Зміст
Вступ………………………………………………………………...................2
I .Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема.
1.1.Поняття й особливості девіантної поведінки……………………………7
1.2.Причини виникнення девіантної поведінки…………………………….12
II. Прояви девіантної поведінки
2.1.Алкоголізм та наркоманія як прояви девіантної поведінки……………16
2.2.Агресія як форма прояву девіантної поведінки…………………………19
2.3Суїциди як крайня форма відхилення у поведінці……………………….25
III.Технологіїроботи з підлітками з девіантною поведінкою в Україні…….28
Висновок………………………………………………………………………...35
Список літератури………………………………………………………………40
Вступ
Під девіантною поведінкою (лат. deviatіo – відхилення) розуміють систему вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам і виявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального й етичного контролю особистості над власною поведінкою Як зазначено, серед українських та закордонних дослідників немає єдиного погляду на термін "девіантна поведінка”. Одні вважають, що йдеться про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, другі пропонують охоплювати цим поняттям тільки порушення правових норм, треті – різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, убивства). Зважаючи на це, в науковому обігу, крім "девіантна поведінка особистості”, вживають й інші терміни, зокрема, аморальна поведінка, протиправна поведінка, поведінка хворої людини та ін. Дітей, за якими спостерігають певні прояви девіації, у практиці соціально-педагогічної діяльності характеризують як "важковиховуваних”,"педагогічно занедбаних”, непристосованих до школи, фрустрованих,"незручних”, "важких”, "безнаглядних”, "дискомфортних” тощо. До порушень поведінки й виникнення шкідливих звичок у дітей і підлітківможуть призвести несприятливі мікросоціальні, соціально-психологічні й індивідуально-біологічні чинники (особливо в періоди вікових криз). Здебільшого девіації виявляються саме у підлітковому віці. Першопричиною, яка призводить до відхилень у поведінці, є ігнорування особливостей цього вікового періоду, недооцінка дорослими глибоких вікових суперечностей у розвитку підлітка. Порушення взаємин учня з класом, ізолювання його в колективі, неприйняття вчителем, труднощі у навчальному навантаженні, спілкуванні, самовизначенні, – все це спонукає дитину шукати іншої спільноти однолітків, чи старших за віком школярів, у якій би зникало емоційне напруження, знову з’явилась можливість самоствердитися й самореалізовуватися як особистість. Занепокоєння викликає той факт, що те (інше) середовище не завжди матиме адекватну соціальну спрямованість. Водночас, девіації у поведінці школярів зумовлені не лише віковими особливостями. Значне місце відводиться сім’ї, як основному осередку формування особистості. Досвід, який дитина набуває у сім’ї, визначатиме її індивідуальну поведінкуДослідження девіантної поведінки у світовій психологічній літературі представлені достатньо широко, а в сучасній вітчизняній психології і педагогіці є визначальним, тому що саме девіантна поведінка перешкоджає соціалізації особистості, її становленню й формуванню, розвитку її громадянської самосвідомості [4; 5].
Погіршення соціальної ситуації в останні роки призвело до збільшення кількості дітей, що живуть у винятково складних соціальних умовах. Із загальної кількості населення в Україні 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років. Серед них: діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків або з неповних сімей – понад 400 тисяч, діти з проблемами фізичного та психічного розвитку – близько 160 тисяч, діти з малозабезпечених сімей – 3,4 млн.
Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління призводить до того, що у дітей і підлітків домінуючими почуттями стали тривога, агресія, соціальна пасивність, страх. Непокоїть і той факт, що у науковий обіг уведено навіть поняття “діти групи ризику”, що, звичайно, не прикрашає соціальне становище у державі.
Об’єктом курсової роботи є психологічні особливості особистості підлітків, які виявляють негативні відхилення у поведінці.
Предмет – організаційно-психологічні умови подолання девіантної поведінки у підлітковому віці, соціальні механізми прояву й детермінуючі чинники девіантної поведінки підлітків. Мета полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці змісту, форм та методів подолання девіантної поведінки у дітей підліткового віку. Вивчення теоретико-прикладних основ психології та соціальної роботи дало нам можливість сформулювати гіпотезу: підлітки, схильні до девіантної поведінки мають специфічний психологічний профіль та відповідну агресивну установку, які сформувалися під сукупним впливом психофізіологічних, індивідуально-психологічних чинників та несприятливих умов соціалізації особистості і потребують поетапної організації самовиховання та психологічної корекції відхилень у поведінці.
Завдання:
-уточнити зміст поняття «девіантна поведінка»;
- обґрунтувати теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження детермінант підліткових девіацій за умов соціальної аномії суспільства;
- класифікувати поведінкові девіації підлітків за соціально-психологічними критеріями;
-висвітити технології роботи з підлітками девіантної поведінки;
- виявити характер типових форм деструктивних девіацій підлітків у сучасному українському суспільстві та фактори, що їх зумовлюють;
- з’ясувати множину проявів девіантної поведінки підлітків та визначити їх ієрархію за самооцінками підлітків;
-описати чинники, що детермінують процес поширення наркоманії в підлітково-молодіжному середовищі;
Проблемна ситуація полягає в тому, що більшість деструктивних форм девіантної поведінки підлітків носить латентний характер, а це, безумовно, ускладнює процес дослідження. У свою чергу, трансформація аддиктивної поведінки у деліквентну та кримінальну зумовлює потребу визначення їх спільних рис, особливостей і детермінант. Ситуація ускладнена тим, що девіації стали характерною, а подекуди й унормованою рисою підліткової та молодіжної субкультур.
Наукова проблема полягає в тому, що сформовані у світовій і вітчизняній соціології концептуальні підходи до визначення сутності підліткових девіацій (Г. Аванесова, С. Бадмаєва, Я. Гілінського, Е. Дюркгейма, О. Змановської, А. Кравченка, В. Кудрявцева, Н. Смелзера та ін.) потребують удосконалення відповідно до умов життєдіяльності кожної територіальної спільноти; недосконалою є класифікація форм девіацій, оскільки існують розбіжності в тлумаченні рис і властивостей підлітків як соціально-демографічної групи.
Розгляд основних детермінант та особливостей прояву підліткових девіацій важливий не лише з позиції потреби оцінки їх сучасного стану, а й з точки зору прогнозування їх тенденцій у майбутньому, оскільки сьогодні деструктивні форми прояву девіантної поведінки набувають масового характеру, про що свідчить статистика МВС України, МОЗ України й матеріали електронних і друкованих засобів масової інформації.
Ці обставини істотно актуалізують необхідність комплексного наукового пізнання такого соціального явища, як девіації підлітків, причому в узагальненому й систематизованому взаємозв`язку всіх різновидів девіантної поведінки.
Методи дослідження.Для уточнення сутності поняття «девіантна поведінка» використано метод концептуалізації, за допомогою якого виявлено загальне й особливе в досліджуваному явищі, виокремлено його атрибути. Задля обґрунтування теоретико-методологічних засад дослідження детермінант девіантної поведінки в підлітковому середовищі використано багатофакторний аналіз, що дозволяє врахувати не лише об’єктивні умови, а й суб’єктивні чинники, які детермінують появу девіацій.
У межах структурно-діяльнісного підходу систематизація знання про компонентний склад девіантної поведінки допомогла визначити соціально-психологічні критерії класифікації поведінкових девіацій. Структурно-функціональний аналіз дозволив з’ясувати психологічні, соціально-демографічні властивості й риси сучасного підлітка, їх роль у детермінації підліткових девіацій. Типологічний метод використано задля виокремлення сутнісних ознак деструктивних підліткових девіацій і чинників, що їх зумовлюють.
Використання методу графічного моделювання дозволило у вигляді схеми продемонструвати соціальні механізми прояву девіантної поведінки підлітків в умовах промислового регіону. Основними емпіричними методами були: анкетне опитування підлітків і представників їх соціального оточення; напівформалізоване опитування працівників кримінальної міліції відділу по боротьбі з наркозлочинністю; вивчення документів та аналіз соціологічних даних, використання яких надало змогу з’ясувати множину проявів девіантної поведінки підлітків і їх ієрархію, детермінанти процесу поширення наркоманії та визначити стратегічні напрямки пошуку ефективних підходів превентивної роботи задля зменшення чисельності та діапазону проявів деструктивної девіантної поведінки підлітків.
А зараз перейдемо до розгляду основних теоретичних розділів данної курсової роботи.
1. Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема
1.1. Поняття й особливості девіантної поведінки .
У літературі часто зустрічається поняття "важкий" юнак чи молода людина. Що значить важкий? Оцінка будь-якої поведінки має на увазі його порівняння з якоюсь нормою. Нестандартна, що відхиляється від норми поведінку називають девіантною.Відповідно до досліджень цієї проблеми, вплив соціальних умов життя дитини на психологічні особливості, виявляється в тих чи інших формах поведінкових розладів. Серед таких розладів варто розрізняти вікові девіації, зв'язані з особистісним розвитком у підлітковий період, і девіантна поведінка, коли вона суперечить соціально-культурним нормам, але не виходить за рамки сімейних взаємодій чи шкільної дезадаптації, тобто не має асоціальної спрямованості.При поглибленні девіацій, а також коли поведінкові розлади починають приймати антигромадський характер і відображати активну деструктивну спрямованість, що становить погрозу для людей і порушення правових норм, говорять про делінквентну поведінку [14].Девіантна поведінка підрозділяється на дві групи:Поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, тобто наявність у людини явної або схованої психопатології. Цю групу, по-перше, складають особи, яких умовно можна віднести до третьої зони характерів, тобто астеніків, шизоїдів, епілептоїдів і інших психічно ненормальних людей. По-друге, до цієї групи примикають особи з акцентуйованими характерами, що теж страждають психічним відхиленням, але в межах норми.Поведінка, що відхиляється від моральних норм людського гуртожитку і, що виявляється в різних формах соціальної патології — пияцтві, наркоманії, проституції та інше. Подібний вид девіантної поведінки виражається у формі провин або злочинів. Якщо ці провини незначні і не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що їх скоїли піддаються покаранням трудового чи адміністративного права. Правоохоронні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів заходи примусового характеру (адміністративний арешт, штраф та інше), а соціальні і медичні служби здійснюють з ними комплекс заходів для соціальної і психічної адаптації.Якщо ж девіант вчиняє злочин, то таке діяння кваліфікується по нормах законодавства. От чому злочинність як вид девіантної поведінки в основному вивчається юриспруденцією, а аморальна поведінка вивчається соціологією, психологією, психіатрією й іншими науками [22].Якщо на відхилення в характері накладаються хворобливі переживання з негативним емоційним знаком, то формується комплекс неповноцінності і як наслідок виникає необхідність у штучних компенсаторах - алкоголі, наркотиках, агресивній поведінці.На поведінці студентів позначаються труднощі перехідного віку. Перехід у "доросле життя" супроводжується бурхливою перебудовою психіки: перебудовуються такі важливі психічні процеси, як мислення, відчуття, сприйняття; змінюється світ емоцій і відчувань, йде інтенсивне формування і закріплення наявних і нових рис характеру, повною мірою виявляються риси темпераменту, здібності, задатки і т.д.Перебудова "Я-концепції" - процес дуже складний і супроводжується так званими особистісними розладами. "Я-концепція" - це стійка і неповторна система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свої відносини з оточенням і із самим собою. У цей час формується образ особистого "Я" як установка стосовно самого себе, складається уявлення про особистісні якості, здібності, соціальну значимість, зовнішності. Споконвічне питання підлітка - "який я?" - супроводжується емоційними переживаннями з приводу своєї зовнішності або особистісних якостей, заниженою самооцінкою і самознищенням [13].Відхилення в поведінці студента - це результат педагогічної занедбаності і несприятливого навколишнього середовища. І як результат - реакції протесту, непокора, брутальність, відхід з будинку через образу.Та чи інша дитина може виявитися важкою зовсім не в силу якого-небудь дефекту зокрема, а навпаки - через складність і багатство своєї натури: сильні і талановиті натури розвиваються найчастіше дуже бурхливо, а з іншого боку - помірність і акуратність, настільки милі серцю багатьох педагогів, не завжди говорять про що-небудь цінне в духовнім відношенні. Як раз, у всіх галузях життя люди дуже часто бували горем для батьків і вихователів і предметом їхнього розпачу - досить прочитати біографії наших видатних письменників і суспільних діячів, щоб багатьох з них віднести до числа важковиховуваних.[11]Замість терміна "важковиховуваних", прийнятого в широкому значенні цього слова, соціальні педагоги Василькова Ю.В. і Василькова Т.А. уживають вираз "відхилення від норми" і виділяють наступні його види: униз від норми, нагору від норми і якщо так можна виразитися, убік від норми.
Ці три види називаються:
1. Субнормність, або дефективність;
2. Супранормність, або підвищена обдарованість натури;
3. Денормність, або відхилення від норми у вузькому значенні цього слова.
По своєму походженню відхилення від норми може бути двояким:Екзогенним, коли воно відбувається під впливом зовнішньої обстановки і йде від периферії психіки до її ядра.Ендогенним, коли воно є результатом якої-небудь органічної особливості душевної або нервової природи людини.Розглядаючи з цього погляду різні типи відхилення від норми, ми можемо відзначити наступні типи характерів, з яких кожний вимагає особливого до себе підходу, особливого типу виховання.Уявимо собі дитину цілком здорову в духовному відношенні, що не ухиляється у відношенні обдарованості ні нагору, ні в низ від норми, потенційно, так сказати, цілком нормальну дитину і припустимо, що зовнішні умови вплинули на його розвиток: ми будемо тоді мати випадок екзогенної деформації духовної особистості дитини, де можуть бути: псування моральної сторони психіки носить лише поверхневий тимчасовий характер (пропуски уроків, паління, дрібне хуліганство), тобто те, що тимчасово трапляється із усякою нормальною людиною. Це від педагогічної занедбаності, тобто від занедбаності у відношенні виховання і навчання. Це відноситься до денормності.- цілком здорова і нормальна у нервово-психічному відношенні дитина з екзогенною деформацією психіки, але настільки глибокою і упорною, що вона відобразилась не тільки на периферії психіки, але і на здоровому її ядрі, повідомивши їй дефективні звички і схильності - отут злодійство, бродяжництво, пристосуватися до вуличного життя йому допомогло загальне здоров'я психіки - адже він має досить розвинений інтелект, уміє ставити цілі і домагатися їхнього здійснення, він володіє собою, діяльний, енергійний і урівноважений у прояві своїх емоцій [23].Перейдемо до видів відхилень від норми ендогенного походження. Тут ми будемо мати справу з проявами хворобливої конституції психіки, на якій важко відбилася пережита епоха, з важкою спадковістю, з різними органічними дефектами нервової системи і психіки. Сюди відносять відхилення від норми, коли воно вимагає спеціального лікувального режиму.Сюди увійдуть усякого роду невротики, істерики, неврастеніки, діти з різного роду дефектами в емоційній та вольовій області, дати загальну характеристику якої дуже важко через дивну розмаїтість форм. Одним з найбільш характерних ознак у даному випадку буде загальна нестійкість психіки, погана її опірність шкідливим впливам, підвищена емоційна збудливість, слабість затримуючих центрів і сильна схильність до всякого роду душевним вивертам.Таким чином, під супранормними натурами ми будемо розуміти такі характери, у яких: а)здібність до творчої переробки сприйманих матеріалів, хоча б у вигляді досить високоїпрацездатності; б)підвищеної обдарованості, хоча б і однобічної;в)морально розвиненого морального почуття [5с.].
1. 2 .Причини виникнення і форми прояву девіантної поведінки
У соціології девіантної поведінки виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини виникнення такої поведінки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномія» (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), причиною поводження, що відхиляється, вважає непогодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення. Інший напрямок склався в рамках теорії конфлікту. Відповідно до цієї крапки зору, культурні зразки поводження є що відхиляються, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій визначеної субкультури, конфліктної стосовно пануючого в даному суспільстві типу культури.
У сучасній вітчизняній соціології безсумнівний інтерес представляє позиція Я.І. Гілінського, що вважає джерелом девіації наявність у суспільстві соціальної нерівності, високої ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Кожна з позицій має право на існування, тому що дає зріз реально діючих суспільних відносин. У той же час їхніх авторів поєднує прагнення знайти єдине джерело причинності для різних форм девіацій.
Крім специфічних причин, характерних для кожної групи "ризику", є і загальні причини девіантної поведінки:В основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна нерівність . Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському рівні життя більшої частини населення й у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідних; у труднощах, що встають перед молодими людьми при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання; в обмеженні соціальне прийнятних способів одержання високого заробітку для молоді. Важко позначаються на життєвому рівні "гримаси ринкової економіки": безробіття, інфляційний тиск, корупція й офіційна неправда "верхів" наростаюча соціальна напруженість "низів".Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, і відчуженні особистості. В умовах, коли економічне життя суспільства нагадує не ринок, а базар, де усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть тілом стає рядовою подією[15с.].Морально-етична деградація і падіння нравів знаходять вираження в масовій алкоголізації і бродяжництві, вибуху насильства і правопорушення.Навколишнє середовище, що нейтрально чи прихильно відноситься до девіантної поведінки.Відомий психолог Р. Мерток, автор теорії "подвійної невдачі", вважає, що якщо молода людина не може задовольнити своїх потреб ні в легальній творчій діяльності, ні в активної протиправний, то він компенсує ці вади такою діяльністю, що веде його до саморуйнування як особистості. В умовах, коли частина молоді не має можливості для гідного професійного чи особистого самовираження, "відхід" в алкоголізм, наркоманію стає своєрідним компенсаторним засобом.Несприятливі умови життя і виховання в сім'ї, проблеми оволодіння знаннями і зв'язані з цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини з оточенням і виникаючі на цій основі конфліктні ситуації, різні психофізичні відхилення в стані здоров'я, як правило, ведуть до кризи духу, утраті сенсу існування [35с.].Однієї з форм антисоціальної поведінки, що спрямована проти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересах громадян, є правопорушення. У юриспруденції
10-09-2015, 16:39