МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА, СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ПРАЦІ
Соціально–економічний факультет
Кафедра соціальної роботи
Курсова робота
на тему:
«Вплив девіантної поведінки на взаємовідносини в сім'ї»
Виконав:
студентка ІІ курсу 29 групи
Жирнов Ігор Іванович
Науковий керівник:
старший викладач
Корольова Л.І.
Чернігів 2008
Зміст
Вступ
Розділ І Основні поняття і підходи вивчення девіантної поведінки
1.1Визначення девіантної поведінки та її основніпричини
1.2Погляди відомих вчених щодо девіантноїповедінки
Розділ II Види девіантної поведінки
2.1 Поняття протиправної поведінки
2.2 Загальне поняття суїцидальної поведінки
2.3 Форми прояву адиктивної поведінки
2.4 Характеристика ризикованої поведінки та групризику щодо зараження на ВІЛ/СНІД
Розділ III Вплив девіантної поведінки на взаємовідносинив сім'ї
3.1 Насильство в сім'ї та його наслідки
3.2 Проблеми сім'ї в яких є залежні на алкоголь танаркотики
3.3 Вплив агресивної поведінки на соціалізацію сім'ї
3.4 Соціально-психологічна допомога (підтримка)сім’ям
Висновки
Використана література
Вступ
В усі часи суспільство прагнуло подолати небажані форми людської поведінки. Як небажана вважається поведінка: злодіїв і геніїв, лінивих і занадто працелюбних. Різні відхилення в соціальній поведінці і діяльності від середньої норми – як в позитивному, так і в негативному напрямку – загрожували стабільності суспільства, яка завжди цінувалася більш за все. Відхилення поведінки та діяльності від норм прийнято називати девіантним, тобто це такі дії та вчинки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Сутність девіантної поведінки полягає у не дотримуванні вимог соціальної норми в різних ситуаціях, що призводить до взаємодії особистості і суспільства.
Проблема девіантної поведінки є дуже актуальною, оскільки, практично життя будь-якого суспільства характеризується наявністю девіації. Соціальні відхилення є властивістю кожної соціальної системи. Проблеми соціальних відхилень вивчають: психологія, криміналістика, правова статистика, педагогіка. Кожна із цих наук відповідно висвітлюють проблему девіації.
Конституція України визнає життя і здоров’я людини одними з найвищих соціальних цінностей. Держава, яка згідно з Основним Законом, несе відповідальність перед людиною за свою діяльність, зобов’язана забезпечити якнайповнішу реалізацію цих цінностей і при цьому вирішити завдання виховання здорового покоління та благополуччя в сім’ях, від чого значною мірою залежить стан продуктивних сил країни, її економічний, оборонний, інтелектуальний, духовний потенціал, ресурс розвитку суспільства.
Сьогодні проблема загрози здоров’ю розглядається світовою спільнотою як одна із загроз планетарного масштабу – антропологічна катастрофа. Однією з причин цієї катастрофи, яка в Україні набула рис демографічної кризи, є низький рівень мотивації здорового способу життя та культури здоров’я у значної частини населення України. Ось чому куріння, зловживання алкоголем, гіподинамія, неправильне харчування, вживання наркотиків, надмірне психоемоційне навантаження, бездумний ризик і безладні статеві стосунки набули поширення в нашому житті. Всі ці фактори значною мірою негативно впливають на взаємовідносини в сім’ї. Такий несприятливий клімат сім’ї веде до депресій, сварок, психологічної напруги і дефіциту в позитивних емоціях.
Метою курсової роботи є простежити вплив девіантної поведінки на стосунки в сім’ї.
Щодо завдання даної роботи, то воно полягає у наступному: дати визначення девіантної поведінки, дати характеристику різним формам її прояву, визначити, яким чином девіантна поведінка впливає на взаємовідносини у сім’ї, а також зазначити різні форми допомоги сім’ям, які стали заручниками даної проблеми.
Розділ І Основні поняття і підходи вивчення девіантної поведінки
1.1 Визначення девіантної поведінки та її основні причини
Девіантна поведінка- система вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим чи моральним нормам. Основними видами девіантної поведінки є злочини і аморальна поведінка, а також поведінка, спрямована на саморуйнацію особистості (наркоманія, психічні розлади, алкоголізація ).
Девіантна поведінка, що відхиляється від норми, охоплює величезний спектр людських учинків. Залежно від амплітуди відхилення, а також від характеру норм, що порушуються, можна виділити три її ступені:
1) незначні відступи від норм та моралі;
2) порушення норм права, але не настільки значні, щоб за них наставала кримінальна відповідальність, називаються делінквентною поведінкою;
3) серйозні порушення норм карного права, називають кримінальною поведінкою.
Делінквентна поведінка в цілому охоплює більш широкий спектр учинків, ніж ті, що прямо переслідуються законом. Так, багато різних форм поведінки можуть зазнавати соціального осуду чи заперечення, навіть якщо поведінка не є специфічно протиправною - прикладами такого є нецензурна лайка, підтримка «поганої компанії», звичка не з'являтися в обумовлений час і безпробудне пияцтво. [19;244]
Спільними причинами виникнення девіантної поведінки є:
1. В основі девіантної поведінки лежить перш за все соціальна нерівність. Це знаходить своє відображення у низькому, бідному рівні життя більшої частини населення, в першу чергу молоді, в розшаруванні суспільства на багатих і бідних.
2. Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому морально-етичному рівні суспільства, бездуховності та відчуженні особистості. Морально-етична деградація і падіння моралі знаходить своє вираження у масовій алкоголізації, бродяжництві, розвитку наркоманії, вибухові насильства та правопорушень.
3. Навколишнє середовище, яке позитивно чи негативно відноситься до девіантної поведінки. Молоді девіанти (алкоголіки, наркомани, проститутки) - в більшості вихідці із неблагополучних сімей, в яких один чи двоє батьків вживають спиртні напої.
Девіантна поведінка є засобом задоволення потреб індивіда у тих випадках, коли він не усвідомлює суспільних норм, не бачить суперечностей між ними і своєю поведінкою, не знаходить можливостей задовольнити свої потреби відповідно до суспільних норм або свідомо не бажає їх наслідувати.
Перші прояви девіантної поведінки спостерігаються в дитинстві і часто мають особливо гострий характер. Це викликано як соціальним статусом дитини (залежність, невизначеність соціального середовища), так і особливостями її вікового розвитку, особливо в підлітковому віці фізіологічні зміни в організмі, висока емоційність і невитриманість, підліткові реакції опозиції, імітації, групування, брак життєвого досвіду). Схильність до девіантної поведінки може закріпитися в особистості дитини і визначатиме все її подальше життя.
1.2 Погляди відомих вчених щодо девіантної поведінки
Виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини виникнення такої поведінки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномія» (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), причиною поводження, що відхиляється, вважає непогодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення.
Я.І. Гілінський вважав, що джерелом девіації є наявність у суспільстві соціальної нерівності, високого ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Кожна з позицій має право на існування, тому що дає зріз реально діючих суспільних відносин.
Існує залежність усіх форм прояву девіації від економічних, соціальних, демографічних, культурологічних і багатьох інших факторів. Особливу гостроту ця проблема придбала сьогодні в нашій країні, де всі сфери громадського життя перетерплюють серйозні зміни, відбувається девальвація колишніх норм поводження. Неузгодженість між очікуваним і реальністю підвищує напруженість у суспільстві і готовність людини змінити модель свого поводження, вийти за межі сформованої норми. В умовах гострої соціально-економічної ситуації істотні зміни перетерплюють і самі норми. Найчастіше відключаються культурні обмежники, слабшає вся система соціального контролю.
Професор В.Н. Іванов виділяє такі причини девіації як: ті зміни в соціальних відносинах суспільства, що одержали відображення в понятті «маргіналізація», тобто його нестійкість, «проміжність», «перехідність», поширення різного роду соціальних патологій.
Інша група причин зв'язана з поширенням різного роду девіантних патологій. Зокрема, ростом психічних захворювань, алкоголізму, наркоманії, погіршенням генетичного фонду населення. Не можна не відзначити, що серед різних видів соціальних відхилень широке поширення одержав останнім часом соціальний паразитизм у формі бродяжництва, жебрацтва і проституції. Для нього характерна прогресуюча стійкість, що перетворює девіантне відхилення в спосіб життя (відмовлення від участі в суспільно корисній праці, орієнтація тільки на нетрудові доходи). Небезпека цього паразитизму небезпечна в будь-якій формі. Так, наприклад, люди, що займаються бродяжництвом і жебрацтвом, нерідко виступають у ролі посередників у поширенні наркотиків, роблять крадіжки, допомагають збути крадене.[19;249]
Усвідомлення неминучості відхилень у поводженні частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами девіантної патології.
Основні механізми соціального контролю:
1) власне контроль, здійснюваний ззовні, в тому числі шляхом покарань і інших санкцій;
2) внутрішній контроль, забезпечуваний інтериалізацією суспільних норм і цінностей;
3) непрямий контроль, викликаний ідентифікацією з референтною законослухняною групою;
4) контроль, заснований на широкій злочинності різноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб.
Розділ ІІ Види девіантної поведінки
2.1 Протиправна поведінка, різновид девіантної поведінки
Протиправна поведінка - така поведінка особистості, яка порушує встановлені суспільством та закріплені в нормативних документах юридичні норми і об'єктивно наносить шкоду окремим людям, спільнотам, установам, суспільству в цілому.
Осіб, схильних до протиправної поведінки, можна поділити на такі категорії:
1. Послідовні правопорушники - особи, яким властива активна, свідома протиправна поведінка, свідоме самостійне створення ситуацій протиправної поведінки, самовиправдання.
2. Ситуативні правопорушники - особи, яким властива певна суперечливість мотивації поведінки (наявність як протиправних мотивів, так і мотивів слідування праву), правопорушення вчиняються під впливом ситуації або інших осіб, але не робиться спроба протидії ситуації, її наслідки використовуються у власних цілях.
3. Випадкові правопорушники - у цілому правослухняні громадяни, які зробили протиправні вчинки несвідомо або під впливом екстремальних обставин, але в особистості яких є певні передумови до протиправної поведінки (мотивація, характер тощо).
Протиправна поведінка є наслідком неспроможності окремої людини знайти дозволений юридичними нормами спосіб задоволення власних потреб. Причинипротиправної поведінки слід шукати в соціальних умовах існування людини і особливостях її особистості, перш за все її мотиваційної сфери, ціннісних орієнтаціях, особливостях емоційно-вольової сфери. Соціальні проблеми, з одного боку, породжують складні життєві ситуації, при вирішенні яких людина порушує правові норми, з іншого - впливають на формування особистості людини.
Серед соціальних чинників правопорушень можна виділити:
- загострення соціальних проблем (зниження рівня життя, проблеми зайнятості і працевлаштування, забезпечення житлом тощо);
- неефективну роботу соціально-культурної сфери, обмежені можливості для змістовного проведення дозвілля;
- неефективне законодавство;
- недоліки в роботі правоохоронних органів;
- кризу системи народної освіти;
- низький рівень правової, педагогічної культури населення;
- криміналізацію культури;
- поширення зловживання алкоголем, наркотичними речовинами;
- недостатній рівень соціального захисту населення, брак можливостей отримати соціально-психологічну допомогу тощо.
Формуванню схильності до протиправної поведінки сприяють виховання за умов криміногенного середовища, в проблемних і кризових сім'ях, відсутність індивідуального підходу до проблемної дитини в навчально-виховних закладах, вплив асоціальних груп.
Особистістьлюдини, схильної до свідомих правопорушень, як правило характеризується:
- мотивацією, що передбачає антигромадський засіб задоволення потреб або аномальні потреби;
- ціннісними орієнтаціями, які допускають порушення норм права та моралі;
- особливостями інтелекту та емоційно-вольової сфери, що ускладнюють оцінку ситуації та вибір правомірних засобів поведінки, утримання від асоціальних дій, протистояння тиску оточуючих.
Мотивамипротиправної поведінки можуть бути:
1. Безпосереднє досягнення умов, необхідних для існування.
2.Самоствердження (на соціальному, соціально-психологічному, індивідуальному рівні).
3. Страх перед можливою агресією, небезпекою, бажання упередити реальний або уявний напад на себе.
4. Перекладання агресії на іншу особу.
5. Бажання отримати гострі відчуття (ігрова мотивація).
Протиправна поведінка може слугувати безпосередньому задоволенню потреби, ліквідації перешкод на шляху задоволення потреб, здійсненню більш віддалених життєвих планів, вирішенню особистих конфліктів. [12;14]
2.2 Суїцидальна поведінка
Суїцид (самогубство) - свідоме усунення себе з життя під впливом гострих психотравмуючих ситуацій, за яких власне життя як вища цінність втрачає сенс.
Можна виділити:
• ритуальні самогубства - усунення себе з життя відповідно до релігійної або культурної традиції;
• героїчні (альтруїстичні) самогубства - жертвування собою заради інших людей або надцінної ідей;
• самогубство як реакцію на нездоланну життєву ситуацію.
Ймовірність дезадаптації індивіду об'єктивно зростає у періоди соціально економічної нестабільності в суспільстві. Але світова статистика свідчить, що заможні і благополучні країни страждають від цієї проблеми такою ж мірою, як і країнами з економічними негараздами і ознаками соціальної кризи.
Певний відтінок на суїцидальну поведінку накладають такі чинники:
• соціальний і майновий стан (бідні люди накладають на себе руки через нестачу джерел існування, а заможні - через втрату престижу і становища у суспільстві);
• професія (ризикованими є професії, пов'язані з небезпечною для життя і великою відповідальністю, наприклад: поліцейські, лікарі, юристи);
• стать (жінки ідуть на суїцид частіше через проблеми у особистих взаєминах, а чоловіки через проблеми на роботі);
• вік (в молодості це пов'язано з високою емоційністю, надмірними вимогами до себе і браком життєвого досвіду, у старості - з втратою життєвого сенсу перспектив, звуженням кола спілкування і соматичними хворобами).
Але тим не менше соціальні та демографічні чинники ще не визначають схильності до суїциду. Коріння самогубства лежить у конкретній ситуації існування окремого індивіду і його особистих, психологічних якостях.
Найчастіше до спроб суїциду призводять такі ситуації:
• особисто-сімейні конфлікти (розлучення, невдалі шлюби, хвороба або смерть близьких родичів, невдала любов, статева неспроможність тощо);
• проблеми, пов'язані зі станом здоров'я (прогресуючи хвороби, невиліковність хвороби, каліцтво);
• проблеми, пов'язані з асоціальною поведінкою суїцидента (страх перед кримінальною відповідальністю тощо);
• конфлікти на роботі або в навчальних закладах.
Мотивом суїцидальної поведінки можуть бути як бажання позбутися проблеми, втекти від неї, так і бажання відплати, протест.
Серед психологічних чинників, що сприяють формуванню суїцидальних намірів, можемо виділити:
1. Психічні хвороби (шизофренія, МДП).
2. Наявність характерологічних деформацій (акцентуацій характеру, психопатій - дистимічної, циклоїдної, лабільної, сензитивної).
3. Наявність гострих або хронічних межових психічних розладів.
У своїй більшості суїциденти - це ті, хто більше за інших схильний до депресій, у кого легко розвивається почуття безнадії, хто більше за інших уразливий щодо стресу, імпульсивний, невпевнений у собі, схильний до сумнівів, залежний від оточуючих або недостатньо гучний, безкомпромісний, надмірно вимогливий до себе. [10;17]
Виділяють такі групи ризику, пов'язані із суїцидами:
1. Молодь з порушенням міжособистісних відносин, ті, хто зловживає алкоголем або наркотиками, молоді люди з девіантною, кримінальною поведінкою.
2. Представники расових, національних або сексуальних меншин.
3. Ув'язнені в тюрмах.
4. Військовослужбовці першого року служби.
5. Ветерани війни.
6. Люди похилого віку, які страждають від хвороб або покинуті близькими.
7. Люди, які знаходяться в стані соціальної ізоляції.
Стан людини,яка стоїть на порозі самогубства, характеризується такими рисами:
- звуженою свідомістю, повною концентрацією на болісних переживаннях;
- відчуттям безпорадності;
- прагненням втекти від проблеми;
- нездатністю побачити альтернативні шляхи виходу з психотравмуючої ситуації;
- пошуком зовнішньої допомоги.
Наявність у людини суїцидальних ознак можна виявити за такими зовнішніми ознаками.
Вербальні ознаки:
- людина часто говорить про свій душевний стан;
- прямо і явно говорить про смерть;
- вдається до опосередкованих натяків ("я не буду для когось проблемою" , "тобі більше не доведеться про мене піклуватись");
- жартує з приводу самогубства;
- надмірно самокритична;
- надмірно зацікавлена проблемою смерті.
Ситуативні ознаки:
- соціальна ізоляція;
- нестабільне соціальне оточення: серйозні проблеми у сім’ї, тяжкі хвороби;
членів сім’ї, утому числі алкоголізм і наркоманія;
- незавершена спроба самогубства;
- випадки самогубства в сім’ї. [17;25]
2.3 Форми прояву адиктивної поведінки
Серед проблем, що стоять перед нашим суспільством, однією з найболючіших є наркоманія. За останні роки постійно збільшується кількість осіб, хворих на наркоманію. Все більше людей, перш за все молоді, вживають наркотики періодично. Деякі з них (канабіс, екстезі) стають частиною субкультури певного кола молоді. Наркотики - це психоактивні речовини, які оказують специфічний вплив на нервову систему та організм людини у цілому, викликають стан зміни свідомості, а при тривалому використанні здатні викликати залежність, що призводить до вживання даної речовини у шкідливих до здоров'я дозах.
Процес залучення окремої особистості або соціальної групи до немедичного вживання наркотиків називається наркотизацією ,поведінка, пов'язана із вживанням наркотиків - адиктивною, а хвороба, викликана наркотичною залежністю - наркоманією.
Єдиного чинника, який спричинює схильність до вживання наркотиків, не встановлено. Можна виділити ряд соціальних і психологічних чинників, які сприяють наркотизації.
Серед соціальних чинників,що сприяють поширенню вживання наркотиків, можемо виділити такі:
- загострення соціальних суперечностей, соціальне розшарування суспільства (підвищується загальне незадоволення своїм життям, нервовість, тривожність і агресивність особистості);
- криза суспільних цінностей (люди перестають орієнтуватися на позитивні цінності, норми моралі);
- нерозвиненість соціально-культурної сфери, брак можливостей задовольнити дозвільні і творчі потреби, проявити соціальну, політичну і творчу активність;
- традиції вживання наркотиків (у багатьох культурах вживання наркотичних речовин, наприклад, алкоголю, є складовим елементом обрядів і ритуалів або звичним способом проведення вільного часу);
- поширені в суспільній свідомості ілюзії щодо властивостей наркотиків (а саме їх можливості викликати задоволення, "кайф", знімати стрес, активізувати тощо).
Значну роль у формуванні адиктивної поведінки відіграють чинники мікросередовища,такі як негативний приклад батьків, родичів і друзів, асоціальна спрямованість сім'ї, невирішеність сімейних проблем і конфлікти в сім'ях, бездоглядність дитини, а також стійкий конфлікт з мікросередовищем.
Серед особистісних чинників,які зменшують опірність людини негативному впливу середовища і сприяють формуванню адиктивної поведінки можемо виділити:
- низький рівень інтелекту, нездатність передбачити наслідки своїх дій;
- низький рівень духовного розвитку, культури проведення вільного часу;
- низька стійкість до психічних перенавантажень, стресів;
- інфантилізм, імпульсивність, надмірна орієнтація на авторитет;
- гедоністична спрямованість особистості;
- відсутність сенсу життя;
- акцентуації характеру і психопатії (істероїдна, гіпертимна, нестійка);
- наявність функціональних уражень мозку.
Будь-який знаведених чинників сам по собі безпосередньо не призводить до наркотизації окремої людини. Але взаємодія кількох соціальних і психологічних чинників ризику послаблює адаптивні можливості індивіда, робить його вразливішим щодо проблем і збільшує вірогідність того, що при певних обставинах він може звернутися до наркотиків. Тому необхідно визначити групи ризику наркотизації.[12;35]
Група ризику - це умовна група людей, які за своїм соціальним становищем, родом занять або особистісними характеристиками найбільш вразливі щодо певної проблеми. До груп ризику наркотизації можемо віднести:
1. Підлітки та молодь, у родинах яких були випадки алкоголізму, наркоманії. Ризик наркотизації у них пов'язаний
10-09-2015, 17:17