Укладання шлюбу та створення сім ї

правом власності на рухоме або нерухоме майно, як придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, одержане в дар чи успадковане одним з подружжя, а також питання, що пов'язані з утриманням подружжя та інші. Як, наприклад, поділити гараж або комп’ютер? У контракті можна обумовити, що кому дістанеться. Наприклад, чоловіку — мотоцикл, а дружині — пральна машина. З допомогою договору подружжя може ухвалити, що майно, нажите під час шлюбу, ділиться навпіл або залишається власністю одного з них. Речі, пов’язані з фаховою діяльністю подружжя (наприклад, стоматологічне крісло чоловіка-стоматолога), молоді можуть обумовити як роздільне майно. Можна також змінити положення закону, якщо майно, що належало комусь із подружжя до шлюбу, істотно подорожчало після вкладень коштів другої половини чи їх обох: воно може вважатися їхньою спільною власністю. Тим же Андре Агассі і Штеффі Граф є що перестраховувати. Штеффі, окрім нерухомості в Німеччині та США, володіє маркетинговою фірмою, а нерухомість і мережа ресторанів All Stars Cafe Агассі оцінюється у $200 млн. Зрозуміло, що нікому не хочеться на випадок чого втрачати такі доходи.

Принцип складання західних контрактів і наших приблизно однаковий: чесний поділ власності. Можна визначити, що з придбаного в шлюбі буде спільним, а що приватним, поділити конкретні речі, подаровані на весілля, установити часткове володіння майном. Загалом, у цій сфері обумовити можна все — наскільки вистачить фантазії. Ось лише основні приклади того, що можна ввести до шлюбного контракту:

— пункт про те, що майно, яке належить кожному із членів подружжя на правах приватної власності, належатиме йому в майбутньому, незалежно від тривалості спільного користування і спільних вкладень у період шлюбу;

— умови утримання та ремонту спільного і роздільного майна;

— умови, які не пов’язують права на отримання аліментів зі злиднями чи непрацездатністю стягувача аліментів. Можна обумовити форму аліментів: грошова, натуральна тощо. Умови про те, що за борги будь-якої зі сторін, що виникли до чи під час шлюбу, подружжя відповідатиме разом або окремо (ці умови не повинні суперечити законодавству);

— визначення майбутнього місця проживання кожного з членів подружжя, а також їхніх дітей; порядку користування спільним майном при окремому проживанні;

— умови розподілу спільного майна: продаж і розподіл грошей, обопільний розподіл з урахуванням вартості і часток кожного, передача майна комусь одному з виплатою другим компенсації тощо;

— у шлюбний контракт також можна внести умови немайнових питань життя: вибір прізвища при одруженні, визначення імені, прізвища і по батькові дітей, способи їх виховання тощо.

Звісно, можна з допомогою шлюбного контракту зобов’язати чоловіка щороку возити дружину на Гаваї, а дружину — щоранку готувати гарячий сніданок. Тільки хто контролюватиме виконання таких зобов’язань? І яких санкцій вживати за їх невиконання? Хоча дехто з допомогою шлюбного документа примудряється вивернути дещо собі на користь. Наприклад, в однієї американської дами був улюблений песик, який постійно топтався у кабінеті коханого американського чоловіка, гублячи вовну і поїдаючи книги. Оскільки дружину американець любив, а песика за межами кабінету теж гладив, було вирішено ввести у шлюбний контракт пункт про те, що утримання дружини буде скорочено на суму, потрібну для санітарних обробок кабінету. Більше чужих володінь песик не порушував.

Можна обумовити, хто за що в сім’ї платить: хто купує продукти, хто і якою мірою оплачує навчання дітей, вносить квартплату тощо. Коли чоловік завів собі ненависного мопса, можна зобов’язати його оплачувати всі витрати на його утримання.

Однак при укладанні шлюбного контракту не можна:

— зобов’язати одного з членів подружжя заповідати належне йому майно особі чи кільком особам, на яких вкаже інший член;

— обмежувати право чоловіка (жінки) на звертання до суду по захист своїх прав;

— ставити одного з членів подружжя у вкрай несприятливе чи протизаконне становище (наприклад, не можна вносити в шлюбний контракт пункт про відмову одного з членів подружжя від аліментів);

— не припускається одностороння відмова від виконання шлюбного договору чи одностороння його зміна.

В Україні такий договір можна укласти лише до укладання шлюбу, на відміну від Росії, де шлюбний контракт, відповідно до статті 41 п.1 ШК РФ, можуть підписати як ще неодружені молоді люди, так і подружжя зі стажем. Завдяки цьому в Росії такого роду угоди набули більшого поширення. Шлюбний контракт укладається за місцем проживання одного з членів подружжя чи за місцем реєстрації шлюбу в трьох примірниках: один залишається в нотаріальній конторі, два роздаються чоловіку та дружині. Контракт завіряється у нотаріуса (за бажання — при свідках) і набирає сили під звуки маршу Мендельсона. Згідно п. 2 ст. 92 Сімейного Кодексу України, якщо договір укладають неповнолітні, необхідна згода їхніх батьків чи законних представників.

Сімейний договір автоматично анулюється у випадку смерті одного з членів подружжя, за обопільною згодою сторін, а також на випадок розірвання шлюбу. Документ вважатиметься недійсним, якщо було порушено умови порядку його складання і у разі ущемлення прав одного з членів подружжя у протиріччя законодавству України. Але за бажанням члени подружжя в період дії сімейного договору можуть припинити дії якихось пунктів або внести нові, відкоригувати чи змінити щось.

Коштує шлюбний контракт, тобто державний збір за його укладання у держконторі, — 85 копійок, це 0,05% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.[6]

Спеціалісти вважають, що основна вада українського шлюбного контракту в тому, що його можуть укласти лише наречені. А вже одруженим, які вирішили укласти такий договір, доведеться спочатку розлучитися, підписати контракт, а потім знову одружитися. Свого роду випробування на міцність. У Норвегії, наприклад, на міцність молодих випробовують інакше. Їх приковують одне до одного наручниками на 48 годин, і якщо після цього пара не змінить свого рішення, вважається, що вона «готова до сімейного життя». Кажуть, розлучень після такого тесту в Норвегії стало менше.[7]

Та все ж таки, на мою думку шлюбні контракти укладати вигідно. Адже коли після розлучення колишньому подружжю доводиться ділити майно вони дуже шкодують, що не уклали такий договір перед укладанням шлюбу.

Розірвання та припинення шлюбу

Життєві ситуації, як відомо, не передбачувані. Доля кожної людини унікальна, кожен життєвий шлях неповторний. На жаль, поряд з радісними подіями на ньому зустрічаються і сумні. Не завжди подружжя витримує випробування часом своїх почуттів і бажає розірвати шлюб.

20 лютого 1919 року був прийнятий 1 Декрет УРСР «Про розлучення», який проголосив свободу розлучення і анулював церковну процедуру розлучення. Згідно цього декрету, шлюб розривався на прохання одного або обох з подружжя.

Заяви про шлюб повинні були подавати в місцеві органи РАЦСу, але оскільки останні були організовані не всюди, то ці заяви могли подаватися в народні суди.

Даний Декрет містив також норми, які регламентували такі правові наслідки розлучення:

а) при розірванні шлюбу за взаємною згодою, подружжя зобов'язані були вказати в поданій заяві, які прізвища будуть носити розведені подружжя і їх діти, а при односторонній заяві розведені подружжя поверталися до своїх дошлюбних прізвищ; прізвище дитині визначав суд, куди подружжя могли звертатися з цього приводу;

б) всі інші питання, які пов'язані з розірванням шлюбу, вирішувались угодою між подружжям у формі договору нотаріального або домашнього, а у випадку спору між ними — народним судом.

Перші декрети УРСР про шлюб і його розірвання проголосили дійсно демократичні принципи, які потім розвинулися в чітку і послідовну систему інститутів сімейного права, були першим кроком на шляху створення сімейного права України.

У наші дні багато шлюбів розпадаються мабуть через те, що згодом подружжя ставиться до шлюбу, як до заключення в клітці на двох. За оцінкою спеціалістів зараз розпадається кожний другий шлюб. Статистика, опублікована в журналі „Єдинственная” показує, що найбільш відповідальний період в житті подружжя, коли їм від 20 до 30. Також, що шлюби, які було укладено до 30 років найбільш довготривалі ніж ті, які було укладено після 30 років. Пояснюється це тим, що після 30 подружжю набагато складніше перестроюватись на користь сім’ї, а молодому подружжю набагато легше розтатись із своїми звичками.

Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутись за їхньою спільною заявою або за заявою одного з них.

Сімейний кодекс України містить перелік підстав для розірвання шлюбу. Однією з таких підстав є заява одного з подружжя.

При цьому суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей.

За заявою одного з подружжя в органах РАЦСу шлюб розривається у випадках, якщо другий з подружжя:

а) визнаний судом безвісно відсутнім;

Згідно зі ст.18 Цивільного Кодексу України, якщо протягом одного року за місцем постійного проживання громадянина немає відомостей про нього, він може бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім. Згідно з ст.44 Кодексу про Шлюб та Сім’ю України, якщо особа, визнана безвісно відсутньою, з'явиться і суд скасує рішення про визнання її безвісно відсутньою, шлюб може бути поновлено органом РАЦСу за спільною заявою подружжя. Але існує виключення, а саме шлюб не може бути відновлено, якщо чоловік (дружина) особи, визнаної безвісно відсутньою, вступив в новий шлюб.

б) визнаний судом недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства;

В цих випадках шлюб розривається в загальному порядку. Тобто, якщо людина визнана недієздатною чи душевно хворою через зловживання алкоголем, або наркотиками, суд не визнає її знову дієздатною, а отже шлюб не може бути поновленим.

в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3 років. В цьому випадку органи РАЦСу розривають шлюб, якщо засуджений відбуває своє покарання в місцях позбавлення волі.

В зазначених вище випадках шлюб розривається незалежно від наявності у подружжя майнових спорів чи неповнолітніх дітей..

Але позов не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли наприклад (випадок б) чоловік б’є свою дружину, а разом з тим завдає шкоди дитині, яку носить під серцем жінка. На мою думку, такий шлюб обов’язково має бути розірваний. Також чоловік (дружина) мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу і протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

А от у Арабських Еміратах шлюб може бути розірвано за заявою чоловіка, в якій було вказано належні мотиви для розірвання шлюбу і зовсім не обов’язково, щоб дружина при цьому була визнана безвісті відсутньою чи недієздатною, тобто умови при яких в Україні розривається шлюб за заявою одного з подружжя. Наприклад „Мешканець ОАЕ, міста Абу-Дабі Аднан аль-Ваїз, іракського походження, умудрився розлучитися зі своєю дружиною всього через п'ять місяців після весілля. Дружина ні слухом, ні духом не знала про розлучення, що відбулося. Коли чоловік поставив жінку перед фактом того, що віднині вона розлучена, позбавлена домівки, забезпечення резидентської візи ОАЕ тільки через те, що вона не відповідає "образу його мрії", приголомшена жінка подала зустрічний позов на анулювання розлучення. Її основним аргументом стало те, що за законами шаріату мотиви аль-Ваїза були дуже дрібними для такої серйозної справи, як розлучення в мусульманській сім'ї. Шаріатський суд став на бік жінки і зобов'язав іранця разово виплатити їй моральні збитки в розмірі 1,5 кг золота і щомісячно відраховувати 2000 дирхамів (546 доларів США) на утримання.”[8]

Також цікавим є те, що у другому тисячолітті до нашої ери право на розлучення у стародавньому Китаї та деяких інших країнах Сходу мали лише чоловіки. Дружині можна було пробачити бездітність протягом 8 років, нездатність народити сина - 11 років, але за сварливість вигнання одразу і без жалю. У Туреччині, якщо жінка відкрила своє обличчя на вулиці, чоловік мав право анулювати свій шлюб. Абориген Австралії стає холостяком. Якщо скаже своїй дружині одне єдине слово: „іди”.[9]

Іншою підставою для розірвання шлюбу є заява обох з подружжя (спільна заява).

Згідно ст.41 "при взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, що не мають неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу виробляється в органах реєстрації актів цивільного стану..." Тобто, якщо подружжя за взаємною згодою подає заяву до органів РАЦСу в якій зазначено про відсутність неповнолітніх дітей, через місяць їхній шлюб можна вважати розірваним і вже колишнє подружжя отримує документи про розірвання їхнього шлюбу. А от термін розміром з місяць установлений для того, щоб запобігти розірвання шлюбу під впливом звичайної сварки.

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя передбачає особисту присутність кожного з них, навіть якщо один з подружжя не з’явився на реєстрацію розірвання шлюбу через поважну причину, таку як хвороба, служба в армії, дострокове відрядження та ін. потрібне письмове підтвердження на згоду того з подружжя, який відсутній.. У випадку, коли подружжя з поважної причини не можуть з'явитися в орган РАЦСу для реєстрації розлучення у встановлений день, то реєстрація на їхнє прохання переноситься на інший день.Але термін переносу реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подачі заяви.Якщо ж причина неявки визнана не поважною, а бажання подружжя розірвати шлюб не змінилося, то вони можуть знову подати заяву про розлучення в орган РАЦСу і знов-таки призначається місячний термін для реєстрації розірвання шлюбу.

Ще одним прикладом „легкого розлучення” є країна Афіни. Доречи в цій країні єдиним представником Афінської дружини був її чоловік і навіть при розлученні саме він має знайти для своєї колишньої дружини нового чоловіка. Саме розлучення для чоловіка було досить легкою справою. Потрібно було лише знайти свідків, дати „розлучну частку”(тобто допустиму при розлученні частину майна) дружині та, якщо на розлучення не вплинула некоректна поведінка жінки – повернути їй придане. І все! [10]

За реєстрацію розлучення сплачується державне мито в сумі 0,5 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, після чого їм видається свідчення про розірвання шлюбу, а також робиться відповідна відмітка в паспорті.[11]

Подружжя, яке має дітей або якісь майнові спори (наприклад, кому дістанеться машина, а кому квартира (звичайно, якщо це не було зазначено в шлюбному контракті або, якщо подружжя просто не уклало шлюбний контракт до реєстрації шлюбу)), має право подати заяву про розірвання шлюбу до суду. Звичайно, перед тим, як офіційно визнати шлюб недійсним, суд вживає заходів щодо примирення подружжя. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу на відміну від норм Кодексу про Шлюб та Сім’ю України, яким цей момент визначався з дня реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану. Набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу є самодостатньою підставою для припинення шлюбу.

Разом із заявою, яку подружжя подає до суду потрібно подати письмовий договір в якому йтиметься, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса. Але нажаль у наш час не кожен батько (у випадку, якщо дитина залишається з матір’ю) при розлученні сплачує аліменти у повному розмірі. Я маю на увазі те, якщо батько дитини наприклад працює директором фірми, він в праві поставити собі будь яку офіційну зарплатню і сплачуватиме якусь не велику суму аліментів, порівняно з тією сумою, яку він має сплачувати насправді.

Таким чином, рішення суду про розірвання шлюбу – це акт, який припиняє шлюбне право відношення, а свідоцтво про розірвання шлюбу – це документ єдиної форми, який засвідчує припинення шлюбу.

Сімейним Кодексом України передбачено, що розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в РАЦСі, за заявою колишньої дружити або чоловіка.

Цікавою новелою Сімейного кодексу є право на поновлення шлюбу після його розірвання. Так, жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден з них не перебував після цього у повторному шлюбі.

Окрім розірвання шлюбу через подання заяви, як одного так і обох з подружжя, шлюб може також бути визнаний недійсним. Звичайно це відбувається при певних підставах та в певному порядку.

Отже Недійсність шлюбу — це особливий вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у випадках порушення передбачених законом умов укладення шлюбу і означає анулювання тих юридичних наслідків, які законом пов'язуються з дійсним шлюбом. Тобто шлюб, який було укладено і при цьому не дотримувались умови укладання шлюбу, вважається недійсним. Шлюб визнається недійсним лише за рішенням суду, і на вимоги про визнання шлюбу недійсним позовна давність не


10-09-2015, 16:33


Страницы: 1 2 3 4
Разделы сайта