Правові системи цих країн не мають тої єдності, яка властива раніш охарактеризованим правовим системам. Однак вони мають багато спільного по суті і формі, всі вони засновані на концепціях, які відрізняються від тих, що владарюють у західних країнах. Звичайно, всі ці правові системи в якійсь мірі переймають західні ідеї, але в значній мірі залишаються на позиціях, на яких право розуміється зовсім інакше і не покликано виконувати ті ж функції, що і в західних країнах. Вважається, що принципи, якими керуються не західні країни, бувають двох видів:
Визнається більша цінність права, але само право розуміється інакше, чим на заході, і має місце сплітіння права і релігії.
Відкидається сама ідея права,і стверджується, що суспільні відносини повинні регламентуватися іншим шляхом.
До першої групи відносяться країни мусульманського, індуського, і іудейського права, до другої - країни Далекого Сходу.
Мусульманське право
Мусульманське право як система виникла ще в VII-X cт. в Арабському Хамефаті. Основний зміст мусульманського права - витікаючі із ісламу правила поведінки віруючих і покарання (звичайно релігійного змісту) за невиконання даних правил. Мусульманське право поширюється тільки на мусульман. Але все рівно, навіть в тих країнах, де мусульмани є основною частиною населення, воно доповнюється законами і традиціями, кодифікується і модифікується e зв’язку з виникаючими новими суспільними відносинами. Внаслідок цього, виконується релігійне мусульманське право і право мусульманських держав.
Характерною рисою мусульманського права є те, що воно представляє собою одну із багатьох сторін релігії іслама, яка встановлює визначені правила і об’єкт вірування, а також вказує віруючим на те, що можна робити, а що не можна. Шлях напрямку (“Шар” чи “Шаріат”) і складає саме мусульманське право, а воно вже і диктує мусульманину правила поведінки у відповідності з релігією. В основі мусульманського права лежить чотири джерела:
Священна книга Коран, складена із висловлювань Алаха, котрий звертається до останього із пророків і посланців, Магомета.
Сунна - збірник традиційних правил, які торкаються дій і висловлювань Магомета, відтворені цілим рядом посередників.
Іджма - конкретизація положень Корану у викладені видатними вченими-ісламістами.
Кияс -роздуми про ті явища життя мусульман, які не охоплюються попередніми джерелами мусульманського права.
Цікавим є той факт, що норми Шаріату виконуються населенням мусульманських країн і сприймаються як обов’язкові правила поведінки.
В країнах з мусульманським правом конституція не вважається основним законом, цю роль грають Коран, Сунна, Іджма і Кияс.
Мусульманські юристи і богослови вважають, що врегулюванню нормам Корану і Шаріату підлягають як релігійна , так і етична сторони суспільного життя, взаємовідносини громадян як між собою, так і з державою. Вони стверджують, що ці норми, освячені волею Алаха, найбільш сильні за своєю дією, чим конституційні норми, написані людиною. Наприклад, в Саудівській Аравії немає писаної Конституції, її місце займає Коран.
Також можна відмітити, що норми мусульманського права мають відносну незалежність по відношенню до постулатів ісламу. Так поряд з писаним правом – шаріатом – в мусульманських країнах діє і звичайне право – адати.
Правові системи різних мусульманських держав, не дивлячись на їх спільність у головному, мають і істотні відмінності в структурі права, правових закладів, правовій культурі, правового регулювання.
Великий вплив на розвиток правових систем мусульманських держав в наш час роблять правові системи Заходу - романо-германська і загального права. Так, поряд з комплексом мусульманських норм “особистого статусу” (правосуб’єктивність, шлюб, заповіт, наслідування), в них сформувалися такі галузі права, як цивільне, торгове, судово-процесуальне, кримінальне. Проводиться систематизація законодавства, удосконалюється організація і діяльність судів.
В той же час, в ряді країн зберігаються і діють мусульманські суди, в юрисдикцію яких входить перш за все розгляд справ приватного статуту, а інколи і цивільних чи кримінальних.
В наш час не в одній країні із мусульманської правової сім’ї, мусульманське право не є єдиним діючим правом, але в той же час воно не втратило своїх позицій в якості діючих правових норм. Виключення складає тільки Турція, де ще в 30-і рр.цього століття, мусульманське право у всіх галузях було замінене законодавством буржуазного типу.
Отже можна сказати про своєрідні відмінності і єдності правових норм в мусульманськй правовій системі. В цілому, це право не зливається з релігією і не виступає частиною ісламу, як релігійної системи, хоч багато його норм і співпадають з релігійними правилами поведінки.
Індуське право.
Індуське право – це оригінальна правова система, яка відображає вплив англійського загального права часів колонізації з одного боку і індуського з іншого. Норми індійського права були обов’язкові для всіх проживаючих вкраїнах індуського права, незалежно від їх національності і релігійної належності.
Індійське право – це релігійна правова система спільноти, яка сповідує іудаїзм в Індії, та інших країнах Південно-Східної Азії і Африки.
Однією із догм індуїзма є те, що люди поділені з моменту народження на соціальні і ієрархійні категорії, кожна з яких має свою систему прав і обов’язків, а також і мораль. Пояснення кастової структури суспільства - основа філософської, релігійної і соціальної системи індуїзма. При цьому кожна людина повинна вести себе так, як це визначено соціальною кастою, якій він належить. Головною рисою індійського права є його органічний зв’язок з релігією.
Уряду дозволяється законотворити, але судові преценденти і законодавство не вважаються джерелами права. Суддям дані широкі повноваження, щоб усіма можливими способами примирити справедливість і владу, навіть коли існує відповідний закон.
Ці країни довгий час були колоніями Англії, слідством цього став вплив англосаксонського права, яке засноване на судовому преценденті. Але правило прецендента не стало головніше традицій індуського права. .Англо-саксонське право діє тільки в містах, а в селах продовжує регулювати суспільні відносини правовий звичай.
Багато інститутів і норм цього права зазнали модифікації, але повного витіснення індуського права не сталося. Склалося нове право, де індуське право зберігло своє регулююче значення, правда з деякими обмеженнями.
Конституція 1950 р. відхилила систему каст і заборонила дискримінацію за кастовою належністю. В індуському праві відбулася свого роду революція. Однак Основний закон застосовується тільки до індусів, а не до всіх громадян Індії.
До норм індуського права, які діють в сучасних умовах, належать регламентація приватного статуту, включаючи шлюб і розлучення, неповноліття і опікунство, наслідування, спільну власність, релігійні інститути.
Отже, ми бачимо, що вірність традиціям прослідковується скрізь всі перетворення, вікові корені пов’язані з релігією дають про себе знати.
Право Далекого Сходу.
Зовсім інша картина відкривається при погляді на Далекий Схід, і особливо на Китай.
Тут мова не йде про те, щоб побачити якесь ідеальне право, яке відрізняється від норм, вироблених законодавцем, чи інших норм, які застосовують на практиці. Тут під сумнівом стоїть сама цінність права. Право в цій системі не тільки далеке від того, щоб бути фактором ладу і символом справедливості; воно знаряддя свавілля, фактор, який порушує нормальну чергу речей. Добропорядний громадянин не зобов’язаний поважати право і навіть думати про нього: його образ життя повинен виключати будь-які правові посягання і будь-які позови до правосуддя. В своїй поведінці людина повинна керуватися не юридичними мотивами, а прагненням до гармонії и спокою. Погоджуючі процедури цінніш правосуддя, і конфлікти потрібно вирішувати шляхом посередництва, а не шляхом права. Увесь Далекий Схід традиційно притримується саме такого погляду, виражаючи його у формулі «право добре тільки для варварів».
Правова система сучасного Китаю представляє собою складне переплетіння двох протилежних історично обумовлених концепцій:
Конфуціанства, яке закликало будувати відношення людей на засадах добродіяння і моралі.
Вчення законників, які заснували ідею пріорітетної ролі закону, підриманого силою держави.
Комуністичний режим в Китаї і вестернізація Японії не змінили значно цього погляду, який закріпився у свідомості людей.
Система звичайного права.
Розглядаючи і характеризуючи соціально-політичний устрій і правові системи африканських держав, необхідно спочатку врахувати особливості традицій, як правових елементів, їх різноманіття і складність, так як вони існують в економіці, політиці, і праві цих країн.
Хоч країни африканського континенту і були довгий час колоніями більш сильних держав, які нав’язували свої правові системи, але не дивлячись на це зберіглися і місцеві правові звичаї і релігійно-юридичні норми. В багатьох країнах існують колоніальні законодавства, щоб знайти необхідні умови для подальшого розвитку. Перш за все це стосується конституційного законодавства, але все рівно ще до цього часу діють багато актів колоніального періоду.
Однією із найхарактерніших рис, які властиві праву африканських країн, є їх неоднорідність. Крім цього, те що тут діє колоніальне законодавство, величезний вплив справляє і національне право, а в деяких країнах і доволі таки поширена система релігійно правових норм, що регулює в основному цивільні і шлюбно-правові відносини. Майже скрізь розповсюджений правовий звичай, що регулює взаємовідносини, які характерні для рідоплеменної організації суспільства і феодалізма.
Серед умов, котрі вплинули на те, щоб соціальні звичаї переросли в правові, головними є сила традицій, внутрішня необхідність виконувати традиції, належність до одного роду, племені, статі і віку, розвиток патріархально-феодальних відносин, укріплення влади рідоплеменної знатті, затвердження в традиціях майнової і соціальної нерівності. Але найголовнішим фактором стало утворення держав, коли традиції отримали дозвіл вже з боку державної влади, тобто остаточно отримали правову форму.
В правових системах африканських держав переплітаються і органічно співіснують три види права: загальнотериторіальне, релігійне і звичайне. Як раз ця цілісність і органічність і є дуже цікавою особливістю цих правових систем. Але в теперішній час значення звичайного права зменшується і підвищується значення загальнотериторіального права. Модифікуючись, звичайне право стає писанним і об’єднується з загальнотериторіальним.
У зв’язку з колоніальними завоюваннями і впровадження європейського права, насильницькій трансформації традицій в правову форму, звичайне право змінилося, розвинулося і еволюціонувало
Соціалістична правова система.
Соціалістична правова сім’я (або соціалістична правова система) складає, або точніше складала, ще одну численну правову сім’ю.
Соціалістична система була виділена в науці порівнюючого права за її цільовою направленністю. Тут прво розглядається як знаряддя і засіб революційного перевлаштування суспільства, побудови нового ладу. Ця система охоплювала колишній СРСР і соціалістичні країни. За юридичними ознаками ця система більш близька до романо-германської системи.
На соціалістичні правові системи Єворопи, Азії і Латинської Америки, які складали соціалістичний табір, значний вплив зробила перша соціалістична правова система - радянська. Національні правові системи зарубіжних соціалістичних держав являлись і являються різновидами радянського права.Тому на прикладі права СРСР можна розглянути основні риси, які притаманні соціалістичному праву.
Соціалістичне право має деяку схожість із романо-германською правовою системою. Воно достатньо широко зберегло її термінологію, а також хоча б по-зовнішньому вигляду - її структуру. Для радянського права характерна концепція правової норми, яка мало чим відрізняється від французької чи німецької концепції. Виходячи з цього, деякі західні автори, особливо англійці і американці, відмовляються бачити в радянському праві оригінальну систему, і тому відносять її до романо-германської правової сім’ї.
Соціалістичні юристи одностайно захищали протилежну тезу. Для них право - це надбудова, відображення відповідної єкономічної структури. Радянські автори заперечували, тільки те, щоб відмінності в системах праві зводилися тільки до формальних моментів, без розгляду змісту будови галузей права. В державі соціалістичній і не соціалістичній постають різні проблеми, які розглядаються марксистсько-ленінським вченням під новим, індивідуалістичним кутом зору.
Соціалістичне право має яскраво виражений класовий характер. Єдине, або основне у соціалістичного права, є спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше, нормативно-правові акти, у відношенні яких декларувалось, що вони виражають волю трудящих, переважної більшості населення, а потім всього народу,керованого комуністичною партією. Із нормативно-правових актів, що приймалися, більшу частину складали підзаконні (таємні і напівтаємні накази, інструкції і т.д.), які фактично виражали перш за все і головним чином волю і інтереси партійно-державного апарату.
Соціалістичне право розглядається як реалізація марксистсько-ленінської доктрини. Те, що стосується категорій і інститутів, то тут неможна не визнати оригінальністю радянського права. По зовніш-ньому вигляду в ньому збережені категорії і інститути романо-германської системи, однак за своєю суттю вони корінним образом оновлені. В суспільстві нового типу, заснованим на іншій економічній системі, і яка керується іншими ідеалами, виникають зовсім інші проблеми.
Радянська система права , хоч зовнішньо і залишається такою ж , як і система романо-германського типу, але існують і значні відмін-ності: сімейне право відокремлено від цивільного, зникло торгове право, з’явилось колгоспне і житлове право.
Констицуційне право у вищій мірі відрізняється від конституцій-ного права західних країн. Особливо характерні дві риси: ведуча роль, відведена комуністичній партії, та здійснення влади і управління Рада-ми всіх рівнів. Оригінальність соціалістичного права не зводиться лише до характеристики конституційного права, теж можна сказати і про інші галузі: адміністративне право, кримінальне, трудове, цивільне і т.д.
Ще одним важливим аспектом соціалістичного права є запере-чення приватного права. Права, за думкою теоретиків марксизма-ленінізма - це не більш чим аспект політики, інструмент, в руках панівного класу. В цій концепції не залишається місця для приватного права, яке претендувало б на незалежність від яких би то небуло упереджених думок і політичних обставин.
Для соціалістичної правової системи залишились чужими ідеї панування права і думки про те, що потрібно вишукувати право, яке відповідає почуттю справедливості, заснованому на примиренні, погодженні інтересів приватних осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було пов’язане з державною політокою, являлось її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовою силою правоохоронних органів. В теорії виключалась можливість для судової практики виступати в ролі утворювача норм права. Їй відводилася лише роль суворого пояснювача права. Це принципова позиція в якійсь мірі підкріплювалась і відсутністю в країні судової «касти», яка претендувала б на те, щоб стати незалежною від державної влади. Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підлеглості їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках панівного класу (групи), забезпечував його панування і захищав його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу і виконуючу гілки влади.
В теперішній час, в результаті змін, які пройшли в першу чергу в колишнім СРСР, соціалістичне право (за винятком деяких країн) практично перестало існувати. І це, в котрий раз доводить, що коли держава ставить себе вище права, коли право являєтья «інструментом в руках панівного класу чи партії» - така держава заздалегідь обрікає себе на руйнування і загибель.
В данній роботі були розглянуті риси основних правових систем сучасного світу. Як висновок, хотілося б відмітити, що згідно актам проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р. і Конституції України від 26 червня 1996р. - Україна являє собою незалежну суверенну державу. Всі державні інститути України знаходяться на початку реформування, в тому числі і правова система. Україна являється країною кодифікованого права, тобто правову систему України можна віднести до романо-германської, в якій головною рисою є верховенство закону. Найбільш важливий закон на Україні - Конституція. І для нас дуже важливо знайти ту ідеальну правову модель, яка б нас задовольнила.
Але мабуть не існує ідеальної правової моделі, яка б одночасно підходила б для всіх країн світу. Багато плюсів можна відмітити у романо-германської правової системи. Правові норми чітко кодифіковані, правозастосовнику не важко знайти ту чи іншу норму. Але з іншого боку, доктрина яка виражає рівність права і закону, може зіграти і негативну роль. Так було в 30-х роках в Німеччині і ряді інших країн, коли до влади прийшов тоталітарний режим, і змінив закони, поставивши закон над правом.
У прецендентного права перевага у тому, що воно ближче до практики, але з іншого боку дуже ускладнений пошук прецендентів для реалізації норм права.
Також неважко побачити, що і належність країни до однієї і тієї ж великої правової сім’ї, не виключає суттєвих відмінностей між національними правовими системами цих країн.
В результаті розвитку міжнародного права, торгових і економічних зв’язків між країнами спостерігається тенденція до зближення правових систем різних країн. Так в країнах «загального права» все більше значення набуває кодифікація, а в країнах континентального права - навпаки судовий прецедент.
Розширення міжнародних зв’язків, як економічних так і політичних, сприяє уніфікації правових систем. Інтегруючу роль відіграло утворення «спільного ринку», різноманітних міжнародних організацій, які завдяки єдиному правовому регулюванню стимулюють наближення джерел права.
В результаті цього, хоч і збільшується круг джерел права, але спріввідношення їх впливу все рівно неоднакове. Наприклад, в країнах з романо-германським правом основним джерелом права є закон і підзаконний акт; в державах, чиї правові системи належать до англосаксонської правової сім’ї ведучу роль грає судовий прецедент, який інколи стоїть вище закону.
Зараз в англо-саксонських країнах намітилась тенденція до збільшення значення закону і підзаконних актів; в державах континентального прав навпаки, роль судової практики і прецендента зростає з кожним днем.
Пріорітетними серед норм права цивілізованих держав стають, перш за все, націлені на захист прав і свобод людини. Правда, найбільш складно процеси уніфікації правових норм і законодавства в цілому проходять в тих державах, правові системи, яких знаходяться під сильним впливом релігійних і національних традицій.
Література.
Загрядский Г.В. Правовые системы современности. М., 1995.
Рене Давид. Основные правовые системы современности. М.: Прогресс., 1988.
Коваленко
29-04-2015, 03:53