Держава в системі соціального партнерства

роботодавців і бізнесу. У системі соціального партнерства органи державної влади повинні забезпечувати відповідність результатів переговорів, договорів, угод цілям державної соціально-економічної політики, сприяти суспільно-політичному самовизначення соціального шару роботодавців, підприємців. Зусилля органів виконавчої влади мають бути спрямовані на узгодження інтересів різних соціальних груп, верств суспільства, їх громадських організацій з метою вирішення актуальних завдань у соціально-трудовій сфері.

По-третє, необхідно чітко визначити межі та функції державної служби, владних структур по відношенню до профспілкам, громадським об'єднанням підприємців, роботодавців. Завданням політичного керівництва все більше стає організація і вдосконалення на практиці вже досягнутої згоди щодо цілей реформ. У зв'язку з цим доцільно:

 підготувати концепцію взаємодії органів влади з профспілками громадськими організаціями підприємців, роботодавців, яка сприяла б подоланню політичного відчуження, удосконалення організаційних форм соціального партнерства;

 сформувати систему колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин на основі соціальних стандартів та індикаторів;

 розробити загальні принципи ведення переговорів, підготовки і укладання угод на федеральному, регіональному та територіальному рівнях, приєднання до укладених угод, поширення їх дії на організації, що не брали участь в переговорному процесі; сформувати критерії визначення показності об'єднань профспілок та роботодавців, їх повноважності на ведення колективних переговорів;

 підготувати правові основи, що забезпечують участь представників об'єднань профспілок та роботодавців у розробці законодавчих та основних нормативних актів, що відносяться до соціально-економічної політики.

Встановлення партнерських відносин із суспільно-політичними та суспільно-цивільними формуваннями на території дозволяє владі не тільки успішно вирішувати електоральні проблеми, сприяє зниженню соціальної напруженості в регіоні і муніципальній освіті, а й знизити фінансові витрати за рахунок: побудови механізмів адресної соціальної допомоги; сприяння переходу громадських організацій з позиції прохачів до надання населенню різного типу соціальних послуг і виходу на самозабезпечення; передачі некомерційним організаціям третього сектору деяких адміністративних функцій на основі конкурсності соціального і муніципального замовлення; залучення в місто (район, округ, муніципальне утворення) шляхом створення силами НКО соціально значущих проектів і програм, інвесторів та донорів, додаткового фінансування з федеральних програм і від вітчизняних та зарубіжних благодійних Фондів; використання ресурсів благодійництво та потенціалу волонтерської діяльності.

У результаті звернення до нових ресурсів можлива зміна існуючого сьогодні стереотипу, що розглядає економіку як поповнювати дохідну частину бюджету, а соціальну сферу - як витратну його складову. При цьому виникає нове бачення території та регіону як сфери не тільки "реальної" чи "соціально-орієнтованої" економіки, а й цілісною - "соціальної економіки", що, у свою чергу, може усунути поблажливо-патронує ставлення місцевої влади до населення та громадськості , мобілізувати активність жителів на розвиток міста, району, території, а також розкрити можливості людського потенціалу для вирішення спільних нагальних проблем.

Ідея партнерства стане рушійною силою, у випадку якщо "опанує народними масами". Довіра між партнерами - різними суб'єктами соціально-економічного розвитку території, виникає при "прозорості" та відкритості взаємних намірів і дій. Особливо це стосується прийняття стратегічних, життєво важливих рішень щодо міського розвитку: місцевого бюджету, містобудування, ринку праці та зайнятості, міграцій, безпеки та правопорядку, житлово-комунальної реформи, соціальних програм, економічної і промислової політики і т.д.


Список літератури

1. Юр'єва Т.В. Соціальна економіка: Учеб. для студ. вузів, які навчаються за економ, спец. - М.: Дрофа, 2001. - 352 с. ISBN 5-7107-4289-9

2. Серія ЕКОНОМІКА. Соціальна політика. Державний Університет ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ. Підручники для Вищої школи. 2003 - 2005. ТОВ "ВД РІВНОВАГА". Програма "Електронна книга".

3. Серія ЕКОНОМІКА. Економіка соціальної сфери. Державний Університет ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ. Підручники для Вищої школи. 2003 - 2005. ТОВ "ВД РІВНОВАГА". Програма "Електронна книга".

4. Іванова В.М., Безгрошових Т.І. Управління зайнятістю населення на місцевому рівні: Учеб. посібник. - М.: Фінанси і статистика, 2002. - 192 с.: Іл.

5. Соціальна політика: Підручник / За заг. ред. Волгіна Н.О., М.: Изд-во РАГС, 2003. - 548 с.




10-09-2015, 16:31

Страницы: 1 2
Разделы сайта