Економічні потреби та інтереси. Економічна система. Способи і типи суспільного виробництва

суспільства, основою соціальної системи є економічна система.

Економічна система - це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспільства. Основними елементами економічних систем є продуктивні сили, економічні відносини або відносини власності та господарський механізм.

В цілому під економічною системою розуміють відносини між виробниками і споживачами благ та послуг.

В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Головними критеріями типізації економічних систем є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності.

Економічні системи поділяють на ринкові, адміністративно-командні, змішані перехідні та традиційні.

Ці моделі різняться, насамперед формою власності на ресурси (матеріальні і капітальні) та способом управління і координації економічної діяльності.

Класична ринкова економічна система має наступні ознаки:

1) приватнавласністьнаресурси;

2) самостійністьучасниківекономічногопроцесу;

3) конкуренціясуб'єктівгосподарювання;

4) ціновакоординаціяекономічноїдіяльностітауправління, асаме: формуванняекономічнихпропорційвідбуваєтьсяпідвпливомдинамікицінтаконкуренції, аціноутворення - підвпливомпопитуіпропозиції;

5) державаобмежуєтьсязахистомприватноївласностітазабезпеченнямналежноїправовоїструктури, щосприяєсвободіпідприємництва;

6) функціонуєвеликакількістьвиробниківоднорідноїпродукції, якіневзмозівпливатинарішенняодинодного;

7) неіснуєобмеженьвінформаціїпропопит, пропозицію, ціни, якість; відбуваєтьсявільнеціноутворення, відсутніштучнібар'єридлятоварногорухуірухукапіталу.

Монополістична ринкова економічна система характеризується:

1) невеликоюкількістювиробниківпевноготовару;

2) йогодиференціацією (відмінностямиторговоїмарки, якості, технічноїхарактеристики);

3) дефіцитом необхідної інформації;

4) утрудненим доступом до ресурсів;

5) погодженістю дій учасників ринкових відносин.

Командна економічна система функціонує на таких засадах:

1) діяльність господарських суб'єктів регулюється централізовано державою;

2) макроекономічні пропорції формуються на базі директивних планів; 3) ціни встановлюються адміністративним шляхом.

Командні економічні системи характеризуються такими основними ознаками:

а) суспільною власністю на всі матеріальні ресурси;

б) колективним прийняттям економічних рішень, що здійснюється за допомогою централізованого планування.

Змішана (ринково-державна) економічна система є проміжною між чистою ринковою і командною.

Урядтутвідіграєактивнуроль:

а) сприяєстабілізаціїізростаннюекономіки;

б) забезпечуєекономікудеякимитоварамиіпослугами, яківиробляютьсявнедостатньомуобсязіабойзовсімнепостачаютьсяринковоюсистемою;

в) модифікує розподіл доходів і ресурсів тощо.

Розрізняють також перехідні та традиційні економічні системи.

Перехідні економічні системи - це різновид змішаної в період трансформації економічної системи з одного в інший функціональний чи функціонально-історичний тип.

Традиційні економічні системи характерні для слаборозвинутих країн (Афганістан, Нікарагуа, Іран, Заїр та ін.). Це - економічні системи, в яких техніка виробництва, обмін, розподіл доходів ґрунтуються на давніх звичаях; спадковість і касти диктують економічну поведінку індивідів, що зумовлює чітко виражений соціально-економічний застій; технічний прогрес і впровадження інновацій різко обмежені, оскільки вони суперечать традиціям і загрожують стабільності суспільного ладу.

Поширеною є також класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне (аграрне) суспільство - економічну систему, у якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство , основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство , що ґрунтується на автоматизованій праці. В даний час в розвинутих країнах з ринковою економікою формується інформаційне суспільство.

Марксистській науці притаманний формаційний підхід до типізації суспільства. Суспільно-економічна формація розглядається як єдність базису і надбудови. Під базисом розуміють спосіб виробництва, тобто єдність продуктивних сил та економічних (виробничих)відносин. Під надбудовою - особливу організація політичних, правових, ідеологічних, національних, сімейних і інших суспільних відносин і інститутів.

У розвитку людства виділяється ряд послідовно змінюючих один одного способів виробництва і відповідно суспільно-економічних формацій.

Прийнято вважати, що класичний приклад зміни способів виробництва продемонстрований у Європі. На європейській території послідовно складалися, змінюючи один одного, первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, та соціалістичний лад.

Для первісного ладу характерна зрівняльність розподілу, що було наслідком вкрай важкого існування наших предків. Жоден з них поодинці не міг прогодували навіть самого себе. З ростом продуктивності праці, створенням матеріальних благ у розмірах, що перевищують безпосередні потреби, стала поступово складатися майнова нерівність, що і привело потім до розкладання первісного суспільства і появі експлуатації людини людиною.

У рабовласницькому і феодальному суспільствах головні засоби виробництва (і насамперед земля) належали панівним прошаркам, класам і державі. Вони, використовуючи силу політичної влади, сприяли відтворенню відносин експлуатації, особистої залежності безпосередніх виробників від своїх хазяїв - рабовласників та феодалів. Усе це на визначеному етапі почало стримувати розвиток продуктивних сил. Найбільш відчутний імпульс для свого розвитку продуктивні сили одержали лише в зв'язку з появою капіталістичних відносин , коли виробники стали прагнути до удосконалення знарядь праці, щоб збільшити кількість продукції, що поставляється на ринок.

4 . Основні сучасні соціально-економічні системи та їх еволюція

Під системою розуміється сукупність елементів, які взаємодіють і становлять цілісне утворення, що має нові властивості, яких немає в її елементів.

У світі все системне, але, незважаючи на спільність, системи мають свої специфічні риси й закономірності. Особливо великі відмінності властиві соціальним системам, оскільки невід'ємним елементом тут є людина, групи людей, які беруть активну участь у формуванні їх, впливають на характер зв'язків і стосунків, на "їхні функціонування й розвиток.

Соціальні системи можна умовно підрозділити на три види: соціально-політичні (політичні партії, громадські рухи, урядові угруповання і т. ін.), соціально-культурні (наукові, творчі і т. ін), соціально-економічні (суспільне виробництво, галузі економіки, організації, підприємства і т. ін).

Будь-яка з них являє собою сукупність елементів. Елемент завжди є частиною системи, яка утворює структури. Наприклад, підприємство є елементом виробничого об'єднання, корпорації або концерну як системи. Разом з тим саме підприємство — це складна сукупність елементів (цехів, служб, відділів). Елементу притаманні одна або декілька властивостей, які визначають його місце у внутрішній організації системи. Водночас своє призначення він може виконувати тільки, якщо взаємодіятиме з іншими елементами системи.

Кожна соціальна система складається з двох самостійних, але взаємопов'язаних підсистем: керованої керуючої. До керованої належать усі елементи, які забезпечують безпосередній процес створення матеріальних і духовних благ або надання послуг. До керуючої — всі елементи, які забезпечують процес управління, тобто процес цілеспрямованого впливу на колективи людей у керованій системі. Найважливішим елементом керуючої підсистеми є організаційна структура управління.

Кожна з названих підсистем має свої особливості. До того ж, говорячи про систему і сукупність її елементів, слід звернути увагу на те, що в самій соціальній системі і в її великих частинах (керованій і керуючій підсистемах) явно проглядаються однорідні групи елементів, які утворюють своєрідні системи меншого рівня: технічну, технологічну, організаційну, економічну і соціальну (у вузькому розумінні).

Технічна система являє собою пропорційне поєднання технічних засобів із багатьох окремих видів різного обладнання. Наприклад, у соціально-економічних системах вона виражає виробничі потужності підприємства, організації, галузі, за допомогою яких люди здатні виробляти продукцію в певній кількості і заданої якості.

Технологічна система основана на поділі політичної діяльності, матеріального або духовного виробництва на стадії і процеси. її елементами є предмети праці, окремі операції і процеси. Ця система — особливий набір правил і норм, що визначають послідовність операцій у процесі матеріального і духовного виробництв і керування ними.

Організаційна система за допомогою розробки структури управління, відповідних положень і конструкцій дозволяє раціонально використовувати технічні засоби, предмети праці, інформацію, трудові ресурси.

Економічна система являє собою єдність господарських і фінансових процесів та зв'язків, форм власності.

Соціальна система є сукупністю соціальних стосунків, утворюваних внаслідок спільної діяльності людей, соціальних груп. Саме вона спільно з економічною системою визначає цілі матеріального і духовного виробництв, суспільної політики, формує принципи і методи їх організації.

Всі перераховані системи взаємопов'язані, складають у своїй єдності цілісний організм. Водночас технічна, технологічна і організаційна системи в сукупності забезпечують і характеризують організаційно-технічну сторону управління, а економічна й соціальна — соціально-економічну.

Таким чином, кожна ланка, яка характеризує рівень управління соціальними системами, складається з керованої і керуючої підсистем, що перебувають у взаємному зв'язку і залежності. Так, підприємства є первинними ланками в ієрархії управління галузями, регіонами. Вони являють собою частину структури економіки і в той же час — основні ланки всього промислово-економічного комплексу, що визначають економічну структуру сучасного суспільства.

Зв'язок між керуючою і керованою системами здійснюється за допомогою інформації, яка служить основою для вироблення управлінських впливів і рішень, що надходять із керуючої системи в керовану для виконання і навпаки — для корекції рішень.

Кожна соціальна система самокерована. В той же час у процесі управління вона зазнає зовнішніх впливів. Зовнішні і внутрішні впливи в будь-якій системі тісно пов'язані між собою і взаємно зумовлюють один одного: чим значущіший один, тим менший другий.

Діяльність і розвиток системи підпорядковані глобальній меті, а її елементи і підсистеми — вирішенню локальних завдань. Функціонування таких систем і управління ними є і процесом збереження їх цілісності і визначеності, і процесом, переведення в новий якісний стан.

Проте соціальні зміни, динаміка життя не зводяться до лінійних процесів — це наслідки складного взаємопроникнення явищ. Людська історія як цілісний процес, який саморозвивається, має яскраво виявлений нелінійний характер.

Стилю мислення, характерному для нелінійності, властива готовність до сприйняття нового. Чим більші масштаби нелінійності, тим глибші і значущіші нововведення, яких слід очікувати. Аналіз суспільства, соціальних процесів потребує вироблення методології дослідження закономірностей виникнення, розвитку, функціонування і загибелі соціальних систем різного рівня складності, що неможливо без виходу за рамки лінійності.

У світоглядному плані ідею нелінійності може бути подано за допомогою:

— ідеї багатоваріантності, альтернативності шляхів еволюції;

— ідеї вибору з даних альтернатив;

— ідеї темпу еволюції (швидкості розвитку процесів у середовищі);

— ідеї необоротності еволюції.

Будь-яка природна система (також будь-яке соціальне угруповання) може існувати лише в тому випадку, якщо її значущі параметри, змінюючись, все ж таки не виходять за визначені рамки.

Соціальна ентропія, неминуча в будь-якому осередку суспільства, веде до зростання дезорганізації, збільшення кількості помилок у відтворенні культури, руйнування соціальних стосунків, послаблення відтворювального процесу, зниження його ефективності. Тому можуть бути тільки соціальні утворення, що володіють достатньою здатністю постійно спрямовувати свою енергію, творчі сили проти ентропійних процесів, проти їхніх джерел.

Зіткнення соціальної ентропії і активної конструктивної дії може розглядатися як серцевина життєдіяльності суспільства, як центр його боротьби за власне існування — від суспільства в цілому до малої соціальної групи.

Перехід через поріг міри соціальної ентропії, який умовно називають першим, приховує у собі негативні наслідки. Дезорганізація після цього може, як вважають багато дослідників, відбуватися швидше і в більших масштабах, ніж це дозволяють історичні можливості, що склалися, саморозвитку суспільства-суб'єкта.

У цьому випадку може спостерігатися необоротне зростання дезорганізації, тобто перехід через другий поріг, або поріг необоротності, а це може означати національну катастрофу, банкрутство, розпад і т. ін.

Є третій (проміжний) стан — розкол, застійна соціокультурна суперечність, що виникає на грані порогу необоротності, але все ж таки опирається на здатність утриматися на краю катастрофи, постійно перебувати в надзвичайній передкатастрофічній ситуації.

Сказане виводить нас на феномен самоорганізації. На цей час завдяки опублікованим книгам І. Пригожина та його колег із Брюсельського Вільного університету значного поширення набули уявлення про становлення порядку через хаос, про біфуркаційні зміни, необоротність часу, про несталість як фундаментальну характеристику еволюційних процесів.

З'явилися фундаментальні колективні дослідження, присвячені тим революційним змінам у картині світу, в методологічних підвалинах науки, в самому стилі наукового мислення, які викликані розвитком теорії самоорганізації (синергетики).

Синергетика вражає незвичайними ідеями та уявленнями.

По-перше, стає очевидним, що не можна нав'язувати шляхи розвитку складноорганізованим системам. Замість цього конче потрібно зрозуміти, як можна сприяти їхнім власним тенденціям розвитку, як виводити системи на ці шляхи. Якщо говорити загалом, то важливо осягнути закони спільного життя природи і людства. Проблема керованого розвитку набуває, таким чином, форми проблеми самокерованого розвитку.

Пригожий Ілля Романович (нар. 1917 р.) — бельгійський фізико-хімік російського походження, лауреат Нобелівської премії з хімії за 1977 p., засновник найбільшої наукової школи, один із творців синергетики.

По-друге, синергетика демонструє нам, яким чином і чому хаос може поставати як начало, яке творить, конструктивний механізм еволюції, як із хаосу може розвинутися власними зусиллями нова організація.

Через хаос здійснюється зв'язок різних рівнів організації. В певні моменти — моменти несталості — малі збурення, флуктуації можуть розростатися в макроструктури.

Водночас в особливих станах несталості соціального середовища дії буквально кожної окремої людини можуть впливати на макросоціальні процеси. Звідси — необхідність усвідомлення кожною людиною своєї величезної відповідальності за долю всієї соціальної системи, всього суспільства.

По-третє, синергетика свідчить, що для складних систем, як правило, є декілька альтернативних шляхів розвитку, однак при цьому з вибором шляху в точках галуження (біфуркації), тобто на певних стадіях еволюції проявляє себе якась зумовленість розгортання процесів. Справжній стан системи визначається не тільки її минулим, історією, вона формується й з майбутнього, відповідно до прийдешнього порядку.

По-четверте, синергетика відкриває нові принципи «збирання» складного еволюційного цілого з частин, побудови складних структур, що розвиваються, з простих. Але об'єднання структур зовсім не зводиться до їх простого складання — ціле вже не дорівнює сумі його

складових.

По-п'яте, синергетика дає знання про те, як належним чином оперувати складними системами і як ефективно керувати ними. Тут головне — не сила, а правильна топологічна конфігурація, архітектура впливу. Досить сказати, що малі, але правильно організовані — резонансні — впливи на складні системи надзвичайно ефективні (за принципами древнього даосизму: слабке перемагає сильне, м'яке перемагає тверде, тихе перемагає гучне).

По-шосте, синергетика розкриває закономірності і умови перебігу швидких, лавиноподібних процесів і процесів нелінійного зростання, то самостимулюється. Важливо зрозуміти, як можна ініціювати такого роду процеси у відкритих нелінійних середовищах (наприклад, в економічному, політичному, соціально-культурному та ін.) і якими є вимоги, що дозволяють уникати ймовірнісного розпаду складних структур, моментів максимального розвитку.

Отже, синергетика приходить загалом до знаменного результату. Хоча все у світі стале, але тільки відносно, до певної міри, на якійсь, хай і тривалій, стадії розвитку. Складноорганізовані системи мають властивість розпадатися, сягаючи свого розвинутого стану. Сталість виростає з несталості, внаслідок несталості, бо народження нового структурного утворення пов'язане з випадковістю, хаосом. А сталість рано чи пізно обертається несталістю.

Визнання необхідної концентрації зусиль суспільства на боротьбу за своє збереження і розвиток робить особливо доконечним:

— визначення діапазону значущих параметрів існування суспільства;

— виявлення характеру траєкторії ймовірного руху розглядуваного параметра між його пороговими значеннями, численності припустимих варіантів цього руху, його швидкості;

— оцінка впливу змін цього параметра на економічні, соціальні, екологічні, демографічні, політичні характеристики І т. ін.;

— формування конкретної стратегії життєдіяльності суспільства для забезпечення його власного відтворення на основі знання своїх найважливіших параметрів і характеру їхніх зв'язків між собою.

Водночас особлива увага до дослідження об'єктивних засад соціального прогресу не повинна затуляти суб'єктивно-діяльнісні характеристики суспільства, соціальну якість його життя.

Людина не повинна розчинитися, загубитися в системі соціальних стосунків, у взаємодії елементів і підсистем суспільного цілого.

Такий підхід спрямований на постійне подолання суперечності між зовнішньою зумовленістю людської поведінки і свободою волі, між взаємодією, організацією людей і самореалізацією людської сутності, самодіяльністю індивіда.

Розв'язання суперечності між «взаємо-» і «само-» багато в чому залежить від якості управління: державного, регіонального, місцевого, корпоративного і т. ін. Це особливо важливо на нинішньому етапі розвитку українського суспільства в нових політичних і соціально-економічних умовах.

Головне в реформах, що проводяться, — їхній реальний, а не декларований зміст, становлення і зміцнення української державності, формування нового способу життя людей, інакше кажучи, саме реформування ставиться в пряму залежність від соціально-гуманістичної зрілості суспільних стосунків. Ось чому принципово важливо з'ясовувати, яка справжня ціна тих або інших реформ.

Сьогодні доводиться з жалем констатувати, що намічена мета — побудова сучасної правової держави — досягається далеко не завжди цивілізованими методами. Соціально-гуманістичний підхід потребує конкретного визначення, що дають людині кардинальні реформи в економіці, в соціальній, духовній, політичній сферах, чи стає вона внаслідок цих перетворень розумнішою, добрішою, фізично міцнішою, духовно багатшою; чи сприяють накреслювані плани повсюдному утвердженню гуманно-колективістського способу життя людей, формуванню громадянського суспільства.

Конче потрібна діалектична ґрунтовність у модернізації країни. Відомо, що будь-який історичний час суперечливий, але нинішній, як бачимо, особливо. Щоб розплутати найскладніший клубок проблем і суперечностей, треба знати, де та нитка, з якої слід починати. Такими вузловими моментами, очевидно, є суперечності сутнісного порядку.

Поєднання об'єктивації і суб'єктивації в управлінні дозволяє змістити акцент на процес взаємо- і самореалізації людини в конкретно-історичних суспільних відносинах — економічних, політичних, духовних, екологічних та інших.

І критерій тут цілком визначений, а саме: як відтворюється і реалізується людинотворчий потенціал людини. Якщо сила взаємопокладання суспільно-колективістського і особистого згасає, це певний симптом кризи в управлінні, а отже, вкрай потрібен пошук досконаліших моделей суспільного розвитку.


ВИСНОВОК

Отже, будь-яке суспільство являє собою соціальну та економічну систему.

Соціальна система - цескладноорганізованавпорядкованацілісність, щовключаєокремихіндивідівтаїхсуспільнихугрупувань, об'єднанихрізноманітнимизв'язками. Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система.

Економічна система - це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспільства. Основними елементами економічних систем є продуктивні сили, економічні відносини або відносини власності та господарський механізм.

В цілому під економічною системою розуміють відносини між виробниками і споживачами благ та послуг.

В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Головними критеріями типізації економічних систем є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності.

Якщо людина усвідомила свої економічні потреби і прагне домогтися їх реалізації шляхом постановки, конкретної мети, то такі потреби виявляються як економічні інтереси. їх можна визначити з урахуванням різних суб'єктів господарської діяльності.

Економічні інтереси — усвідомлені економні потреби окремих людей, трудових колективів, соціальних верств, груп і класів.

Економічніінтересиєтакожформоювиявурізнихтипівіформвідносинвласності. Відповідно до їх кількості розрізняють кількість типів і форм економічних інтересів. Так, існування трьох основних типів власності (приватної, колективної та


10-09-2015, 17:15


Страницы: 1 2 3
Разделы сайта