2. Підлітки з проблемних, конфліктних і педагогічно некомпетентних сімей. Дитина в таких сім'ях може відчувати психологічнунапругу, агресію, жорстоке ставлення до себе або недостатню увагу з боку батьків. Батьки інколи неспроможні дати дитині необхідні знання, належне виховання. В результаті вона стає психічно нестабільною, прагне більше часу проводити поза домівкою. У дитини може розвинутися негативне ставлення до батьків, бажання причинити їм неприємності, орієнтується на авторитети поза сім'єю.
3. Особи, схильні до кримінальної поведінки та ті, хто виховувався у кримінальному середовищі. Наркотики є складовою частиною кримінальної субкультури.
4. Особи з вираженими відхиленнями поведінці внаслідок психічної патології або дефектів виховання. Названі порушення знижують адаптивні можливості людини, її здатність керувати своїми вчинками можуть призвести до конфлікту із соціальним оточенням.
Проте належність до групи ризику сама по собі ще не призводить до наркотизації. Багато дітей виховуються у неблагополучних сім'ях, мають низький культурний рівень, однак далеко не всі вони стають наркоманами. Формування адиктивної поведінки багато в чому залежить від конкретних обставин життя людини, особливостей її світосприйняття, внутрішнього світу, переживань тієї чи іншої події свого життя. Тому необхідно визначати мотивацію вживання наркотиків. [12;27]
2.4 Характеристика ризикованої поведінки та груп ризику щодо зараження на ВІЛ/СНІД
ВІЛ наділений великою руйнівною силою щодо організму людини, він досить вразливий впливу зовнішнього середовища. ВІЛ може передаватися від однієї людини до іншої лише через кров, сперму, вагінальні виділення і материнське молоко. Зараження може відбутися при статевому акті, при переливанні донорської крові, при користуванні нестерильним медичним обладнанням (у тому числі шприцем), Дитина може заразитися ВІЛ від матері під час вагітності, при народженні та годуванні материнським молоком. ВІЛ непередається повітряно-крапельним шляхом, при контакті здорової шкіри, поцілунках, укусі тварин, через посуд.
Ризикованою щодо зараження ВІЛ може вважатися поведінка, яка збільшує імовірність контакту із зазначеними речовинами інфікованої людини:
- випадкові статеві зв'язки, сексуальні контакти з неперевіреним партнером, особливо без використання запобіжних засобів (презервативів);
- часта зміна статевих партнерів;
- недотримання вимог санітарії при медичних процедурах;
Основними ознаками ризикованої поведінки щодо ХПСШ та ВІЛ є недотримання норм санітарії та контакт з речовинами (кров, сперма, вигінальні виділення) неперевіреної людини.
З моменту своєї появи СНІД вважався хворобою груп ризику.Дійсно, в розвинутих країнах ВІЛ спочатку поширювався серед чоловіків-гомосексуалістів, ін'єкційних наркоманів, осіб, що займаються комерційним сексом. Але дослідження шляхів поширення інфекції вказує, що заразитися ВІЛ може і людина, яка не входить до зазначених груп (при гетеросексуальному статевому акті, під час медичних процедур тощо). СНІД доцільно називати не хворобою груп ризику, а хворобою ризикованої поведінки. Проте існують певні категорії людей, яким така поведінка властива. Наприклад:
1. Особи, які вживають наркотики ін'єкційним шляхом. Наркотик часто вживається в компаніях, при цьому може використовуватись спільний нестерильний шприц. Кров інфікованої людини може потрапити до шприца під час ін'єкції. Можливе потрапляння крові до наркотику під час його виготовлення. В момент прийому наркотику наркозалежна людина не завжди здатна думати про особисту безпеку.
2. Особи, які займаються комерційним сексом. Цей рід занять пов'язаний з частою зміною випадкових статевих партнерів. Користуватися при цьому запобіжними засобами не завжди вдається. Можливі випадки зґвалтування.
3. Чоловіки-гомосексуалісти (геї). Поширення ВІЛ-інфекції серед осіб цієї групи на перших етапах існування хвороби було пов'язано з особливою небезпекою зараження під час анального статевого акту, високою сексуальною активністю геїв і достатньо високою частотою змін статевих партнерів серед них.
В певному розумінні до груп ризику зараження ХПСШ та ВІЛ ми можемо віднести підлітків і молодь взагалі. Це пов’язано з такими рисами молодої людини, як, з однієї сторони, схильністю до експериментування, в тому числі і у сфері статевих відносин, прагнення емансипуватися від дорослих з їх нормами і правилами життя, а з іншої сторони, браком необхідних знань, життєвого досвіду. [4;22]
Розділ ІІІ Вплив девіантної поведінки на взаємовідносини в сім’ї
В усі часи сім'я була і залишається найважливішим інститутом суспільства. Зміни, які відбуваються у сім’ї, змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому кожне суспільство зацікавлене у стійкій, духовно і морально здоровій сім’ї. Сім’я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких.
Зміцнення устроїв сім’ї шлюбно-сімейних відносин тісно пов’язане з оновленням нашого суспільства, духовним відродженням української нації, державотворенням, економічним і духовним поступом України.
Вчених все більше цікавить проблема психологічної одинокості і її вплив на формування і життєдіяльність особистості. Соціологічні дані показали, що рівень емоційного і в цілому інтелектуального розвитку в дітей, які виховуються у дитячих будинках значно нижчий, ніж у тих, що виховуються у сім’ях. Звичайно, і сім’ї бувають різними. Не випадково багато підлітків висловлюють думку, що сім’я здебільшого займається їх матеріальним забезпеченням: одягом, харчуванням і т.д., що дорослим ніколи спілкуватись з дітьми, а то і бажання такого у них досить часто немає.[12;7]
3.1 Насильство в сім’ї та його наслідки
За останнє десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна і масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації.
Наслідками насильства в сім'ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також втрата почуття самоповаги в жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати в жертви відповідні насильницькі дії стосовно агресора.
Насильство над дорослими членами сім'ї впливає і на дітей, викликаючи в них різні психоемоційні та психосоматичні розлади, шкільну дезадаптацію і в цілому призводить до порушень процесів розвитку і соціалізації дитини. Сім'ї, у яких відносини будуються на насильстві, входять у групу ризику, тому що діти, які виростають у такій несприятливій атмосфері згодом стають або жертвами, або самі вчиняють насильство проти своїх близьких. За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колоніях, у дитинстві були жертвами насильства або його свідками.
Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; право не піддаватися жорстокому ставленню; право па життя і фізичну недоторканність; право на високі стандарти фізичного і психічного здоров'я
У психолого-педагогічній літературі немає даних, які б відображали реальні масштаби і частоту випадків насильства в сім'ї, згідно зрозумілих причин: закритість сім'ї як системи (небажання виносити сміття з хати); взаємозалежність жертв і агресорів; недостатність інформації з медичних центрів і правоохоронних органів, що не дозволяє робити висновки про розміри даного явища. Реєстрація випадків насильства утруднена ще й тим, що буває важко віднести деякі акти насильства до кримінальних діянь. Одночасно існують фактори, що перешкоджають звертанню реальних чи потенційних жертв у міліцію. Це обґрунтовані побоювання жертв, що злочинець не буде заарештований, недовіра до правової системи, острах образливого характеру процесу розслідування, небажання робити свою таємницю відкритою для суспільства.
З домашнім насильством найбільше часто зв'язують чотири соціально-психологічні фактори, що мають відношення як до подружніх пар, так і до людей літнього віку, а саме стрес, суспільну ізоляцію, алкоголізм і споконвічну прихильність до насильства.
Насильство тісно зв'язано із соціальним стресом у сім'ї. Серед проблем, що можуть підвищити рівень напруженості та призвести до жорстокості, варто назвати такі, як: розбіжності у вихованні дітей, секс, вагітність, грошові труднощі, безробіття, необхідність у тривалій медичній допомозі. Постійне роздратування частково можна пояснити хронічним занепокоєнням невирішеними проблемами і вимогами, що пред'являє суспільство, розбіжністю між бажаннями і можливостями.
На даний час існує така типологія насильства, яка ґрунтується на характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства, як фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне). [15;115]
До фізичного насильства відносять такі форми, як побиття, різкі і несподівані удари, поштовхи, стусани, струси, ляпаси, небажані дотики, кидання в людину різних предметів, будь-яке невипадкове нанесення тілесного ушкодження, заподіяння фізичною болю, насильницький примус до чого-небудь, а також введення стосовно людини різного роду заборон, обмежень його прав і волі. Фізичне насильство включає також порізи (у тому числі зброєю) і такі непрямі дії, як руйнування приватної власності, запирання у ванній кімнаті та інших місцях.
З іншої точки зору фізичне насильство — це реальне чи потенційне заподіяння фізичної шкоди, під яким розуміється порушення анатомо фізіологічної цілісності людини за допомогою застосування фізичної сили, холодної і вогнепальної зброї або інших предметів, рідин, сипучих речовин, а також вплив на внутрішні органи людини без ушкоджень зовнішніх тканин шляхом отруєння чи споювання одурманюючими засобами.
Фізичне насильство можна розпізнавати з особливостей зовнішнього вигляду дитини і характеру травм:
- зовнішні пошкодження, що мають специфічний характер (відбитки пальців, ременя, опіки і т.п.),
- пошкодження внутрішніх органів або кісток, що не могли б бути наслідком нещасливих випадків.
Фізичне насильство, що має систематичний характер, дозволяють розпізнати особливості психічного стану і поводження дитини:
- прагнення приховати причину травм;
- плаксивість, самотність, відсутність друзів;
- негативізм, агресивність, жорстоке поводження з тваринами;
- спроба вчинити суїцидний вчинок.
Зневага, як один з різновидів сімейного насильства — це систематична нездатність чи небажання забезпечити основні потреби залежного члена родини (наприклад, дитини, чи інваліда, старого) у їжі, одязі, медичному догляді, захисті і прихильності, що може призвести до погіршення фізичного чи психічного здоров'я, затримки або порушення розвитку й у підсумку кваліфікуватися як порушення прав людини. Термін "пасивна зневага" використовується тоді, коли має місце ситуація ізоляції мало — чи недієздатної людини, залишення його на самоті і ігнорування.
Одним з наслідків зневажливого ставлення до дитини в сім'ї є їх занедбаність, яку можна констатувати при наявності таких ознак:
- втомлений, сонний вигляд;
- санітарно-гігієнічна занедбаність;
- відставання у фізичному розвитку;
-часті захворювання;
- затримка мовного і моторного розвитку.
Психологічне насильство в сім'ї — насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ чи погроз, переслідування, залякування, якими навмисно викликається емоційна невпевненість, нездатність захистити себе і може наноситися чи наноситься шкода психічному здоров'ю.
Психологічне (емоційне) насильство реалізується в різноманітних особистих формах: ізоляція від членів родини, друзів, погрози застосування насильства, приниження гідності, лайка й образи, ігнорування, знущання, заподіяння душевних страждань, формування і розвиток почуття безсилля і страху, зниження самооцінки людини, обвинувачення в божевіллі, штучне створення ситуацій, у яких один із членів родини почуває себе психічно ненормальним. Психологічне насильство виражається також у формі образ, погроз, брутальності, висміювання, заборон на зустрічі з друзями і заняття улюбленою справою, знущанні й убивстві тварин, дорогих людині, у відсутності розуміння, підтримки й інших видах.
Спектр психологічного насильства включає:
а) психологічні впливи ( погрози, приниження, образи, надмірні вимоги, надмірна критика, неправда, ізоляція, негативне оцінювання, фрустрація основних потреб дитини і т.п.);
б) психологічні ефекти ( втрата довіри до себе і світу, дифузійнасамоідентичність, зовнішній локус контролю, занепокоєння, тривожність,порушення сну й апетиту, депресія, агресивність, поступливість, поганауспішність, комунікативна некомпетентність, низька самооцінка, схильністьдо самоти, суїцидальні прояви, затримка фізичного чи психічного розвитку, особистісна психопатологія різної етіології — наркотична залеж-ність, особистісні розлади, амбулаторна шизофренія, сома-тичні і психосоматичні захворювання — виразка шлунка, алергії;
в) психологічні взаємодії (домінантність, ефективність, непередба-чуваність, непослідовність, неадекватність, неприйняття з боку батьків,нечутливість, ригідність, безвідповідальність, невпевненість, безпорадність,самознищення з боку дітей).
Психологічне (емоційне) насильство найчастіше буває важко розпізнати й ідентифікувати, тому що па відміну від фізичного насильства в цьому випадку явні ознаки насильства рідко можна спостерігати, а наслідки можуть бути надзвичайно важкими.
У вітчизняному законодавстві стосовно психічного насильства вживається словосполучення "погроза застосування насильства", під яким розуміється залякування жертви застосуванням фізичного насильства. Крім того, психічне насильство може включати заподіяння душевної чи психічної травми й обмеження волевиявлення (незалежно від реальності настання фізичної шкоди)
Сексуальне насильство — будь-який вид домагання, що виражається як у формі нав'язаних сексуальних доторків, примусу до сексу, так і здійснення сексуальних дій (наприклад, зґвалтування ) будь-кого із членів сім'ї проти його волі.
Сексуальне насильство звичайно містить у собі як фізичне, так і психологічне насильство й особливо травмує жертву. У багатьох потерпілих від сексуального насильства розвиваються почуття розгубленості і зрадництва, туга і депресія, їх мучать нічні кошмари і спогади, підвищуються дратівливість та ймовірність психоемоційних зривів, які здатні привести до суїциду.
До різновидів сексуального насильства відносять:
- мануальний, оральний, генітальний або будь-який інший тілесний контакт із статевими органами дитини, а також пещення ерогенних зон;
- введення для стумуляції предметів у піхву;
- сексуальна експлуатація дитини для порнографічних цілей або залучення в проституцію;
- невідповідні вікові домагання, демонстрація еротичних матеріалів із метою стимуляції дитини;
- мастурбація з боку дитини або дорослого;
- ексгібіціонізм — демонстрація оголених геніталій, грудей або сідниць перед дитиною;
- вуайєризм — підглядання за дитиною в момент купання, перевдягання або перебування в туалеті, а також примус дитини до роздягання.
Сексуальне насильство — це залучення функціонально-незрілих дітей до сексуальних дій без їх розуміння і згоди на це. Сюди відноситься не лише залучення до статевого акту, а й просте споглядання чи присутність при сексуальних діях.
Діти та підлітки, що зазнали в дитинстві сексуального насильства, відчувають на собі весь тягар наслідків цього злочину протягом життя. Характерним є те, що найтяжчими наслідками, наприклад, ґвалтувань є не стільки фізичні, скільки психічні травми.
Фізичні травми виліковуються, а психічний стрес, що виник через певне сексуальне насильство, може деформувати всю структуру особистості дитини. Наслідки цієї травми часто впливають на те, якою буде доля дитини, насамперед у сфері інтимно-особистісних і шлюбних відносинах.
В науковій літературі до основних наслідків сексуального насильства відносять депресію, самодеструктивну поведінку, тривожність, відчуття ізоляції, низьку самооцінка, тенденція до того, щоб знову стати жертвами насилля, і до токсикоманії.
Причинами зменшення добровільного повідомлення про сексуальне насильство в сім'ї слід відмітити такі:
- сутність самої природи сімейного насилля;
- її секретність і сором;
- юний вік жертв сексуального насильства в сім'ї;
- залежне положення жертви.
Фактори, які розглянуті окремо, можуть нічого не означати і сигналізувати про нормальне, стабільне сімейне середовище, але збіг кількох факторів може бути ознакою серйозної дисфункції в сім'ї відносять:
- батько чи мати переживають значні шлюбні проблеми;
- один з батьків спільної з дитиною статі втрачає дієздатність або часто відсутній;
- дочка вступає в стадію фізичної зрілості;
- один з батьків, протилежної дитині статі, переживає кризу, як наприклад, безробіття або удівство;
- соціальна чи географічна ізольованість;
- алкоголізм чи наркоманія в сім'ї.
Часто після акту насилля жертва, тим більше якщо це дитина, відчуває провину за те, що не змогла дати відсіч, що довіряла насильнику, проводила себе "спокусливо". Реакція підлітка на сексуальне насильство може мати форму втечі з дому. Жертва насильства може почати вживати алкоголь чи наркотики, щоб утамувати біль та образу. [15;125]
Для запобігання сексуального насильства в сім'ї батьки повинні усвідомлювати, що дитина має почуття сексуального характеру стосовно батьків обох статей, а батьки, відповідно, мають аналогічні почуття стосовно своїх дітей.
Індикаторами сексуального насильства над дітьми є:
- незвичні сексуальні пізнання для віку 7-11 років;
- сексуальні прояви поведінки;
- самостимуляція геніталій;
- різка зміна почуттів, що стосується конкретної людини або місця;
- саморуйнівна поведінка;
- недовіра;
- регресія до інфантильної поведінки (енурез, смоктання пальця, плач);
- хронічна депресія.
3.2 Сім’я з алкогольною та наркотичною залежністю
Родиною з алкогольною та наркотичною проблемами називають таку родину, в якій хоча б одна особа п'є або вживає наркотики так, що завдає шкоди іншим. Це здебільшого стосується сімей, де хтось є узалежненим від алкоголю або наркотиків. Ці особи деструктивно викликають для навколишніх людей життєві, емоційні та фінансові проблеми, внаслідок чого вся родина бореться з "проблемами" в широкому розумінні.
Можна сказати, що ці проблеми стосуються не лише того, хто п'є чи вживає наркотики, бо ніхто не живе в суспільному вакуумі. Ця проблема стосується всіх людей близько пов'язаних з алкоголіком або наркоманом: тих, хто його кохає і про нього турбується, хто якось від нього залежить, живе з ним у якійсь спільності.[16;125]
Родина - це суспільна група, учасники якої є взаємозалежні у вирішенні своїх емоційних, духовних та суспільних потреб. Такий погляд на речі означає, що в родинному житті виникає чимало проблем.Без проблем сімей не існує. В різних фазах людського життя особи і життя сімейного суперечності щодо мети та засобів її досягнення набирають різних розмірів, розмірів, іноді навіть драматичних. Кожен член сім'ї по-своєму розуміє цю мету та засоби дії для їїдосягнення не буває сімей без конфліктів. Родини з такими проблемами мають специфічні труднощі, але важливо підкреслити, що вони не кращі і не гірші, та й навіть не можна сказати: менші чи більші, ніж проблеми інших сімей.
У родині з алкогольною та наркотичною проблемами нелегко знайти самоповагу і позитивну самосвідомість. Швидше навпаки, всі мають претензії до самих себе й одне до одного. Як
10-09-2015, 17:17