Необхідність існування омбудсмена зумовлюється щонайменше трьома причинами: по-перше, діти в силу особливостей психічного і фізичного розвитку вимагають особливого підходу; по-друге, в силу відсутності життєвого досвіду і в певній мірі залежного становища вони не завжди самостійно можуть захистити свої права і законні інтереси; по-третє, благополуччя та нормальний розвиток дітей визначають майбутнє будь-якої країни. Дитячий омбудсмен покликаний домагатися не тільки додержання законодавчо закріплених прав дітей, але й розширення і більш повного дотримання батьками своїх обов'язків перед дітьми.
Діяльність дитячих омбудсменів зосереджена виключно на питаннях забезпечення прав дитини. Функції та повноваження цих спеціалізованих омбудсменів у різних країнах різні. Наприклад, омбудсмен Швеції повинен відстоювати потреби, права та інтереси дітей і молоді та забезпечувати виконання Швецією взятих на себе зобов'язань відповідно до Конвенції ООН про права дитини.
Омбудсмен Гватемали уповноважений вести просвітницьку роботу в галузі прав дитини, розслідувати випадки їх порушень, контролювати діяльність державних установ, що надають послуги дітям, та стежити за тим, щоб національне законодавство не суперечило Конвенції про права дитини.
Дитячому омбудсменові Норвегії доручено сприяти захисту дітей і представляти їх інтереси перед органами державної влади чи керівництвом приватних компаній і організацій та стежити за умовами, в яких зростають і розвиваються діти.
В Ісландії служба омбудсмена зобов'язана полегшити долю дітей, а також стояти на сторожі їх прав, інтересів, потреб. Вона може проводити розслідування дій організацій чи їх службовців, які заподіюють шкоду правам дитини.
Комісар з прав дитини Нової Зеландії розглядає скарги дітей на порушення їх прав, а також здійснює моніторинг і дає оцінку дотримання національного закону про дітей, молодь, сім'ю. Комісар має право і зобов'язаний сприяти розробленню політики і розвитку послуг, спрямованих забезпечити благополуччя дітей і підвищити поінформованість суспільства з питань охорони прав дітей.
Завдання Комісії з прав дітей Німеччини полягає у тому, щоб представляти інтереси дітей як у парламенті, так і за його межами, вносити пропозиції щодо політики у сфері захисту інтересів дітей та сприяти парламенту у визначенні пріоритетів його роботи у цьому напрямі.
Служба дитячого омбудсмена Фінляндії утворена з метою дати молодим людям можливість одержувати у нього інформацію, консультації з правових питань та, при необхідності, залучати омбудсмена як представника неповнолітнього при розгляді у суді його справи.
Дуже цікавий та вартий уваги правовий статус омбудсменів з прав дітей у Російській Федерації, яка детально вивчила світовий досвід функціонування дитячих омбудсменів та заснувала на регіональному і місцевому рівнях різні моделі цього інституту.
Підставою запровадження в Росії омбудсмена із захисту прав дитини стало прийняття парламентом РФ федерального закону «Про основні гарантії прав дитини в Російській Федерації» та прийняте Міністерством праці Російської Федерації спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) рішення щодо організації і підтримки пілотного проекту з введення інституту Уповноваженого з прав дитини в ряді найбільш ефективно діючих в інтересах дітей регіонів. Метою запровадження омбудсмена із захисту прав дітей в ряді регіонів Росії є сприяння пріоритетності політики щодо дітей та підлітків, підвищення організаційного рівня виконання федеральних, регіональних і місцевих законів та інших нормативних актів, публічно-правова інформаційна діяльність у сфері прав дитини. Основними завданнями Уповноваженого з прав дитини є забезпечення гарантій державного захисту прав і свобод дитини; розвиток і доповнення існуючих форм і засобів захисту прав дитини; координація діяльності державних органів і громадських організацій в цій сфері; всебічне сприяння відновленню порушених прав дитини; формування єдиного підходу до політики охорони прав дітей; підготовка пропозицій з удосконалення федерального, регіонального та місцевого законодавства з прав дитини і приведення його у відповідність з міжнародними стандартами [23, с. 95].
Вирішення проблеми дитячої безпритульності в Україні є головним обов’язком держави, основними напрямами правової політики якої мають стати подальше реформування системи нормативно-правового забезпечення захисту цієї категорії суспільства та значне підвищення рівня правової освіти і правового виховання дітей і молоді, що стане запорукою позитивних зрушень у цій сфері в найближчому майбутньому.
Реальна ситуація в Україні свідчить, що проблема “дітей вулиці” з’явилася не вчора, але за різних умов вона розвивалася по-різному. Іноді навіть важко пояснити, що спонукає дитину залишити родину, школу, близьких людей і йти на вулицю. Проте, сьогодні можна стверджувати, що існує ряд факторів, які, в основному, дозволяють зрозуміти, чому все частіше діти обирають такий ненадійний і часто небезпечний спосіб життя.
Як відзначається у матеріалах ЮНІСЕФ, феномен вуличних дітей є симптомом надзвичайного соціального й економічного неблагополуччя в країні, а потім і в сім’ї.
На основі дослідження даноїї соціальної проблеми ми виділяємо ряд соціально-економічних умов появи ”дітей вулиці”:
• погіршення матеріального становища значної частини населення України;
• збільшення незайнятих дітей та підлітків;
• економічна експлуатація дорослими дитячої праці (залучення до жебракування, крадіжок, ін. злочинів та адміністративних правопорушень);
• послаблення відповідальності батьків за утримання і виховання дітей;
• загострення розбіжностей і конфліктів між батьками та дітьми [24, с. 170];
• ослаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем їхнього проживання і навчання;
• негативні тенденції у засобах масової інформації, пропаганда насильства [18, с. 102].
Соціально–правовими причинами відмежування дітей від сім’ї є:
- безробіття обох чи одного з батьків [12, с. 8-9];
- відсутність постійного місця роботи батьків чи залучення їх до так званого “човникового бізнесу”:
- відсутність постійного житла;
- розлучення батьків;
- асоціальний спосіб життя одного чи обох батьків;
- примус дітей дорослими членами родини до жебракування;
- злочинні дії батьків;
- різноманітні форми насильства, спрямовані і на дітей;
- раннє або позашлюбне материнство;
- неповна родина;
- новостворені родини[17, с. 95].
Аналіз документів про роботу окремих міністерств і відомств із даною категорією молоді, і “дітей вулиці”, дозволив виокремити певні аспекти діяльності державних структур щодо соціальної допомоги підліткам. УправліннягуманітарноїосвітиівиховноїроботиМіністерстваосвітиінаукиУкраїнивиконуєпевніфункціїщодопрофілактикибездоглядності:
• виявлення дітей, які залишилися без опіки батьків та їх розміщення у навчально-виховних закладах;
• здійснення контролю за відвідуванням такими дітьми навчально-виховних, загальноосвітніх закладів.
Міністерство освіти та науки України розробило систему інформування потенційних усиновителів, опікунів і піклувальників. Крім того, Міністерство постійно працює над механізмом повернення дітей шкільного віку до навчання, які з різних причин покинули школу[11, с. 13].
Міністерство охорони здоров’я України в основному надає медичну допомогу дітям, в тому числі “дітям вулиці”. Це стосується саме тих дітей, які вилучені з вуличного середовища правозахисними органами. Перш, ніж потрапити до навчального закладу, вони направляються у стаціонарні відділення лікарень для повного медичного обстеження, де, при потребі, отримують необхідну медичну допомогу.
Неабияку роль відіграє і Державний комітет у справах сім’ї та молоді, а саме:
• виявляє можливості та створює умови для альтернативних форм сімейної опіки: дитячих будинків сімейного типу;
• здійснює профілактичні заходи щодо безпритульності та правопорушень серед дітей, їхню соціальну реабілітацію;
• розробляє документи, що складають основу Концепцій, законів.
Державний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді взяв на себе функцію координатора роботи обласних, міських та районних центрів служб для сім’ї, дітей та молоді щодо надання юридичної, психологічної і соціальної допомоги “дітям вулиці”. Основна увага приділяється створенню центрів по роботі з “дітьми вулиці”, дітьми-сиротами, "Телефону довіри", консультативних пунктів [8, с. 211].
Кримінальною міліцією у справах дітей Міністерства внутрішніх справ України, районними відділеннями кримінальної міліції у справах дітей проводиться практична робота з “дітьми вулиці”. Зокрема, це:
• пошук і повернення до постійного місця проживання неповнолітніх, які залишили сім’ю (у випадку можливості повернення туди);
• виявлення дорослих осіб, які “втягують” неповнолітніх у злочинні дії, проституцію, наркоманію, пияцтво, жебракування;
• притягнення до відповідальності батьків за невиконання своєї соціально-виховної функції стосовно дітей.
Служба у справах дітей основним своїм завданням щодо захисту прав дітей бачить налагодження діяльності між міністерствами та відомствами з питань проведення заходів щодо профілактики бездоглядності серед дітей та підлітків [26, с. 24].
Проте не зважаючи на низку державних програм, розрахованих на соціальний захист неповнолітніх, кількість дітей, житлом яких стала вулиця, не зменшується. Щодняв нашій державі до органів внутрішніх справ доставляється майже 60 таких підлітків. На жаль, сьогодні в Україні немає достовірної інформації про кількість неповнолітніх, які проживають в кризових для цивілізованого суспільства умовах. В той же час, у засобах масової інформації фігурують різні дані - від 20 тисяч до одного мільйона дітей. Однак навіть нижча цифра турбує своєю масштабністю [21, с. 6].
На теренах безпритульними та бездоглядними стають діти батьків, які не мають певного місця проживання (бомжів, біженців), діти жінок, які займаються проституцією. Вони активно мігрують з регіону в регіон, як правило з сільської місцевості у великі міста. Найбільша їх кількість з Закарпатської та Донецької областей, Автономної Республіки Крим. Зокрема в м. Івано–Франківську сьогодні перед нами гостро постала проблема: «Що ж робити з дітьми ромської національності, які перенасичили вокзал та привокзальну площу міста?» Можливо найбільш дієвим було б транспортування в супроводженні працівників лінійного відділу міліції таких дітей до дитячих притулків Закарпатської області, звідки діти прибувають, такий захід власне повинен би дати позитивні результати через певний проміжок часу. В контексті вирішення цієї проблеми чи не найважливішим аспектом є тісна співпраця працівників лінійного відділу міліції та патрульно–постової служби міліції, які здійснюють патрулювання привокзальної площі міста.
Для консолідованішої боротьби з явищами бездоглядності та безпритульності серед неповнолітніх особливо хотілося б орієнтувати на ефективнішу взаємодію закладів освіти та науки, медичних закладів та правоохоронних органів [28, с. 17].
Хочеться звернути увагу на необхідність удосконаленнячинного законодавства стосовно дітей в Україні, а саме:
- необхідно здійснити експертизу законодавства з питань дитинства щодо приведення формулювань, визначень до єдиного понятійного апарату;
- вдосконалити нормативно-правові акти стосовно створення прийомних сімей, тимчасового перебування дітей, батьки яких виїхали на сезонні чи тимчасові роботи за межі країни;
- розробити проект законодавчих засад для введення інституту Уповноваженого з прав дитини. В областях;
- вийти з пропозицією включення у переписний лист наступних граф щодо перепису населення України з метою точного обліку кількості різних типів сімей, побудованих на врахуванні основи сімейних відносин, таке запитання: “У яких родинних відносинах із батьком (матір’ю) перебуває дитина”, передбачивши такі варіанти відповідей:
а) кровної спорідненості;
б) усиновлення двома батьками;
в) усиновлення одним із батьків у повторному шлюбі;
г) у відносинах прийомного батька (матері) без усиновлення;
д) опіки (піклування).
Потрібно також на муніципальному рівні покращити роботу з сім’ями в таких напрямах:
- розробити міську програму підтримки багатодітних та малозабезпечених сімей; стимулювати громадські ініціативи допомоги;
- розробити механізм соціального супроводу неблагополучних сімей без згоди батьків з огляду на виключну значущість цих заходів для профілактики дитячої бездоглядності та безпритульності у разі наявності висновку про його доцільність;
- розвивати служби підтримки сім'ї;
- через мережу дошкільних та шкільних закладів реалізовувати програми виховання батьків, спрямовані на підвищення педагогічної компетентності батьків, що допомагало б їм краще розуміти своїх дітей, налагоджувати довірливі стосунки, а також дозволило б підвищити обізнаність щодо батьківських обов'язків. Провідною формою такої освіти мають стати групові семінари та індивідуальні консультації, які проводитимуть психологи і соціальні педагоги.
На нашу думку, в контексті вдосконалення системи соціального захисту дітей необхідно:
- залучити дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, з багатодітних, неповних, малозабезпечених та неблагополучних сімей до занять у гуртках, клубах, об'єднаннях за інтересами, спортивних секціях позашкільних закладів, закладів культури, спорту. Розглянути питання щодо встановлення квот місць для занять у цих закладах зазначених категорій дітей безкоштовно;
- встановити соціально-педагогічний патронаж та соціальний супровід над бездоглядними дітьми (які бродяжать, жебракують, не навчаються), батьки яких виїхали за межі країни;
- внести в міську програму заходи щодо забезпечення належного рівня медичної допомоги за найвищими стандартами, які реально може забезпечити міська влада;
- розробити механізм контролю за використанням батьками адресних соціальних виплат на утримання дітей;
- розробити пропозиції та винести на засідання виконавчого комітету відповідне рішення щодо заборони роздрібної торгівлі слабоалкогольними напоями в приміщеннях і на території навчальних закладів та установ охорони здоров’я, спеціалізованих торговельних підприємств, які здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту та спортивними товарами, а також в місцях проведення дитячих спортивних змагань може запобігти вчинення правопорушень у стані алкогольного сп’яніння неповнолітніми;
- створити комісію у складі представників громадських організацій для перевірки дотримання суб’єктами підприємницької діяльності чинного законодавства України щодо продажу неповнолітнім алкогольних, слабоалкогольних напоїв та тютюнових виробів;
- здійснювати превентивну просвітницьку діяльність в освітніх закладах з метою формування відповідального ставлення юнаків і дівчат до шлюбно-сімейних відносин, формування якостей відповідального батьківства в молодій сім’ї, недопущення раннього батьківства як соціально-психологічного феномену; передбачивши в зв’язку з цим введення у старших класах факультативів “Етика і психологія сімейного життя”;
- активізувати роботу з метою виявлення, документування і притягнення до відповідальності дорослих осіб, котрі втягують дітей у злочинну діяльність, вчиняють насильство у сім’ї;
- визначити заклад соціального захисту на території міста для тимчасового влаштування дітей віком від народження до трьох років, які опинилися в складних життєвих обставинах, та потребують вилучення з сім’ї, розробити відповідний механізм;
- звернути увагу на потребу підготовки вихованців інтернатних закладів, в яких діти перебувають на повному державному утриманні, до навичок самообслуговування та подальшого самостійного життя.
З метою розвитку мережі закладів соціального захисту дітей, удосконалення їх роботи, на наш погляд, доцільно:
- вивчити питання доцільності відкриття центру медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, хворих на наркоманію та алкоголізм, а також соціального гуртожитку для осіб із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
- опрацювати питання створення в місті центрів денного перебування з метою забезпечення нагальних потреб бездоглядних дітей в їжі, первинній медичній допомозі, особистій гігієні тощо; в загальноосвітніх навчальних закладах класів для дітей з пізнавальною функцією;
- сприяти розвитку мережі недержавних притулків;
- налагодити співпрацю з громадськими організаціями, реалізовуючи з ними спільні проекти в інтересах дітей;
- створити в школах міст окремі класи для дітей із некерованою поведінкою, гіперактивних дітей із метою корекції педагогічних знань та соціальної адаптації дитини;
Щодо покращення наукового супроводу та інформаційно-методичного забезпечення, на нашу думку, необхідним є:
- стимулювати науково-практичний пошук ефективних механізмів подолання явища бездоглядності і безпритульності дітей, організацію наукових досліджень та моніторингу із зазначеної проблеми;
- розробити систему індивідуального комплексного супроводу кожної дитини, яка потрапила в складну життєву ситуацію, контролю за її розвитком у державному чи недержавному закладі, в прийомній сім’ї чи сім’ї опікунів;
- напрацювати нормативно-правові документи, дія яких була б спрямована на покращення медичного обслуговування дітей, надання освітніх та виховних послуг, доступних для кожної дитини, соціального захисту конкретної дитини від насильства та порушення прав;
- ввести в навчальні програми з підготовки соціальних педагогів університетів спецкурси щодо соціально-правового захисту бездоглядних та безпритульних дітей;
- широко інформувати населення про наявність та координати закладів соціального захисту бездоглядних і безпритульних дітей: притулків для дітей, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та інших закладів соціального захисту дітей;
- вживати заходи щодо ЗМІ, які порушують чинне законодавство щодо захисту особистісних цінностей та суспільної моралі;
- розробити соціальну рекламу щодо ознайомлення громадськості міста з роботою служб допомоги дітям, розмістити її на банерах, в транспорті, закладах торгівлі тощо;
- напрацювати пропозиції щодо організації роботи з особами, які прибули з іноземних держав та не мають права на працю в Україні;
- вивчити досвід та напрацювати пропозиції протидії росту потоку бродягуючих та жебракуючих дітей ромської національності в місто;
- підвищити рівень поінформованості населення міста про завдання та особливості діяльності всіх державних, громадських та благодійних організацій, які займаються проблемами безпритульності та бездоглядності дітей, довести до свідомості кожного мешканця, яким чином він може особисто допомогти дітям, обділеним батьківською турботою та суспільною увагою;
-вивчити питання про створення на базі місцевих телерадіокомпаній незалежного дитячого медіа-центру для проведення дитячих радіопрограм;
- налагодити співпрацю з судовою гілкою влади щодо прийняття судових рішень по кримінальних та цивільних справах, де однією зі сторін є дитина чи неповнолітній.
Ми вважаємо, що необхідним є і належне кадрове забезпечення, яке передбачає:
- запровадження посад соціальних працівників та спорт інструкторів при сільських радах на території міських рад для роботи з сім'ями, дітьми, молоддю;
- підвищення рівня професійної підготовки спеціалістів, що працюють з бездоглядними чи безпритульними дітьми. Забезпечити підготовку та перепідготовку спеціалістів відповідних служб за новими технологіями та з урахуванням досвіду роботи як державних, так і недержавних організацій;
- запровадження посади уповноважених з прав дитини на місцях. Активніше залучати до роботи волонтерів;
- поліпшення матеріального, технічного та транспортного забезпечення служб, що опікуються бездоглядними та безпритульними дітьми;
- посилення контролю за повним охопленням дітей шкільного віку навчанням, персональним обліком дітей, які з різних причин не відвідують загальноосвітні навчальні заклади, забезпечувати їх подальше ефективне влаштування, реабілітацію, лікування та навчання.
- забезпечення щомісячного взаємоінформування між зацікавленими структурами щодо дітей, які не навчаються, скоїли злочини, правопорушення,
10-09-2015, 15:29