На 1 січня 2005 р. в Україні нараховувалося 448 міст, в тому числі 169 обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад 28775 сіл. У міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів України, зосереджено більш як 2/3 населення країни. В цілому міста становлять лише третину міських поселень України, але в них проживає близько 90% всього міського населення. При цьому основна його частина припадає на крупні і найкрупніші міста.
В селищах міського типу з людністю понад 20 тис. чол. проживає лише 2% населення, а решта населення проживає у поселеннях до 20 тис. чоловік.
Сільське населення України становило на початок 2005 р. 16124,0 тис. чоловік. Така його чисельність та динаміка – це результат неоднозначних за характером процесів розселення людей протягом значного історичного періоду [20, с. 157].
Зазначена динаміка чисельності сільського населення має значні територіальні відмінності. Так, якщо за 2001–2007 рр. чисельність сільських жителів Автономної Республіки Крим, Закарпатської і Херсонської областей зросла, то в решті областей країни відбулося скорочення чисельності сільського населення. При цьому найбільший приріст сільського населення був характерним для Автономної Республіки Крим. Найбільше скорочення сільського населення (майже на третину) відбулося у Вінницькій, Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській та Сумській областях. Таким чином, розміщення населення по території та особливості його зосередження в різних типах поселень обумовлені специфікою соціально-економічного розвитку країни, конкретними зрушеннями в економічній і соціальній сферах, а також у територіальній структурі і організації народного господарства, особливо галузей матеріального виробництва.
Кількість міського населення, за результатами перепису 2001 року становила 32 млн. 574 тис. осіб, або 67,2%, сільського – 15 млн. 883 тис. осіб, або 32,8%. Порівняно із 1989 роком міське населення зменшилося на 2,0 млн. осіб, сільське – на 1,2 млн. осіб, проте співвідношення між ними в цілому по країні упродовж останніх двох переписів залишалося практично незмінним [Додаток Б].
Відтік сільських жителів у міста докорінно змінив характер розселення в межах України. Тут сформувались системи розселення з високою концентрацією міського та сільського населення, що співвідносяться з найбільш складними та динамічними, виробничими, урбаністичними, транспортними структурами України. Одночасно у сільській місцевості в багатьох регіонах утворюються та ширшають слабозаселені території, де через це вилучаються з господарського обороту значні за площею землі.
Малі та середні міста виконують, як правило, адміністративні та торгово-розподільні функції і є центрами областей та адміністративних районів України. У них часто зосереджуються переробні підприємства поблизу джерел сільськогосподарської сировини, родовищ корисних копалин. Ці міста використовують власну робочу силу і трудові ресурси навколишньої сільської місцевості.
В Україні склалися помітні територіальні відмінності у характеристиках зайнятого населення, що пояснюється регіональними особливостями структури матеріального виробництва та невиробничої сфери, рівнем розвитку продуктивних сил, демографічною ситуацією, традиціями місцевого населення тощо. Висока зайнятість у промисловому виробництві, зокрема у важкій промисловості. Аналіз свідчить, що в усіх великих містах склалася висока частка зайнятості працівників у машинобудуванні, легкій та харчовій промисловості. Малі та середні за розміром міські поселення є переважно центрами харчової індустрії та промислового обслуговування сільськогосподарського виробництва.
Прямої залежності між розміщенням міського та сільського населення України і територіальною організацією продуктивних сил не простежується. Але, все ж таки, можна говорити, що нові промислові підприємства орієнтуються на велику кількість робочої сили, переважно кваліфіковану, тому і будуються у великих та середніх містах. Що стосується сільського населення, то воно є головним «двигуном» аграрно-промислового комплексу нашої країни [20, с. 159].
Проблеми віково-статевої структури населення України теж мають значні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населення практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопуляції.
Дані про віково-статеву структуру населення необхідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури. Нині нижня межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня – 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або невиробничій сфері [13, с. 37].
Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, айв окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу.
Нині значна кількість робітників у промисловості, будівництві та в сільському господарстві зайнята на ручних роботах. Безперечно, вони будуть вивільнені з цих галузей господарства за умови підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів.
Однією з найважливіших проблем є підвищення ефективності використання трудових ресурсів у сільському господарстві. В багатьох адміністративних районах сільськогосподарські підприємства гостро потребують додаткової робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено майже 5 млн. чол., що становить майже 21,1 % середньорічної чисельності зайнятих у народному господарстві [13, с. 44].
Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить про те, що в межах її території є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи [Додаток В, Г].
За даними Міністерства статистики України, на кінець 2005 р. зареєстровано 126,9 тис. безробітних.
Заслуговує на увагу питання про розподіл безробітних за віком і освітою. Так, на 1 листопада 2005 р. безробітними у віці 18-19 років було понад 4,8 тис. чол., 20-29 років – 22,7 тис. Отже, майже половину безробітних України становить молодь до 30 років, з них 63,4 тис. чол., або 73 % – жінки. Серед безробітних мають вищу освіту 24,2 тис. чол., середню спеціальну – 25,1 тис, загальну середню – 18,9 тис. Поряд з цим спостерігається тенденція до зниження освітнього рівня безробітних (зменшилася частка безробітних, які мають вищу і середню спеціальну освіту).
Важливим фактором розміщення продуктивних сил в Україні є національний, тобто наявність великої кількості росіян, більшість з яких розселена на відносно компактній території східних областей. Не можна не враховувати існування на півдні України Автономної Республіки Крим, а також великої кількості російськомовного населення в містах України і особливо в Причорноморському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.
Геополітичний фактор відіграє важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Європи, Азії, країнами — членами СНД. Територія України використовується для транзитних перевезень, що забезпечує певні валютні надходження. Позитивний вплив на поведінку іноземних інвесторів капіталу має політика уряду України в галузі міжнаціональних відносин, забезпечення рівних прав і обов'язків усіх громадян.
Отже, демографічні фактори: чисельність населення і його розміщення, кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів, міст і селищ відіграють першочергову роль при розміщенні продуктивних сил як України, так і інших держав. Нерівномірність розселення населення зумовлює потребу розміщення промисловості відносно споживача готової продукції, а також оцінки мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду перспектив розвитку економічних районів. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва у невеликих і середніх містах і обмеження нового будівництва – у великих.
Демографічні фактори найбільше впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної галузей тощо). Розміщення підприємств цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів.
РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНИХ УМОВ У РОЗМІЩЕННІ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак, найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.
Людина є, з одного боку, активною продуктивною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого, – вона є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Як бачимо, населення і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку [19, с. 229].
Зайнята в суспільному виробництві частина населення є найбільш активною продуктивною силою суспільства, бо саме вона бере активну участь у створенні матеріальних цінностей. Частина матеріальних цінностей іде на споживання, а частина – на розвиток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоціллю, його роль полягає у тому, щоб забезпечити потреби суспільства, підняти життєвий рівень населення. Таким чином, зміни в чисельності населення позначаються як на споживчому попиті в цілому, так і на його структурі. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Населення не існує поза економікою, як і економіка не функціонуватиме без населення.
При плануванні розвитку і розміщення виробництва та окремих галузей народного господарства практичне значення мають чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнення. Не менш важливим є їх якісна характеристика: рівень освіти, професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан та ін. Для функціонування різних галузей народного господарства потрібні трудові ресурси лише певної якості, в тому числі і певної статі. Існує цілий ряд галузей, де більш доцільним є використання праці чоловіків, а в інших – переважно жінок.
Споживання як важлива форма людської життєдіяльності також має різноманітний вплив на структуру, функціонування і розміщення всіх галузей народного господарства. Основні характеристики відтворення населення впливають в першу чергу на розміщення і рівень розвитку тих галузей, які виробляють продукцію щоденного попиту, і насамперед продукти харчування. Потреби людей обумовлюють і розвиток галузей соціальної інфраструктури та сфери послуг [19, с. 235].
Першим значним демографічним фактором у РПС – це середня тривалість життя для населення. Очікувана тривалість життя в Україні порівняно з розвинутими країнами залишається досить низькою і становить для чоловіків – 62,2 і для жінок – 72,9 років. Від цієї цифри слід розвивати діаграму життєвого циклу товару робоча сила.
Відбувається збільшення частки осіб пенсійного віку. Люди пенсійного віку то переважно особи, інтелект яких визначився за часів командної економіки «Вони не поступляться принципами». То є елемент трудового потенціалу і нехтувати їм недоцільно. Кошти пенсійного фонду, які мають створити «кадровий потенціал» явно недостатні для підтримки гідного рівня життя в межах реального споживчого кошику.
Об’єктивно існує потреба в працевлаштуванні осіб пенсійного віку, особливо демобілізованих кадрових військовослужбовців. Економічний сенс цієї вимоги полягає в тому щоб збільшити базу пенсійного забезпечення. Існує мінімум два варіанти задоволення цієї вимоги: пошук і створення державних структур, які мають забезпечувати пенсіонерів додатковим заробітком на діючих підприємствах; заохочення громадян пенсійного віку до підприємницької діяльності.
Перший напрямок, який реалізується фондом зайнятості є не здатний реалізувати свою задачу тільки з однієї головної причини ринкової (по суті задача вирішується адміністративним шляхом).
У світі населення вважається старим, якщо частка осіб у віці 60 років і старше становить 12 % вище по відношенню до всього населення. Слід зазначити, що тенденція до старіння населення висуває перед суспільством серйозні соціально-економічні, соціально-психологічні проблеми. Адже з старінням населення пов'язані проблеми робочої сили, збільшення економічного навантаження на суспільство [5, с. 46]..
На чисельність робочої сили безпосередньо впливає смертність населення у працездатному віці. Останнім часом в Україні спостерігається відчутне зростання смертності працездатного населення. Питома вага чоловіків серед померлих у цьому віці перевищує 80 %. Основними причинами смертності є травми і нещасні випадки, від яких число загиблих чоловіків у 5,6 разів перевищує аналогічні показники жінок.
Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. «Старіння» населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.
Для ефективного регулювання економічного розвитку доцільно використовувати економіко-демографічні моделі, зокрема, при розробці програм розвитку освіти, охорони здоров'я, зайнятості, забезпечення житлом тощо. Неврахування демографічних факторів може негативно позначитись на реалізації таких програм [5, с. 47].
Базою для макроекономічних досліджень в демографії є мікроекономічні характеристики населення: стан розвитку сім'ї та окремої людини. Особливо важливе значення на сучасному етапі розвитку суспільства повинно надаватися сім'ї. Однак сім'я як цілісна система вітчизняною наукою вивчалася недостатньо. Тому міждисциплінарний підхід до проблем сім'ї, інтеграція демографічних, соціологічних і економічних даних про її розвиток сприятиме глобальному дослідженню сім'ї в умовах перехідного періоду, виробленню та реалізації сімейної політики. Сприяння захисту економічних інтересів сім'ї та забезпечення її економічної безпеки є важливим завданням такої політики [6, с. 317].
Тенденція депопуляції посилюється ще й значними погіршеннями стану здоров'я нації. Залишається високою первинна інвалідність працюючого населення. Загальна кількість інвалідів сягнула 1,5 млн. чоловік, у тому числі – 135,5 тис. дітей.
Україна зазнала значних втрат у генофонді, що також негативно позначається на подальшому відтворенні населення. Така ситуація може призвести до якісного виродження українського народу. До того ж, на думку провідних українських вчених, змінився принцип і спрямованість сучасного відтворення населення. Якщо раніше поряд з фізично досконалими виживали й найбільш інтелектуально розвинені особи, то нині за умов деградації генофонду, погіршення екологічного середовища, відтоку інтелекту за кордон, можливість вижити і залишити після себе потомство здебільшого зберігають фізично здорові особи, що свідчить про пріоритет фактору фізичного розвитку людини перед розумовим [12, с. 35].
Останнім часом зросла кількість представників некорінного населення, здебільш непродуктивного, яке переселилося з Російської Федерації та деяких інших країн СНД і осіло переважно в південних регіонах України. Нині держава практично втратила контроль над міграційними процесами. Наприклад, в деяких регіонах України, особливо західних, є надлишок робочої сили, яку можна було б перемістити в інші регіони країни, що сприяло б економічній та політичній стабілізації. Звичайно, для цього потрібні відповідні капіталовкладення і бажання здійснювати міграційну політику, спрямовану на забезпечення національної безпеки України. Індикаторами економічної безпеки, що мають демографічне спрямування можуть бути:
· коефіцієнт природного приросту населення;
· коефіцієнт смертності немовлят;
· коефіцієнт міграції;
· коефіцієнт відтворення населення;
· коефіцієнт економічного навантаження на суспільство.
Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, айв окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності пращ на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу.
У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоки на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної праці.
Механізація та автоматизація виробничих процесів, спеціалізація виробництва сприяють зниженню трудомісткості продукції, що дає особливо великий ефект при розміщенні підприємств у районах, де трудових ресурсів не вистачає. Велике значення має також скорочення адміністративного персоналу з наступним його перерозподілом у галузі матеріального виробництва і сферу послуг [20, с. 190].
В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у кооперативах, малих підприємствах. Багато хто займається індивідуальною трудовою діяльністю. У зв'язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства.
Скорочується чисельність працівників у матеріальному виробництві, водночас збільшуючись у кооперативному, індивідуальному та приватному секторах. Виникли нові сфери зайнятості — кооперативи для виробництва товарів і послуг та індивідуальні селянські, фермерські господарства, помітно зросла кількість особистих підсобних господарств, малих і спільних підприємств, спілок орендарів. Значна кількість населення, особливо молоді, зайнята в тіньовій економіці. Одночасно в країні зростає безробіття. Тому в сучасних умовах необхідно шукати додаткової можливості для розширення сфери зайнятості населення. Враховуючи те, що попит на товари широкого вжитку і послуги високий, а можливості
10-09-2015, 16:39