План
Вступ
I Поняття сім’ї та шлюбу за законодавством України
II Укладання шлюбу
III Шлюбний договір
IV Розлучення
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Мабуть коли по життю ми зустрічаємося з поняттям „шлюб” то на думку спадає лише біле весільне плаття, рицар-чоловік у смокінгу, клятви в вічному коханні біля олтаря та лімузин напрокат. Та якщо ознайомитись детальніше із одним з підпунктів „книги життя” ми відкриваємо для себе багато нового і цікавого, того, що раніше було не відомо і ховалося під не яскравими обгортками цікавих книг.
З часом усе змінюється. Змінюються умови людського існування. Змінюємося ми та змінюються відношення людей один до одного. Виникає держава і право. Примітивний рівень існування зазнав прогресу. Люди зрозуміли, що бути самому дуже складно в сурові часи. Шлюб поступово вливається в суспільне життя, як одна з умов існування людини і держави в цілому. Та чим більше розглядати шлюбні відносини та загалом сімейне право тим більше незнайомих фактів можна дізнатися.
Розкриваючи горизонти свого пізнання, важливо розглянути не лише сімейне право нашої держави. Не мало важливої та цікавої інформації можна знайти розглядаючи закони Сімейного Кодексу та положення про шлюб та сім’ю інших країн світу. Наприклад, цікавим фактом є те, що в Афінах, навіть в наші часи, збереглося таке ставлення до жінки, що свою думку афінянка повинна тримати за язиком і не мала права виказати навіть при виборі чоловіка, одруженні з ним або при розлученні.
Та насправді цікаві факти, закони та звичаї, що стосуються подружнього життя, приховані в історії. Прикладом може послужити те, що у часи племінного устрою шлюби укладалися лише на користь плем’я. Допускалися також шлюби між кровними родичами, тобто братами і сестрами, батьками і дітьми.
Перегортаючи сторінки книг, журналів та газет, на мою думку спало те, що більшість шлюбів в наші часи укладаються за розрахунками ніж через велике і щире кохання, а одиниці шлюбів через нестримний потік любові швидко розривається, неначе ті почуття, що „примусили” укласти шлюб упали в прірву буденного життя. Люди, які уклали шлюб віддаючись почуттям забувають про здоровий глузд, який, на мою думку, і є золотою серединою в шлюбних відносинах.
Мені здається, що перед тим, як відповісти „так” на найскладніше і найромантичніше одночасно питання свого коханого чоловіка, і зробити рішучий крок на зустріч сімейному життю, потрібно зважити усі „+” та „-”, усі позитивні та негативні наслідки спільного проживання та звичайно прислухатися до свого серця, яке завжди каже правду. Саме такі „за” і „проти” шлюбів, та умови їх укладання і, як це не печально, розірвання, я й намагалась розкрити у своїй курсовій роботі. Звичайно не забувши про усі важливі деталі укладання шлюбу та шлюбний договір, який з одного боку неромантичний та меркантильний, а з іншого боку надійний та практичний. Спираючись на таку літературу, як Сімейний Кодекс України від 10.01.2002, Кодексом про Шлюб та Сім’ю, Конституцію України, іншу літературу, таку як книжки з правознавства, газети, журнальні статті та статистику я з впевненість можу сказати, що цю курсову роботу варто прочитати!
Поняття та ознаки шлюбу
Для періоду, коли людина тільки почала відокремлюватися від природи і ще нічого не виробляла, а лише брала собі готові продукти матеріального світу, характерними були невпорядковані статеві зносини, тобто кожна жінка належала кожному чоловікові, як і кожний чоловік — кожній жінці. Це племінний період. Шлюбні стосунки будуються без розбору рідні, без врахування ступеня спорідненості. Допускалися шлюби між батьками і дітьми, між братами і сестрами. Тобто не існувало такого поняття як шлюб чи сім'я, а було лише плем'я, як неділима ячейка.
З цього первісного стану виникли дві форми групового шлюбу:
1. Кровноспоріднена сім'я.
2. Сім'я пуналуа — екзогамна.
Кровноспоріднена сім'я — перший ступінь розвитку сім'ї. В цій формі групового шлюбу споріднена група (орда, селище) поділялася на різні шари поколінь. Шлюбні зв'язки будуються лише в межах одного поколыння, а між членами різних поколінь шлюбні стосунки були заборонені. Отже, всі брати і сестри, рідні й бокового споріднення — без обмеження живуть разом. Шлюбні зв'язки тут будуються між братами і сестрами. Прикладом країни в якій був обичай заключати такі шлюби, є Афіни. Шлюб між близькими родичами для цієї країни було звичайним явищем. Історик Непот розповідає, наприклад, про афінського політичного діяча, який був одружений на своїй єдинокровній сестрі. Укладаючи цей шлюб, він скоріше підкорявся обряду ніж коханню. Та єдиною умовою таких шлюбів було тим, що у афінян дозволялося брати за дружину сестер від одного і тогож батька, та від різних матерій.[1]
Згодом, коли було заборонено шлюбні зв'язки між членами одного родового шару, виникла родина пуналуа.
Пуналуа — це вже другий ступінь розвитку сім'ї, коли не можуть бути в подружньому зв'язку не тільки батьки та діти, але й брати і сестри.
На мові мешканців Гавайських островів пуналуа означає «подружній товариш» — так називають чоловіків, що мають спільних жінок, і жінок, що мають спільних чоловіків. Коло шлюбних зв'язків ще більш обмежується. При цій формі сім'ї все ще невідомо, хто є батьком дитини, але відомо, хто її мати. Якщо вона і називає всіх дітей спільної сім'ї своїми і у відношенні до них виконує материнські обов'язки, то вона все ж відрізняє своїх рідних дітей від інших. Звідси ясно, що раз існує груповий шлюб, то походження може бути встановлено лише з материнської сторони, а тому визнається тільки жіноча лінія.
Ніякої участі в господарстві жінки чоловіки не приймали, у зв'язку з тим, що вони працювали в другому роді і ніяких стосунків до майна жінки не мали. Вони — члени іншого роду. Якщо вмирала жінка, то майно залишалося її дітям, сестрам, батькам — всі вони складали те, що називається родом. Така сім'я називалася безбатьківською.
Чоловіки приходили в цей рід для шлюбного співжиття і не були родичами. Шлюби всередині роду заборонялися. Існувало «материнське право», звичайно в умовному, а не справжньому розумінні цього слова, бо тоді права, як такого не було. А був рід, як первісна ячейка родового устрою, як частина племені.
Існування такої форми шлюбу не випадкове явище, воно має під собою матеріальний ґрунт. Цим ґрунтом було тоді колективне домашнє господарство і жінка в ньому займала провідне місце. Навколо сім'ї створювалося міцне домашнє господарство, в якому чоловіки займалися полюванням, а весь тягар домашнього господарства несли на собі жінки, отже вони займали в сім'ї почесне і провідне становище. Епоха матріархату існувала десятки тисячоліть.
У міру розвитку племінного життя дедалі ширшали поняття спорідненості. Отже, ширшало і коло осіб, між якими подружні стосунки були заборонені, і важче було знайти собі жінку, з якою можна було одружитися. Через це чоловікові доводилося жити з однією жінкою.
Минали роки, а разом з ними змінювались поняття та ознаки всіх галузей права, вже існуючої на той час держави. Згодом з’явилися перші декрети про шлюб та сім’ю в Україні.
Декрет Раднаркому України «Про громадянський шлюб і про ведення книг запису актів громадянського стану» від 20 лютого 1919 року скасував церковний шлюб, який до революції був головною формою шлюбу, і проголосив, що в УРСР визнаватимуться в майбутньому обов'язковими шлюби, що зареєстровані в органах РАЦСу, що до речі залишилося і до наших часів, адже Новий Сімейний Кодекс України, як і Кодекс про Шлюб та Сім'ю України, не визнає шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб.
Стосовно шлюбу, не зареєстрованого в органах РАЦСу, то новий Сімейний Кодекс України визнає, що майно, набуте особами, що не перебували у зареєстрованому шлюбі, але спільно проживали громадським шлюбом більше п’яти років вважається сумісним, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 Сімейного Кодексу України).
Церковні ж шлюби були проголошені декретом «особистою справою тих, хто вступає в шлюб» і могли укладатися лише після державної реєстрації шлюбу в органах РАЦСу.
Введення громадянського шлюбу і скасування церковної форми шлюбу проводилося в повній відповідності з принципом відокремлення церкви від держави, встановленого в Україні 22 січня 1919 року.
Декретом від 20 лютого 1919 р. були встановлені основні умови вступу в шлюб. Перш за все, це принцип свободи і добровільності шлюбу, перелік підстав до вступу в шлюб, зняття релігійних обмежень до вступу в шлюб (зокрема по дореволюційному законодавству особам православного віросповідання заборонялося вступати в шлюб з нехристиянами), рівність подружжя при виборі прізвища, а також процедура державної реєстрації шлюбу в органах РАЦСу.
Надавши вирішальне значення обов'язковій державній реєстрації шлюбу, декрет від 20 лютого 1919 р. нічого не говорив про фактичний шлюб. Разом з тим декрет прирівнював церковні шлюби, укладені до видання цього декрету, до зареєстрованих громадянських шлюбів.
Сучасні поняття та ознаки шлюбу в Україні не мають істотних змін в порівнянні з першими декретами про шлюб та сім’ю.
Шлюб є початком і ядром сім'ї, він пов'язаний переважно з народженням дітей та їх вихованням. Корені терміну «шлюб» ідуть в глибину віків. На давньоросійській мові слово «брачити» означало відбирати хороше і відкидати погане. Тому надалі і виникла деяка двозначність слова «брак»: і в сімейному праві, і в простій мові — «забракований товар». Більш влучним є позначення шлюбного союзу в українській мові терміном «шлюб», який походить з давньослов'янського слова «сьлюбь», значення якого цілком зрозуміле.
Характерними особливостями шлюбу є взаємна любов, моральна і матеріальна підтримка, спільне виховання дітей. Наше суспільство вимагає від своїх членів дотримуватися правил моралі в питаннях шлюбу та сім'ї.
Відповідно до ст. 21 Сімейного Кодексу України, шлюб - вільний, рівноправний, сімейний союз жінки та чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку і зареєстрований у державному органі реєстрації актів сімейного стану.
Але таке визначення не розкриває повною мірою зміст цього поняття, а лише конкретизує його. В юридичній літературі зустрічаються визначення, які вміщують основні ознаки шлюбу, наприклад: такий, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору. Але, на мою думку, шлюб має свої специфічні ознаки, непритаманні договору.
Ознаки шлюбу:
1. Добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (ст. 24 Сімейного Кодексу України та ст. 51 (II розділ) Конституції України);
2. Рівноправність між жінкою і чоловіком. Вступаючи до шлюбу обидві сторони користуються між собою рівними, як в особистих, так і в майнових відносинах, правами;
3. Спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чоловіка і жінки;
4. Реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним Кодексом.
З часів племінного періоду поняття шлюб значно змінилось. По-перше змінилось те що шлюб особи можуть реєструвати за власним бажанням, а в часи коли існувала кровноспоріднена сім'я, не дивлячись на те що шлюб укладався між родичами і членами сім'ї, що категорично заборонено в наші дні, шлюб укладався не за власним бажанням, а за бажанням голови того чи іншого плем'я. Тобто шлюб укладався лише для продовження роду, а зовсім не для задоволення власних потреб. По-друге, на відміну від сім'ї пуналуа, в наші часи заборонено жінці мати декілька чоловіків, а чоловікові мати декілька жінок за дружину. Звичайно помітні ознаки ми також бачимо в моральній поведінці сучасних людей та людей племінного періоду. На приклад в наші часи навіть страшно подумати про те щоб вийти заміж за власного батька чи одружитися на матері і окрім того народити від нього/неї дитину! По-перше через певні моральні принципи, а по-друге, як відомо, шлюб між кровними родичами можуть негативно вплинути на здоров’я їхніх нащадків.
Укладання шлюбу
Для укладення шлюбу законодавством України встановлені певні умови.
До таких умов відносяться:
1. Взаємна згода осіб, які укладають шлюб.
Взаємна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства фізичного або психологічного, погрози з боку батьків, родичів та інших осіб. Але на відміну від України, в мусульманських державах згоду на шлюб дочки може давати батько проти її волі (Пакистан, Іран, Лівія та ін.).
2. Досягнення певного шлюбного віку.
Згідно ст. 22 Сімейного Кодексу України від 10.01.2002 року, шлюбний вік для чоловіків становить 17 років і 18 років для жінок. У різних державах цей вік неоднаковий. Приміром, у Франції шлюбний вік для чоловіків становить 18 років, а для жінок — 15 років. В Англії для обох із подружжя — 16 років. В Австралії — 18 років для чоловіків та 16 для жінок. У різних провінціях Канади шлюбний вік коливається від 16 до 19 років. Відповідно до індуського Закону про шлюб, шлюбний вік для чоловіків становить 21 рік і 18 — для жінок. Найнижчим шлюбний вік є в державах Латинської Америки. Наприклад, у Перу для чоловіків і жінок він становить відповідно 16 та 14 років, у Колумбії та Еквадорі — 14 і 12 років.[2]
В окремих випадках (таких як вагітність чи народження дитини) державні виконавчі комітети міських і районних (у містах) Рад народних депутатів можуть знижувати шлюбний вік на прохання самих неповнолітніх чи одного з них.
Оскільки наше законодавство не встановлює мінімальний шлюбний вік то шлюб можна укласти і в 13, 14, 15, 16 років, звичайно за наявність певних причин. Чим же пояснити, що шлюбний вік становить 17—18 років? Шлюбні відносини осіб молодших 18 років у деяких випадках призводять до погіршення здоров'я подружжя та їх дітей, заважають жінці-матері одержати професію, закінчити навчання. Крім того, особи, які вступають до шлюбу, повинні набути інтелектуальної зрілості. Також, у відповідності з частиною 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України особи, які вступили до шлюбу до досягнення повноліття, набувають усіх прав та обов'язків, що і особи які вступили в шлюп по досягненню ними шлюбного віку.
На практиці може виникнути питання: до якого ж часу повинен бути досягнутий шлюбний вік — до часу подачі заяви про реєстрацію шлюбу чи на момент реєстрації шлюбу? Відповісти на це питання можна завдяки конкретному прикладу. Так, при подачі заяви про реєстрацію шлюбу А. і М. останній до досягнення 17-річчя не вистачало чотирьох тижнів. Працівник органів запису актів громадянського стану, відмовив в прийнятті заяви з посиланням на те, що М. не досягла шлюбного віку. В юридичній консультації, куди звернулася М., їй пояснили, що працівник органів РАЦСу вчинив неправильно. Заяву потрібно прийняти, так як питання про досягнення шлюбного віку вирішується на момент реєстрації шлюбу, а на той час М. вже було 6
17 років.
Існують також і перешкоди для вступу в шлюб, тобто обставини, при наявності яких вступ до шлюбу є неправомірним. Згідно ст. 17 Кодексу про Шлюб та Сім’ю існують Перешкоди до укладання шлюбу:
1) між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі;
Мається на увазі зареєстрований в РАЦСі шлюб. У даному випадку законодавство закріплює принцип моногамії (одношлюбності), відповідно до якого чоловік і жінка можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Тому при реєстрації шлюбу між особами, з яких хоча б одна раніше була одружена, необхідне пред'явити документи, які б підтверджували припинення колишнього шлюбу.
2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, між повно рідними і неповно рідними братами і сестрами, а також між усиновителями й усиновленими (якщо попередньо не було скасовано усиновлення).
Родичами по прямої лінії вважаються особи, які походять один від іншого (батьки і діти, онуки, дід, бабуся). Пряма висхідна лінія — це лінія, котра зв'язує нащадків і предків (від дітей до батьків, від онуків до діда і бабусі); пряма низхідна — це лінія від предків до нащадків (від діда, бабусі до онуків, від батьків до дітей). Повно рідними братами і сестрами є особи, що мають загальних батьків (батька і матір). Неповно рідними — брати і сестри, що мають тільки спільного батька (єдинокровні) чи спільну матір (єдиноутробні).
Заборона шлюбів між близькими родичами обумовлено як моральними розуміннями, так і біологічними. Шлюби між близькими родичами істотно підвищують можливість передачі в спадщину багатьох спадкоємних захворювань.
Заборона шлюбу між усиновителями й усиновленими обумовлений тим, що прирівнюються до родичів по походженню, а також моральними розуміннями.
3) між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною унаслідок сердечної хвороби чи хвороби слабоумства.
Це обумовлюється тим, що така особа не може розуміти значення своїх чи дій керувати ними Тому вона не може дати усвідомленої згоди на вступ у шлюб. Якщо на момент реєстрації шлюбу особу не було визнано недієздатною, але вона знаходилося в
10-09-2015, 16:33