Виникнення соціальної роботи як професії

рішення проблем». Підхід Х. Перлман ґрунтується на тім, що допомога клієнтові складається із двох головних компонентів: процесу допомоги й особистісних ресурсів індивіда. Розглядаючи рішення проблем клієнта у вузькому змісті, на рівні його запиту, дослідник пропонує розвивати мотивацію клієнта, його здатності до діяльності, розширювати його особистісні ресурси. Таким чином, істотними поняттями її теоретичного підходу є такі як проблема, процес, ресурси.Під проблемою розуміється ситуація, при якій індивід не в змозі реалізувати свої потреби й це ускладнює його соціальне функціонування. Під процесом повторювана послідовність діяльності, що приводить до зміни в потрібному напрямку проблеми клієнта. Процес здійснюється в суб'єкт суб'єктній взаємодії соціального працівника й клієнта. На рівні техніки цей процес взаємодії зводиться до таких основних процедур:

1) ідентифікація проблеми клієнта й тих подій, які її викликали;

2) взаємне переконання клієнта й соціального працівника в правильності попереднього розуміння проблеми;

3) збір і аналіз інформації;

4) складання плану взаємодії, його реалізація й еволюція.

В 60і роки розгорнулася дискусія про реальний внесок соціальної роботи в суспільну ситуацію. Критика стосувалася як індивідуалізованих підходів до допомоги в окремих випадках, так і напрямків у роботі із суспільством. Мова йшла про так званій «нову предметність», цілях, інституціональних і політичних рамках соціальної роботи і її внеску в гармонізацію суспільства.

Класичні теорії були почасти відсунуті убік психологічними теоріями й прийомами. Набір технологій був доповнений діагностичними й лікувальними методами й розширений включенням терапевтичної роботи. Поряд з методами короткострокового лікування кризового втручання при наданні одноразової допомоги дискутувався й метод підтримуючого довгострокового контакту, заснованого на концепції системної роботи з родиною. Таким чином, соціальна робота здобувала усе більше структурований характер.

Наприклад, розвиток теорії соціальної роботи в США розвивалося по трьох напрямках:

1. теоретичний розвиток традиційних методів;

2. розвиток комплексного підходу, що поєднує теорію й практику в єдину систему;

3. розробка спеціальних підходів до специфічних груп клієнтів.

Дж. Конопка, Х. Нортон, Р. Перлман починають шукати загальна підстава, яке б дозволило осмислювати практичні установки всіх видів соціальної роботи. Дискусії, які проходили в цей час, увели в понятійний ряд теорії процесу допомоги поряд з такими поняттями, як «лікування», «діагноз», поняття «оцінка» і «інтервенція».Тоді ж активізується розробка теорії соціальної роботи, що безпосередньо виходить на практику; одержують висвітлення різні аспекти підготовки фахівців, формулюються базові підходи до необхідних умінь і навичок, розглядається зв'язок теорії із практикою. Одержують подальший розвиток такі проблеми соціальної роботи, як соціальне функціонування, професійна оцінка, акції інтервенції процеси індивідуалізації й інші.Саме в цей час починають складатися інтегровані підходи до теорії й практики соціальної роботи, у тому числі адаптуються підходи, розроблені в трансактном аналізі раціональної терапії, у підходах модифікації поводження. Тоді ж підводять підсумки розвитку теорії й практики соціальної роботи, досягнуті до цього часу, докладно аналізуються основні концепції й методи. З 70х рр. у світовій літературі по соціальній роботі загальновизнаними вважаються наступні методи;

1. метод індивідуальної роботи;

2. метод групової роботи;

3. суспільна робота (зі співтовариством);

4. соціальне адміністрування й планування.

У наступні десятиліття дослідниками різних країн, як було вже зазначене, уживали численні спроби інтегрувати ці різні методи роботи, підвести під них єдину теоретичну базу. Складна дійсність, що встає перед соціальним працівником, вимагала такої науково обґрунтованої методики, яка б дозволяла комбінувати різні методи роботи. Не вузька спеціалізація в одному методі, а універсалізм, уміння сполучити різні методи й області роботи от, що було потрібно від соціального працівника, особливо в кризові періоди, наприклад, у періоди спаду економіки, коли соціальні проблеми зачіпали величезні маси людей. Саме комплексний підхід до практики дозволяв соціальним працівникам справлятися з багатьма проблемами членів суспільства. Навпроти, у періоди стабілізації, як відзначається в літературі, потреба в соціальних службах скорочувалася, соціальні працівники обмежувалися приватною практикою й вузькою спеціалізацією.Нам необхідна теорія, писали шведські вчені Г. Бернлер і Л. Юнсон, здатна інтегрувати як аналіз, так і зміну зовнішніх і внутрішніх факторів у життєвій ситуації клієнта і яка була б у стані з'єднати індивідуальну точку зору із сімейної й суспільної.


Література

1. Теорія й методика соціальної роботи. В 2-х частинах. Ч.2. - К.: Союз, 2004.

2. Енциклопедія соціальної роботи. Пер. с англ. В 3-х т. - К.: Центр загальнолюдських цінностей, 2004.

3. Бернлер Г., Юнсон Л. Теорія соціальної психологічної роботи. Пер. с швед. - К.: Центр загальнолюдських цінностей, 1992.

4. Взаимосвязь социальной работы и социальной политики. Пер. с англ. – М.: Аспект Пресс, 1997.

5. Доуэл М., Шадлоу С. Практика социальной работы: пер. с англ. – М.: Аспект Пресс, 1997.




10-09-2015, 15:07

Страницы: 1 2
Разделы сайта