Слід особливо уточнити, що суспільну цінність становить не тільки і навіть не стільки "чиста" інформація, що зберігається на тих або інших носіях. Цінністю є кваліфікація, вміння, таланти людей, їхня, так би мовити, "інформованність". Відповідно до експертних оцінок, сукупне національне багатство всіх країн світу оцінювалося у 550 трлн. дол., з яких більше половини формувалося за рахунок людського капіталу - 365 трлн. дол., в той час як на відтворюваний та природний капітал припадало відповідно 95 та 90 трлн. дол. відповідно[15] . Звичайно, будь-який "підрахунок багатства" є умовністю, кінець-кінцем, головні цінності взагалі не мають грошового вираження, а значна частина цінностей не піддається достовірній технічній оцінці. Втім, показовим є факт "субстанційного переносу" основної "ціннісної маси": вона концентрується не у сфері матеріального, а в сфері духовно-ментального. І це - не зважаючи на те, що фізичні носії цієї "ціннісної маси" - люди - мають, так би мовити, нетривалий функціональний термін - близько чотирьох десятиліть після здобуття базової (шкільної та університетської) освіти, не враховуючи того, що велика частина знань до людини приходить із роками, навіть десятиліттями практики.
Зауважимо, що не йдеться про те, що можлива механічна екстраполяція даної тенденції - адже людині дійсно потрібні їжа, одяг, домівка, різноманітні матеріальні засоби задоволення власних потреб. Але сам факт того, що збільшується вага інформаційної компоненти, означає відносне зменшення компоненти матеріальної. І якщо екстраполювати ті тенденції, дія яких стає очевидною зараз, можна припустити, що дедалі виразнішою буде ситуація, за якої людина переходить на інформаційний тип економічного спілкування із зовнішнім світом, соціумом. Людина спілкується з інформаційним простором, який дає відповіді на питання про рівень та характер попиту, суспільну цінність трудового внеску індивідів. Утім, подібне спілкування виходить далеко за межі цінностей господарських. Воно накладає дедалі більший відбиток на всю систему соціально-економічних відносин, парадигму культурного розвитку, саму людину[16] .
Відбувається дедалі більше вираження інформаційних цінностей, питоме зниження матеріальних цінностей у спектрі економічних інтересів людини. І причому сказане слід віднести не тільки до теперішнього та майбутнього часу, а й до всієї еволюції суспільно-господарських відносин[17] .
Якщо спробувати визначити сутність суспільства майбутнього, то, виходячи із системи цінностей сьогодення, "інформаційність" справляє враження найбільш влучної його характеристики. Очевидно, що пізніше, вже пост фактум, коли наше "тепер" та "майбутнє" стане таким "минулим", до якого вже можна пристосовувати методи історико-компаративного аналізу, буде сформульоване краще розуміння сутності того, що відбувається зараз та буде відбуватися потім. Це "краще розуміння" напевне узагальнить соціальні, духовно-ментальні риси суспільного життя, які або важко чи навіть неможливо збагнути сьогодні, або просто не варто спробувати деталізувати, оскільки це неминуче викличе диспути в дусі наукової фантастики та наївної футуристики. Але на цьому етапі нам видно передусім ресурсний аспект суспільної еволюції, так само як це траплялось і раніше. Згадаймо старі визначення колись "нових часів" як "доба хімії", "ядерна доба" тощо. Ці визначення вже вийшли з активного обігу та із плином часу також здаються наївними, але ми приречені на наївність, якщо намагаємося сказати щось про майбутнє.
Більше того, певні суспільні цінності можуть поставати в якості детермінант розвитку й вилучатися з обігу в тому або іншому розумінні не один раз. Так, привабливість золота є для людини, фактично, одвічною. Цю привабливість уже на пізніх етапах розвитку як свою базову цінність сприйняв, як відомо, меркантилізм. І можна сказати, що золото - це свого роду символ прив'язки людини до уречевлених цінностей, яка наражається на об'єктивні тенденції інформатизації та дематеріалізації критеріїв статку. Але траплялися періоди, коли золото (нехай і штучно) вилучалося із системи суспільних цінностей. Скажімо, у Спарті задля гарантування рівності як передумови стабільності мілітаризованого суспільства існувала система заборон на ввезення до країни золота та срібла.
Інформатизація (технічно - у вигляді масової комп'ютерізації та проникнення мережі Інтернет практично в усі сфери суспільної, побутової діяльності людини), яка приводить до створення особливого інформаційного поля, постає Інструментом, субстанцією та навіть ціллю прогресу. Вона ж уособлює зміну субстанції відтворення, поступове зростання ваги "чистих знань". Відтак, інформатизація докорінно змінює сутність багатьох виробничих, економічних процесів[18] .
Із сказаного можна, зокрема, зробити висновок щодо загальної логіки прогресу коопераційних моделей у минулому. Вона зводилася переважно до цілей підвищення продуктивності господарювання. Навіть тоді, коли зовнішнім рушієм прогресу виступала логіка індивідуального прибутку, насправді рух уперед все одно базувався на цілях максимізацїї. Фактично презюмувалося, що інститути та інструменти перерозподілу так або інакше вирішать задачі індивідуально-кланового характеру (задовольнять права власників). Лише починаючи зі старту інформаційної доби, на зламі тисячоліть, характер ресурсоспоживання, екологічні, геологічні, біологічні, етичні наслідки переробки ресурсів спочатку ледь помітно, але дедалі більшою мірою перетворюються на домінуючу систему мотивацій.
Це перетворення лише незначною мірою корениться у сфері морального. Доводиться визнати, що в ньому значно менше від прагнення до відповідальності, ніж нам у спробі подивитися на долю людства та планети хотілося б бачити. Вирішальний стимул тут інший: жахливою альтернативою екологізації, гуманізації господарювання та ресурсоспоживання є загибель біосфери та людства як її елемента.
Найбільш змістовне вираження інформаційної епохи суспільного виробництва пов'язано зі зростанням значення інформації як об'єкта економічної цінності порівняно зі значенням матеріальних ціннісних носіїв. Фактично можна простежити тенденцію, яка веде до принципово нової ситуації в суспільному поділі праці. Член суспільства здійснює свій внесок у суспільний добробут, передаючи в загальне користування певний інформаційний продукт він отримуючи зумовлені суспільне або (поки що) ринковими механізмами засоби задоволення індивідуальних потреб (зрозуміло, із дедалі більш вираженим інформаційним вмістом). Отже, йдеться про спілкування індивіда із загальним інформаційним банком, який за участі інших індивідів і постає уособленням визнавальної та соціально-регулятивної функції суспільства, джерелом рішень про суспільне визнання трудового внеску людини[19] .
3. Передумови розвитку інформаційного суспільства в Україні
Інформаційне суспільство - проект планетарного масштабу, у якому кожна нація повинна буде рано чи пізно виступити в ролі співавтора, привнести власні ідеї і культурні особливості. Український культурний, науковий, світоглядний внесок так само важливий для реалізації проекту інформаційного суспільства, як і внесок інших націй. І головна роль в організації цього процесу повинна належати громадським організаціям, суспільній ініціативі й українським органам державного управління.
Інформаційне суспільство - термін, що характеризує системні зміни в соціальній, економічній, політичній, правовій, культурній структурі суспільства. Саме в силу масштабності і глибини необхідних змін здійснені вони можуть бути тільки при активному сприянні органів державного управління[20] .
Науково-дослідна, виробнича, комерційна і просвітницька діяльність у відношенні як інформаційного суспільства в цілому, так і впровадження Інформаційних технологій (ІТ) зокрема , вимагає насамперед системного підходу.
Крім того, зусилля в цьому напрямку повинні бути якщо не строго централізовані, то, принаймні, координуємі з єдиного "вузла зв'язку", який, у свою чергу, повинний кореллювати свою діяльність відповідно стандартам, правилам і стратегії глобальної структури інформаційного суспільства. Цей момент дійсно важливий, він визначається глобальним, усе охоплюючим характером самої концепції інформаційного суспільства[21] .
Тобто, однаковість, відповідність єдиним стандартам - основна вимога до національних мереж і телекоммунікаційно-інформаційної інфраструктури. Таким чином, регіональні рішення повинні прийматися відповідно до загальної концепції розвитку ІТ в Україні.
Але національна стратегія формування інформаційного суспільства не може бути вироблена без активного діалогу фахівців найрізноманітнішого профілю, і обов'язково - представників виробничих і бізнес-структур, що займаються безпосередньо розробкою, сервісом і поширенням ІТ. І хтось їх повинний зібрати і забезпечити зв'язок між собою і з міжнародними структурами.
Своєчасність якнайшвидшої інституціональної організації діяльності, що стосується інформаційного суспільства, визначається, крім загальних економічних і соціально-політичних причин, і Окінавською Хартією щодо Глобального Інформаційного Суспільства, прийнятою на останнім засіданні Великої вісімки.
Зокрема, у Хартії вказується на те, що країни, які розвиваються, що будуть не в змозі не відставати від темпу відновлення ІТ, позбавляться можливості бути повноправними учасниками інформаційного суспільства і світових економічних процесів. Підкреслюється надзвичайна важливість для країн, що розвиваються, обрання власного шляху побудови інформаційного суспільства, вироблення послідовної національної стратегії в цьому питанні.
Члени Великої вісімки у своїй Хартії заохочують діяльність міжнародних фінансових установ (ІFІ), включаючи Багатобічні банки розвитку (MDB), особливо Світовий Банк, спрямовану на формулювання і здійснення національних програм по формуванню інформаційного суспільства[22] .
Також відзначається важлива роль у цьому відношенні Міжнародного Союзу Телезв'язку (ІTU), Конференції Організації Об'єднаних Націй по Торгівлі і Розвитку (UNCTAD), Програми Розвитку Організації Об'єднаних Націй (UNDP), інших міжнародних форумів. Їхня діяльність сприяє як проведенню національної політики, спрямованої на розширення застосування ІТ, зміцнення соціальної єдності, розвиток людських ресурсів і забезпечення освітніх програм в області ІТ, так і підвищенню конкурентноздатності національних економік.
Окремої уваги заслуговує відношення Великої вісімки до неурядових організацій, роль, що приділяється їм у Хартії. Остання відзначає їхню унікальну здатність охоплювати самі віддалені регіони, значний корисний внесок у розвиток людських ресурсів нації і світового співтовариства.
Більш того, Хартія призиває уряди і міжнародні структури заохочувати ініціативи таких організацій, а також місцеве підприємництво в області розробки і впровадження ІТ. Задачі, що постають перед будівельниками інформаційного суспільства, настільки масштабні, і в той же час вимагають настільки ретельної роботи на місцях, що дрібний і середній бізнес, а також неурядові організації незамінні.
Особливо це стосується гуманітарних структур, оскільки, як і будь-які технології, ІТ не нейтральні, і проблеми їхнього застосування мають соціальну, а не технічну природу. Тому наріжним каменем при побудові інформаційного суспільства повинні бути соціальна прийнятність і соціальна підтримка, відповідність потребам людей[23] .
Дійсно, мабуть найважливіша умова формування інформаційного суспільства - підтримка його ідеї широкими прошарками населення. Для досягнення цієї підтримки потрібно роз'яснення особливостей, переваг і проблем інформаційного суспільства, розвиток відкритого діалогу між усіма групами, які залучені в його формування. Необхідно виявити потреби і чекання громадян у відношенні інформаційного суспільства і продемонструвати розуміння шляхів їхньої реалізації.
Рішення саме цієї задачі повинне здійснюватися зусиллями різних асоціацій, суспільних об'єднань, науково-дослідних і інших неурядових структур при активній підтримці засобів масової інформації. ЗМІ, як надзвичайно залежний від дотримання соціальних свобод інститут, тим більше зацікавлені у затвердженні цінностей інформаційного суспільства. Адже відмітною ознакою інформаційного суспільства є свобода доступу до інформації і свобода її поширення.
Це, у свою чергу, сприяє удосконалюванню демократичних процедур, підвищенню ділової активності, розвитку сумлінної конкуренції, забезпеченню прав споживачів. Це також запобігає погрозі олігархізації економіки, зрощування бюрократії з неефективними монополістичними структурами, ставить заслін деградації господарства і корупції[24] .
Сьогодні усі провідні країни прагнуть забезпечити для себе лідируючі позиції в інформаційному суспільстві, що формується. Критичним фактором при цьому є час - відставання чревате втратою конкурентноздатності на світовому ринку з усіма наслідками, що звідси випливають, для економіки, соціальної сфери, науки, культури й освіти.
В умовах інтенсивного використання глобальних мереж виникають нові форми культурної агресії з боку найбільш розвитих країн у відношенні менш розвитих, з'являється небезпека втрати цілими співтовариствами своєї культурної і національної самобутності, включаючи самобутність мовну, відбувається нав'язування споживчих переваг і смаків в інтересах вузької групи транснаціональних компаній-виробників і ін[25] .
Ефективні методи протидії цій і іншій небезпекам інформаційного століття, як і у випадку захисту національних виробників, лежать не в області відгородження себе від глобального інформаційного простору, а в сфері розвитку власної повноцінної участі у формуванні цього простору.
Як бачимо, Україні не уникнути процесів інформатизації, і вона повинна не просто пристосуватися до нових умов і вимог світового устрою, а забезпечити собі гідне місце в глобальному інформаційному просторі.
Це не так уже складно, адже інший світ, як свідчить і Хартія вісімки, усе-таки за нас. Нам готові допомогти. Але насамперед ми повинні бути готові: до роботи, до навчання, до того, щоб виступати цілісним, самостійним суб'єктом Глобального Кіберпростіру.
Висновок
Ресурси інформаційного суспільства – інформація, знання та інформаційно-комунікаційні технології – найбільш вдало та цілісно характеризують його природу. Протягом останніх років сформувались нові поняття, процеси, взаємини, проблеми. В результаті індустріальний шлях вже не може бути пріоритетним для держави в сучасних умовах розвитку. В іншому випадку така держава опиниться осторонь глобальних процесів розвитку у наступні 10–15 років, стане відмежованою від решти світу.
В контексті аналізу переходу суспільства від життєдіяльності в індустріальній добі до існування в умовах інформаційної доби, результати дослідження свідчать про те, що фундаментальним компонентом є формування інформаційної свідомості.
Метаідеологія інформаціоналізму дає можливість не лише якомога повніше описати та пояснити наявні процеси, а й диктує, в силу своїх стимулюючих якостей і мобілізаційної функції, певний метадискурс стратегії суспільного розвитку. У цьому процесі створення та впровадження адекватних соціально-економічних та політичних методів інтереси демократичних еліт, а також ідеологічні системи (в межах моделі метаідеології розвитку) стають комплементарними і взаємопов’язаними структурними елементами як їхній ідейно-політичний компроміс (закріплений на теоретичному рівні у рамках метаідеології інформаціоналізму). В інформаційному суспільстві інформаціоналізм визначає та упорядковує (у суспільному контексті загалом) кожну конкретну конфігурацію політичних концептів, в основному взаємодіючи та впливаючи на ключові концепти тієї чи іншої системи цінностей. Інформація завдяки своїй підставовій плюралістичності, знімає негативні аспекти “асиметричності” політичних ідеологій (яка повертає нас до суперечностей та конфронтації між ними), утверджуючи діалог систем політичних ідеологій у суспільстві. Саме в такий спосіб стає можливим не занедбати або не втратити жодну із суспільних цінностей (важливих для функціонування та розвитку суспільства). Саме таким чином стає реальною можливість не втратити жодну із суспільних цінностей, що є важливими для функціонування та розвитку суспільства. Саме так, на думку автора, ідеології стають взаємодоповнюючими, зберігаючи при цьому цілісність контексту існування суспільства, відповідним розумінням і поясненням головних, нагальних проблем його буття, цілей та стратегій. Такий підхід потрібно розглядати як фундамент політичного консенсусу суспільних еліт у площині практичної політики та фактичного функціонування політичних систем, правомочності яким в сучасному світі надає демократія.
Політична, соціальна та економічна складові концепції інформаційного суспільства відображають реальний вплив переваг суспільства нового типу на практично всі сфери життєдіяльності сучасної людини, а також дозволяють усвідомити, що концепція інформаційного суспільства є ефективною та сучасною альтернативою індустріальному типу розвитку. Інформаційна демократія, інформаційна інфраструктура, універсальний доступ до освітніх та інформаційних ресурсів – сучасні поняття, які комплексно підтверджують практичні переваги використання інформаційно-комунікаційних технологій задля розвитку.
Практичний аналіз розвитку інформаційного суспільства в окремих західних демократіях на основі стратегічного та інституційного забезпечення дав можливість зрозуміти велике значення прояву політичної волі правлячої еліти окремих держав щодо побудови інформаційного суспільства. Міжнародний досвід переконливо свідчить, що:
· у процесі побудови інформаційного суспільства беруть участь усі зацікавлені сторони;
· працюючи над спільною ідеєю, кожен учасник процесу розуміє значення власного внеску у суспільне благо, покращення благоустрою держави;
· формується суспільне усвідомлення пріоритетності спільної справи, її короткострокові та довгострокові перспективи як для розвитку держави, так і для вирішення глобальних проблем;
· процес побудови інформаційного суспільства на принципах рівності, прозорості, диспозитивності, взаєморозуміння та конструктивної співпраці поступово перетворюється у національну ідею, чинник, здатний об’єднати всіх свідомих громадян, навіть представників різних поглядів, орієнтацій, партій, рухів тощо.
Затвердження національної стратегії розвитку інформаційного суспільства та реалізація положень її плану дій, а також здійснення поетапного інституційного забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні повинні стати ключовими напрямками державної політики на шляху переходу українського суспільства до життєдіяльності в умовах інформаційного устрою, використання інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життя.
Зважаючи на розвиток глобальних процесів останнього десятиліття, внутрішні реалії соціально-економічного розвитку України, а також її міжнародні позиції та пріоритети, автор вважає шлях побудови інформаційного суспільства найбільш оптимальним для зміни стратегічних орієнтирів державної політики на інформаційний тип розвитку, підвищення рівня добробуту громадян, покращення показників конкурентоздатності держави, прискорення інтеграції України у європейське та світове співтовариства.
Список використаної літератури
1. Алексеев В.Р. Время действий – пришло // Телеком. Коммуникации и сети. – 2004. – № 4. – С. 22-25.
2. Андрианов В. Национальное богатство, природные и трудовые ресурсы // Общество и экономика. – 2003. - №4-5. – с.127-196; с.127
3. Бортко Г.Н. Национальные стратегии информационного общества: преимущества и условия реализации в Украине // Информационное общество. – 2004. – № 2. – С. 25-29.
4. Вєсєлков Р.С. Проблема інформаційно-технологічного розвитку Європи //Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ “Гуманітарні науки”. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. – 2002. – С.29-30.
5. Дюжев Д.В. Глобальна етика в епоху інформаційної цивілізації // Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ “Гуманітарні науки”. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. – 2001.
10-09-2015, 15:37