Всю різноманітність функцій, які виконують служби зайнятості (більшість яких стосується України) можна об'єднати у три типи і сім груп.
Перший тип функцій - надання соціальних послуг клієнтам. Він включає наступні групи функцій.
Перша - функції трудового посередництва, які полягають в наданні допомоги особам, що шукають роботу, в пошуку і підборі підходящого робочого місця, роботодавцям — в швидкому заповненні вакансії працівниками, що володіють необхідними професійними навичками.
До другої групи функцій - мотиваційно-активізуючої - відносяться різноманітні заходи, спрямовані на підвищення активності безробітних, у пошуку роботи, посилення їхньої мотивації до трудової діяльності, підвищенню конкурентоспроможності на ринку праці. Звичайно, ці заходи включають організацію професійного навчання, проведення семінарів із безробітними по техніці пошуку роботи; сприяння започаткуванню ними власного бізнесу, залучення незайнятих громадян до участі в громадських оплачуваних роботах.
Третя група об'єднує соціально-захисні функції - визначення, нарахування та надання допомоги по безробіттю, інших видів матеріальних виплат; працевлаштування осіб, які недієздатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці (інвалідів, молоді, жінок із малолітніми дітьми і т.д.).
Другий тип функцій включає свого роду допоміжні функції, що носять або підпорядкований характер до функцій першого типу або забезпечують внутрішню життєдіяльність служби, але безпосередньо не пов'язані з обслуговуванням клієнтів - незайнятих громадян і роботодавців.
Четверта група складається з розпорядчо-фінансових функцій, що спрямовані на формування фонду сприяння зайнятості, ощадливе використання коштів, фінансове забезпечення виплати допомоги по безробіттю й інших видів матеріальної допомоги, організацію внутрішньої господарської діяльності (зарплата персоналу, оренда помешкань і майна, закупівля техніки й інвентар), фінансування проф. навчання незайнятих громадян і організації оплачуваних громадських робіт, видачу безпроцентних позичок безробітним для заняття підприємницькою діяльністю і т.д.
П'яту групу функцій можна назвати контрольною, вона характеризується тим, що має загальну контролюючу спрямованість за дотриманням законодавства про зайнятість і дотриманням фінансової дисципліни (прийом на роботу осіб в межах 5-процентної квоти, своєчасне інформування підприємствами центрів зайнятості про майбутнє вивільнення працівників, про вільні робочі місця й осіб, прийнятих на роботу; за повним і своєчасним відрахуванням коштів у фонд сприяння зайнятості; за правильною витратою коштів підрозділами служби).
Шоста група включає ліцензійні-дозвільні функції: видачу дозволів на працевлаштування іноземних громадян, а суб'єктам підприємницької діяльності - на використання їхньої праці, комерційним організаціям - на надання платних послуг, пов'язаних із профорієнтацією і працевлаштуванням населення.
Третій тип функцій пов'язано з управлінням, або регулюванням ринку праці. Законодавство України про зайнятість населення визначає для служби зайнятості ряд таких найважливіших завдань, як планування і прогнозування зайнятості, координацію зусиль державних і громадських органів, підприємств щодо здійснення заходів регулювання ринку праці. Дані завдання в своїй сукупності складають процес управління. Тому стосовно до служби зайнятості України ми цілком обґрунтовано можемо говорити про виконання нею сьомої (не в порядку значимості, а з погляду зручності викладання) групою функцій - інформаційно-аналітичної і прогностичної, яка пов'язана з забезпеченням процесу управління - зі збором й аналізом різноманітної статистичної і соціологічної інформації про ринки праці; інформуванням громадян, органів влади, громадськості про процеси, явища і тенденції, що відбуваються на ньому; розробкою прогнозів щодо попиту і пропозиції робочої сили (у тому числі по галузях і регіонах); участю в підготовці програм зайнятості населення і заходів соціального захисту населення від безробіття. Ефективність роботи ДСЗ залежить від рівня кваліфікації та досвідченості її працівників, особливо базової районної (міської) ланки, які безпосередньо і щоденно працюють з людьми; а також від матеріально-технічного забезпечення і, перш за все, електронного оснащення.
РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА ПІДТРИМКИ БЕЗРОБІТНИХ
2.1 Методологічні та методичні основи єдиної технології обслуговування незайнятих громадян в центрах зайнятості України
Основою соціального захисту від безробіття та безробітних є обов'язкове соціальне страхування в комплексі з державними допомогами.
До головних принципів організації страхування у разі безробіття можна віднести:
♦ особисту відповідальність - самі працівники беруть участь у фінансуванні страхування, розмір виплат залежить від попередніх внесків працівників і їхнього страхового полісу;
♦ солідарність - роботодавці, працівники і держава беруть фінансову участь у формуванні страхових фондів;
♦ загальність - страхування у разі безробіття поширюється на всі верстви населення, які його потребують, що відображається в законодавчому закріпленні гарантій реалізації прав застрахованих, порядку проведення відповідних виплат і надання послуг;
♦ обов'язковість (примусовість) страхування на випадок безробіття незалежно від волі й бажання роботодавців і застрахованих, що знаходить вираження в обов'язковому характері (за законом) виплати страхових внесків роботодавцями, працівниками і державою;
♦ державне регулювання - законодавче закріплення гарантій прав громадян на страхування у разі безробіття, контроль за рівнем виплат, якістю послуг і використання фінансових коштів за призначенням.
Соціальний захист населення від безробіття нині здійснюється на основі законів України "Про зайнятість населення" і "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" через систему заходів, а саме:
♦ захист від необґрунтованої відмови працевлаштування;
♦ безкоштовне сприяння в доборі підходящої роботи та працевлаштування відповідно до нахилів, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб;
♦ виплата вихідної допомоги та збереження середньої зарплати на період працевлаштування працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах і організаціях;
♦ виплата безробітним допомоги по безробіттю.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно до роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.
Законом також встановлюються (ст.22) умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу.
Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю.
Розмір допомоги по безробіттю (ст.23) виплачується залежно від страхового стажу, до якого прирівнюється і загальний трудовий стаж, а саме: до 2-х років - 50%; від 2-х до 6-ти років -55%; від 6-ти до 10-ти років - 60%; понад 10 років - 70%.
Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
♦ перші 90 календарних днів - 100%;
♦ протягом наступних 90 календарних днів - 80%;
♦ надалі - 70%.
Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку у Державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.
Для осіб перед пенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.
Зростаючі масштаби безробіття, збільшення його тривалості потребують підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості, чіткої організації її діяльності. На виконання цього завдання спрямована розроблена в Україні технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості, яка охоплює широкий спектр організаційних заходів.
Основна мета Єдиної технології обслуговування незайнятого населення - створення важливого елемента нової адаптованої до умов ринку системи соціального захисту та самозахисту населення; підвищення ефективності роботи державної служби зайнятості щодо надання соціальних послуг безробітним громадянам та роботодавцям. При розробленні даної технології був застосований досвід кращих вітчизняних центрів зайнятості, досвід зарубіжних країн - Великобританії, Німеччини, Данії, Польщі, Росії.
Напрями реалізації Єдиної технології обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України:
1. Активізація власних зусиль клієнтів щодо влаштування свого життя, підвищення відповідальності людини перед собою, своєю сім'єю та суспільством:
♦ навчання клієнтів методам і техніці самостійного пошуку роботи;
♦ розроблення більшістю клієнтів за допомогою спеціалістів центрів зайнятості (ЦЗ) планів самостійного пошуку роботи;
♦ розширення кола інформації про вакантні місця шляхом створення єдиної національної інформаційної комп'ютерної системи і забезпечення вільного доступу кожного відвідувача до інформації про вакансії;
♦ сприяння безробітним в їхніх зусиллях щодо започаткування власної справи;
♦ залучення незайнятих громадян до участі в оплачуваних громадських роботах.
2. Підвищення відповідальності фахівців ЦЗ за ефективність заходів, що використовувались, за кінцеві результати роботи з клієнтами:
♦ обговорення на засіданні спеціально призначеної комісії центру зайнятості ефективності заходів щодо сприяння влаштуванню кожного клієнта, який довгий час (3-6 міс.) перебував на обліку в ЦЗ;
♦ використання результатів роботи спеціалістів при проведенні атестації, конкурсів на заміщення вакантних посад, формуванні резерву на висування, моральному та матеріальному заохоченні.
3. Зміцнення взаємодії з роботодавцями - підвалини підвищення ефективності діяльності центрів зайнятості:
♦ інформування роботодавців відповідно до профілю підприємств про професійно-кваліфікаційний склад осіб, які зареєстровані в ЦЗ;
♦ вивчення потреб роботодавців та надання допомоги щодо укомплектування підприємств персоналом і професійне навчання кадрів на їхнє замовлення з числа незайнятого населення;
♦ консультування з питань впровадження деяких норм законодавства про працю і зайнятість;
♦ здійснення на замовлення роботодавців підбору необхідних працівників із використанням психодіагностичних методик;
♦ інформування про стан, основні тенденції та процеси на локальному ринку праці.
4. Раціоналізація розподілу персоналу служби зайнятості і використання його робочого часу:
♦ розподіл персоналу служби зайнятості з урахуванням його "навантаження" (кількості незайнятого населення, яка припадає на одного працівника ЦЗ);
♦ визначення норм часу на здійснення технологічних операцій і процедур, впровадження системи автоматизованого нарахування всіх видів допомоги;
♦ спеціалізація і взаємозамінність фахівців ЦЗ на основі розподілу здійснюваних операцій на прості і зрозумілі елементи;
♦ розроблення для кожного спеціаліста детальної посадової інструкції.
5. Розподіл потоків клієнтів залежно від мети відвідування центру зайнятості:
♦ створення в ЦЗ диспетчерсько-консультаційного сектора, покладення на одного з фахівців диспетчерсько-консультаційних функцій;
♦ розміщення робочих приміщень у ЦЗ відповідно до технології обслуговування конкретних категорій клієнтів;
♦ виділення в окреме технологічне поле роботи по виконанню замовлень на підготовку довідок клієнтам.
6. Розподіл приміщень ЦЗ на функціональні сектори, в яких, незалежно від площі приміщень, здійснюються визначені процедури і операції щодо обслуговування клієнтів:
♦ створення великих просторових зон, де клієнтам можуть надаватися декілька послуг, в першу чергу тих, які спрямовані на активізацію їх власних зусиль щодо влаштування свого життя;
♦ уніфіковане за змістом інформаційне наповнення приміщень ЦЗ, яке дозволяє клієнтам самостійно одержати максимум інформації, а також допомагає їм чітко уявити свої права та обов'язки.
Реалізація даної технології посилить ефективність роботи центрів зайнятості з надання більш якісних послуг клієнтам.
2.2 Надання соціальних послуг клієнтам центрів зайнятості, спрямованих на активізацію їх зусиль, щодо вирішення проблем власної трудової зайнятості. П сихологічна допомога безробітному
Надзвичайно важливою є психологічна допомога безробітному працівниками центрів зайнятості. Безробіття викликає багато переживань, що призводять до стану хронічного стресу, викликаного постійною фрустрацією, неможливістю задовольнити певні вітальні та соціальні потреби людини. У результаті цього у багатьох безробітних формується стан безнадійності, який супроводжується відчуттям непотрібності, нездатності принести будь-яку користь, переконанням у тому, що від людини нічого не залежить. Медики дали особливу назву такому болісному стану - "невроз безробіття".
Психологічний стан безробітного для вітчизняної науки - проблема достатньо нова, тому фундаментальних досліджень у цій галузі немає. Для західноєвропейських країн класичною стала модель психологічного стану безробітного, відома як теорія Харрісона. Він передбачає, що люди переживають у різні періоди безробіття різні емоції і проходять декілька стадій у своєму пошуку роботи.
Перша стадія. Шок. У момент звільнення працівник не може повірити, що саме його звільнюють. Він не визнає це звільнення, інколи приховує образу на колектив, який його "не захистив". Але поступово він змиряється із ситуацією і переходить до наступної стадії пошуку роботи.
Друга стадія. Оптимізм і надія. Людина в цей період активно шукає роботу. Вона високо себе оцінює і тому відмовляється від вакансій, які вважає низькооплачуваними та які не відповідають її професіональному і попередньому соціальному статусові. Таким чином, вона проходить мимо багатьох пропозицій, тим самим готуючи грунт для переходу до наступної стадії, яка наступає приблизно через шість місяців.
Третя стадія. Песимізм. До цього моменту людина, як правило, мотивована на пошук роботи. З цього часу надії втрачаються, активність знижується, виникають фінансові труднощі, все частіше починають відмовляти в прийомі на роботу (тим більше, що у роботодавця існує небезпідставне упередження проти пошукача, який довгий час не працював).
Четверта стадія. Фаталізм. Вона наступає під кінець першого року існування без роботи і є характерною для багатьох так званих "професійних безробітних", а також людей з істотними труднощами адаптації в соціумі. У цей період надії на ефективне працевлаштування вже практично залишені. Людина змирилася зі своїм статусом безробітної, фактично припинивши пошук роботи.
Для розуміння психоемоційного стану безробітного важливо визначити, що ми розуміємо під словом "стрес". У побутовому плані під цим словом ми розуміємо практично всі ситуації, що викликають сильне негативне нервово-психічне напруження і мають негативні наслідки для організму і для психіки людини. Наукове визначення стресу дав Г.Сельє:
"Стрес - це неспецифічна відповідь організму на суб'єктивно шачущий подразник". Він виділив три стадії стресу.
Перша стадія - це стадія неспецифічних реакцій, чи стадія триноги. Організм людини і її психіка переходять в режим мобілізації ресурсів, органів і систем. Така мобілізація організму підвищує стійкість організму до стресової ситуації. Якщо "накласти" цю стадію на психологічний стан безробітного, то виникає така картина: людина отримує повідомлення про те, що, можливо, скоро залишиться без роботи, і починає шукати іншу роботу, мобілізуючи всі ресурси і виявляючи високу творчу активність, яка не завжди супроводжується реальними зусиллями з пошуку роботи.
Друга стадія - резистентності, чи стійкого і вибіркового реагування, є сигналом до того, що на людину чекають великі проблеми в подальшому. Дія стрес-агента продовжується: загроза залишитись без роботи посилилась; можливо, звільнення відбулося. У людини з'являється головна проблема: знайти роботу. Ця ідея захоплює всі її думки. Потреба в роботі стає головною.
Третя стадія - стадія виснаження, чи дистресу. Вона наступає тоді, коли людина тривалий час (як правило, більше 4-5 місяців) знаходиться без роботи.. Відбувається зниження рівня функціонування практично всіх систем психіки людини. І це може супроводжуватися не лише апатією, а й розвитком депресивних станів.
Таким чином, психологічний стан безробітного - це стресовий стан і до нього можна застосовувати ті методи, які використовують спеціалісти при роботі з іншими стресовими станами.
Першим етапом психологічної допомоги безробітним є сприяння їм у переборенні негативного впливу стресової ситуації. Найчастіше стрес у безробітних загострюється в той момент, коли життя набуває рутинного, одноманітного характеру: кони практично перестають шукати роботу, спілкування обмежується колом сім'ї, культурні запити знижуються. Відбувається процес "вигорання" мотивації до праці. Відмови призводять до того, що людина перестає шукати роботу, захищаючи своє Я під загрози нових відмов.
Переборення стресової ситуації є першим кроком на шляху влаштування людини на нову роботу. Потім має відбутись навчання само презентації, адже безробітні чи то з почуття несправжньої скромності, чи через особливості виховання часто не можуть надати роботодавцю адекватної інформації про себе.
Також, повз вміння себе ефективно представити і ефективно себе прорекламувати, важливо вміти спланувати своє працевлаштування: більшість безробітних є ними, тому що не здатні поставити перед собою цілі пошуку роботи.
У структурі психологічної допомоги клієнтам служб зайнятості і людям, які шукають роботу, велике значення має навчання їх методам пошуку роботи: написанню резюме, пошукового листа, об'яви в газету, основам ділової розмови по телефону, поведінки на співбесіді і т. ін.
Оскільки безробітний тривалий час знаходився в обмеженому колі спілкування, то його комунікативні навички істотно знизилися. Тому однією з найбільш ефективних форм роботи з безробітними є соціально-психологічний тренінг. (Додаток 1) У ході таких тренінгів безробітні відновлюють втрачені комунікативні здібності, підвищують упевненість у собі, вивчають методи і методики пошуку роботи, відпрацьовуючи їх в умовах групи.
В індивідуальній роботі з безробітними значну роль відіграють профорієнтація і профконсультування. У більшості випадків звертання за такого роду допомогою пов'язані з бажанням людини змінити професію. Важливо показати їй всі "плюси" і "мінуси" нової професії, але не брати на себе відповідальність за вибір клієнта.
В основі психологічної допомоги безробітним лежить інформування їх про стан ринку, про способи планування і пошуку роботи, про методи само презентації тощо, а також сприяння їм у переборенні кризи. На основі отриманої в ході індивідуальних чи групових занять інформації безробітний здатний вибудувати ефективну стратегію переборення кризової ситуації і поступово працевлаштуватися. Успіх же цілком і повністю залежить від самого безробітного.
ВИСНОВКИ
Зростаючі масштаби безробіття, збільшення його тривалості потребують підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості і, перш за все, її низових ланок, чіткої організації їх діяльності. На виконання цього завдання спрямована науково обґрунтована технологія обслуговування незайнятого населення
10-09-2015, 15:30