Не все гаразд і з реалізацією гарантованого Законом України «Про біженців» права на освіту. Практика показує, що школи приймають дітей біженців без обмежень, незважаючи на відсутність у деяких із них реєстрації за місцем проживання або свідоцтва про народження. Що ж до вищих рівнів освіти, то за Законом 1993 року вони були доступні для біженців лише у порядку, передбаченому для іноземців, тобто на контрактній основі. Очевидно, що матеріальне становище біженців в Україні не дозволяло їм оплачувати вищу освіту своїх дітей. Законом 2001 року у праві на освіту біженці прирівняні до громадян України (ст. 20). Це має створити законодавчі підстави для отримання ними вищих рівнів освіти безоплатно. Проте матеріальні проблеми продовжують створювати для цього серйозні перешкоди. Адже саме через незадовільну матеріальну ситуацію далеко не всі діти біженців відвідують школи, можуть здобути атестат зрілості. Хоча навчання у школі є безоплатним, воно вимагає від сім’ї значних витрат. Якщо ж дітей шкільного віку кілька, — ці витрати стають для біженців нереальними.
Зазначимо також, що спеціальних програм підготовки дітей біженців до школи не існує. На перешкоді до освіти стають мовні проблеми, особливо гострі для новоприбулих, або тих, хто в’їхав в Україну вже у підлітковому віці. Труднощі адаптації до цілком нового культурного середовища, системи навчання, особливо серйозні для дітей, яким довелося пережити важкі психологічні стреси, втечу, загибель близьких. Крім того, щоб підтримати сім’ю, вже з 10-12-річного віку багато дітей біженців працюють. Хлопчики допомагають батькам на базарі: переносять речі, торгують різним дрібним товаром, наприклад, целофановими пакетами, або розносять воду, чай. Дівчата займаються хатнім господарством, опікуються молодшими братами та сестрами. Отже, реалізувати право на відвідування школи значна кількість дітей біженців не в змозі. За даними опитувань, школярі є лише у 57 % сімей біженців, що мають дітей шкільного віку [16].
Донедавна нереалізованим залишалося також право біженців на тимчасове житло, надане у пункті тимчасового розміщення, з тієї причини, що до 2001 року жодного такого пункту в Україні не існувало. Сьогодні відкрито пункт розміщення біженців в Одеській області, але розрахований він лише на 50 осіб і не зможе забезпечити житлом навіть найбільш нужденних і вразливих категорій біженців.
На жаль, не можна не зазначити, що інколи біженці стикаються із проблемами щодо реалізації не лише соціально-економічних, а й елементарних людських прав. Зафіксовано непоодинокі випадки безпідставних затримань біженців та шукачів притулку правоохоронцями, вилучення у них посвідчень біженців та довідок міграційної служби, несанкціонованих обшуків тощо. Така ситуація дала підстави Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини у своїй щорічній доповіді завважити значну кількість порушень прав і свобод іноземців та осіб без громадянства. Уповноваженим було підкреслено також існування дискримінаційної практики окремих працівників правоохоронних органів, що принижує гідність за національною ознакою [14]. За даними соціологічних опитувань біженців із тих, кого затримувала міліція, лише 18 % заявили, що з ними поводилися нормально. Натомість до 22,1 % застосовували фізичну силу, у 61 % при затриманні вимагали гроші, у 41 % гроші й цінності просто забирали, з 69 % поводилися грубо, принижуючи гідність затриманого [17]. Це пов’язано з низькою культурою частини працівників правоохоронних органів, їхньою необізнаністю із становищем біженців та відповідним законодавством, негативно-підозрілим ставленням посадових осіб та громадськості до нелегальних мігрантів і невмінням відрізнити від них осіб, які шукають в Україні притулку.
Слід відзначити, що поступово завдяки великій роз’яснювальній роботі, що проводиться керівництвом Міністерства внутрішніх справ, органами міграційної служби за постійної підтримки Представництва в Україні Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, ситуація змінюється на краще. Біженці зазначають, що останнім часом дії міліції щодо них набули прийнятних форм, здебільшого здійснюються коректно і в межах закону.
Більшість проблем законодавчого характеру зумовлені тим, що наявність такої специфічної групи людей, як біженці, у законодавстві України враховано недостатньо. Як правило, вони не виокремлюються в інших, крім Закону України «Про біженців», законодавчих актах.
Слід відзначити, що поступово завдяки великій роз’яснювальній роботі під час оновлення законодавчої бази у справах біженців, ситуація змінюється на краще.
2.2 Реальність сьогодення дітей-біженців
У липні-серпні на базі дитячого оздоровчого табору «Чайка» (м. Судак, Крим) працював Міжнародний дитячий табір «Фарби життя». Цей табір було створено з метою покращання адаптації дітей біженців в Україні. Координатор даного проекту, керівник Центру молодіжної дипломатії Київського палацу дітей і юнацтва Тетяна Бжезовська розповіла кореспонденту: «Ідея створити такий табір виникла у представника Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні Гаррі Перкінса у зв’язку з тим, що у багатьох людей в Україні склався негативний стереотип сприйняття такої категорії людей, як біженці. Було оголошено всеукраїнський конкурс творів для підлітків «Усі війни ведуться проти дітей», і 60 переможців цього конкурсу отримали нагороду — відпочинок у таборі «Фарби життя», робота якого була організована за канадською моделлю адаптації дітей з інших країн у чужій державі».
Серед переможців конкурсу виявилося 20 дітей біженців, десять підлітків з сімей раніше депортованих татар і 30 дітей - українців, у число яких увійшли діти працівників міграційних служб. Саме на дітей покладаються великі надії у зміні ставлення українського населення до людей, які втратили надію на захист у рідній країні. Схоже, діти виправдовують ці надії. Спільне проживання згладило відмінність культур, і у таборі можна було спостерігати функціонування дитячого міжнародного співтовариства. Українська і афганська дівчатка гуляли алеями табору з одним плеєром на двох, використовуючи по одному навушнику. Африканці Жульєн Жаркало (Конго) і Стас Діанга (Манровія) із захопленням вчили українську дівчинку Катю танцювати брейк. У програмі роботи табору було і проведення гри з моделювання міжкультурного конфлікту у віртуальних культурах, і навчання пошуку реальних можливостей для співпраці представників різних культур.
Діти-біженці пам’ятають свою батьківщину і дуже за нею сумують. Хлоп’ята з Афганістану мріють повернутися в свою країну, як тільки там закінчиться воєнний конфлікт, і навіть, якщо все буде зруйноване, то вони не злякаються труднощів і відбудують свою країну наново. Волонтер з Великої Британії вісімнадцятирічний Луї Макларен сказав кореспонденту: «Зібрати дітей різних національностей, представників різних культур разом в одному таборі — це дуже хороша ідея. Жалі Ібаді п’ятнадцять років, 9 років тому вона покинула Афганістан і 5 років вже живе в Україні. Вона чудово говорить російською, трохи українською. Її батько був на батьківщині журналістом, а мама вчила дітей хімії і біології. В Україні у її батьків немає постійної роботи (а в сім’ї троє дітей) — кому потрібен працівник без громадянства зі статусом біженця, який треба поновлювати кожні три місяці? Так що діти біженців з ранніх років вже починають відчувати, як важко бути чужим серед людей [24].
Цього року в Україні сталися істотні зміни у законодавстві щодо біженців, яке будувалося відповідно до міжнародних стандартів. У березні цього року набрала чинності нова редакція Закону України «Про громадянство України», яка дає можливість отримати громадянство біженцям, котрі прожили у країні три роки, за спрощеною процедурою. Закон «Про охорону дитинства і материнства» визнає рівні права всіх дітей, які перебувають на території України. Підписаний Президентом Закон «Про біженців». Завсектора управління з питань громадянства адміністрації Президента України Валентина Суботенко повідомила «Дню»: «Метою створення нової редакції Закону України «Про біженців» було приведення цього закону у відповідність з Конституцією України і насамперед — з конституційним розділом «Права і свободи людини та громадянина», усунення недоліків у редакції Закону 1993 року, а також і те, що Україна має намір приєднатися до Конвенції ООН 1951 року про статус біженця і її Протоколу 1967 року. Тепер ті, хто має статус біженця в Україні, будуть мати однакові права і обов’язки з громадянами України, а діти, які знаходяться на території України без супроводу дорослих, також зможуть отримати статус біженця і додаткові форми захисту як найбільш вразлива категорія біженців [3].
Цінність проекту в тому, що діти вільно спілкуються між собою, знайомляться з культурами одне одного. Не зi своєї волі діти стали біженцями, покинули свою батьківщину і приїхали в Україну. Однак тут, спілкуючись кожний день з українцями, вони починають відчувати себе українцями».
На території України знаходиться близько 3 тисяч людей зі статусом біженців і серед них — майже тисяча дітей. Усього ж у світі нараховується 22 мільйони біженців. Конвенцію ООН 1951 року підписали 138 держав світу, а у Європі поки не приєдналися до Конвенції тільки Молдова та Україна. Приєднання України до Конвенції ООН про біженців буде офіційним кроком з продовження ряду заходів нашої держави щодо дотримання прав людини, демонстрацією того, що Україна визнає і поважає принципи міжнародного права, буде сприяти мобілізації міжнародної підтримки Україні.
Висновки
Отже, біженець - це особа, яка «через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань». Конвенція про статус біженців 1951р.
Дитина-біженець — дитина, яка не є громадянином України і внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Діти-біженці мають право навчатися в загальноосвітніх школах та відвідувати дитячі дошкільні заходи. Особи, які подали заяви про набуття статусу біженця в Україні, та ті, які в установленому порядку його набули, мають право на безкоштовну медичну допомогу нарівні з громадянами України.
Можна сказати, що на Україні достатньо розвинута законодавча база щодо соціально – правового захисту дитини – біженця. В їх основу вкладено основні питання адаптації дитини, також, слід зазначити, що наша держава не є байдужою до дітей з числа біженців та біженців в загалом. Основні питання буття біженців та дітей – біженців регулюються з боку держави на доброму рівні. Також, хочеться зазначити, що це регулювання відбувається не лише на теоретичному рівні, але і на практичному, що радує і дає надії на те, що дійсно, дана категорія населення зможе підлаштуватися до життя на території України.
Існують проблеми і законодавчого характеру, вони зумовлені тим, що наявність такої специфічної групи людей, як біженці, у законодавстві України враховано недостатньо. Як правило, вони не виокремлюються в інших, крім Закону України «Про біженців», законодавчих актах. Але, поступово, завдяки великій роз’яснювальній роботі під час оновлення законодавчої бази у справах біженців, ситуація змінюється на краще.
Існують проекти для дітей – біженців, цінність яких полягає в тому, що діти вільно спілкуються між собою, знайомляться з культурами одне одного.
Діти не з своєї волі стали біженцями, покинули свою батьківщину і приїхали в Україну. Однак тут, спілкуючись кожний день з українцями, вони починають відчувати себе українцями».
На території України знаходиться близько 3 тисяч людей зі статусом біженців і серед них — майже тисяча дітей. Усього ж у світі нараховується 22 мільйони біженців. Конвенцію ООН 1951 року підписали 138 держав світу, а у Європі поки не приєдналися до Конвенції тільки Молдова та Україна. Приєднання України до Конвенції ООН про біженців буде офіційним кроком з продовження ряду заходів нашої держави щодо дотримання прав людини, демонстрацією того, що Україна визнає і поважає принципи міжнародного права, буде сприяти мобілізації міжнародної підтримки Україні.
Список використаних джерел
1. Беженцы в Украине. Отчет о выполнении научного проекта «Социально-экономическое обследование иностранцев и лиц без гражданства, которые приобрели статус беженца в Украине». К., 1997. с. 45.
2. Беженцы в Украине: Отчет о выполнении научного проекта «Социально-экономическое обследование иностранцев и лиц без гражданства, которые приобрели статус беженца в Украине. К., 1997. с. 26 - 29.
3. Виступ Верховного Комісара ООН у справах біженців в Інституті міжнародних відносин при Національному університеті імені Тараса Шевченка // Біженці та міграція: український часопис права і політики. 1997. № 2. с. 15.
4. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо боротьби з незаконною міграцією» // Офіційний вісник України. 2001. № 8. с. 82.
5. Закон України «Про біженців» // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 16. с. 90.
6. Закон України «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради , 2001, N 30, ст.142 .
7. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року // Офіційний вісник. України. 2001. № 9. c. 1
8. Закон Україну «Про дошкільну освіту» // Відомості Верховної Ради , 1992, N 7, ст.142 .
9. Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» // Відомості Верховної Ради , 1996, N 3, ст.140 .
10. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» // Відомості Верховної Ради , 1994, N 8, ст.130 .
11. Закон України «Про загальну середню освіту» // Відомості Верховної Ради , 1993, N 12, ст.154 .
12. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» // Відомості Верховної Ради , 1992, N 3, ст.134 .
13. «Заходи щодо запобігання нелегальній міграції і регулювання міграційних процесів у Києві» // Хрещатик. 2000. 8 лютого.
14. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - К., 2000. с. 66.
15. Новік В. Освітній рівень та фахова спеціалізація біженців, які прибувають в Україну // Проблеми міграції. 2000. № 1. с. 14 – 17.
16. Отчет о выполнении исследовательского проекта «Соблюдение прав человека в Украине по отношению к беженцам и лицам, ищущим убежище». К.: УВКБ ООН, Институт социологии НАН Украины, 1998. с. 104.
17. Отчет о выполнении исследовательского проекта «Соблюдение прав человека в Украине по отношению к беженцам и лицам, ищущим убежище». - К., УВКБ ООН, Институт социологии НАН Украины, 1998. с. 101.
18. Положення про загальноосвітній навчальний заклад затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року
19. Про внесення змін і доповнень до Правил в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 910 // Офіційний вісник України. 2000. № 23. с. 80.
20. Про затвердження положення про посвідчення біженця. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. № 153 / Правовий захист біженців в Україні. Збірка документів. К., 1998. с.80.
21. Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження. Постанова Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ / Коментар до закону України «Про громадянство України». К., 1999. с. 169.
22. Про затвердження Порядку надання біженцям грошової допомоги та пенсії. Постанова Кабінету Міністрів України № 1016 від 6 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. 1998. № 27. с. 103.
23. Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028 // Офіційний вісник України. 1999. № 44. с.63.
24. Рябоконь Л. Діти біженці мають право на захист // «День» 8 серпня 2001 р.
25. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми «Діти України» на період до 2005 року».
10-09-2015, 16:17