Отже, недобросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування зроблених ним необхідних витрат на майно за весь час володіння, бо він повинен повернути одержані прибутки за цей проміжок часу. Добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування необхідних затрат тільки з часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність володіння або одержав повістку, за позовом власника про повернення майна, бо саме з цього часу власникові належать прибутки з майна.
Аналогічна норма містилася у ст.59 ЦК УРСР 1922 р. Аналізуючи її, деякі радянські юристи (Б.Б.Черепахін, Ю.К.Толстой) справедливо, на нашу думку, відзначали, що коли виходити з буквального смислу ст.59 (відповідно ст.148 ЦК України), то в деяких випадках недобросовісний володілець може опинитися у кращому становищу, ніж добросовісний. Зокрема, таке може статися у випадку, коли необхідні витрати на майно перевищують прибутки, які воно дає, або у випадку коли майно не дає прибутків, але потребує витрат на утримання.
Було б доцільно доповнити ст. 148 діючого ЦК України (як свого часу пропонував Б.Б.Черепахін відносно ст.59 ЦК УРСІ 1922 р.) правилом, згідно з яким добросовісний володілець мав би право вимагати від власника відшкодування необхідних витрат на майно на весь час володіння, коли ці витраті перевищують доходи. Це посилило б виховне значення ст.148 ЦК України.
Іноді витрати незаконного володільця виходять за межі необхідних витрат по поточному утриманню майна. Незаконний володілець може зробити певні поліпшення у майні, зв'язку з чим може збільшитись вартість останнього.
Виникає питання, яка ж доля цих поліпшень у майні у випадку витребування його власником від незаконного володільця? Добросовісний володілець, зазначається в ст.148 ЦІ України, має право залишити за собою зроблені ним поліпшення, якщо вони можуть бути відділені без пошкодження речі. Наприклад, коли він поставив новий мотор на човні замість старого, то при витребуванні у нього човна він може новий мотор забрати собі, замінивши його старим.
Але може бути й так, що поліпшення у майні неможливо відділити. Наприклад, незаконний володілець зробив капітальний ремонт будинку чи відремонтував якусь іншу річ. Як правило, у цих випадках поліпшення не можуть бути відділені відречі. Яка доля поліпшень такого характеру? Відповідно до ст. 148 ЦК України, «якщо відділити поліпшення неможливо, добросовісний володілець має право вимагати відшкодування зроблених на поліпшення витрат, але не більше розміру збільшення вартості речі».
Таким чином, добросовісний володілець може вимагати відшкодування тільки тих витрат на поліпшення речі, які призвели до збільшення її вартості. Незаконний володілець може витратити багато коштів і зусиль для того, щоб поліпшити ту чи іншу річ і при цьому домогтися мізерного результату. При визначення розміру відшкодування має враховуватися саме корисний результат, який проявився у збільшенні вартості речі.
Як випливає із змісту ст.148 ЦК України, право залишити за собою зроблені поліпшення або вимагати відшкодування зроблених на поліпшення затрат (у разі, коли їх не можна відділити) має лише добросовісний володілець.
Добросовісність володіння, набуття майна створюють ще однуважливу перевагу для незаконного володільця речі. Коли від недобросовісного набувача майно може бути витребуване в усіх випадках, то від добросовісного законного набувача — не завжди.
Відповідно до ст. 145 ЦК України, якщо майно за плату придбане добросовісним набувачем у особи, яка не мала права його відчуджувати, власник вправі витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом поза їхньою волею.
Якщо річ було продано особою, яка її одержала від власника за договором (наприклад, договором схову, майнового найму тощо), добросовісному набувачеві, то від останнього власник не може витребувати свою річ, бо у даному випадку річ була як з володіння власника, так і з володіння його контрагента по договору, з їх власної волі. Отже, у цьому випадку право власника на витребування своєї речі з незаконного володіння обмежується в інтересах добросовісного набувача.
Якщо майно набуте безплатно (навіть і добросовісним набувачем) від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках (ст.145 ЦК України). Так, коли власник добровільно, за договором (наприклад, за договором схову) передасть комусь річ, а контрагент за договором замість того, щоб повернути власнику, подарує її іншій особі, власник може витребувати свою річ у даного добросовісного набувача, (незважаючи на те, що річ не була ні загублена, ні викрадена), оскільки вона була безплатно набута добросовісним набувачем.
Слід звернути увагу на те, що відповідно до ст.145 ЦК України власник може витребувати своє майно у добросовісного набувача не тільки у випадку, коли воно викрадене, але взагалі у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння власника або його контрагента по договору «поза його волею».
Отже, громадянин — власник якогось майна — не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи при наявності сукупності трьох умов:
а) набувач має бути добросовісним набувачем — він не повинен знати, що купує майно не у власника;
б) майно має бути придбане набувачем на гроші, тобто повинно бути саме купленим;
в) власник повинен втратити володіння цим майном з власної волі, а саме, майно має бути передане власником за договором (схову, майнового найму тощо) іншій особі, яка б продала його добросовісному набувачеві.
Виникає питання, чому законодавець стає на захист інтересів добросовісного набувача у випадку, коли майно вибуло з володіння власника та його контрагента з їхньої власної волі. Законодавець виходить з тих міркувань, що власник припускає певну необачність, довірившись особі, яка на це не заслуговувала, про що свідчить весь розвиток подій: замість того, щоб повернути власнику одержану від нього за договором річ, особа, продає її комусь, а тому власник повинен нести не вигідні наслідки своєї необачності. Ці міркування, звичайно, відпадають, коли річ вибула з володіння власника та його контрагента поза їхньою волею.
Все зазначене вище повною мірою відноситься до віндикації власності громадян, щодо віндикації державного і громадського майна діють особливі правила.
Відповідно до ч.2 ст.145 ЦК України витребування майна з підстав, зазначених у ч.1 цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Отже, коли майно боржника буде передане судовим виконавцем для реалізації торговельній організації і там воно буде придбане тією чи іншою особою, то від останньої майно не може бути витребуване власником на тій підставі, що він загубив це майно або воно було у нього викрадене, а потім потрапило до рук боржника, відносно якого було поставлено відповідне судове рішення. Аналогічно вирішується питання у випадку, коли особа набула будинок з прилюдних торгів, проведених для виконання судового рішення.
Відповідно до закону України «Про власність» Українська держава забезпечує в законодавстві громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності (ст.48).
В цьому законі встановлені загальні засади цієї рівності в питаннях захисту всіх форм власності. В ній, зокрема, передбачається, що коли майно за сплату придбане в особи, яка не мала права його відчуджувати, про що набувач не знав і не винен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача у випадку, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння або викрадено у того чи іншого, або вибуло з володіння іншим шляхом поза їх волею.
Наведене правило (аналогічне за змістом правило міститься т.145 ЦК України) розповсюджується на віндикацію всіх форм власності. Отже, жодна з форм власності не користується правом необмеженої віндикації. Суть цього права була розкрита в ст.146 ЦК України.[5] Державне майно, а також майно колгоспів, інших кооперативних та інших громадських організацій, неправомірно відчужене яким би то не було способом, могло бути витребуване відповідними організаціями від будь-якого набувача.
Таким чином, зазначене майно могло бути витребувано від всякого набувача: і недобросовісного і добросовісного. Важливо, щоб набувач був незаконним, а чи знав він (або повинен був знати) про незаконність свого володіння — це не мало ніякого значення.
Не мало значення для вирішення питання про віндикацію зазначеного майна і те, яким способом воно вибуло з володіння відповідної організації: чи воно викрадене, чи загублене, чи добровільно за договором передане іншій організації або громадянину, а потім потрапило до рук незаконного набувача.
Так, якщо громадянин брав на прокат в державній організації якусь річ, а згодом замість того, щоб повернути, продавав її іншому громадянину, то ця річ могла бути витребувана у останнього прокатною організацією.
Віндикація державного майна, крім вищезазначеного, мала ще й таку особливість: до вимог державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних, громадських організацій або громадян не застосовувались загальні правила дії позовної давності (ст.83 ЦК України). Правда, це стосувалося лише державної власності. Щодо віндикації власності колгоспів, кооперативних та громадських організацій, а також власності громадян діяли загальні правила про позовну давність, встановлені гл.5 ЦК України.
Все це свідчить про те, що вищезгадані форми власності і особливо державна власність користувалися перевагами в питаннях віндикації в порівнянні з особистою власністю.
Законом України «Про власність» ці переваги скасовані, в зв'язку з цим цивільне законодавство України, в тому числі Цивільний кодекс України, будуть приведені у відповідність із законом України «Про власність».
Уніфікація правового режиму віндикації майна забезпечує рівноправність і змагальність зазначених форм власності сприяє їх розвитку.
Аналіз ст.145 ЦК України свідчить про те, що при наявності певних умов майно може бути витребуване і у добросовісного набувача. Це стосується всякого майна, всіх видів речей (незалежно від форми власності), за виключенням грошей та цінних паперів на пред'явника.
Витребування грошей і цінних паперів на пред'явника
Порядок віндикації грошей та цінних паперів на пред'явника регламентується ст.147 ЦК України.
Особливістю віндикації грошей та цінних паперів на пред'явника є те, що вони ні в якому випадку не можуть бути витребувані від добросовісного незаконного набувача.
Так, не можуть бути витребувані гроші та цінні папери на пред'явника від добросовісного набувача на тій підставі, що вони були загублені власником чи викрадені у нього.
Купив, наприклад, громадянин К. в ощадному банку облігації внутрішньої позики, а згодом з'ясувалося, що ці облігації були раніше викрадені у якогось громадянина і продані банку. Незважаючи на те, що у даному випадку облігації вибули з володіння власника не з його волі, останній не може витребувати (як це було б з усяким іншим майном), оскільки набувач — громадянин К. був добросовісним.
Гроші та цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача навіть тоді, коли вони належали державній чи кооперативній або громадській організації і були незаконно відчужені будь-яким способом. Так, у вищенаведеному прикладі, коли б облігації були викрадені не у громадянина, а в ощадному банку і згодом добросовісно набуті громадянином, вони не можуть бути витребувані у нього на тій підставі, що на державне майно поширювався принцип необмеженої віндикації, оскільки цей принцип, що був закріплений у ст. 146 ЦК УРСР, стосувався всякого майна, за винятком грошей та цінних паперів на пред'явника.
Отже, гроші та цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані власником від добросовісного набувача.
Від незаконного недобросовісного набувача гроші, а також цінні папери на пред'явника (як і всяке інше майно) можуть бути витребувані в усіх випадках.
Особливий порядок віндикації грошей та цінних паперів на пред'явника встановлено з метою зміцнення та розвитку цивільного обороту. Кожний його учасник, одержуючи гроші та цінні папери на пред'явника, повинен бути певен, що вони не можуть бути витребувані від нього, що добросовісність їх набуття гарантує його від усяких випадковостей.
Захист прав власника віз порушень, не поєднаних з позбавленням володіння
Порушення прав власника можуть полягати не тільки у позбавленні його володіння річчю. Як відомо, власнику крім права володіння належить ще й право користування та право розпорядження річчю. Ці права власника теж можуть бути порушені.
Можливі випадки, коли власник здійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватися або розпоряджатися нею.
Так, у судовій практиці зустрічаються справи за позовами, які пред'являють власники будинків до осіб, які самовільно зайняли те чи інше нежиле приміщення в їхніх будинках. У цих випадках власник продовжує володіти будинком, але йому перешкоджають користуватися якоюсь частиною будинку, а це може перешкодити власнику здійснити і право розпорядження.
Інший приклад. Судовий виконавець помилково включив в акт опису майна не тільки майно відповідача, а й майно іншого громадянина, наприклад, його сусіда. В результаті неправомірних дій судового виконавця гасник помилково описаного майна позбавляється можливості розпоряджатися цим майном, хоча продовжує ним володіти та користуватися (зрозуміло, що йдеться про випадки, коли майно не було при цьому вилученез володіння власника).
Коли хтось чинить перешкоди власнику у користуванні або розпорядженні річчю, власник може вимагати усунення порушень його права. Це право власника передбачене у ст.48 Закону України «Про власність». Відповідно до ст.48 власник може вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
У наведених випадках власник може звернутися до суду за позовом про усунення порушень його прав. Цей позов називається негаторним.
Зрозуміло, що дії, якими порушується право власника, повинні бути протиправними, інакше немає підстав для негаторного позову. Так, коли власник за договором житлового найму передасть комусь приміщення для проживання у власному будинку, то хоч це і перешкоджатиме йому самому користуватися цим приміщенням, але він не може вимагати усунення таких «перешкод» у користуванні будинком, бо дії наймача, що користується приміщенням, є правомірним.
Витрати, пов'язані з усуненням порушень прав власника, несе порушник.
Захист права власності здійснюється й у випадках, коли позов про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усунення перешкод у розпорядженні чи користуванні майном пред'являється не безпосередньо власником, а особою, яка володіє майном в силу закону або договору з власником майна (наприклад, договору майнового найму, договору підряду, договору схову тощо). Так, коли річ викрадена у наймача і останній витребує її з чужого незаконного володіння, пред'явивши відповідний позов, цим самим він захистить не тільки свої права (права якийсь час володіти і користуватись річчю), а й права власника, оскільки у наймача з'явиться можливість виконати свої обов'язки перед наймодавцем (власником) — повернути майно, яке цому було надане у тимчасове користування.
На ці позови (пред'явлені законними володільцями чужого майна — наймачами, підрядниками, охоронцями тощо) поширюються розглянуті вище норми, що містяться у ст.145-148 ЦК України.
Інші засоби цивільно-правового захисту права власності
І віндикаційний, і негаторний позови належать до позовів речового характеру. Ці засоби захисту у своїй основі мають речові правовідносини, які складаються між власником і всіма іншими особами. Зміст цих правовідносин зводиться до того, що власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном.
Але захист права власності здійснюється не тільки зазначеними засобами. Не завжди може власник пред'являти віндикаційний позов, коли він втратив володіння річчю. Якщо речі у незаконного володільця вже немає, не можна і вимагати її повернення, а у певних випадках (ст. 145 ЦК України) річ взагалі не може бути витребувана у добросовісного набувача.
Проте, це не означає, що власник у цих випадках ніяк не може захистити свої інтереси. Він може використати зобов'язально-правові засоби захисту права власності. Так, коли власник, наприклад, передав майно на підставі договору майнового найму іншій особі, а наймач продав це майно набувачу, що не знав і не міг знати, що купує річ не у власника (добросовісний набувач), власник, як зазначалось вище, не може витребувати своє майно від такого набувача (ст.145 ЦК України). Але він може від наймача, як сторони у договорі майнового найму, вимагати відшкодування завданих йому невизнанням договору збитків на підставі ст.ст.203,256 ЦК України. Тут вимоги власника випливатимуть із зобов'язальних відносин, які виникли між ним і наймачем на підставі договору.
Власник може і не перебувати у договірних відносинах з особою, яка володіє його річчю. Наприклад, хтось украв у власника річ, але на момент розгляду справи у суді у злодія цієї речі вже немає. Тут власник знов таки може використати зобов'язально-правові засоби захисту. Він може на підставі ст.440 ЦК України вимагати відшкодування заподіяної йому шкоди.
У певних випадках[6] вимогу до незаконного володільця його річчю власник може обґрунтувати, виходячи із ст.469 ЦК України, яка регламентує зобов'язання, що виникають з безпідставного збагачення.
Крім зазначених засобів, охороні, зміцненню і розвитку власності громадян, а також колективної і державної власності служить вся система цивільно-правових норм і, зокрема, норми, які регулюють порядок виконання
29-04-2015, 04:40