Зміст
Вступ. 2
Розділ 1. Теоретичні засади соціального захисту дітей-біженців................. 5
1.1 Дитина-біженець: сутність поняття та потреби та проблеми. 5
1.2 Захист дітей-біженців як складова системи соціального захисту дітей в Україні 7
1.3 Основні напрямки соціально-правового захисту дітей-біженців в сучасній Україні 10
Розділ 2. Шляхи покращення соціально-правового захисту дітей-біженців в Україні 19
2.1 Удосконалення нормативно-правової бази. 19
2.2 Реальність сьогодення дітей-біженців. 27
Висновки. 30
Список використаних джерел. 32
Вступ
Актуальність теми дослідження. Становище дітей біженців - глобальна проблема сучасності, характерна для багатьох країн і народів. Відповідно до американських джерел, у світі налічується більше 16 млн. біженців, а разом з переміщеними особами, емігрантами це число доходить до 40 млн. чоловік.
Серед фахівців прийнято розрізняти категорії біженців і переміщених осіб. З одного боку, і ті й інші змушені в силу яких-небудь серйозних обставин, нещасть, небезпек залишати своє постійне місце проживання в певному регіоні або навіть залишати країну. Але коли мова йде про біженців, це позв'язується насамперед з утиском, насильством над особистістю, порушенням її прав і т.п. У періоди особливо локальних війн, що часто виникають у різних регіонах світу, біженцям доводиться переносити дуже важкі випробування, включаючи геноцид, масове винищування людей, руйнування звичного укладу життя, розпад громади, сімейних зв'язків і т.п.
Рятуючись від конфліктів, родини можуть виявитися роз'єднаними. Діти, що залишилися на самоті, більшою мірою вразливі до ризику стати жертвами сексуального рабства або бути завербованими для участі в бойових діях. Втративши підтримку сімейного оточення, вони з більшою ймовірністю будуть страждати від голоду й хвороб. Деяким родинам вдається зберегтися в цілісності, поки вони не знайдуть собі притулки, але погані умови, у яких опиняються багато родин біженців, підвищують для дітей ризик отримувати недостатнє харчування або занедужати.
Дитина-біженець це особливий тип людини. Коли за свою ще коротке життя людина переживає масу проблем, через які змушені переходити її батьки. Це залишає вагомий відбиток на характері дитини. Тому, приїхавши в іншу країну, людина відчуває потребу в першу чергу в підтримці й захисті.
Тому, ми вважаємо, що в наш час актуальна тема курсової роботи «Соціально-правовий захист дітей-біженців».
Більшість авторів не достатньо розкривають питання соціально – правового захисту дітей – біженців. Але кожне з наукових видань потроху торкаються даного питання. Так, загальна інформація щодо біженців та їх дітей зокрема, їхнього влаштування на території України, пояснення їхніх обов’язків та прав, надається у нормативно – правових актах України.
На теперішній час можна сказати, що конкретна інформація щодо соціально - правового захисту дітей – біженців відсутня. Тому, метою даної роботи є: аналіз сучасного стану соціально – правового захисту дітей – біженців та визначення шляхів його удосконалення.
Об’єктом даної роботи виступає система соціально – правового захисту дітей з числа біженців.
Предметом роботи є: основні напрямки реалізації та форми захисту прав дітей – біженців.
Досягнення мети передбачає постановку та вирішення наступних завдань:
Дослідження поняття дитини-біженця, його прав, потреб та проблем;
Дослідження соціально-правового захисту дитини-біженця як складової системи соціального захисту дітей в Україні
Запропонувати шляхи удосконалення соціально-правового ахисту дітей-біженців на Україні
Залежно від специфіки поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз нормативно-правової бази, соціологічної вітчизняної та зарубіжної літератури; якісне та кількісне опрацювання результатів дослідження.
Практична значимість отриманих результатів полягає у тому, що зібраний матеріал може стати основою для подальшого вивчення стану соціально – правового захисту дітей – біженців. А також, представлений матеріал у даній роботі, можна використовувати як методичний матеріал для проведення семінарів, читання лекцій тощо.
Мета та завдання роботи обумовили її структуру, вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Розділ 1 . Теоретичні засади соціального захисту дітей-біженців
1.1 Дитина-біженець: сутність поняття та потреби та проблеми
Біженець - будь-яка людина, що знаходиться за межами країни, громадянином якої він є (або особу без громадянства за межами країни, де він/вона звичайно мешкає), що не може або не бажає скористатися захистом цієї країни внаслідок переслідування або обґрунтованої погрози переслідування за мотивами раси, релігії, національності, приналежності до визначеної соціальної групи або політичних поглядів. Люди, що перемістилися в іншу частину країни через цивільну війну, хоча іноді називаються біженцями, не є такими відповідно до міжнародного права. Для таких осіб, використовується термін «переміщені особи» [5].
Дитина-біженець — дитина, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. [5]
Після процесу міграції, у дитини – біженця виникає ряд потреб, які держава повинна реалізувати. Це такі потреби, як: право на громадянство; відшукування родичів дитини, у разі не виявлення родичів, дитина – біженець прирівнюється до звичайної дитини, яку позбавлено сімейного оточення; матеріальна допомога; гуманітарна допомога; соціальна допомога: соціальна адаптація, реабілітація тощо.
Основними проблемами дітей-біженців у є створення умов для їхньої облаштованості й адаптації, надання допомоги в соціально-культурному, освітньому і медико-санітарному забезпеченні.
Законодавчо закріплене право дітей-біженців на освіту реалізується не повною мірою в силу існуючих соціально-економічних причин. Так, відсутність можливості одержання регулярного заробітку в родинах біженців приводить до недостачі коштів на придбання одягу, у тому числі шкільної форми, взуття, канцелярських приналежностей для дітей шкільного віку.
Зустрічаються випадки, коли діти-біженці змушені пропускати заняття через хворобу в силу відсутності теплого одягу, особливо в зимовий період. Через обмеженість у фінансових можливостях діти біженців, нерідко знаходячись в напівголодному стані, не витримують 5-6 годинний навчальний процес. Гострою залишається проблема в повноцінному калорійному харчуванні, оздоровленні й відпочинку дитини-біженців у силу того, що значна частина родин має прибуток менше за розмір прожиткового мінімуму.
Установами освіти не проводиться робота з обліку дітей-біженців, визначенню їх в освітні установи. Не налагоджений навчальний процес відповідно до рівня їх мовної й предметної підготовки по різних причинах. Найчастіше родини біженців не проживають компактно, змушені часто змінювати місце проживання, що нерідко трапляється під час навчального року. Труднощі із продовженням чергової реєстрації змушують багато родин біженців, також робити переміщення під час навчального року.
Більша частина дітей-біженців навчається в загальноосвітніх школах, менше учнів у ліцеях і коледжах. У той же час зафіксовані факти, коли дітям біженців відмовляли в прийнятті в школу через відсутність реєстрації за місцем проживання.
Вища освіта через високу оплату за навчання для дітей-біженців практично неможлива. Відомо лише кілька випадків, коли випускники загальноосвітніх шкіл змогли продовжити навчання у вузах України.
Отже, виходячи з вищезазначеного дитина-біженець – це дитина, яка не є громадянином України і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок побоювань і має ряд соціальних потреб та проблем.
1.2 Захист дітей-біженців як складова системи соціального захисту дітей в Україні
Надзвичайно важливим для подальшого розвитку системи захисту біженців в Україні стало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України. Насамперед слід назвати ті статті Конституції, що гарантують іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території держави, а отже, й біженцям, рівність прав, свобод та обов’язків з громадянами України (ст. 26), свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України (ст. 33), забороняють будь-яке обмеження прав за ознаками раси, кольору шкіри, релігійної належності, мовними або іншими ознаками (ст. 24), спрямовані на захист сім’ї, прав дитини та ін. Але найголовнішим є те, що в Основному Законі йдеться про надання іноземцям та особам без громадянства притулку в Україні (ст. 26). Крім того, були прийняті такі нормативно-правові акти, як “Положення про порядок оформлення надання статусу біженця”, постанова “Про посвідчення біженця” тощо.
Механізм виплати біженцям грошової допомоги та пенсії визначила відповідна постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р., яка встановила розмір одноразової грошової допомоги – один неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а для дітей – 60% від цієї суми. Згідно з Тимчасовим положенням про умови й порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні, біженці були віднесені до тих категорій іноземців, яким не потрібно мати дозвіл центру зайнятості для влаштування на роботу. Реалізації права біженців на житло мала сприяти постанова Кабміну “Про створення органів міграційної служби в Україні”, п. 2 якої містив доручення протягом 1994–95 рр. створити регіональні пункти тимчасового розміщення біженців.
До законодавчої бази системи захисту біженців в Україні належать також міжнародні документи в галузі гуманітарного права. У 1998 р. наша держава приєдналася до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. З 1991 р. для України набрала чинності Конвенція ООН про права дитини, де кілька статей присвячено захисту дітей біженців. У 1997 р. було ратифіковано Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини.
2001 р. у сфері удосконалення законодавства про біженців відбувся значний прорив завдяки прийняттю Верховною Радою України нового Закону України “Про біженців”, де в цілому норми національного законодавства відповідали міжнародно-правовим стандартам: принципові зміни внесені до визначення поняття “біженець” (ст. 1), суттєво розширений і деталізований принцип не висилання як основний принцип захисту біженців тощо. Новий Закон дозволив приєднатися до конвенції про статус біженців 1951 р. і протоколу, що стосується біженців, 1967 р.
Держава вживає всіх можливих заходів для забезпечення захисту на території України прав дітей –біженців та догляду за ними.
Держава через органи опіки і піклування за місцем перебування дитини сприяє розшуку її батьків, інших членів сім’ї чи родичів, наданню матеріальної, медичної та іншої допомоги, а в разі потреби її влаштуванню до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, закладів охорони здоров’я тощо. У разі коли батьки чи родичі дитини не знайдені, їй надаються відповідно до законодавства України права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» [6].
Державний комітет України у справах національностей та міграції, інші центральні органи виконавчої влади, що діють у сфері міграції, органи міграційної служби на місцях співпрацюють з Представництвом УВКБ ООН в Україні, Міжнародною організацією з міграцій та з неурядовими організаціями над розв’язанням соціальних питань біженців, зокрема надання їм матеріальної допомоги, забезпеченням одягом, взуттям, сприянням у наданні медичної допомоги тощо. В ряді регіонів України за допомогою неурядових організацій організовано недільні школи для дітей-біженців, зокрема афганців, їхнє оздоровлення в період шкільних канікул тощо. Представництво УВКБ ООН в Україні та неурядові організації в Закарпатській області надають суттєву допомогу в функціонуванні пункту утримання іноземців в м. Мукачеві, куди потрапляють іноземці, затримані при перетині державного кордону України.
Парламентом України ратифікована угода країн СНД «Про співробітництво держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з незаконною міграцією», ініціатором якої була Україна.
Таким чином, у нашій державі створена і функціонує система органів виконавчої влади у сфері реалізації законодавства про біженців, хоча, безумовно, й донині залишається достатньо простору для її удосконалення.
Загалом, підбиваючи підсумки, можна дійти висновку, що основна проблема функціонування системи захисту дітей-біженців в Україні полягає в тому, що реалізація відповідного законодавства на сьогодні досі обмежується лише легалізацією і документуванням шукачів притулку та біженців. Безумовно, це відповідає їхній головній потребі – знайти притулок від переслідувань, безпечне для життя місце проживання. Однак надання правового статусу дітнй-біженців є лише першим необхідним кроком і має супроводжуватися адекватними заходами щодо інтеграції біженців в українське суспільство, щодо їхнього подальшого облаштування. На жаль, потрібно визнати, що на сьогодні в Україні діяльність у цьому напрямі фактично не здійснюється.
Розробка й реалізація державної політики щодо інтеграції дітей-біженців є надзвичайно актуальною проблемою, і тут у нагоді має стати використання позитивного досвіду України, набутого у зв'язку з цілеспрямованою політикою адаптації та інтеграції в українське суспільство репатріантів з числа кримських татар, депортованих інших національностей, який був високо оцінений світовою громадськістю.
Подібні заходи щодо дітей-біженців є необхідними принаймні з кількох міркувань. По-перше, значна частина дітей-біженців мають намір реалізувати своє право на натуралізацію, набути громадянства України. По-друге, необхідно враховувати, що отримання ними належної освіти, набуття професії є важливим як для сьогодення, так і для майбутнього нашої держави, однією з умов безконфліктності міжнаціональних і соціальних стосунків.
Соціально-правовий захист дітей-біженців, які знайшли притулок в Україні, відповідає не лише їхнім інтересам, а й національним інтересам нашої держави.
1.3 Основні напрямки соціально – правового захисту дітей – біженців в сучасній Україні
Набувши статусу «біженця», громадяни та їх діти стикаються з низкою проблемних питань, а саме:
працевлаштування;
оформленням документів на дитину, що народжена на в Україні у сім’ї біженців;
допомога від держави біженцям з дітьми;
оформлення документів при влаштуванні дитини у дитячий садок чи шкільний заклад та відвідування дитиною – біженця шкільного закладу;
продовження навчання дитини – біженця на Україні;
оформлення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям з дітьми (її умови призначення та розмір);
навчання дітей біженців у школах – інтернатах санаторного типу в залежності від захворювання;
отримання біженцями середню чи вищу освіту;
отримання пенсії біженцями.
Але, сьогодні наша держава готова відповісти на дані запитання та реалізувати їх в повному обсязі як на теорії так і на практиці. Отже, відповідно до ст.20 Закону України «Про біженців» особа, якій надано статус біженця, має рівне з громадянами України право на працю.
Для того, щоб працевлаштуватися необхідно в податковій інспекції/адміністрації за місцем реєстрації отримати довідку про присвоєння ідентифікаційного коду.
Якщо особа не має статусу біженця, то така особа, згідно ст..8 Закону України «Про зайнятість населення», одержує право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування [5].
Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України «Про громадянство України», особа, що набула за народженням громадянство того з батьків, якому наданий статус біженця, є громадянином України. На підставі цього органами реєстрації актів громадянського стану за місцем реєстрації проживання родини Н. робиться відповідний запис у книзі реєстрації і видається свідоцтво про народження дитини, у якому зазначена Ії належність до громадянства України [7].
Питання пов’язані з допомогою для сімей з дітьми регулює Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року [12].
Відповідно до ч.2 ст.1 вище зазначеного закону особи, яким надано статус біженця в Україні, мають право на державну допомогу на рівні з громадянами України.
ч.1 ст.3 передбачені наступні види державної допомоги сім’ям з дітьми:
1) допомога в зв’язку з вагітністю та пологами;
2) одноразова допомога при народженні дитини;
3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) допомога на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням;
5) допомога на дітей одиноким матерям.
Призначають і виплачують всі види державної допомоги сім’ям з дітьми органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника)(ч.1 ст.5 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»).
Для оформлення дитини в дошкільний навчальний заклад відповідно до п.6 Положення про дошкільний навчальний заклад затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від12 березня 2003 року №305 – подається:
- заява батьків або осіб, які їх замінюють;
- медична довідки про стан здоров’я дитини;
- довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення;
- свідоцтво про народження.
Для оформлення дитини до загальноосвітнього навчального закладу відповідно до п. 22 Положення про загальноосвітній навчальний заклад затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №964 подається:
- заява батьків або осіб, які їх замінюють;
- копія і оригінал свідоцтва про народження;
- медична довідка встановленого зразка;
- документ про наявний рівень освіти (крім дітей, які вступають до першого класу) [17].
Конвенція про права дитини та Конституція України проголошує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також народжені вони в шлюбі чи поза ним.
Відповідно до п.4 ст. 6 Закону України «Про загальну середню освіту» - іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, здобувають повну загальну середню освіту у порядку, встановленому для громадян України [11].
ст.53 Конституції України передбачає, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положення ч.3 ст.53 Конституції України «держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах» (справа про доступність і безоплатність освіти) під доступністю
10-09-2015, 16:17