Реферат на тему:
Типи сімей, особливості соціальної роботи з різними типами сімей
ПЛАН
Вступ. 3
1. Типи сімей. 4
2. Особливості соціальної роботи з різними типами сімей. 7
Висновок. 14
Список використаної літератури. 15
Вступ
Сім'я — головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у його життєдіяльності — через фізичну й соціокультурну зміну поколінь забезпечує можливість існування суспільства. У сім'ї створюється найбільше суспільне багатство — людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Це та клітинка, з котрої розпочинається будь-яка держава. Немає країни без сім'ї, сімейно-родинних відносин.
Без сім'ї неможливе відтворення населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх інших соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сім'ї разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов.
Водночас функціонування сім'ї є результатом специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сім'я — це ніби проміжний стан між суспільством та індивідом.
Соціально-педагогічний патронаж – це особиста робота соціального робітника з неблагополучними осередками суспільства. Соціально-педагогічний патронаж заключається у спілкуванні з людьми, які з якихось причин стали соціально неблагополучними, відвідуваннях сімей, в яких люди потребують психологічної допомоги, медичного догляду, соціальної допомоги.
Успішність соціальної роботи з молодою сім'єю забезпечується завдяки врахуванню типу сім'ї. Адже кожна сім'я яка належить до того чи іншого типу, має свої типові особливості, а значить потребує різних видів соціальної допомоги, застосування певних форм і методів роботи. Слід зазначити, що у науковій літературі типологія сімей достатньою мірою не розроблена, не визначені основні ознаки, які мають бути покладені в основу визначення типології сімей. Проте визначення типів сімей необхідне для практичної діяльності закладів освіти, соціальних служб для молоді.
Різні типи сімей, які мають проблеми у взаємостосунках, вихованні дітей, організації своєї життєдіяльності, потребують соціальної допомоги, підтримки, у тому числі матеріального забезпечення, організації побуту, вирішення проблем репродуктивного здоров'я, вільного часу.
1 . Типи сімей
Я вважаю за доцільне визначати типи сімей залежно від функцій, яку виконує сім'я. І у той же час слід зазначити, що якусь конкретну сім'ю можна віднести до різних типів, залежно від того, під яким кутом зору вона розглядається. Отже, виходячи з основних функцій сім'ї, можна назвати такі типи сімей:
1. Залежно від виконання матеріально-економічної функції:
- за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;
- за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя - сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім'ї; неповнолітніх; баптистів, мусульманів; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.
2. Залежно від виконання житлово-побутової функції, за структурою сім'ї та особливостей проживання:
- за складом сім'ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі - у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім'ями - три і більше подружніх пар).
3. Залежно від виконання демографічної функції:
- за кількістю дітей в сім'ї: інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років);
- за однорідністю соціального вкладу: однорідні (сім'я складається з представників однакових соціальних прошарків - робітничі сім'ї, сім'ї інтелігентів, сім'ї вчених і т.д.) - їх налічують до 70 відсотків; різнорідні сім'ї (члени сім'ї мають різну освіту, професію. У таких сім'ях у їх членів загальних інтересів менше) за регіональними принципом (міські, сільські);
- за тривалістю подружнього життя - сім'ї молодожонів (до 1 року);
сім'ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років; і т.п.
Деякі автори таку типологію розглядають дещо інакше і виділяють етапи життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік дитини: молоді сім'ї, сім'ї з дітьми певного віку, сім'ї пенсіонерів.
В зарубіжній літературі визначаються відповідно такі типи сімей: сім'я двокар'єрна (чоловік і жінка - професіонали); сім'я середнього класу, сім'ї кольорових (в США), міжнаціональні сім'ї, сім'ї безробітних, гомосексуалістів, емігрантів, національних меншин у зоні конфлікту та ін.
4. Залежно від виконання комунікативної функції:
- сім'ї за типом керівництва - гелітарні (рівноправні, демократичні); авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);
- за типом юридичних взаємостосунків - побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридичне, але проживають окремо;
- за юридичними взаємостосунками батьків та дітей - чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї;
- за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї: гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ сили);
- соціальне неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства);
- сім'ї зі специфічними проблемами - сім'ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів; сім'ї з захворюваннями на СН1Д; сім'ї зі схильністю до суїциду; сім'ї інвалідів.
5. Залежно від виконання виховної функції:
- благополучні;
- неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);
- сім'ї групи ризику.
Таких типологій можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей. Наприклад, види неблагополучних (зовні благополучні, неповні). Свої типи мають також міські, сільські сім'ї. Але в основному сім'ї змішані, в яких поєднано кілька типів і видів. Наприклад, міські сім'ї можуть мати різний рівень матеріальної забезпеченості, різний характер взаємостосунків, різну структуру. Або неповна сім'я може бути матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємостосунками у сім'ї або поганими тощо.
З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб потребують сім'ї, яким потрібна соціально-психологічна, соціально-педагогічна допомога. До таких відносяться типи сімей, залежно від виконання ними виховної функції. Це так звані неблагополучні сім'ї. До неблагополучних відносяться сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. В результаті цього в таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини. Ці сім'ї характеризуються певними негативними проявами:
- батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства (тобто припускають різні види правопорушень);
- з низьким морально-культурним рівнем батьків;
- неповні сім'ї;
- зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками;
- зовні благополучні сім'ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому, такі помилки і прорахунки в системі сімейного виховання носять не ситуативний, а стійкий характер. Тобто в таких сім'ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги. До зовні благополучних можна віднести сім'ї, у яких:
а) спілкування батьків з дітьми носить формальний характер;
б) відсутня єдність вимог до дитини;
в) безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини або контроль носить однобічний характер;
г) надмірна батьківська любов;
д) надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;
є) має місце насильство стосовно до жінки, дитини;
ж) не враховуються у процесі сімейного виховання вікові та індивідуально-психологічні особливості особистості дитини.
Останнім часом стали звертати на себе увагу сім'ї так званих "нових українців", які основну увагу зосереджують на власному бізнесі, а сімейне виховання у них зводиться до купівлі дітям дорогих іграшок, одягу, видачі значних сум грошей. Їм не вистачає часу для збільшення духовного, морального впливу на дитину.
Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін. Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних.
Благополучна сім'я міцна своїми внутрішніми зв'язками, високим рівнем координації. У такій сім'ї існують взаєморозуміння, взаємна повага, між усіма її членами, позитивна моральна атмосфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя, врахування у сімейному житті інтересів кожного, душевних переживань, психологічна взаємна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значущості, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання та ін.
Та сім'я позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім'ї свої права і свої обов'язки; до її потреб ставляться з розумінням. Така сім'я створює душевний комфорт, рятує від нервових переживань. Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, здібною до співчуття, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім'я, де щасливі між собою батьки, батьки і діти.
2. Особливості соціальної роботи з різними типами сімей
Кожна із зазначених категорій проблемних сімей вимагає адекватної соціально-психологічної допомоги соціальної служби у підтримці та подоланні конфліктних ситуацій. Завдання полягає в тому, щоб захистити дітей, які зазнають різного роду насильства, від несприятливого впливу середовища, а також допомогти батькам у розв'язуванні складних питань у сімейному вихованні, налагодити взаємостосунки цих батьків зі школою. Тобто допомогти батькам і дітям адаптуватися в оточуючому середовищі, налагодити систему взаємостосунків з державними органами та громадськими організаціями, безконфліктно розв'язувати проблеми.
Відомо, що одним з найбільш значущих і масових базових майданчиків для соціально-педагогічної роботи є школа, що часто допускає прорахунки в роботі з неблагополучними сім'ями, дітьми з таких сімей, важковиховуваними учнями внаслідок професійної непідготовленості до такої роботи, і тому вона потребує підтримки, допомоги у проведенні соціально-педагогічної, психолого-педагогічної та медико-психологічної роботи. Взаємодія соціальних служб зі школою сприяє раціональному розв'язанню складних шкільно-сімейних проблем, які школа не спроможна розв'язати самостійно.
Практика свідчить, що діти, які прийшли до школи, не завжди достатньо підготовлені до навчання і перебування в шкільному колективі. В основному це стосується дітей, які не відвідували дитячих садків, часто хворіли, дітей із затримками психічного розвитку, сором'язливих, боязких. Тому завданням соціального педагога є зниження емоційної напруги таких дітей, навчаючи вчителів використовувати прийоми захисту від психологічних та соціальних стресів, контролю за способом життя дітей у неблагополучних сім'ях, допомагати в поліпшенні сімейного мікроклімату, оцінювати індивідуально-психологічні особливості і можливості дитини, створювати програми оптимізації її розвитку.
Робота з неповною сім'єю передбачає надання допомоги у вихованні дитини, запобігання негативному впливу, який може справляти така сім'я на формування особистості дитини. Особливо важливо розв'язувати такі питання, як: нормалізація взаємостосунків дитини з обома батьками, встановлення нормального мікроклімату в тій сім'ї, у якій залишилась дитина; відповідальність батьків за виховання; особисте життя матері і дитини: розв'язання юридичних проблем, які мають місце в такій сім'ї. Коли порушується справа про розлучення і розвивається конфлікт з приводу того, з ким залишається дитина, то тут важлива присутність соціального педагога чи соціального працівника. Його допомога необхідна для того, щоб об'єктивно обрати для дитини варіант, де вона матиме кращі умови для виховання. Крім того, він допоможе у регулюванні взаємин дитини з тим із батьків, хто залишив сім'ю, а також з іншими родичами. Необхідність цього потребує Конвенція про права дитини.
При цьому слід враховувати, що неповна сім'я може перебувати у стані хронічних стресів, а це негативно позначається на стані здоров'я матері та дитини: постійне відчуття себе |й нещасливим, невпевненість у майбутньому (своєму і дитини), підвищена роздратованість. Такий хронічний стрес може призводити до кризових станів, що мають прояв у відчутті безвихіддя, апатії. Допомога соціального працівника полягає у проведенні спеціальної корекційної роботи, яка може допомагати батькам підтримувати високу самооцінку та переборювати труднощі. Бажано, щоб діти з таких сімей перебували під постійним захистом школи, соціальної служби. Їм слід допомогти розширювати соціальний досвід, організовувати вільний час тощо.
Значної уваги соціальних служб потребують багатодітні молоді сім'ї. Це сім'ї, які мають трьох і більше дітей. Основні проблеми сучасної багатодітної сім'ї - це матеріальні, житлово-побутові, на які, без сумніву, накладаються виховні, рекреативні та комунікативні. Крім того, слід враховувати, що існують різні типи багатодітних сімей, в тому числі й неблагополучні (їх значна кількість), у яких діти з'являються випадково, є небажані або є засобом для одержання різних матеріальних благ. Проте багатодітна сім'я, навіть неблагополучна, має чимало своїх проблем, які їй важче розв'язувати в наш час, коли утримання та виховання навіть одного-двох дітей позбавляє можливості задовольнити культурні потреби, що, звичайно, позначається на вихованні дітей. Неабияке значення, крім матеріальних і житлово-побутових, має розв'язання виховних проблем. Часто молоді батьки не мають спеціальних знань і навичок у плані виховання, а це призводить до того, що в багатодітних сім'ях значною проблемою часто є навіть виховання дітей. Багато дітей з таких сімей не відвідують дошкільних закладів. Важко зараз розв'язувати і проблеми відпочинку цих дітей внаслідок того, що сім'я не в змозі оплатити й путівки, і заняття в гуртках, спортом. Можна сказати, що тут є і своя моральна проблема. У результаті змін, що відбуваються в суспільстві, змінилося ставлення до багатодітних сімей, вони позбавлені багатьох пільг, які мали раніше.
В такій ситуації багатодітна сім'я потребує до себе уваги й допомоги з боку суспільства. Завдання соціальних служб полягають в тому, щоб допомогти багатодітним сім'ям. Такі сім'ї більшою мірою, ніж інші, мають потребу в сімейному лікареві. Їм необхідна допомога і в працевлаштуванні батьків, наданні дітям можливості підробити, в організації їх літнього відпочинку. Батьки з таких сімей потребують спеціальних педагогічних консультацій. У завдання соціальних служб по роботі з багатодітними сім'ями входить організаційна робота із залученням організацій і служб, які можуть допомогти такій сім'ї. Важливо співпрацювати з іншими службами, які займаються багатодітними сім'ями (служби соціального забезпечення, профспілки, різні фонди тощо).
Але слід сказати, що конкретної допомоги з боку соціальної служби потребує кожна конкретна сім'я. Насамперед, це виявлення соціальних, економічних, побутових, психолого-педагогічних, правових, медичних та інших проблем, що існують у кожній сім'ї. Особливого значення для багатодітної сім'ї набуває вирішення проблеми влаштування матері на роботу. Адже в сучасних умовах чимало багатодітних сімей розв'язують свої матеріально-економічні проблеми так: чоловік повністю бере на себе забезпечення сім'ї, вважаючи, що жінка повинна займатися домашнім господарством, і від того буде більше користі, ніж від тих незначних грошей, які вона заробить. Проте, як свідчать дослідження, заняття матері професійною діяльністю позитивно позначається на вихованні дітей, на їх інтелектуальному розвитку, бо в мами з'являється більше знань і соціального досвіду. Вона швидше знаходить контакт з дітьми, усуває сімейні конфлікти.
У зв'язку з цим таким сім'ям слід допомагати у працевлаштуванні чоловіків, дітям дати можливість підробити, а матері - працювати неповний день за плинним графіком. Педагогічні консультації для цих батьків можуть вміщувати такі питання: харчування дітей і збереження їх здоров'я; роль матері і батька в організації правильних взаємостосунків у сім'ї; найбільш поширені помилки у вихованні; виховання дітей з психічними та фізичними вадами. Заохочення і покарання дітей у багатодітній сім'ї має свою специфіку, тому батьки повинні здобувати спеціальні педагогічні знання у вигляді лекцій та індивідуальних консультацій.
Уваги соціальних працівників вимагають і ті сім'ї, в яких діти страждають від різних видів насильств з боку батьків або родичів: незадоволення потреб дитини в харчуванні, одязі, медичному догляді, чистоті, режимі дня; застосування фізичних покарань, жорстоке виховання (відсутність тепла, надмірна вимогливість без урахування фізичних, емоційних та інтелектуальних можливостей дитини, постійні зауваження, насмішки). Усе це призводить до емоційних травм, відбивається на психічному розвитку дитини, збільшується кількість дитячих суїцидів, випадків бродяжництва, втеч з дому.
Виявити такі сім'ї соціальному педагогові можуть допомогти вихователі дошкільних установ, учителі шкіл, лікарі в поліклініках, сусіди. Дітям у таких випадках можуть допомогти притулки, у яких дитина, яка пішла з дому, може мешкати якийсь час, отримати допомогу, пораду. Такі притулки с зараз майже в кожному великому місті. Крім того, існує практика, коли дитину бере до себе інша сім'я і тримає її деякий час у випадку насильства над нею власних батьків.
Сім'ї, які мають дітей-інвалідів, потребують конкретної допомоги соціальних служб. Це влаштування таких дітей в інтернати, спеціальні школи та дитячі будинки; педагогічне консультування батьків щодо виховання дітей-інвалідів залежно від типу та групи інвалідності. Проте постають проблеми, які не завжди можна раціонально розв'язати. Наприклад, з метою створення соціальної і трудової реабілітації дітей-інвалідів із захворюваннями опорно-рухового апарату в Дніпропетровській області реалізується програма "Соціальний гувернер". Вона передбачає підготовку спеціалістів для медико-соціальної реабілітації дітей, хворих на церебральний параліч, для роботи в сім'ях, які мають дітей-інвалідів, і для
10-09-2015, 16:31