідає таким критеріям:

— існування його як елемента більшої системи;

— ідентифікація з певною територією;

— наявність власної назви та історії;

— укладення шлюбів між представниками даного об'єднання (суспільства);

— поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства;

— існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

— єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил тощо).

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціаль­ну систему,

Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого — з'ясуван­ня співвідношення між ними. Людина і суспільство є частиною природи, але помилково було б ототожнюва­ти їх з природою. Адже, коли йдеться про природу у широкому сенсі (природна єдність світу, всієї дійснос­ті), то лінія „суспільство — природа” відображає те, що людина і суспільство виникли з природи. Суспіль­ство при цьому перебуває у тісному зв'язку та взаємо­дії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Але розуміння природи у вузькому сенсі (частина реального світу, природно-географічне середовище) пе­редбачає визнання того, що людина є не стільки біоло­гічним, скільки соціальним творінням, а буття суспіль­ства — це своєрідне соціальне буття, котре не можна зводити до тільки біологічного існування.

Розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину — природно-соціальну — основу людини та суспільства, не допустити як ігнорування природних засад у людині та суспільстві, так і запе­речення вирішальної ролі соціального у цій єдності. На певних етапах розвитку соціології домінували різні точки зору, то абсолютно відриваючи людину, суспіль­ство від їх природних основ, то абсолютизуючи місце і роль біологічного на противагу соціальному.

На думку представників сучасної американської соціології, у XXст. сформувалася так звана «парадиг­ма людської винятковості», сутність якої визначаєть­ся екологічними залежностями та обмеженнями. Згідно з нею людина, істотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соці­альні та культурні чинники є головними для неї, що змушує інколи ігнорувати біофізичне середовище. Позаяк усі проблеми можна вирішити за допомогою на­уки, соціальний і технологічний прогрес ніщо не мо­же обмежити.

Однак сучасний стан суспільства, людини і довкіл­ля доводить наукову неспроможність абсолютного про­тиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні.

Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» — понят­тя, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» — категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідно­шення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.

Суспільство є високоабстрактною категорією, витвореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та ін. наук, надзвичайно складним соціальним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Цей термін вживається і на позначення конкретного виду суспільства з його історичними, економічними, культурними особливостями.

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

─ спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

─ цілістність і сталість;

─здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;

─ певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв’язків між людьми;

─ автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціолог Едуард- Альберт Шілз суспільством вважав об’єднання, що відповідає таким категоріям;

─існування його як елемента більшої системи;

─ ідентифікація з певною територією;

─ наявність власної назви та історії;

─ укладання шлюбів між представниками даного суспільства;

─ існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

─ єдність загальної системи цінностей: традицій, звичаїв, норм, законів.

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему.

2.2. Характерні особливості сучасного українського суспільства

Для визначення сучасного суспільства американсь­кий соціолог Деніел Белл (нар. у 1919 р.) запровадив термін «постіндустріальне суспільство». Постіндустріальне суспільство — стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну державно-монополістичному капі­талізму, індустріальному суспільству. Таке суспільст­во перебуває на стадії тертіальних промислів, у сфері послуг якого зайнято не менше 50 відсотків працюючого населення. Воно виробляє як аграрні, так і промислові товари, набагато перевищуючи власні потреби. Крім надвиробництва, йому властиві ускладнення, соціальних зв'язків, максимальний розвиток маркетингу, спрямованість у майбутнє, динамічна міжособистісна комунікація, велика роль наукових досліджень, освіти, престиж освіченості.

У постіндустріальний період відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства.

Постіндустріальне суспільство характеризується виникненням нових систем: телекомунікаційних технологій та освіти.

У зв'язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством, в якому інтелектуальні технології, інформація, обробка знань посідають дедалі важливіші місця.

Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає не лише економічне знання інформаційного сектору, але й його соціальна та політична вага. Стратегічними ресурсами і головними чинниками розвитку цього суспільства є розумовий капітал, концентрація теоретичного знання, обробка інформації, освіта, кваліфікація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструктура — інформаційні мережі, банки, бази даних, масове виробництво інформації.

2.3. Роль соціологічного знання с розвитку суспільства

Характер впливу соціології на суспільне життя зазнає знач­них змін. Цей вплив зумовлений, по-перше, тим, що являє собою соціологія, по-друге, за яких умов вона функціонує. Раніше зверталася увага на особливу роль соціології за часів? змін, у період рішучих і швидких змін. Саме у такі періоди, як вважають, найбільш значимою є соціологічна теорія, точ­ніше — "велика теорія", яка дозволяє осмислити те, що від­бувається .

У соціологічній літературі, проте, висловлюється точка зо­ру, згідно з якою соціологія загалом — дитя доби широких соціальних перетворень, які характерні для останніх двохсот років. "Розвиток та актуальні проблеми соціології, — як вва­жає, наприклад, Ентоні Гідденс, — необхідно розглядати у контексті тих змін, які сформували й продовжують формувати сучасний світ. Ми живемо у світі обсягових соціальних пере­творень".

Саме ця обставина зумовлює активну роль соціології у; суспільстві, яка виражається передусім, на думку Е.Гідденса, в тому, що соціологія пов'язана з соціальною критикою. Про­те соціальна критика не є єдиною ба навіть головною функ­цією соціології. Соціологія виконує багатоманітні функції й головною серед них є функція пізнавальна, яку виконує будь-яка наука.

Соціологія дає знання про світ, в якому ми живемо. При, цьому знання описове, фактичне має аніяк не менше значен­ня, ніж знання теоретичне, яке пояснює. Факт, установлений наукою, "бачиться" інакше, ніж той, з яким маємо справу у Повсякденному житті. Хоча це факт нашого життя, наукове бачення "бачить глибше", позаяк фіксує прояв загального, типового й повторюваного. Наукове розуміння соціального світу, в якому людина живе, —найважливіша ознака освіченості людини та суспільства. Пізнавальна функція соціо­логії, отже, нерозривно пов'язана з функцію освіти, передачі знання, яка досягається у процесі соціологічної діяльності. Наступною важливою функцією соціології є функція вжиткова, яка полягає в тому, що соціологія надає конструктивну допомогу в розв'язанні безпосередньо практичних завдань, які виникають у різних царинах суспільного життя. Це можуть бути і завдання господарські, політичні, проблеми, пов'язані з так званою відхиленою поведінкою (злочинність, наркоманія тощо). Соціологію, яка дає знання для розв'язання різного роду проблем, шукає науково обґрунтовані засоби для їх розв'язання, називають "вжитковою", проблемно зорієнтованою. Такого роду соціологія розв'язує також завдання прогностичні, безпосередньо пов'язані з управлінням. Виконує соціологія й функції критичні, яким вологи, що належать до так званого "соціально-критичного напрямку", надають найголовнішого значення. Цю функцію часто-густо розуміють як бунтарство та підбурю­вання й протиставляють її вжитковій, конструктивній ролі соціології. Проте таке уявлення не є правильним. Соціально-критична функція нерозривно пов'язана, з одного боку, з пізнавальною функцією соціології, позаяк "критика" фактично означає постановку діагнозу у хворому соціальному організмі. Виявлення проблем і протиріч, "болячок", які вимагають лікування, — це й передумова власне лікування, яке (характеризує практично-вжиткове призначення соціології. Будь-який відрив однієї функції від іншої, наполягання на особливій ролі однієї єдиної функції дають викривлене уявлення про вплив соціології на суспільне життя. Особливо слід зупинитися на характеристиці ідеологічної функції. Багато хто заперечує правомірність приписування функції соціології. Можливо, причина категоричного відлучення соціології від ідеології криється в тому розумінні останньої, яке дістало особливо широке поширення у країнах, де нещодавно панував марксистський світогляд. З позицій цього світогляду ідеологія — це неодмінно класова за змістом, політично зорієнтована система поглядів. Соціологія ж як наукова система поглядів, яка прагне об'єктивності й неупередженості, відповідно, не може виконувати зрозумілу таким чином ідеологічну функцію.

Але ідеологію можна розуміти широко: як сукупність поглядівта уявлень, які орієнтують людей, мобілізують і згуртовують їх на певні дії. Фактично вже у соціально-критичній функції полягає орієнтувальний компонент. Справді, характеризуючи будь-яке явище як ознаку "хвороби" й звертаючи (вагу суспільства на необхідність подолання цього стану, понад те, зосереджуючи зусилля на пошуках засобів цього подолання, соціолог, незалежно від того, чи бажає він цього чи не бажає, виконує ідеологічну, виховну функцію. При цьому він зовсім не відмовляється від ідеалів науковості, неупередженості.

Представник соціально-критичного напрямку в соціології Ентоні Гідденс має рацію стосовно того, що "соціологію можна розглядати як якесь нейтральне інтелектуальне заняття у відриві від практичних наслідків соціологічного аналізу для тих, чия поведінка є предметом цього аналізу". Але це врахування не означає, що соціолога не турбує "чистота" знання. Навпаки, врахування того, на які соціальні дії результати соціологічної діяльності орієнтують суспіль­ство, загострює почуття відповідальності соціолога за ті конструктивні пропозиції, які він робить.


Висновки

В цьому розділі я розглянула уявлення про суспільство в історії соціології, характерні особливості сучасного українського суспільства, роль соціального знання у розвитку суспільства.

Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспіль­ства як соціального феномену.

У постіндустріальний період відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства. Якщо раніше земля, праця, капітал були ключовими елементами виробництва, то в постіндустріальну епоху в багатьох галузях виробництва головною складовою стає інформація.

Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки.

Соціологія дає знання про світ, в якому ми живемо. При, цьому знання описове, фактичне має аніяк не менше значен­ня, ніж знання теоретичне, яке пояснює. Факт, установлений наукою, "бачиться" інакше, ніж той, з


10-09-2015, 15:14


Страницы: 1 2 3
Разделы сайта