Вступ
Молодь – соціально-демографічна група, відокремлена на основі сукупності вікових характеристик і особливостей соціального стану. Молодість як певна визначена фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов’язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного ладу, культури та властивих даному суспільству закономірностей соціалізації.
Сучасна молодь довше навчається в школі та, відповідно, пізніше починає самостійне трудове життя. Ускладнилися й самі критерії соціальної зрілості. Початок самостійного трудового життя, завершення навчання та набуття стабільної професії, одержання політичних прав, матеріальна незалежність від батьків, вступ у шлюб і народження першої дитини – усі ці події, такі, що в своїй сукупності надають людині почуття повної дорослості, та відповідний соціальний статус, настають не одночасно, й сама їхня послідовність і символічне значення кожного з них не однакові в різних соціальних прошарках. Звідси й дискусійність хронологічних, абсолютних вікових границь: нижню границю молодості встановлено між 14 і 16, а верхню – між 25 і 30 роками та навіть пізніше [8, 111].
Не менш важливим, аніж подовження періоду молодості, є ускладнення самого процесу соціалізації. Формування особистості молодої людини здійснюється сьогодні під впливом декількох відносно автономних соціальних факторів, найважливішими з який є: сім’я (родина), школа, спільнота однолітків (молодіжні організації, різноманітні неформальні, стихійні групи та співтовариства), засоби масової інформації. Вже сама численність цих інститутів і засобів впливу надає особистості, що формується, значно більший ступінь автономії від кожного з них окремо як ніколи в минулому. Організація виховання і навчання молоді по віковому принципу підсилює цю вікову гомогенність, сприяючи виробленню специфічної «молодіжної» самосвідомості і стилю життя («субкультури»).
1. Молодь, молодіжна політика та молодіжні організації
1.1 Становище молоді в Україні
Прискорення темпів громадського життя спричиняє підвищення ролі і значення молоді в суспільно-політичному і культурному житті. Справа не стільки в абсолютному зростанні чисельності молодих людей, скільки в мінливих соціальних умовах. Чим вищий темп техніко-економічного розвитку, чим швидше обновляються знання, умови праці та побуту, тим помітніше стають соціально-культурні розходження між поколіннями. Нові проблеми та події штовхають на пошуки принципово нових рішень і критичну переоцінку минулого досвіду.
Молодими громадянами в України є особи віком від 14 до 35 років.
Держава визначає загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо соціального становлення та розвитку молоді.
3 початку 1991 р. до початку 2006 р. чисельність молоді України скоротилася на 766 тис. oci6 – з 16173,5 до 15407,5 тис. oci6. Проте частка молоді серед усього постійного населения України зросла – від 31,3% до 33,0% за той самий період внаслідок пришвидшених темпів скорочення чисельності всього населення. У містах України на початку 2006 р. проживало 10 927,0 тис. молоді, у сільській місцевості – 4 480,5 тис. ociб [8, 102].
Наразі молодь характеризується наступними кількісними й якісними показниками:
– юнаки і дівчата віком від 14 до 35 років становлять 15 407 522 осіб – приблизно третина усього населення країни;
– 70% молоді мешкає у містах, 30% – у селах;
– близько двох мільйонів молодих сімей, із них близько 600 тис. мешкають у сільській місцевості;
– 100 тис. осіб офіційно зареєстрованих безробітних;
– 2 709 161 студентів, які навчаються у 340 вузах І-IV рівнів акредитації;
– близько 5% молоді беруть участь у громадському русі;
– молодь – це активний учасник громадського життя суспільства;
– найбільш активна демографічна група;
– молодь – це третина економічної активності населення [6, 83].
За даними соціологічного опитування проведеного Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді в червні 2007 р., лише третина респондентів у віці 14–35 рр. задоволені рівнем своєї освіти. Кожен десятий – не задоволений, а кожен четвертий відповів «скоріше ні, ніж так».
Дві третини молодих громадян у віці 14–35 рр. хотіли би мати більш високий рівень освіти. Серед основних мотивів – можливість влаштуватися на більш престижну роботу (34%), можливість більш високого заробітку (34%), а також можливість зробити гарну кар’єру та особиста потреба у постійному підвищенні рівня освіти (по 24%).
Майже половина (47%) працюючої молоді працює не за фахом. Серед основних причин – відсутність вакансій, незадовільні зарплати та умови праці.
Протягом 2006 р. серед осіб, що були клієнтами служби зайнятості чисельність випускників середніх загальноосвітніх шкіл становила 20,6 тисяч, професійно-технічних закладів освіти 22,0 тисячі, вузів – майже 47 тисяч. Працевлаштовано – 31 тис. випускників усього. Серед них – 7 267 випускників загальноосвітніх шкіл, 8 589 випускників професійно-технічних закладів освіти, 14 858 випускників вузів.
За даними соціологічного опитування проведеного Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді в червні 2006 р. для молодих людей найбільш привабливими є професії юриста (42%), бізнесмена, підприємця (37%), банківського працівника (32%). Одночасно, спеціальності, на які зростає попит на ринку праці мають невисокий рейтинг серед молоді: фермер, фахівець у галузі сільського господарства (5%), інженер (9%), працівник торгівлі (11%), вчитель, викладач (14%). Відповідно, на думку молоді, ці професії не можуть і забезпечити успіх в житті. Великий відсоток молоді – 30,4% вважають привабливою професію лікаря, та лише 23,3% вважають, що ця професія приносить успіх. Одночасно, за інформацією Державної служби зайнятості на ринку праці, на ринку праці в Україні не вистачає медичних працівників, учителів, продавців як продовольчих, так і непродовольчих товарів інших. Аналіз глибинних інтерв’ю з керівниками приватних рекрутингових кампаній свідчить, що серед клієнтів з вищою освітою найчастіше до них звертається молодь із юридичними та медичними дипломами [4, 92].
Станом на 1 вересня 2008 р. серед загальної кількості українських безробітних більше 30% становила молодь у віці до 35 років.
1.2 Становище молоді в Європейському Союзі
У період із 2000 по 2020 рік група людей у віці 15–24 років знизиться до 11% усього населення Європейського Союзу.
Міжнародний день молоді – міжнародний день, що відзначається ООН 12 серпня. І сесія Світової конференції Міністрів у справах молоді (Лісабон, 8–12 серпня 1998 р. Ідея Міжнародного дня молоді була запропонована в 1991 р. молоддю, яка зібралася в Відні (Австрія) на І сесії Світового молодіжного форуму системи ООН. Форум рекомендував, щоб Міжнародний день молоді було оголошено спеціально для збору коштів, просування та підтримки Фонду молоді ООН у партнерстві з молодіжними організаціями. Рішення про оголошення 12 серпня Міжнародним днем молоді було підтримано на І сесії Світової конференції Міністрів у справах молоді, що проходила в Лісабоні 8–12 сепня 1998 р. Ця рекомендація була підтримана 17 грудня 1999 р. 54 сесією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй у резолюції №» A/RES 54/120 I» («Політика та програми, що залучують молодь»), та 12 серпня було оголошено Міжнародним днем молоді. Асамблея також рекомендувала проводити пропагандистські заходи в підтримку Міжнародного дня з підвищення інформованості про Всесвітню програму дій, що стосується молоді, прийнятої в 1995 р. (резолюція Генеральної Асамблеї №» A/RES/50/81″) [5, 94].
Міжнародний день молоді щороку має певну основну тематику:
– 2001 – Боротьба з епідемією ВІЛ/СНІДу;
– 2002 – Дії молоді для стійкого розвитку;
– 2003 – Зайнятість молоді;
– 2004 – Молодь у суспільстві різних поколінь;
– 2005 – Перетворення зобов’язань у реальні справи;
– 2006 – Спільна боротьба з зубожінням: молодь і викорінювання зубожіння;
– 2007 – Будь поміченим, будь почутим: участь молоді заради розвитку;
– 2008 – Молодь і зміна клімату: час діяти;
– 2009 – Стабільність: наш виклик, наше майбутнє.
Міжнародний день солідарності молоді – (Міжнародний день солідарності молоді в боротьбі проти колоніалізму, за мирне існування – міжнародне свято. Відзначається щорічно 24 квітня. Встановлений із 1957 року за рішенням Всесвітньої федерації демократичної молоді заради того, щоб привернути увагу державних органів, суспільства та засобів масової інформації до проблем молоді. Відзначається в день прийняття рішень на заключному засіданні Бандунгської конференції країн Азії й Африки (1955 р., англ. Asian-African Conference).
На противагу йому 1999 р. було встановлено Міжнародний день молоді.
День молоді – свято України. Відзначається щорічно в останню неділю червня. Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи молодіжних об’єднань і організацій України…» згідно Указу Президента України «Про День молоді» від 22 червня 1994 р. №323/94.
1.3 Державна молодіжна політика
Державна молодіжна політика – це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.
Головними завданнями державної молодіжної політики є:
– вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;
– допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;
– залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;
– надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці;
– координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.
Головними принципами державної молодіжної політики є:
– повага до поглядів молоді та її переконань;
– надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема;
– правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку;
– сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.
Державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 14 до 35 років незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять і здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути та об’єднання молодих громадян [8, 73].
Головними напрямами державної молодіжної політики Україні є:
– розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;
– забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;
– створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх відродженні і розвитку, в охороні відтворенні навколишнього природного середовища; – формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;
– охорона здоров’я молоді, формування у неї глибокої потреби духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які забезпечували здоровий генофонд народу України.
Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.
Державна молодіжна політика формується та реалізується шляхом:
– прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію державної молодіжної політики;
– проведення у Верховній Раді України щорічних слухань про становище молоді та підготовки доповіді з цього питання Верховній Раді України, Президенту України;
– діяльності в органах державної влади та управління всіх рівнів структурних підрозділів, що займаються проблемами молоді;
– створення соціальних служб для молоді та підготовки соціальних працівників;
– розробки та реалізації державних цільових програм з питань молодіжної політики;
– виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування державної молодіжної політики, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян, заінтересованих у роботі з молоддю;
– утворення спеціальних фондів.
Державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється:
– в інтересах молодої людини, суспільства, держави;
– з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді.
2. Що таке молодіжна громадська організація, її права та реєстрація
Правове регулювання створення та діяльності молодіжних громадських організацій здійснюється Законами України «Про об'єднання громадян» та «Про молодіжні та дитячі громадські організації», Положенням про про порядок легалізації об'єднань громадян, затвердженим Постановою КМУ від від 26 лютого 1993 р. №140.
Згідно статті 1 ЗУ «Про об'єднання громадян», об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Це загальне визначення об'єднання громадян. Згідно з цим Законом, їх є два види – політичні партії та громадські організації. Громадські організації можуть бути: дитячі, молодіжні, правозахисні, спортивні, та й взагалі різних напрямків.
Щодо молодіжних та дитячих організацій, їх створення та діяльність також регулюється Законом України «Про молодіжні та дитячі громадські організації».
Згідно із статтею 1 цього Закону, молодіжні громадські організації – об'єднання громадян віком від 14 до 28 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів.
Отож особливістю і відмінністю МГО від інших громадських організацій є їх членство. Засновниками молодіжних громадських організацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 15-річного віку. Членами молодіжних громадських організацій можуть бути особи віком від 14 до 28 років.
Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних громадських організацій за умови, якщо їх кількість у цих організаціях не перевищує третину загальної кількості членів; у складі виборних органів молодіжних громадських організацій кількість осіб старшого віку не може перевищувати третину членів виборних органів. Обмеження щодо кількості осіб, вік яких перевищує відповідно 28 та 18 років, у складі виборних органів не поширюється на спілки молодіжних та дитячих громадських організацій.
МГО має права як будь-яка громадська організація у порядку Закону «Про об'єднання громадян» та іншими актами. Дуже важливо для МГО знати права, які надаються їй за законодавством у молодіжній сфері.
Так згідно ЗУ «Про молодіжні та дитячі громадські організації», МГО має право:
– на безкоштовну державну реєстрацію та звільняються від збору за реєстрацію символіки (інші громадські організації, наприклад сплачують за держреєстрацію 170 грн.) (ст. 9),
– членські внески і добровільні пожертвування, отримані від юридичних чи фізичних осіб, що спрямовуються на здійснення статутної діяльності МГО та їх спілок, не оподатковуються (ст. 7),
– можуть вступати у виборчі коаліції (ст. 7),
– залучаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування до розроблення і обговорення проектів рішень з питань державної політики щодо молоді (ст. 8),
– на державну підтримку (надання МГО інформації про державну політику щодо молоді; подання методичної та організаційної допомоги з питань соціального становлення та розвитку молоді; сприяння створенню підприємств, установ і організацій, які надають послуги молоді або сприяють зайнятості молоді, в інших формах, що не суперечать законодавству України) (ст. 9),
– при затвердженні місцевих бюджетів передбачаються видатки на реалізацію програм молодіжних МГО (ст. 10),
– органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування можуть делегувати МГО повноваження щодо реалізації відповідних програм (проектів, заходів), на які вони подають МГО фінансову та матеріальну допомогу і здійснюють контроль за реалізацією наданих повноважень, у тому числі за цільовим використанням виділених коштів.
Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» передбачено право МГО:
– вносити до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування пропозиції з питань соціального становлення та розвитку молоді (ст. 14),
– органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування мають право здійснювати фінансування програм і проектів МГО, що сприяють соціальному становленню та розвитку молоді та реалізації її суспільно корисних ініціатив, надавати дотації і субсидії МГО, надавати у безплатне користування МГО та фондам будинки, споруди, земельні ділянки та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності (ст. 15) [5, 37].
Порядок створення МГО визначається Законами України «Про об'єднання громадян» та «Про молодіжні та дитячі громадські організації», а документи на реєстрацію детально визначені Положенням про порядок легалізації об'єднань громадян, затвердженим Постановою КМУ від від 26 лютого 1993 р. №140.
Згідно статті 11 Закону України «Про об'єднання громадян», засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних організацій – 15-річного віку.
Рішення про заснування об'єднань громадян приймаються установчим з'їздом (конференцією) або загальними зборами. Отож для заснування МГО потрібно не менше троє осіб, яким є по 15 років.
Основним документом об'єднання громадян є статут. Закон України «Про об'єднання громадян» визначає основні його положення.
Статут об'єднання громадян повинен містити (ст. 13):
– назву об'єднання громадян (повну, а також скорочену, якщо така є), його статус та юридичну адресу;
– мету та завдання об'єднання громадян;
– умови і порядок прийому в члени об'єднання громадян, вибуття з нього;
– права і обов'язки членів (учасників) об'єднання;
– порядок утворення і діяльності статутних органів об'єднання, місцевих осередків та їх повноваження;
– джерела
10-09-2015, 15:27