Сукупні вимоги до професійних знань і умінь соціальних працівників узгоджуються з відповідними міжнародними вимогами. Згідно зі «Стандартом кваліфікації практичної соціальної роботи» вони повинні знати: теорію і методику роботи з окремими клієнтами і групою; ресурси і послуги, які надаються суспільством; програми і мету соціальних служб як суб'єктів регіонального і місцевого рівнів; організацію місцевої інфраструктури і розвитку служб охорони здоров'я та соціального забезпечення; основи соціально-економічної й політичної теорії; расові, етнічні та інші культурні групи в суспільстві (їх морально-етичні цінності, норми, можливі проблеми); результати професійних і наукових досліджень, які можна використовувати в практичній роботі; концепції і методи соціального прогнозування; теорію і практику проведення спостережень за практичною соціальною роботою; теорію і практику управління персоналом; соціальні, психологічні, соціологічні методи і методики; теорії та методи психосоціальної оцінки різних видів і форм втручання з боку соціальних служб, диференційовану діагностику стану клієнта; теорію і методи практики представництва інтересів клієнта (адвокатської практики); етичні стандарти і практику професійної соціальної роботи.
У багатьох країнах існують національні стандарти щодо навчання соціальної роботи, а питання стандартизації здебільшого належать до компетенції поважних фахових громадських організацій. Наприклад, у Великобританії вони перебувають у віданні Національної ради з навчання і підготовки соціальних працівників (фахової асоціації), яка розробляє національні освітні стандарти, ліцензує факультети соціальної роботи, видає дипломи про присудження кваліфікації їх випускникам, розподіляє державні замовлення і гранти на науково-дослідницьку діяльність у галузі соціальної роботи. Вона визначає такі компетентності соціальних працівників: спілкування і залучення; просування (поліпшення можливостей людей) і заохочення; оцінювання і планування; втручання і надання послуг; робота в організаціях; розвиток власних фахових знань і навичок.
У США питаннями соціальної роботи як навчальної дисципліни опікується Американська рада з навчання соціальної роботи (фахова громадська асоціація). Вона орієнтує соціальну роботу як навчальну дисципліну на підготовку компетентних і ефективних фахівців, які своє завдання вбачають у наданні послуг бідним і пригніченим, спрямовують свої зусилля на подолання бідності, пригнічення та дискримінації. Відповідно програми викладання соціальної роботи мають бути тісно пов'язаними з практичною соціальною роботою, налаштовувати на систематичні контакти з організаціями, що надають соціальні послуги, і групами, що займаються питаннями соціальної політики. Навчальні програми повинні сприяти розвиткові у майбутніх соціальних працівників лідерських навичок, вихованню в них уміння професійно застосовувати свої особистісні якості, здатність системно діяти і мислити.
В Україні програми з підготовки соціальних працівників затверджує Міністерство освіти і науки України. Згідно з ними соціальний працівник повинен володіти широким колом знань і умінь. Усі вимоги до нього умовно можна об'єднати в такі групи:
·загальні вимоги до освіти спеціаліста;
·вимоги до знань, умінь із циклу загальних гуманітарних і соціально-економічних дисциплін;
·вимоги до знань і вмінь із циклу загально-професійних дисциплін;
·вимоги до знань і вмінь із циклу спеціальних дисциплін.
У багатьох країнах існують національні стандарти щодо навчання соціальної роботи, а питання стандартизації здебільшого належать до компетенції поважних фахових громадських організацій. Наприклад, у Великобританії вони перебувають у віданні Національної ради з навчання і підготовки соціальних працівників (фахової асоціації), яка розробляє національні освітні стандарти, ліцензує факультети соціальної роботи, видає дипломи про присудження кваліфікації їх випускникам, розподіляє державні замовлення і гранти на науково-дослідницьку діяльність у галузі соціальної роботи. Вона визначає такі компетентності соціальних працівників: спілкування і залучення; просування (поліпшення можливостей людей) і заохочення; оцінювання і планування; втручання і надання послуг; робота в організаціях; розвиток власних фахових знань і навичок.
У США питаннями соціальної роботи як навчальної дисципліни опікується Американська рада з навчання соціальної роботи (фахова громадська асоціація). Вона орієнтує соціальну роботу як навчальну дисципліну на підготовку компетентних і ефективних фахівців, які своє завдання вбачають у наданні послуг бідним і пригніченим, спрямовують свої зусилля на подолання бідності, пригнічення та дискримінації. Відповідно програми викладання соціальної роботи мають бути тісно пов'язаними з практичною соціальною роботою, налаштовувати на систематичні контакти з організаціями, що надають соціальні послуги, і групами, що займаються питаннями соціальної політики. Навчальні програми повинні сприяти розвиткові у майбутніх соціальних працівників лідерських навичок, вихованню в них уміння професійно застосовувати свої особистісні якості, здатність системно діяти і мислити.
В Україні програми з підготовки соціальних працівників затверджує Міністерство освіти і науки України. Згідно з ними соціальний працівник повинен володіти широким колом знань і умінь. Усі вимоги до нього умовно можна об'єднати в такі групи:
·загальні вимоги до освіти спеціаліста;
·вимоги до знань, умінь із циклу загальних гуманітарних і соціально-економічних дисциплін;
·вимоги до знань і вмінь із циклу загально-професійних дисциплін;
·вимоги до знань і вмінь із циклу спеціальних дисциплін.
Програма передбачає, що в процесі опанування загально-професійних дисциплін майбутні соціальні працівники оволодіють знаннями про:
·специфіку роботи в різному соціальному середовищі;
·передовий вітчизняний і зарубіжний досвід соціальної діяльності;
·основні психічні функції та їх фізіологічні механізми, співвідношення природних і соціальних факторів у становленні психіки, значення волі та емоцій, потреб і мотивів, несвідомих механізмів у поведінці людей;
·дані наукових досліджень стосовно особистості, її формування в процесі соціалізації, основні закономірності й форми регуляції соціальної поведінки у соціальних спільнотах і групах, особливості перебігу соціальних процесів;
·основи соціологічного аналізу;
·типологію, основні джерела виникнення і розвитку масових соціальних явищ, форми соціальної взаємодії, фактори соціального розвитку, типи і структури соціальних організацій та інституцій;
·основи загальної педагогіки, психології та їх спеціальні розділи;
·форми, засоби, методи психолого-педагогічного впливу, форми і методи виховної роботи і просвіти;
·норми сімейного, трудового, житлового законодавства, які регулюють різноманітні аспекти охорони материнства і дитинства, права неповнолітніх, пенсіонерів, людей з особливими потребами і забезпечують їхній соціальний захист; основи кримінального і цивільного права;
·порядок та організацію опіки, піклування, всиновлення, позбавлення батьківських прав, направлення до спеціальних навчально-виховних закладів;
·організацію медико-соціальної роботи, санітарної просвіти і пропаганди здорового способу життя.
Відповідно до програм соціальний працівник має вміти:
·забезпечити посередництво між особистістю і сім'єю, а також між різними громадськими і державними структурами;
·забезпечити зв'язок між особистістю і мікросередовищем, дітьми і дорослими, сім'єю і суспільством;
·впливати на стосунки між людьми і на ситуацію в малій групі, стимулювати клієнта до соціально значущої діяльності;
·працювати за неформального спілкування, сприяючи ініціативі та активній життєвій позиції клієнта;
·надавати психологічну характеристику особистості (її темпераменту, здібностям тощо), інтерпретувати власний психічний стан, володіти прийомами психодіагностики і психічної саморегуляції;
·здійснювати організаційно-управлінську, дослідницько-аналітичну, науково-педагогічну і практичну роботу на різних об'єктах професійної діяльності;
·надавати першу медичну допомогу.
Соціальний працівник повинен:
а) використовувати гуманістичний підхід у роботі;
б) мати високий рівень політичної, етичної та психологічної культури;
в) чітко уявляти шляхи реалізації в сучасних умовах свого професійного призначення;
г) володіти філософським, економічним, політичним, гуманістичним мисленням;
ґ) орієнтуватися в особливостях ринкової економіки, соціальних, національних, історичних та демографічних процесах розвитку суспільства;
д) брати активну участь у громадському житті, формуванні правової свідомості та цивілізованих взаємовідносин у суспільстві.
Актуальними проблемами сучасної вітчизняної системи підготовки й перепідготовки соціальних працівників є:
·встановлення державних стандартів освіти, ліцензування навчальних планів і програм із соціальної роботи;
·узгодження кваліфікаційних характеристик і навчальних програм різних рівнів підготовки, перепідготовки соціальних працівників;
·координація співробітництва між різними навчальними закладами;
·співпраця з іноземними спеціалістами, які беруть участь у реалізації міжнародних проектів в Україні;
·створення належної навчально-матеріальної бази, а також обґрунтування і затвердження спеціалізацій фаху «Соціальна робота».
Розвиток професійної підготовки фахівців для соціальної сфери пов'язаний також із оформленням їх державно-правового статусу залежно від різних форм і рівнів освіти. Як свідчить світовий досвід, кожен рівень повинен мати кваліфікаційний або посадовий статус. Загальноприйнятими є такі статуси практичних соціальних працівників:
·сертифікований соціальний працівник (для його отримання необхідний сертифікат, наприклад, Асоціації соціальних працівників);
·соціальний працівник (необхідний ступінь молодшого спеціаліста або бакалавра на базі акредитованої програми із соціальної роботи);
·соціальний працівник-спеціаліст, соціальний працівник-дослідник (вимагає ступеня спеціаліста або магістра на базі акредитованої програми із соціальної роботи на університетському рівні або на рівні аспірантури);
·соціальний працівник-керівник (передбачає наявність докторського ступеня із соціальної роботи або досвіду роботи в одній із галузей соціальної сфери). Характерною ознакою цього етапу професіоналізації, пов'язаного з організацією навчальних закладів і професійною підготовкою, є зміна якості діяльності, яка стає рольовою, цільовою, ієрархічною.
Отже, соціальна робота як академічна дисципліна спрямована на опанування майбутніми соціальними працівниками знань і методів, які забезпечуватимуть розв'язання практичних фахових завдань, формування ціннісних орієнтацій і настанов, зорієнтованих на забезпечення гуманістичного характеру діяльності.
Список використаної літератури
1. Введення в соціальну роботу. Навч. посібник. – К.: Фенікс, 2001.
2. Вступ до соціальної роботи: Навч. посібник / За ред.. Т.В.Семигіної, І.І.Миговича. - К.: Академвидав, 2005.
3. Козлов А.А. Социальная работа за рубежом // Сб. научн. Очерков. – М.: Флинта, 1988
4. Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи. – К.: МАУП, 2002.
5. Лукашевич М.П., Семигіна Т.В. Соціальна робота (теорія та практика). Навч. посібник – К.: ІПК ДСЗУ, 2007.
6. Соціальна робота: В 3-х ч. / За ред. Т.Семигіної, І.Григи. – К.: Києво-Могилянська академія, 2004.
7. Соціальна робота в Україні: Навч. посібник / За аг. Ред.. І.Д.Звєрєвої, Г.М.Латонова. – К.: Центр навч. літератури, 2004.
10-09-2015, 15:24