Обсяг міжрегіонального товарообміну знизився набагато більше, ніж обсяги виробництва; значно скоротився міжрегіональний пасажирооборот (особливо повітряним транспортом), що було ознакою дезінтеграції гуманітарного простору. Відсутність достовірної інформації, висока політизація економіки і часто неадекватне відображення ситуації засобами масової інформації призвели до виникнення вогнищ соціальної напруженості, що вилилися в деяких регіонах у відкриті конфлікти.
Контурова С.М. у дослідженні "Головні чинники і наслідки розвитку економіки України в умовах глобалізації" аналізує, що з початком лібералізації економіки, зміни форм власності у реальному секторі економіки зародився яскраво виражений фінансово-спекулятивний характер управління, більш характерний для сфери торгівлі. Також, вона зазначає, що у реальному секторі економіки часовий цикл від моменту інвестицій у розвиток виробництва до одержання прибутку завжди значно довший, ніж у фінансово-торговій сфері; з іншого боку, швидкий доход у реальному секторі приносить розпродаж устаткування й інших матеріальних активів, згортання програм модернізації, закриття нерентабельних виробництв, переобладнання приміщень тощо. Перенесення фінансово-торгової логіки на реальний сектор економіки призвів до масового згортання виробництва, порушення господарських зв'язків, постійних збоїв у суміжних галузях, – почалася дезінтеграція соціально-економічного простору, спричинена внутрішніми чинниками. В цьому і криється головна причина зародження в Україні "грабіжницького капіталізму"; неконтрольований державою спекулятивний підхід до управління реальним сектором економіки деструктивний і соціально небезпечний і сприяє розширеному відтворенню кримінального бізнесу. [15, 91-92]
Першопричинами посилення регіональних дезінтеграційних тенденцій після початку економічного зростання у 2000 р. були не стільки прагнення регіональних лідерів до економічної і політичної самостійності, скільки відсутність ефективно діючого Центру. З проявами просторової дезінтеграції безпосередньо пов’язане також посилення регіональної диференціації та неоднорідності економічного розвитку. Регіональні нерівномірності потенціалу цілком закономірно спричинили прискорене зростання одних регіонів на фоні хронічного відставання інших. Так, за даними, наведеними в праці Контурової С.М. "Головні чинники і наслідки розвитку економіки України в умовах глобалізації" — внесок Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Луганської, Одеської, Харківський областей у формування ВВП України перевищує 40%; на ці регіони припадає понад 65% обсягу реалізованої промислової продукції; розрив у показниках реалізованої продукції на душу населення надзвичайно великий і не демонструє тенденції до зниження. Вищий рівень економічного розвитку обумовлює різний ступінь участі у наповненні державного бюджету, а також наявність кращих соціальних показників: рівня доходів населення, безробіття тощо. [15, 95]
Регіональна соціально-економічна дезінтеграція України визначила скорочення обігу матеріальних і трудових ресурсів, замикання їх руху внутрішньорегіональними масштабами, все популярнішими стають методи штучного "замикання" фінансових потоків у тому числі адміністративним способом, посилюється прагнення до продовольчого самозабезпечення тощо. Все це створює підґрунтя для подальшої суспільно-політичної дезінтеграції України. Дезінтеграційні явища в економіці України значною мірою пов’язані з глобалізаційними процесами у світі; посилюється залежність регіонів, особливо індустріальних, від світового господарства, орієнтація на зовнішній ринок, мінерально-сировинна експортна спеціалізація тощо. Крім того, специфіка товарної і географічної структури зовнішньої торгівлі регіонів ставить її перспективи у залежність від політичної ситуації у країні-імпортері та відносин України з нею. Шубравська О.В. вважає, що зазначені дезінтеграційні тенденції у соціально-економічному розвитку регіонів становлять безпосередню загрозу економічній безпеці і територіальній цілісності держави. У цьому напрямку актуальним виступає налагодження міжрегіонального співробітництва областей, посилення вертикального і горизонтального технологічного кооперування підприємств, обміну кадрами, інноваційними розробками тощо, у чому держава повинна відігравати роль активного посередника. [29, 25-26] Саме зміцнення міжрегіональних господарських зв’язків на основі поглиблення регіональної і галузевої спеціалізації дозволяє якнайповніше розкрити і задіяти внутрішній потенціал територій, а також забезпечити повноцінне інтегрування регіонів України у єдиний національний економічний комплекс. За таких умов міжрегіональна економічна інтеграція потребує зведення в ранг державної політики, розробки заходів на державному рівні, здатних прискорити взаємовигідне співробітництво регіонів, забезпечити розвиток внутрішнього ринку та повноцінний вихід на зовнішній ринок.
Висновки
Помітні зрушення в економічній сфері, що відбулися в Україні, позитивно вплинули і на соціальну сферу. Це виявилось у тому, що зросли наявні доходи населення через підвищення розміру реальної заробітної плати, збільшився розмір прожиткового мінімуму. Відбулося насичення ринку товарами, що забезпечило більш повне задоволення потреб споживачів та їх споживацький вибір; економіка з розряду дефіцитної перейшла до розряду товаронасиченої. Поліпшилася структура населення, відбувається становлення прошарку власників і підприємців як ознака формування середнього класу. Поступово впроваджуються стандарти споживання, рівня та якості життя, досягнуті в економічно розвинених країнах (поширюється споживання побутової техніки, будівництво комфортних житлових помешкань тощо). Розпочато переорієнтацію правової системи, що регулює соціальну сферу, до міжнародних норм і стандартів у сфері соціально-економічних прав людини, трудового права, соціального захисту.
Всі ці зрушення є реальною ознакою формування сучасної соціальної орієнтації економіки. Але вони на тлі загального складного соціального стану і недостатніх тенденцій соціального розвитку потребують ефективнішої політики щодо їх закріплення та активізації.
Серед пріоритетних соціальних інтересів має бути збереження населення України та створення умов для його збільшення. Відповідним показником оцінки стану є умовний коефіцієнт депопуляції (відношення чисельності померлих до кількості народжених). В Україні цей коефіцієнт у 1985р. становив 0,8, у 1990р. – 0,96, у 2000р. – 1,97, у 2001р. – 1,98. і далі має тенденцію до збільшення. Демографічна криза поглиблюється і зараз. Вона характеризується падінням народжуваності населення, зниженням тривалості життя і загальним скороченням чисельності населення.
Негативні наслідки демографічної кризи виявляються не тільки в скороченні чисельності всього населення України, а й у значному скороченні населення працездатного віку, збільшення демографічного навантаження на населення працездатного віку, яке на початок 2002р. становило 723 непрацездатних на 1000осіб працездатного віку. Це веде до посилення демографічного старіння, зниження можливостей пенсійного забезпечення та соціального захисту осіб пенсійного віку в межах чинної пенсійної системи.
Рівень життя населення є важливим показником соціальної безпеки. До категорії бідних за статистичними показниками в Україні належить 27,8% населення, однак вибіркові обстеження Держкомстату України, експертні оцінки та самоідентифікація населення себе з бідними свідчить, що кількість бідних коливається в межах 60–70%.
Зберігається тенденція до розшарування населення за рівнем доходів, різке протистояння людей за майновим і соціальним становищем. Співвідношення 10% найбагатших і 10% найбідніших становить, за офіційними даними, 7разів, що свідчить про надмірну диференціацію доходів. Низький рівень життя не дає можливості навіть простого відтворення способу життя, руйнує соціальні цінності, змінює ментальність. Нормою стає неправова поведінка, робота в тіньовому секторі економіки. Фактично, з урахуванням тінізації доходів, рівень диференціації населення за доходами становить 13–17 разів.
Одним із визначальних важелів підвищення рівня життя є стан і тенденції, які склалися в оплаті праці. Прийнята Концепція подальшого реформування оплати праці сприяла значним позитивним зрушенням. У ході економічних реформ держава втратила монополію на визначення ціни робочої сили, поступово впроваджується ринковий механізм оплати праці, в якому велику роль відіграє її колективно-договірне регулювання.
Номінальна заробітна плата зростає динамічно і вже досягла рівня прожиткового мінімуму. Однак це докорінно не вирішує проблеми рівня оплати праці. Він має задовольняти не лише мінімальні потреби, а всі нормальні потреби, які сприяють розвитку людини. Заробітна плата має бути достатньою для утримання та виховання дітей, які не працюють. Це і має бути орієнтиром у стратегії підвищення заробітної плати на найближчу перспективу.
В Україні рівень зареєстрованого безробіття на кінець 2003р. становив 3,6%. Згідно з розрахунками рівня безробіття за методологією Міжнародної організації праці (МОП), у 2001–2003рр. він становив 12,2%, що перевищує небезпечну межу (7%) для країни. Ситуацію на ринку праці в Україні характеризує висока питома вага прихованого безробіття, поширена нерегламентована зайнятість, низький попит на робочу силу в усіх секторах економіки, значне перевищення пропозицій робочої сили над попитом, невисока місткість ринку праці, значна питома вага зареєстрованих безробітних осіб з високим рівнем професійно-кваліфікаційної підготовки.
Підсумовуючи, можна сказати, що ефективність державної та регіональної політики щодо подолання складної соціально-економічної ситуації в країні залишається низькою. Суттєві здобутки вдосконалення законодавчого та нормативно-правового забезпечення соціального розвитку не дають очікуваних результатів через недостатній рівень державного та регіонального управління, неадекватність законодавчих і правових норм можливостям їх реалізації. Відсутність адресної відповідальності за соціальний стан у державі та її регіонах поряд з нерозвиненістю громадянського суспільства в Україні зумовлюють включення соціальних пріоритетів розвитку до найактуальніших завдань забезпечення національної безпеки України.
Стратегічні пріоритети соціального розвитку мають будуватися на підставі сполучення трьох систем державного управління: соціальної та економічної політики і національної безпеки. Виходячи з цього, головною метою соціальної та економічної політики надалі є створення умов розбудови соціальної держави, соціальної орієнтації економіки, спрямованих на збереження людського та трудового потенціалу і забезпечення їх розвитку, захист соціальних інтересів особи та суспільства.
Список використаної літератури
1. Амоша О., Новикова О. Проблеми та шляхи забезпечення соціальної орієнтації економіки України. // Журнал європейської економіки. — Том 4(№2). — червенеь, 2005;
2. Біляцький С. Історичний крок незалежної України. Соціально-економічні аспекти нової епохі в контексті українського шляху оновлення і розвитку// Наука і суспільство.- 2006.- №7-8.- С. 2-11;
3. Василенко М. Управління соціально-економічними процесами: нові виміри в розвитку українського суспільства// Людина і політика.- 2003.- №4.- С.3-10;
4. Дейнеко Л. Сталість соціально-економічного розвитку за умов суспільних трансформацій/ Л.Дейнеко, Є.Хлобистов// Регіональна економіка. — 2005.- №4.- С. 22-30;
5. Жаліло Я. Белінська Я. Особливості соціально-економічного розвитку України в 2004 першій половині 2005 р. // Україна: Стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки 2005. — К.: Знання України, 2006. — С. 22 -36;
6. Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" // Голос України.– 2000.– 9 листопада;
7. Злупко С.М. Перехідна економіка:сучасна Україна: Навч. посібник. — К.: Знання, 2006.- 324с.;
8. Економіка України за 2005 рік// Урядовий кур`єр.- 2006. — № 17-18. — С. 6-7;
9. Економічний і соціальний розвиток України в ХХI столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації: Збірник тез; Третя міжнародна науко-практична конференція молодих вчених. Ч.2/ Відп. за вип. Монастирський Г.Л. — Тернопіль: Економічна думка, 2006. — 640с.;
10. Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення: колективна монографія / Ред. колегія Пірожков С.І., Трегобчук В.М., Алимов О.М. та ін. – К.: ОІЕ НАНУ, 2005. — 540с.;
11. Інформаційне забезпечення державного та регіонального соціального управління / О.Г.Осауленко, О.Ф.Новікова, Н.С.Власенко та ін. – Київ – Донецьк: ІЕП НАН України, Держкомстат України, 2004. – 656с.;
12. Каревіна О. Динаміка соціально-економічних орієнтацій населення України // Політичний календар. – 1997. – Вип. 4. – С. 34–36;
13. Каревіна О. Економічні інтереси та соціально-економічні й політичні орієнтації населення України на етапі переходу до нового соціально–економічного устрою // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. – №4. – С. 176 – 186;
14. Каревіна О. Соціально-економічні орієнтації індивіда на перехідному етапі: поняття, структура, типологія // Соціальні виміри суспільства. Збірка наукових робіт аспірантів №1. – К. 2005. – С. 126 – 138;
15. Контурова С.М. Головні чинники і наслідки розвитку економіки України в умовах глобалізації// Актуальні проблеми економіки. — 2006. — №12.- С. 91-97;
16. Корецький М. Соціальна політика та інноваційний розвиток аграрної сфери економіки// Вісник УАДУ. -2003. - № 1. - С. 395-398;
17. Кулинич Р.О. Статистична оцінка чинників соціально-економічного розвитку: монографія. — К.: Знання, 2007.- 311с.;
18. Кульчицький С.В. Україна: суспільство й держава на терезах історії (1991-2006 рр.)// Український історичний журнал. — 2006. — №4. — С. 15-32;
19. Лютий І.О. Бюджетна політика і стабільність соціально-економічного розвитку України/ І.О.Лютий, Л.М.Демиденко, Ю.Л.Субботович// Фінанси України. — 2006. — №10. — С. 3-12;
20. Основні показники економічного та соціального стану України за 2002-2004 роки// Бюлетень Національного банку України. — 2004. — №2 —- С. 44-47;
21. Остропольська Є.В. Розвиток соціальної складової інноваційних процесів як чинник соціально-економічного зростання економіки України// Актуальні проблеми економіки. — 2006. —- №2. — С. 127-136;
22. Пашута М.Т. Наукові принципи прогнозування та програмування економічного і соціального розвитку країни// Проблеми науки. — 2005. — №7. — С. 25-31;
23. Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2007 рік та завдання на 2008 рік// Економіст.— 2008.- №4. — С. 6-58;
24. Про підсумки соціально-економічного розвитку України у I кварталі 2008 року// Праця і зарплата.— 2008. — № 21;
25. Соціальна захищеність населення України / О.Ф.Новікова, О.Г.Осауленко, І.В.Калачова та ін. – Донецьк – К.: ІЕП НАН України, Держкомстат України, 2001. – 360с.;
26. Соціальні виміри суспільства. Збірка наукових робіт аспірантів №1. – К. 2005;
27. Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія методологія та практика: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф., 23 січ. 2003 р. Ч. 1. — Л., 2003. - С. 72-75;
28. Харазішвілі Ю. Системне моделювання соціально-економічного розвитку України// Банківська справа. — 2006. — №3. — С. 46-65;
29. Шубравська О.В. Основні індикатори соціально-економічного розвитку України// Актуальні проблеми економіки. — 2005. — №8. — С. 25-33;
30. Янковой О. Прогнозування взаємопов`язаних показників соціально-економічного розвитку України/ О.Янковой, О.Яшкіна// Статистика України. — 2006. — №3. — С. 61-65.
Додатки
І. Зміни реального ВВП (наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)
ІІ. Зміни обсягів промислового виробництва (наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року) [24, 4-5]
ІІІ. Зміни обсягів сільськогосподарського виробництва (наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)
IV. Динаміка суми заборгованості з виплати заробітної плати у 2007–2008 роках (станом на 1 число відповідного місяця)
V. Темпи приросту основних економічних і соціальних показників у регіонах у 2003-2004 роках, у % до попереднього року
| Обсяг промисл. прод., 2003 р. | Обсяг промисл. прод., 2004 р. | Обсяг прод. сільсь. госп., 2003 | Обсяг прод. сільсь. госп., 2004 | Обсяг підрядн. робіт у будів-ництві, 2003 | Обсяг підрядн. робіт у будівництві, 2004 |
Серед-ньомі-сячна зарпла-та, 2003 | Серед-ньомі-сячна зарпла-та, 2004 | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |
| Авт. Респ. Крим | 18,9 | 28,2 | -1,9 | 12,7 | 22,4 | 19,2 | 20,8 | 25,4 |
| Вінницька | 11,6 | 11,7 | -7,5 | 15,3 | 48,6 | 28,6 | 25,7 | 30,4 |
| Волинська | 22,2 | 22,5 | -1,3 | 10,2 | 37,5 | 8,4 | 25,9 | 29,1 |
| Дніпропетровська | 9,7 | 10,3 | -13,5 | 21,6 | 20,6 | 32,5 | 20,2 | 26,7 |
| Донецька | 19,4 | 12,5 | -21,8 | 33,5 | 22,6 | 26,0 | 21,8 | 29,4 |
| Житомирська | 22,0 | 18,5 | 0,1 | 10,7 | 41,9 | 4,7 | 24,5 | 30,1 |
| Закарпатська | 44,3 | 27,4 | 5,6 | 3,1 | 45,0 | 54,1 | 28,5 | 26,8 |
| Запорізька | 20,5 | 18,7 | -24,2 | 33,6 | 22,9 | 15,4 | 21,7 | 23,9 |
| Івано-Франківська | 27,7 | 10,9 | -1,5 | 2,1 | 14,7 | 14,5 | 26,3 | 27,0 |
| Київська | 16,8 | 16,4 | -4,3 | 6,8 | 47,0 | 22,2 | 24,3 | 25,9 |
| Кіровоградська | 24,3 | 33,8 | -17,4 | 21,9 | 23,0 | 65,7 | 25,2 | 29,1 |
| Луганська | 11,8 | 10,8 | -4,9 | 12,5 | 13,1 | 8,5 | 20,4 | 25,8 |
| Львівська | 14,1 | 9,2 | -3,0 | 1,3 | 28,1 | 8,7 | 23,6 | 24,9 |
| Миколаївська | 11,6 | 15,1 | -27,4 | 54,1 | 27,4 | 4,6 | 18,1 | 20,1 |
| Одеська | 18,0 | -3,0 | -17,8 | 46,8 | 28,0 | 6,2 | 19,8 | 24,6 |
| Полтавська | 9,3 | 10,1 | -12,3 | 28,6 | 13,6 | 4,5 | 23,5 | 28,2 |
| Рівненська | 20,8 | 14,6 | -3,2 | 11,3 | 38,6 | 23,3 | 25,0 | 29,6 |
| Сумська | 17,1 | 7,6 | -6,3 | 10,0 | 0,4 | 12,1 | 23,8 | 24,7 |
| Тернопільська | 34,6 | 1,7 | -4,0 | 7,5 | 42,1 | 18,4 | 28,3 | 27,7 |
| Харківська | 10,8 | 16,1 | -15,1 | 15,2 | 22,5 | 14,6 | 22,7 | 25,1 |
| Херсонська | 16,3 | -2,3 | -29,1 | 46,1 | 46,6 | 23,7 | 23,0 | 26,7 |
| Хмельницька | 13,8 | 13,1 | -10,7 | 23,3 | 29,3 | 17,9 | 24,9 | 29,9 |
| Черкаська | 28,3 | 11,5 | -4,4 | 21,4 | 58,7 | 60,9 | 26,9 | 32,6 |
| Чернівецька | 26,9 | 6,1 | -7,5 | 10,9 | 44,6 | 18,0 | 26,9 | 28,3 |
| Чернігівська | 10,4 | 9,9 | 3,1 | 15,6 | 37,0 | 3,5 | 23,5 | 28,0 |
| м. Київ | 14,5 | 18,6 | - | - | 25,5 | 13,2 | 18,4 | 27,2 |
| м. Севастополь | 7,7 | 25,8 | - | - | 17,5 | 0,1 | 24,3 | 22,2 |
| Україна | 15,8 | 12,5 | -10,2 | 19,1 | 26,6 | 17,3 | 22,8 | 27,6 |
VI. Рис. 1. Розподіл регіонів України за обсягом реалізованої промислової продукції на одну особу населення у січні-листопаді 2004 року, грн.
VII. Рис. 2. Розподіл регіонів України за розміром нарахованої у 2004 р. середньомісячної заробітної плати (без м. Київ та м. Севастополь)
VII. Рис. 3. Розподіл регіонів України за рівнем безробіття, визначеного за методологією МОП, станом на 01.11.2004 р. (без м. Севастополь)
10-09-2015, 15:17