Система права і законодавства

тими метою та завданнями, заради яких вони створюються та функцiонують. Дiяльнiсть рiзних органiзацiй визначається законами та їх власними статутами (положеннями), визнаними державною владою та не суперечать її правовим установленням. Не дивлячись на рiзноманiтнiсть цiєї дiяльностi, в цiлому вона направлена на задоволення загальних або iндивiдуальних iнтересiв людей як суб’єктiв правовiдносин.

Права та обов’язки органiзацiй суворо та точно визначенi їх компетенцiєю, в межах якої i здiйснюється правоздатнiсть та дiєздатнiсть цих органiзацiй. Дiєздатнiсть органiзацiй безпосередньо виражається у дiях певних посадових осiб, представникiв, якi виступають вiд iменi органiзацiй.

Серед суб’єктiв правовiдносин особливе мiсце займають юридичнi особи. Юридичними особами визнаються органiзацiї, якi мають вiдокремлене майно, можуть вiд свого iменi набувати майнових i особистих немайнових прав i нести обов’язки, бути позивачами i вiдповiдачами в судi, арбiтражi або в третейському судi. Юридичнi особи виступають перш за все суб’єктами майнових, цивiльно-правових вiдносин.

В умовах ринкової економiки переважна бiльшiсть суб’єктiв органiзацiй є юридичними особами. Їх дiяльнiсть здiйснюється за загальними правовими принципами, однак мiж ними iснують i певнi вiдмiнностi. Юридичнi особи розрiзняються залежно вiд того, якi функцiї вони виконують - публiчнi або приватнi.

Державнi органiзацiї та установи ( органи законодавчої та виконавчої влади, суд, мiлiцiя, державнi пiдприємства, органи мiсцевої влади та iншi), як правило, дбають про загальнi, публiчнi iнтереси. Це зумовлює їх велику стабiльнiсть, а також велику незалежнiсть вiд тих iндивiдуальних осiб, якi входять до складу юридичної особи. Iснування юридичної особи, яка має публiчно-правовий характер, не залежить вiд волi її членiв. Уряд не може припинити своє iснування як орган виконавчої влади, навiть коли всi члени кабiнету мiнiстрiв пiдуть у вiдставку; державнi учбовi заклади не зникають, якщо їх керiвник iде на пенсiю; суд лишається органом правосуддя навiть у тому випадку, коли всi його члени вiдмовляться вiд своєї посади. Замiсть кабiнету мiнiстрiв, який пiшов у вiдставку буде сформовано новий кабiнет; учбовий заклад очолить новий керiвник; суд поповниться новим складом суддiв - саме таким чином такi органiзацiї продовжують функцiонувати як юридичнi особи i суб’єкти правовiдносин взагалi.

Якщо ж юридична особа будує свою дiяльнiсть на приватно-правових засадах (комерцiйний банк, приватна фiрма або пiдприємство, акцiонерне товариство) воно дбає про приватнi iнтереси своїх членiв: засновникiв, акцiонерiв, пайовикiв - i, вiдповiдно може припинити своє iснування по волi цих осiб. Члени таких приватно-правових юридичних осiб є повними їх представниками: їх воля є у повному обсязi волею юридичної особи.

Специфiчним суб’єктом правових вiдносин виступає сама держава. Вона є найважливiшим учасником державно-правових та адмiнiстративно-правових вiдносин. Здійснюючи боротьбу iз злочиннiстю, держава виступає суб’єктом кримiнально-правових вiдносин; будучи офiцiйним представником країни на мiжнароднiй аренi, держава є головним суб’єктом мiжнародно-правових вiдносин.

2. Об’єкти правовiдносин - це те, на що вони впливають. Для з’ясування, на що саме впливають правовiдносини, спочатку необхiдно визначити об’єкт норм права. Правовi норми регулюють суспiльнi вiдносини. Об’єктом їх впливу є вольова поведiнка людей. Правовiдносини ж конкретизують загальнi права та обов’язки, передбаченi нормою права, стосовно до iндивiдуальних суб’єктiв. Отже, об’єктом правовiдносин є фактична поведiнка їх учасників. Вiдповiдно до змiсту суб’єктивного права та юридичного обов’язку учасники правовiдносин будують свою поведiнку.

Поведiнка учасникiв правовiдносин завжди має суспiльне значення. Вона здiйснюється з метою задоволення рiзноманiтних законних iнтересiв суспiльства, держави, особи. Вступаючи у правовiдносини, суб’єкти задовольняють певнi матерiальнi, духовнi та iншi потреби (наприклад, придбають речi, користуються авторськими правами, правами винахiдника).

Об’єктом правовiдносин виступає поведiнка людей, яка може бути рiзною за складом. У майнових правовiдносинах об’єктом є така поведiнка людей, яка направлена на задоволення певних життєвих благ.

Не усi правовi вiдносини є майновими: суб’єктивнi юридичнi права та обов’язки виникають не завжди з приводу речей. У немайнових правовiдносинах об’єктом є саме фактична поведiнка їх учасникiв. Здiйснюючи тi чи iншi дiї, передбаченi нормами права, учасники правовiдносин тим самим задовольняють свої потреби. Тобто, юридичнi права та обов’язки, впливаючи на поведiнку учасникiв немайнових правовiдносин, досягають мети правового регулювання.

Питання про об’єкт правовiдносин юридичною наукою розглядається неоднозначно. Доволi широке розповсюдження мало та має трактування об’єкту як сукупностi рiзноманiтних матерiальних та нематерiальних благ, якi знаходяться у сферi iнтересiв учасникiв правовiдносин.

За такого пiдходу об’єкт правовiдносин знаходиться за межами юридичного змiсту правовiдносин, тобто поза суб’єктивними правами та обов’язками. Це тi явища (предмети) оточуючого нас свiту, на якi направленi суб’єктивнi права та обов’язки.

Уявляється, що матерiальнi та нематерiальнi блага є метою, заради якої особи вступають у правовiдносини. Завдання юриспруденцiї полягає у вивченнi дiй учасникiв правових вiдносин, а не речей та iнших благ, заради яких вони вступають у правовiдносини. Важливо встановити характер цих дiй, їх вiдповiднiсть юридичним правам та обов’язкам суб’єктiв. Якщо така вiдповiднiсть iснує, то одночасно досягається мета, яку ставили перед собою учасники правовiдносин. Речi, предмети матерiального свiту вивчають фiлософiя, соцiологiя, економiчна наука, виробнича практика. Теорiя права виявляє лише юридичнi властивостi речей, що знаходяться у сферi iнтересiв суб’єктiв правовідносин.

3. Суб’єктивнi права - це надана та охороняєма державою можливiсть (свобода) суб’єкта правовiдносин за своїм розсудом задовольняти тi iнтереси, якi передбаченi об’єктивним правом. Право, що належить суб’єкту, називається суб’єктивним правом тому, що тiльки вiд волi суб’єкта залежить, як ним розпорядитися. Це можливiсть не довiльна, а правова, яка встановлює мiру дозволеної поведiнки.

Суб’єктивне право проявляється у трьох рiзновидах:

1) у можливостi позитивної поведiнки власника суб’єктивного права з метою задоволення своїх iнтересiв;

2) суб’єктивне право виражається у можливостi власника суб’єктивного права вимагати певної поведiнки вiд зобов’язаних осiб з метою задоволення своїх законних iнтересiв;

3) суб’єктивне право включає у себе можливiсть власника суб’єктивного права звернутися до компетентних державних органiв за захистом своїх порушених прав.

4. Юридичнi обов’язки - це передбачена законодавством та охороняєма державою необхiднiсть належної поведiнки учасника правових вiдносин у iнтересах власника суб’єктивних прав (індивіда, органiзацiї, держави в цiлому).

Якщо змiст суб’єктивних прав утворює мiра дозволеної поведiнки, то змiст обов’язкiв - мiра належної, необхiдної поведiнки у правовiдносинах. Зобов’язанiй особi диктується мiра належної поведiнки з метою задоволення iнтересiв власника суб’єктивних прав.

Змiст юридичних обов’язкiв виражається у двох рiзновидах:

1) у необхiдностi здiйснювати активнi позитивнi дiї на користь iнших учасникiв правовiдносин (власникiв суб’єктивних прав);

2) юридичнi обов’язки полягають у необхiдностi утримання вiд дiй, заборонених нормами права.

Юридичнi права та обов’язки у правовiдносинах - це не сама поведiнка суб’єктiв, а надання можливостi чи необхiдностi певної поведiнки, передбаченого нормою права. Реалiзацiя суб’єктивних юридичних прав та обов’язкiв означає їх вплив на фактичну поведiнку учасникiв правовiдносин, втiлення закладеної у них мiри дозволеної та належної поведiнки у реальнi суспiльнi вiдносини.

Правовiдносини виникають, змiнюються або припиняються внаслiдок настання певних життєвих обставин (фактiв).

Юридичнi факти - це конкретнi життєвi обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, змiну або припинення правових вiдносин. Юридичнi факти формулюються у гiпотезах правових норм, вони спричиняють вiдносини мiж суб’єктами на пiдставi приписiв правової норми.

Юридичнi факти мають велике значення для практики правового регулювання суспiльних вiдносин. Вiд наявностi або вiдсутностi вiдповiдного юридичного факту залежить визнання чи невизнання права або обов’язку певного суб’єкта.

За рiзними ознаками юридичнi факти подiляються на такi видовi групи:

1. За юридичними наслiдками:

- правовоутворюючi - на основi яких суб’єкти набувають певних прав та обов’язкiв;

- правозмiнюючi - що тягнуть за собою збiльшення або зменшення обсягу певних прав чи обов’язкiв;

- правоприпиняючi - що лiквiдують певнi права i обов’язки, носiєм яких суб’єкт був до виникнення цих фактiв.

2. За складом:

- простi - що складаються з одного факту, якого досить для настання юридичних наслiдкiв;

- складнi - що являють собою певну сукупнiсть окремих фактiв, необхiдних для настання юридичних наслiдкiв.

3. За тривалiстю у часi:

- одноактнi - що складаються з одноразового акту їх виявлення;

- триваючi - тривала у часi ознака.

4. За їх зв’язком з iндивiдуальною вольою суб’єкта:

- подiї;

- дiї.

Подiї - це юридичнi факти, що вiдбуваються незалежно вiд волi людей (народження або смерть людини, досягнення повнолiття, стихiйнi явища).

Дiї - це такi юридичнi факти, настання яких залежить вiд волi та свiдомостi людей. З точки зору законностi усi дiї людей подiляються на правомiрнi та протиправнi (правопорушення).

Правомiрнi дiї - це такi юридичнi факти, якi спричиняють за собою виникнення у осiб юридичних прав та обов’язкiв, передбачених нормами права. У свою чергу правомiрнi дiї подiляються на юридичнi акти та юридично значущi вчинки.

Юридичнi акти - це такi правомiрнi дiї, якi спецiально здiйснюються людьми з метою вступу їх у певнi правовiдносини.

Юридично значущi вчинки - це правомiрнi дiї, якi спецiально не спрямованi на виникнення, змiну або припинення правовiдносин, але тягнуть за собою такi наслiдки.

Як юридичнi факти можуть виступати правовi презумпцiї. Презумпцiя - це припущення про наявнiсть або вiдсутнiсть певних фактiв, що спираються на зв’язок мiж фактами, якi припускаються, та такими, що iснують, i це пiдтверджується наявним життєвим досвiдом. Презумпцiя не є достовiрним фактом, а фактом, що припускається з великою мiрою ймовірності i застосовується у юридичнiй практицi, як засiб, що полегшує досягнення iстини у вирiшеннi справи.

Правова презумпцiя - це закрiплене у законодавствi припущення про наявнiсть або вiдсутнiсть певних юридичних фактiв. Правовi презумпцiї подiляються на:

- презумпцiї, що не можуть бути спростованi - це закрiпленi в законi припущення про наявнiсть або вiдсутнiсть певних фактiв, якi не пiдлягають сумнiвам, а тому не потребують доказу;

- презумпцiї, що можуть бути спростованi - це закрiпленi в законi припущення про наявнiсть або вiдсутнiсть певних фактiв, якi мають юридичне значення до того часу, поки у вiдповiдностi iз встановленою процедурою не буде встановлене iнше.

Протиправні дiї (правопорушення) - це такi юридичнi факти, якi суперечать (не вiдповiдають) вимогам правових норм. Протиправнi дiї порушують встановлений у країнi правопорядок. Усi правопорушення подiляються на злочини та проступки. Злочинами є кримiнальнi правопорушення. Проступки бувають дисциплiнарними, адмiнiстративними та цивiльно-правовими.

Передумовами правовiдносин є норми права, юридичнi факти та правосуб’єктнiсть (правоздатнiсть та дiєздатнiсть суб’єктiв права). Тiльки при наявностi усiх трьох передумов можуть виникнути та функцiонувати правовi вiдносини.

Правомiрна поведiнка є головною, найбiльш значною частиною дiй та вчинкiв громадян правової держави.

Правомiрна поведiнка - це така поведiнка людей, яка вiдповiдає приписам правових норм. У нiй реалiзується свобода людського спiлкування, задоволення рiзноманiтних iнтересiв особи. Дiї громадян, посадових осiб, державних, громадських та приватних органiзацiй - усiх суб’єктiв права будуть правомірними тодi, коли вони вiдповiдають встановленим у нормах права дозволам чи зобов’язуванням ( суб’єктивним правам та обов’язкам).

Правомiрна поведiнка являє собою суспiльно необхiдне та суспiльно корисне явище, вважається об’єктивною передумовою нормального функцiонування громадянського суспiльства, сприяє його добробуту та розвитку. Поведiнка, узгоджена з правовими приписами, забезпечує не тiльки свободу, але й вiдповiдаючу їй органiзованiсть суспiльних вiдносин, їх пiдпорядкованiсть передбаченому правом порядку.

В основi правомiрної поведiнки полягає розумiння людьми справедливостi та корисностi правових установлень, їх вiдповiдальнiсть перед суспiльством та державою за свої вчинки, що побудовано на соцiальнiй зрiлостi та юридичнiй грамотностi особи.

Правова держава у своїй дiяльностi прагне до розширення та стабiлiзацiї кола правомiрних вiдносин за допомогою пiдвищення якостi правового регулювання, витiснення iз життя суспiльства поведiнки, не узгодженої з правом.

За рiзними критерiями правомiрна поведiнка подiляється на види:

1) у розрiзi юридичних фактiв - на юридичнi вчинки та індивідуальні акти; правоутворюючi, правозмiнюючi, правоприпиняючi дiяння;

2) у планi реалiзацiї норм права - на дотримання, виконання, використання i правозастосування;

3) як змiст правовiдносин - на здiйснення суб’єктивних прав, обов’язкiв i законних iнтересiв;

4) за зовнішньою формою виразу - на дiї i бездiяльнiсть;

5) за способом детермiнацiї - на активну, зумовлену внутрiшнiми причинами i пасивну, вiдповiдно до зовнiшнiх обставин;

6) за способом формування у текстах правових документiв - на прямо чи безпосередньо передбачену у правових нормах;

7) за характеристиками суб’єктiв - на iндивiдуальну i колективну, посадову, професійну та iншу.

Однiєю з найбiльш вiдомих класифiкацiй правомiрної поведiнки є подiл її вiдповiдно до особливостей суб’єктивної сторони на активно правову, звичайну , конформну i маргiнальну .

Правова активнiсть полягає у добровiльностi здiйснення правових норм, переконаностi у їх необхiдностi i справедливостi, доброму знаннi права, всебiчної участi у правовiй дiяльностi.

Звичайна правомiрна поведiнка характеризується тим, що необхiднiсть її здiйснення стала притаманною суб’єкту властивiстю i може навiть усвiдомлюватись ним в усiх її аспектах.

Основу конформної поведiнки становить пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища, яке здiйснюється за принципом “робити так, як роблять iнші”.

Маргiнальна поведiнка базується на мотивах страху перед юридичною вiдповiдальнiстю. Такий стан суб’єкта характеризується готовнiстю до протиправних дiй у випадку послаблення нагляду за його поведiнкою.

Правомiрна поведiнка та правопорушення - це антиподи. Перше здiйснюється в межах приписiв правових норм, реалiзується у правовiдносинах, а друге завжди є поведiнкою, яка порушує вимоги юридчних норм.

Можливiсть порушень норм права закладена у сутi самого людського життя, тому держава своєю примусовою силою змушена забезпечувати охорону та безумовну реалiзацiю правових норм. Держава має норми, що передбачають юридичну вiдповiдальнiсть вiдносно осiб, поведiнка яких не вiдповiдає її обов’язковим приписам.

Правопорушення - це суспiльно шкiдливе, протиправне, винне дiяння суб’єкта, за здiйснення якого встановлена юридична вiдповiдальнiсть.

Правопорушення характеризується точно визначеними ознаками, якi вiдрiзняють його вiд порушень неправових правил поведiнки (норм моралi, звичаїв, норм громадських органiзацiй).

1. Правопорушення - це таке дiяння суб’єкта, яке виражається у дiї чи бездiяльностi. Правопорушеннями не можуть бути думки, почуття, помисли, оскiльки вони не регулюються правом, поки не виявилися у певному актi поведiнки суб’єкта. Бездiяльнiсть є правопорушенням у тому випадку, коли суб’єкт повинний був здiйснити певнi дiї, передбачені нормою права, але не здiйснив їх. Не вважається правопорушенням невикористання суб’єктивного права, тому що можливiсть його реалiзацiї залежить вiд власного розсуду суб’єкта.

2. Правопорушення - це дiяння суб’єкта, яке суперечить приписам норм права. Тому правопорушення можна назвати протиправним дiянням, оскiльки воно спрямоване супроти тих суспiльних вiдносин, якi регулюються та охороняються нормами права. Правопорушення спрямоване супроти iнтересiв iнших осiб, якi охороняються законом (iнтереси власностi, свободи слова, совiстi). Однак не усi iнтереси суб’єктiв охороняються законом, тому їх порушення не завжди вважається правопорушенням. Так, конкуренцiя зачiпає чиїсь приватнi економічні iнтереси, але правопорушення тут немає. Суть правопорушення полягає саме у поведiнцi, спрямованiй супроти норм права, якi походять вiд держави, навiть якщо його велiння не завжди вiдповiдають певним суспiльним чи приватним iнтересам. У противному випадку iснування органiзованої, цивiлiзованої держави не можливе. Саме тому в законах правової держави iснують та забезпечуються iнститути необхiдної оборони, крайньої необхiдностi та iншi.

3. Правопорушенням визнається тiльки винне дiяння суб’єктiв права. Протиправне дiяння є правопорушенням лише у тому випадку, якщо у дiях чи бездiяльностi правопорушника є вина, тому що особа усвiдомлено вчинювала правопорушення, розумно керувала у той момент своїми дiями.

Вина - це психiчне вiдношення правопорушника до своєї протиправної поведiнки. Розрiзняють двi форми вини: умисел та необережнiсть .

Умисел , має мiсце тодi, коли особа, яка вчинює правопорушення, передбачає та бажає настання негативних наслiдкiв свого вчинку (прямий умисел), чи свiдомо допускає їх (непрямий умисел).

Необережнiсть як форма вини буває двох видiв:

- самовпевненiсть, коли особа передбачала можливiсть негативних наслiдкiв вчинку, але легковажно розраховувала їх вiдвернути;

- недбалiсть, коли особа не передбачала можливiсть негативних наслiдкiв вчинку, але могла i повинна була передбачити.

4. Правопорушенням являє собою дiяння, яке спричиняє шкоду суспiльству, державi, громадянам. Правопорушення посягають на рiзнi сторони суспiльного життя. Вони спричиняють шкоду полiтичним, трудовим, майновим, особистим правам та свободам громадян, економiчним iнтересам органiзацiй, боєздатності вiйськових частин та пiдроздiлiв. Оскiльки правопорушення шкiдливi для суспiльства, зачiпають iнтереси громадян та органiзацiй, вони забороненi державою.

5. Правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника засобiв державного впливу.

Правопорушення квалiфiкуються за:

1. Належнiстю норм права, якi порушуються, до вiдповiдних галузей права:

- кримiнальнi, цивiльнi, адмiнiстративнi та iншi;

2. Колом осiб:

- особовi i колективнi;

3. Характером правових приписiв:

- нормативно-правовi i дисциплiнарнi;

4. За ступенем суспiльної небезпечностi усi правопорушення подiляються на два види:

- проступки та злочини.

Проступки - це такi правопорушення, якi характеризуються меншим ступенем суспiльної небезпечностi порiвняно iз злочинами та посягають на окремi сторони правового порядку, iснуючого в суспiльствi. До них вiдносяться дисциплiнарнi, адмiнiстративнi та цивiльнi правопорушення.

Розмежування проступкiв здiйснюється залежно вiд сфери тих суспiльних вiдносин, яким заподiюється шкода внаслiдок протиправної поведiнки.

Дисциплiнарнi проступки - правопорушення, якi здiйснюються у сферi службових вiдносин i порушують, головним чином, порядок вiдносин пiдпорядкованостi по службi. Дисциплiнарнi проступки посягають на обов’язковий порядок дiяльностi певних колективiв людей: робiтникiв, службовцiв, студентiв, вiйськовослужбовцiв та iнших - послаблюючи трудову, службову, вiйськову чи учбову дисциплiну.

Адмiнiстративнi проступки - правопорушення, якi посягають на встановлений законом порядок, на вiдносини у галузi виконавчої та розпорядчої дiяльностi органiв держави, не пов’язанi з виконанням службових обов’язкiв. Адмiнiстративними проступками є, наприклад, порушення правил протипожежної безпеки, санiтарної гiгiєни на державних та приватних пiдприємствах, безбiлетний проїзд у громадському


29-04-2015, 03:56


Страницы: 1 2 3 4 5
Разделы сайта