Міністерство освіти і науки України
Запорізький національний технічний університет
Інститут управління та права
Кафедра соціальної роботи
Курсова робота
Інтерактивний підхід в теорії соціальної роботи
Студента І курсу групи ГПз-329
Гуманітарно-правового факультету
Дімітрієва Антона Валерійовича
Науковий керівник
Агарков Олег Анатолійович
Запоріжжя 2010р
Зміст
Вступ
Глава 1. Основні складові соціальної роботи
1.1 Що таке соціальна робота
1.2 Цінності в соціальній роботі
1.3 Клієнти соціальної роботи
1.4 Основні ролі соціальних працівників
1.5 Форми та методи соціальної роботи
1.6 Процес соціальної роботи
Глава 2Інтеракція у процесі професійного спілкування
2.1 Етапи професійної взаємодії
2.2 Міжособистісне розуміння
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
В умовахекономічних, політичних та соціокультурнихперетворень, що відбуваються на сучасному етапі розвитку суспільства, зміцнює свої позиції нова професійна діяльність – соціальна робота. Її завдання – сприяти кращій адаптації індивідів, сімей та груп до соціального середовища, а також розвитку самоповаги та самовідповідальності людей. Практика соціальної роботи може бути визначена як процес, в ході якого особи з соціальними проблемами вступають у взаємодію із соціальними працівниками. В результаті цієї взаємодії відбувається видозміна соціальної ситуації чи проблеми. Соціальній роботі як професійній діяльності властиві специфічні риси, однією з яких є характер взаємодії між спеціалістом із соціальної роботи та клієнтом.
Модель практичної соціальної роботи включає в себе три базових елементи. Це – клієнт, спеціаліст та соціальна складова процесу змін, до якої, у свою чергу, належать соціальна складова поля клієнта, самого соціального працівника, а також активність або енергія суб’єктів взаємодії, взаємний вплив учасників професійної взаємодії в соціальній роботі [4].
Професійне спілкування у соціальній роботі, як і в інших сферах людського буття, має не тільки комунікативний аспект, воно розгортається і як взаємодія — взаємозалежний обмін діями, уміннями, навичками, організація спільної діяльності. За безпроблемного перебігу спілкування взаємодія відбувається в кілька етапів.
Знайомство, встановлення контакту — стану гармонії, особистісної сумісності, який сприяє взаєморозумінню, довірі, щирості, гармонійним діловим відносинам. Контакт як представлення себе кожній людині, як встановлення довірливої атмосфери необхідний для залучення клієнта до активної співпраці, підвищення його впевненості в тому, що соціальний працівник розуміє його і зичить добра. Важливо при цьому пам'ятати, щорізні клієнти вимагають різного підходу, тому соціальному працівнику неодмінно слід враховувати їхні вікові, статеві, культурні особливості.
На початку спілкування важливо створити атмосферу психологічного комфорту. Часто у цій справі допомагають факти, які свідчать про зацікавленість соціального працівника у переживаннях людини: «Я розумію, що Вас непокоїть. Вам це неприємно, і Ви хотіли б позбутися цієї проблеми... Давайте разом обговоримо її... Так, дуже неприємно, що...». Усе це має бути сказано так, щоб клієнт зрозумів, що розмова дуже потрібна і соціальному працівникові, а не лише йому самому. Встановлення контакту з клієнтом відбувається протягом трьох-чотирьох хвилини бесіди, відтак слід перейти до наступного етапу спілкування.
Аналіз наукової літератури щодо проблеми професійної діяльності фахівців соціальної роботи свідчить, що особлива увага в ній надається вивченню функціонально-рольових характеристик соціальних працівників (Т. Джеффс, П. Картер, І. Лавриненко, І. Мєщанкін, І. Мигович, В. Сидоров), професійної самоідентифікації (О. Донцов, Ю. Жуков, Н. Кривоконь), особистісних рис та якостей соціальних працівників (Т. Іванова, А. Козлов Л. Міщик, Е. Холостова, Н. Шмельова, Е. Ярська-Смирнова). Успіх вирішення завдань, покладених на практичну соціальну роботу, визначається тим, у який спосіб буде налагоджено взаємодію в системі „соціальний працівник – клієнт”, а це, в свою чергу, зумовлюється інтерактивними навичками, якими володіє фахівець. Тим часом, соціально-психологічні аспекти взаємодії у цій діяльності у вітчизняній психології майже не досліджувалися. Зарубіжний досвід не може бути використаний сповна, оскільки, як відомо, соціальна робота має розглядатися в конкретному соціокультурному, часовому та змістовому контекстах.
Інтерактивна компетентність є важливою складовою комунікативної компетентності. В науковій літературі, присвяченій проблемі професіоналізму соціальних працівників, часто розглядається комунікативна компетентність – інтегральна якість особистості, яка синтезує загальну культуру спілкування та її специфічні прояви у професійній діяльності. Найповніше значення комунікативної компетентності розкривається в ситуаціях, коли міжособистісне спілкування стає основною формою організації взаємодії, в тому числі й професійної. Саме інтерактивний характер соціальної роботи висуває високі вимоги до комунікативної компетентності соціальних працівників. В основі комунікативної компетентності лежить не просто досконале володіння словом та іншими засобами спілкування, а особливості особистості в цілому: в єдності її почуттів, думок і дій, які розгортаються в конкретному соціальному контексті. В структурі комунікативної компетентності виокремлюють:
ситуаційну адаптивність на основі високорозвиненої рефлексії та сенситивності;
вільне володіння вербальними й невербальними засобами соціальної поведінки;
„акціональний” аспект комунікативної взаємодії, „комунікативне інобуття дій, заданих спільною цілеспрямованою діяльністю”, здатність впливати на діяльнісне середовище для досягнення своїх цілей. Йдеться про інтерактивну складову комунікативної компетентності.
Отже, перцептивно-інтерактивна компетентність може бути визначена як складова комунікативної компетентності, інтегральна властивість особистості, що забезпечує формування соціально-перцептивної оцінки та організацію ефективної міжособистісної взаємодії.
Актуальність теми дослідження. Соціальна ситуація, що склалася в нашій державі внаслідок суспільних трансформацій, характеризується соціально-політичними та соціально-економічними негараздами. На рівні конкретного громадянина вони виявляються у труднощах його соціалізації. Суспільство є зацікавленим у спрямуванні соціалізаційних процесів відповідно до нових соціальних вимог. Одним із інститутів такої соціалізації виступає соціальна робота. Отже, дослідження соціальної роботи як професійної діяльності відповідають сучасному соціальному замовленню.
Наукові пошуки в галузі психології соціальної роботи нині спрямовані з одного боку, на дослідження особистості соціального працівника (А.Й. Капська, Н.І. Кривоконь, А.В. Кунцевська, Ю.М.Швалб, Н.Б. Шмельова), його функціонально-рольового навантаження (І.Д. Звєрєва, Л.Г. Коваль, Ю.Б. Максименко, І.І. Мигович, Л.І. Міщик, В.В. Сидоров), з іншого - на витоки та шляхи подолання проблем клієнтів соціальної роботи (І.М. Грига, Р.І. Кравченко, О.Л. Іванова, В.І. Полтавець, Є.І. Холостова та ін.).
Натомість проблеми професійної взаємодії соціального працівника та клієнта залишаються недостатньо вивченими. Тільки у невеликій кількості вітчизняних робіт досліджуються, зокрема, питання організації консультативної взаємодії в системі “клієнт-соціальний працівник”, професійної компетентності соціальних працівників (А.Й. Капська, Д.Г. Лавриненко, О.В. Тюптя).
Особливості професійної взаємодії в системі соціального захисту населення, що включає соціальну роботу з людьми похилого віку, інвалідами, малозабезпеченими, взагалі не виступали предметом психологічних досліджень.
У зв’язку з цим, актуальними і на теоретичному, і на практичному рівнях, є проведення досліджень, які сприятимуть розвиткові уявлень щодо взаємодії як соціально-психологічного феномену взагалі, а також професійної взаємодії у соціальній роботі, її змісту, структури, соціально-психологічних особливостей та детермінант, зокрема. Не менш актуальними уявляються й питання психолого-педагогічного обґрунтування та нормативного закріплення інтерактивної сутності соціальної роботи у галузевих стандартах вищої освіти підготовки соціальних працівників, а також пошуку шляхів удосконалення професійної у соціальній роботі соціально-психологічними методами.
Об’єктом дослідження виступає професійна взаємодія у соціальній роботі.
Предметом є соціально-психологічні особливості професійної взаємодії соціального працівника та клієнта в системі соціального захисту населення.
Мета роботи полягає у тому, щоб визначити соціально-психологічні особливості професійної взаємодії працівників системи соціального захисту населення, виділити та охарактеризувати соціально-психологічні детермінанти цієї взаємодії, віднайти шляхи підвищення її ефективності, а також показати, що соціально-психологічні особливості професійної взаємодії соціальних працівників детермінуються рівнем їх перцептивно-інтерактивної компетентності та відповідністю професійних якостей соціальних працівників соціальним експектаціям.
Теоретичне значення роботи полягає у поглибленому опрацюванні проблеми професійної взаємодії соціального працівника і клієнта. Зокрема, розкрито зміст поняття “професійна інтеракція у соціальній роботі”, виділено соціально-психологічні особливості та охарактеризовано його детермінанти. З’ясовано, що соціально-психологічні особливості професійної взаємодії у соціальній роботі зумовлюються рівнем перцептивно-інтерактивної компетентності фахівців, системою репрезентативних ціннісних уявлень соціальних працівників та клієнтів, мотиваційно-цільовими компонентами взаємодії. Виділено типи професійної взаємодії соціальних працівників ССЗН.
Глава 1. Основні складові соціальної роботи
1.1 Що таке соціальна робота
Соціальна робота як професія виникла в Україні близько десяти років тому. Поява нового фаху була спричинена масштабними змінами у нашому суспільстві, пов'язаними із соціальною кризою та, як наслідок цього, появою вразливих груп населення, які потребували професійної допомоги та підтримки - і не лише матеріальної. Соціально-економічна криза супроводжувалась ідейною: руйнувались ідеологічні принципи та догми, звичні для суспільства, відбувалася втрата почуття внутрішньої визначеності та стабільності.
Протягом нетривалого періоду існування соціальної роботи в Україні можна спостерігати інтерес до цієї професії, що зростає дедалі більше. Про це свідчить не лише створення значної кількості громадських організацій, які пропонують послуги з розв'язання соціальних проблем різних груп населення, але й виникнення майже тридцяти кафедр, де готують соціальних працівників. Зараз уже мало хто сумнівається в тому, що соціальна робота необхідна у будь-якому суспільстві, - а не лише в тому, де існують складні соціально-економічні проблеми. Адже вона є однією з найпоширеніших професій у розвинених країнах Європи та Північної Америки.
Спробуємо визначити, що таке соціальна робота, відштовхнувшись від деяких міфів, які сформувались у нашому суспільстві щодо цієї професії. Інколи можна почути твердження про те, що соціальна робота - це просто сучасний варіант благодійництва. Якщо проаналізувати суть благодійництва, то стає очевидною його відмінність від соціальної роботи. Так, важливою рушійною силою для людей, які займаються благодійництвом, були й є їхні почуття морального обов'язку та бажання робити добро. Як правило, такі почуття та бажання людини базуються на релігійних переконаннях, наприклад, віра у безсмертя душі. Таким чином, в основі благодійництва лежать прагнення та переконання тих, хто допомагає. Сучасний соціальний працівник бачить своє завдання в тому, щоб людина, якій допомагають, змогла внаслідок проведеної роботи вирішувати свої проблеми самостійно, що вважається основним критерієм професійного успіху. Важливо також відзначити, що в соціальній роботі, на відміну від благодійництва, центральною фігурою є клієнт, а метою - звільнення його від потреби у соціальних працівниках. Найголовніша відмінність соціальної роботи від благодійності полягає у тому, що діяльність соціальних працівників визначають як професійну, а от "професійним благодійником" бути не можна.
Ще один міф, який потребує уваги: соціальна робота - це лише виплата матеріальної допомоги, пенсій, субсидій тощо. Таке розуміння зводить все лише до грошових виплат і знеособлює процес соціальної роботи, адже у кращому варіанті клієнт може отримати гроші через рахунок у банку. Безумовно, надання матеріальної підтримки є важливою частиною соціальної роботи, але не завжди вирішальною. Тут варто згадати ієрархію потреб за А. Маслоу, яку прийнято зображувати у вигляді піраміди, в основі якої лежать базові потреби, як то: голод, спрага тощо. Далі йдуть потреби у безпеці, приналежності та любові, самоповазі та самоактуалізації.
Рисунок 1 Ієрархія потреб людини
В основі цієї схеми лежить припущення про те, що потреби, які домінують і тому знаходяться в основі піраміди, повинні бути більш-менш задоволені, щоб людина змогла усвідомити наявність інших потреб і мати мотивацію їх задовольнити. Таким чином, фізіологічні потреби повинні бути достатньо задоволені, щоб виникли потреби в безпеці; фізіологічні потреби та потреби в безпеці і захисті повинні бути задоволені, щоб виникли і були задоволені потреби в приналежності та любові і т. д.
Якщо б метою соціальної роботи була лише матеріальна допомога, то соціальні працівники сприяли б задоволенню лише базових потреб. Соціальна робота як професія має своєю метою підвищення рівня соціального функціонування індивідів і, таким чином, сприяє задоволенню потреб вищих рівнів через надання соціальних послуг різним групам клієнтів.
Найбільш повним визначенням соціальної роботи є визначення В. І. Полтавця, засновника та першого керівника Школи соціальної роботи Національного університету "Києво-Могилянська Академія": "... соціальна робота - це система теоретичних знань та заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії факторам соціального виключення..." (2). Важливо, що дане визначення акцентує увагу та тому, що соціальна робота це наука й практика, заснована на певних теоріях. Під соціальним виключенням мається на увазі позбавлення людей можливості брати участь у загальноприйнятих видах діяльності. Соціальне виключення породжується тим, що людина не має доступу до загальноприйнятих ресурсів у суспільстві.
Соціальна робота, як і більшість професій, що пов'язані з наданням допомоги іншим людям, є неоднозначною діяльністю, її складно окреслити за допомогою одного визначення. Так, О. Стівенсон (3) пропонує нам досить метафоричне визначення соціальної роботи: "... ті, хто присвятили себе соціальній роботі, підвищують чутливість суспільства... Вони мають справу з відтінками сірого, в той час як громадськість шукає чорне та біле". Дане визначення відображує процес прийняття рішення соціальними працівниками у тих випадках, коли знайти однозначну відповідь буває надзвичайно складно.
Метою соціальної роботи, за визначенням Американської асоціації соціальних працівників (4), є "розвиток або відновлення взаємовигідних стосунків між індивідом та суспільством для покращення якості життя кожного його члена". Таким чином, соціальна робота намагається відповідати на потреби окремої людини і включати її у активне життя суспільства. Ядром соціальної роботи, яке отримало розповсюдження на Заході, став узагальнений метод "роботи з конкретним випадком" (5), що ввібрав у себе елементи різних наукових дисциплін та досвід надання допомоги індивідам у кризових ситуаціях.
С. Шардлоу (6) виділяє такі напрями соціальної роботи: • Допомога людям, які зіткнулися з проблемами, віднайти шляхи їх вирішення. Коло проблем, які можуть входити до компетенцій соціального працівника, охоплює складності у взаєминах з іншими людьми, нездатність до виконання різних соціальних ролей, нездатність доглядати за собою за якихось причин, кризові ситуації в житті тощо.
• Допомога людям допомогти собі. Важливо так працювати з людьми, щоб допомогти їм у досягненні їхніх власних цілей і навчити в результаті обходитися без соціального працівника.
• Соціальні працівники надають допомогу не тільки тим, хто її потребує, а й вживають заходів щодо захисту найбільш вразливих членів суспільства від них самих та від інших осіб. Такими групами клієнтів є: діти, які зазнають насильства, люди з проблемами у навчанні (ро-зумово відсталі), користувачі психіатричних служб, люди похилого віку, якщо є ризик, що родичі можуть використовувати їх у своїх інтересах. У багатьох із наведених прикладів у західних країнах соціальний працівник зобов'язаний, згідно з законодавством, забрати людину із середовища, де вона зазнає зловживань. На жаль, в Україні соціальні працівники не мають таких повноважень.
• В деяких випадках суд зобов 'язуе соціальних працівників здійснювати нагляд за людьми. Так, у Великобританії існує така сфера соціальної роботи як пробаційна служба, її функція здійснювати нагляд за тими, хто визнаний судом вин ним, але не засуджений до тюремного ув'язнення. Серед функцій соціального працівника пробаційної служби є також надання рекомендацій суду стосовно соціальної ситуації людини, які використовуються в разі винесення вироку.
• Соціальні працівники здійснюють догляд за тими, хто не в змозі сам за собою доглядати. Клієнти, які потребують такого догляду перебувають у будинках для людей похилого віку, дитячих будинках та інших закладах, де надається догляд тим, хто не в стані робити це самостійно.
Цей перелік діяльності соціального працівника далеко не повний, але він дає уявлення про те, що включає в себе робота соціального працівника.
Завдання соціальної роботи можна сформулювати таким чином (7):
1. Розширення можливостей та самостійності клієнтів у подоланні їхніх проблем.
2. Встановлення зв'язків клієнтів із системами, які мають необхідні ресурси, надають послуги.
3. Сприяння ефективному та гуманному функціонуванню цих систем.
4. Сприяння розвитку служб, які відповідають потребам клієнтів.
5. Вплив на соціальну політику.
1.2 Цінності в соціальній роботі
Соціальна робота як професія базується на певних цінностях, тобто ідеях, переконаннях, на які можна опиратися в процесі прийняття рішення, це набір критеріїв для прийняття рішення. Професор із Великобританії ТТТ. Рамон (9) виділяє п'ять основних цінностей соціальної роботи.
1. Наснаження.
Мова йде про необхідність так працювати з клієнтами, щоб вони змогли навчитися вирішувати свої проблеми самостійно, почували себе владними над своїм життям. Часто цей термін використовують як синонім до такого поняття як "надання можливостей" та протистоїть поняттям "пригноблення" та "позбавлення влади". Однією з форм наснаження є залучення клієнтів до планування та оцінювання послуг у соціальних службах. У випадку, коли клієнт не має жодного впливу на організацію та планування послуги, він стає пасивним отримувачем допомоги й перетворюється на об'єкт впливу соціальних працівників. А це ще більше сприяє безпорадності та уникненню відповідальності за своє життя. Отож, наснаження - це також розподіл влади й відповідальності, що веде до встановлення партнерських стосунків між клієнтом та соціальним працівником.
2. Насамперед - людина.
Кожен клієнт має право й повинен отримати допомогу не тільки через те, що це може бути вигідним, а, в першу чергу, через те, що він людина, і це впливає на збагачення нематеріального боку життя нашого суспільства. У кожному клієнті є потенціал стати корисним і цінним для суспільства і для себе.
3. Повага до особистості.
Таке ставлення до особистості не дозволяє професіоналам сприймати будь-яких людей як менш достойних і неспроможних, як залежних від їхньої допомоги. Надзвичайно важливий прояв поваги до особистості -дозволити людям робити помилки.
4. Право на самовизначення.
Під цим розуміють право кожного вирішувати свої проблеми, виходячи з власних можливостей, та з того, що кожна людина краще знає саму себе. Це суперечить стереотипу, що професіонали краще за клієнта знають, що і як йому необхідно робити. Роль професіонала в тому, щоб пояснити клієнтові свої знання зрозумілою мовою, зробити їх доступними для нього.
5.
10-09-2015, 16:27