Вивчення динаміки коливань політичної стратифікації різних суспільств у ході історії людства дозволило П. Сорокіну прийти до песимістичного висновку, що людям важко очікувати закономірного розвитку суспільства від одних стійких форм до інших. Хоча, за його словами, останнім часом на всіх континентах спостерігається явна хвиля переходу від деспотичного до демократичного пристрою суспільств, було б наївною ілюзією вважати, що рух назад неможливий».[15] Нагадуючи про тривале панування тоталітарних деспотичних режимів у «країнах народної демократії» на чолі з колишнім СРСР, у нацистській Німеччині й в інших країнах, П. Сорокін пише: «Народи, що пізнали і шанували волю, відрікалися від її, не шкодуючи, і геть-чисто забували про неї .» Тому, констатує він, «не існує постійної тенденції переходу від монархії до республіки, від самодержавства до демократії, від правління меншості до правління більшості, від відсутності урядового втручання в життя суспільства до всебічного державного контролю. Немає також і зворотних тенденцій».[1]
Крім політичної, економічної і професійній у сучасному суспільстві має місце статева стратифікація. «Стать самf по собі є одним з найбільш глибоких прикладів стратифікації. Немає таких суспільств, у яких у ряді аспектів соціального життя чоловіки не мали б більше багатства, статусу і впливу, ніж жінки. Інші характеристики — раса, релігія, утворення, багатство, мова, етикет — також можуть стати базисом для соціальних класів. Багато хто з цих характеристик взаємозалежні. В основі диференціації можуть лежати і розходження, що залежать від генетичних факторів і не піддані соціальній зміні — колір шкіри, фізичні якості чи риси обличчя. Вони стають підставою для стратифікації, якщо визнаються соціально значимими. Утіленням такого роду соціально закріпленої диференціації є поділ суспільства на основі расових ознак».[1]
5. Стратифікаційна ситуація в Україні
У часи, коли Україна була складовою Союзу РСР, офіційна пропаганда переконувала нас в існуванні лише двох дружніх структур — робітничого класу та колгоспного селянства. А також соціального прошарку — трудової інтелігенції. Це, так би мовити, означало, що не було тих груп, які мали б якісь соціальні переваги над іншими. Утверджувалась думка про соціальну однорідність суспільства. Насправді ж було далеко не так.
За умов відсутності ринку, панування лише однієї форми власності—державної — були відсутні природно-історичні підстави для становлення різних класів. Процеси створення груп. їхнього переходу з однієї в іншу перебували під контролем держави. Ті люди, які не «вписувалися» у створені групи, піддавались репресіям, переслідуванням, їх намагалися «поставити на місце» тощо. Так, у перші роки радянської влади були ліквідовані буржуї, непмани, селяни-середняки... Держава контролювала не лише перехід з однієї групи в іншу, а й «морально-політичний клімат» у кожній з них. «Нормальним» клімат вважався тоді, коли група схвалювала внутрішню і зовнішню політику партії, її рішення і таке інше.
Які ж групи можна виділити в українському суспільстві доби реального соціалізму? Щодо цього питання існують різні міркування. Якщо взяти до уваги, що суспільство в Україні ніколи не було однорідним, а існували групи, які різнилися між собою обсягом влади, престижу і багатства, то правдоподібною видасться така структура. Верхні позиції обіймають керівники компартії України, уряду, верхівка військових, КДБ і міліції, вищі чиновники. Біля них «розташувалися» керівники великих підприємств, партійних, радянських і профспілкових органів і таке інше. У підніжжі цієї «верхівки», певно ж, містилися представники радянської «робітничої аристократії», тобто передовики п'я-і нрічок, «стаханівці». «ударники», яким створювали особливі умови роботи і які користувалися особливими благами. Можна припустити, шо «робітнича аристократія» тяжіла, скоріш за все, до середніх позицій.
За твердженнями дослідників, саме «верхівка» була власником національного багатства, левову частку якого витрачала на себе, отримуючи явний (зарплата) і неявний (безплатні блага і послуги) доходи. Відповідно, саме вона мала економічну, політичну і духовну владу.
Середні позиції займали висококваліфіковані робітники, офіцери, працівники вищої школи, дипломовані спеціалісти, а також керівники невеликих підприємств, управлінці середньої ланки. Ближче до «низу» середини „розміщалися” вчителі, лікарі, бухгалтери...
Нижчі позиції займали колгоспники і робітники радгоспів, малокваліфіковані робітники та інші. Недостатній рівень освіти, низькі доходи, відсутність можливостей владного впливу — характерні ознаки цих груп. Існували й такі категорії населення, які перебували на межі різних позицій, повністю не належачи до жодної з них.
Із висоти сьогодення можна стверджувати, шо така стратифікаційна система була, з одною боку, породженням тоталітарної системи, а з другого — фактором її існування.
На даний момент насправді мало що змінилося з часів СРСР. Розшарування суспільства очевидне. Причому різниця між «імущими» та «неімущими» дедалі зростає. Наскільки мені відомо, люди з верхівки навіть нічого не підозрюють про реальний розклад життя хоча б середнього класу, вже не кажучи про нижчий. А щодо середнього класу, то в Україні ситуація з ним досить плачевна. Тому що 95% українського населення живуть відверто бідно. Така ситуація говорить про те, що скоро почнуть просто утворюватись пануючі династії тих, хто тримає при собі основний капітал. А всі останні – це будуть простолюдими, робоча сила. А такий розподіл неодмінно призведе до революції. Конкретно говорити про майбутню соціальну стратифікацію України непросто. Можна лише припустити, що у багатьох відношеннях вона буде схожою із сучасними розвинутими суспільствами. Чесно кажучи, не дуже б цього хотілося. Так, дійсно, Україна намагається наздогнати Європу, але мені здається, що ,коли ті люди, що при владі, наситять свої потреби сповна, і до західних ідеалів залишиться тільки один крок – підняти рівень життя, то набагато простіше бути сховати бідність за якоюсь межею, ніж подолати її. А причини цього також зрозумілі. Егоїстичне, та, в принципі, цілком природне бажання верхівки до більшого збагачення. Нездатність середнього та нижнього класів до структуризації власних ресурсів, тобто люди не вміють грамотно використати свій час, сили, знання та навички, та, мабуть, і не хочуть. Бо в нашому народі вже багато поколінь виховують покорних , тихих та заляканих.
Висновок
«Родина, церква, секта, політична партія, фракція, ділова організація, зграя розбійників, профспілка, наукове суспільство - коротше кажучи, будь-яка організована соціальна група розширюється через свою сталість і організованість. Християнство починало свою історію зі спроби створити суспільство рівних, але незабаром воно вже мало складну ієрархію, а наприкінці свого шляху звело величезну піраміду з численними рангами і титулами, починаючи з усемогутнього папи і кінчаючи єретиком, що знаходиться поза законом. Інститут чернецтва був організований св. Франциском Ассизским на принципах абсолютної рівності; пройшло сім років, і рівність випарувалася. Без винятку всі спроби самих ревних зрівнювачів в історії людства мали ту ж долю. Провал російського комунізму - це тільки ще один додатковий приклад у довгому ряді схожих експериментів, здійснюваних у більшому чи меншому масштабі іноді мирно, як у багатьох релігійних сектах, а іноді насильно, як у соціальних революціях минулого і сьогодення. І якщо на якусь мить деякі форми стратифікації руйнуються, то вони виникають знову в старому чи модифікованому виді і часто створюються руками самих зрівнювачів. Феодалізм і олігархія продовжують існувати в науці і мистецтві, політиці і менеджменті, банді злочинців і демократії зрівнювачів - словом, усюди».[1]
Тобто, стратифікація - це неодмінна риса кожного суспільства. В різних суспільствах проявляла себе по-різному. В Україні проявлена досить яскраво. Переважаючий середній клас,(який на вигляд здається низьким), живе вражаюче бідно, особливо у порівнянні з елітою та просто багатіями. Це красномовно викриває необдуману, неграмотну політику, або навпаки – так хитро сплановану, щоб все залишалося саме так, як воно і є нині.
Список використаних джерел
1. Сорокін П. Соціальна і культурна мобільність // Сорокін П. Людина, цивілізація, суспільство / Під ред. А.Ю.Согомонова. М.: Политиздат, 1992.
2. Соціальна стратифікація суспільства[Електронний ресурс] // К.К.Волков - Режим доступу до статті: http://readbookz.com/book/138/3899.html
3. Васильев Л.С.История Востока [Електронний ресурс]:Учеб. по спец. “История”.– М.: Высш. шк., 1994. Т.1. –495 с.; Т. 2. –495 с.- Режим доступу до підручн.: http://indonet.ru/article/varna-i-kasta-indii .htm.
4. Історія стародавнього світу.Стародавній Схід. Індія, Китай, країни Південно-Східної Азії [Електронний ресурс] / А.Н. Бадак, І.Е. Войнич, М.М. Волчек та ін.- Мин.: Харвест, М.: АСТ, 2000. - 848 с.http://ancient.gerodot.ru/topics/data/india/india12.htm .
5. Соціальна нерівнсть [Електронний ресурс] // Нейл Смелзер.. Нерівність, стратифікація та клас . - розділ II, глава 9– Режим доступу до статті: http://scepsis.ru/library/id_597.html
6. Сучасні концепції соціальної структури та соціальної стратифікації [Електронний ресурс] / Іконнікова Н. // Особистість. Культура. Суспільство. Вибрані статті: 2000 р. Т. 2 – Режим доступу до статті: http://www.djerelo.com/index.php
10-09-2015, 16:31