Оцінка ділових якостей працівників і менеджерів фірми

План

Вступ.. 3

1.Важливість менеджменту в діяльності підприємства.. 5

1.1.Види та функції менеджменту. 5

1.2.Роль менеджменту у фірмі 8

1.3.Керівник і його роль в організації 11

2.Оцінка ділових якостей працівників і менеджерів фірми.. 14

2.1.Критерії ефективного управління. 14

2.2.Психологічний портрет керівника. 15

2.3.Модель оцінки ділових якостей працівників і менеджерів фірми. 19

3.Зарубіжний досвід оцінки ділових якостей персоналу та ефективного використання трудового потенціалу фірми.. 24

Висновки.. 30

Література.. 33

Вступ

Основна функція менеджменту – організація режиму функціонування суб`єкту, що залежить від управлінського продукту. Чим краще управлінський продукт, тим краще функціонує і дає позитивні результати організація (фірма).

В світі бізнесу існують так звані вічні питання на які люди постійно шукають відповіді. Чому великі та малі компанії заробляють сотні мільйонів, а інші втрачають капітал? Як може невелика фірма, компанія забезпечити високий рівень обслуговування ніж велика, яка застосовує набагато більше ресурсів? На ці та інші питання допомагає відповісти теорія і практика менеджменту.

Менеджмент – як наука виник і розвивається в зв'язку з необхідністю пояснити, "чому" та в наслідок чого процвітають чи руйнуються організації. Науковці в області менеджменту шляхом випробувань та практики в області управління методом спроб та помилок відповідають на питання: " Чим виявляється успіх організації?". Відповідь на це питання дозволяє відповісти на більш прагматичне питання: "Що може зробити керівник для забезпечення успіху організації?".

Організації складають основу світу менеджерів, саме в них спостерігаються причини, які є причиною існування менеджменту.

Володіння основами сучасного менеджменту – важкий, багатоплановий процес, який оцінюється фахівцями з різних боків. Одні вважають, що менеджером потрібно народитися, другі, - що менеджмент це така ж наука, як наприклад фізика чи біологія, так чи інакше формування менеджера здійснюється через активне навчання і самовдосконалення. Як показує статистика, не багато з тих, хто має талант організатора вміє розвивати цей талант і користуватись їм заради розвитку суспільства.

Фахівці в галузі менеджменту повинні вміти виконувати функції планування, організації, координації, мотивації, контролю праці робітників організації для досягнення певних цілей. Першочергова задача менеджменту полягає в створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, які стимулюють працівників на нововведення. Керівники різних ланок повинні стати ініціаторами технологічних і організаційних змін.

В даній роботі пояснюється значення менеджменту на фірмі, приклад оцінки ділових якостей персоналу пдприємства, а також зарубіжний довід оцінки персоналу фірми та ефективного використання ресурсів.

1. Важливість менеджменту в діяльності підприємства

1.1. Види та функції менеджменту

Термін “менеджмент” утворився від англійського дієслова “to manage” (керувати), яке, в свою чергу, походить від кореня латинського слова “manus” (рука).

З ґрунтовного Оксфордського словника англійської мови можна отримати такі тлумачення менеджменту:

- спосіб, манера спілкування з людьми;

- влада та мистецтво управління

- особливого роду вміння та адміністративні навички;

- орган управління, адміністративна одиниця.

Менеджмент – це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з тим, щоб досягти координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдань.

Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності. Однакпривсій різноманітності взаємодії менеджменту і організації можнадосить чітко визначитикордони діяльності, які складають зміст менеджменту, а також виділяють його окремі види :

Виробничий менеджмент – цекомплексна система забезпечення конкурентноздатності товару, що випускається на конкурентному ринку. Вона включає питанняпобудовивиробничих і організаційних структур, вибору організаційно-правової форми управління виробництвом, збуту і фірмового обслуговування товару відповідно до попередніх стадій життєвого циклу.

Фінансовий менеджмент – цекомплексна система стійкості, надійності і ефективності управління фінансами. Вона включає формування і планування фінансових показників здотриманнямнаукових підходів і принципів менеджменту, балансу прибутків і витрат, показників ефективності використання ресурсів, рентабельності роботи і товарів.

Інноваційний менеджмент – цекомплексна система управління інвестиціями, щовкладаютьсявласниками в розвиток всіх видів інновацій. Вона включає побудову організаційних структур, вибір напрямів інновацій, оптимізацію інвестицій, різні аспекти управління персоналом.

Крім приведених видів спеціального менеджменту в цей час розробляються й інші види:

- менеджмент соціальної сфери;

- банківський менеджмент;

- податковий менеджмент;

- організаційний менеджмент;

- міжнародний менеджмент тощо.

Менеджмент як сукупність принципів, методів, коштів і форм управління фірмами на Заході відомий в нашій країні давно. Однакще десять років назад наші фахівці вважали, щойогоосновними цілями є отриманнявисокогоприбутку і постійне випередження країн соціалізму по продуктивності праці в інтересах зміцнення позицій імперіалізму.

Нові підходи до управління підприємством, сприяючі успіху в конкуренції, передбачаютьстимулювання творчої енергії працівників, залучення їх до прийняття рішень на різних рівнях управління. Головним стає людський капітал.

У визначенні менеджменту використано 4 тер­міни – планування, організація, мотивація, конт­роль. Ці чотири поняття утворюють основні функції управління .

Планування. Складання плану завжди розгля­дається як початковий етап процесу управління. Воно означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано. Керівництво організації повинно знайти відповіді на такі запи­тання:

- Де ми знаходимося в цей час? (Оцінити слаб­кі та сильні сторони організації у сфері фі­нансів, маркетингу, виробництва, трудових ресурсів).

- Куди ми хочемо рухатися? (Оцінити можли­вості та загрози в навколишньому середовищі: конкуренція, екологічні умови, постачання, якими повинні бути цілі та як їх досягти).

- Як ми збираємося це зробити?

Організація. Як тільки план складений, необхі­дно підготовити та забезпечити його виконання. Наприклад, якщо у вас є план побудови будинку, то організація його виконання передбачає, зокре­ма, підбір та розміщення відповідних робітників, придбання та доставку необхідних для будівницт­ва матеріалів.

Мотивація - це таке регулювання спонукаю­чих стимулів людини, при яких виникає бажан­ня працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Серед німців існує таке прислів'я: «Хто виробляє, той не керує, хто керує, той не вироб­ляє». Зробити роботу якісно чужими руками -завдання не з простих. Для цього необхідні: та­лант, знання та вміння.

Контроль. Останнім етапом процесу управлін­ня є здійснення контролю, тобто порівняння фак­тичних результатів із запланованими.

Названі функції управління потребують прий­няття рішень; для їх здійснення необхідна ко­мунікація, тобто обмін інформацією, яка необхідна для прийняття правильного рішення.

Прийняття рішень - це, по суті, серія правиль­них рішень із кількох альтернативних можливос­тей, які вибирає керівник для цієї організації в цей час і в цьому місці, тобто як і що планувати, організовувати, керувати, мотивувати та контро­лювати. Прийняття рішень керівником становить основний зміст діяльності керівника.

Комунікація — це процес обміну інформацією, її змістовним значенням між двома чи більше осо­бами. Міцність та якість відносин між людьми – чи то друзі, чи члени родини, чи співробітники – залежить в основному від того, наскільки чітки­ми та чесними є їхні міжособисті відносини.

Очевидно, якщо комунікації між особами не бу­дуть ефективними, люди не зможуть домовитися про їх спільну мету, що становить передумову існу­вання організації як такої.

Отже, менеджмент (управління) може існувати лише вконтексті організації та людей, що працюють у цій організації.

1.2. Роль менеджменту у фірмі

Згідно з основними положеннями теорії систем будь-який об'єкт, явище чи процес (включаючи підприємство) можна розглядати як систему. Під системою розумі­ють сукупність взаємозв'язаних в одне ціле елементів. Елемент системи — це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає поділу на складові. Отже, будь-яка система:

• по-перше, складається з двох або більшої кількості елементів;

• по-друге, кожний елемент системи має властиві лише йому якості;

• по-третє, між елементами системи існують зв'яз­ки, за допомогою яких вони впливають один на одного;

• по-четверте, система не може існувати поза ча­сом і простором. Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а та­кож свої межі та навколишнє середовище.

Перша особливість підприємства як системи поля­гає в тім, що підприємство — це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з на­вколишнім середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища ос­новні фактори виробництва і, перетворюючи їх на про­дукцію (товари, послуги, інформацію) та відходи, пе­редає знов у зовнішнє середовище. Умовою життє­здатності системи є корисний (вигідний) обмін між «входом» і «виходом».

Інша особливість підприємства як системи: воно є штучною системою, створеною людиною заради її власних інтересів, передовсім спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикаль­ну. Перша — це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві по­ділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось має коор­динувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності.

Тому об'єктивно виникає потреба у відокремленні управлінсь­кої праці від виконавчої. Отже, необхідність управління зв'язана з процесами поділу праці на підприємстві.

Для того щоб орга­нізація досягла своєї мети, завдання повинні бути скоординовані шляхом вертикального поді­лу праці. Тому управління є істотно важливою діяльністю для організації. Однак у малих орга­нізаціях часто немає чітко виділеної групи керів­ників. Наприклад, у невеликій крамниці, яка є власністю двох партнерів, один може приймати рішення щодо постачання, виконуючи тим самим керівну функцію протягом тижня, а дру­гий - протягом другого тижня. Вони обидва ко­ординують свої робочі графіки, щоб забезпечи­ти крамниці години роботи. Але обидва партне­ри також виконують і некерівні функції, обслу­говуючи покупців, розкладаючи товари на по­лицях. Ні один із партнерів не вважає другого господарем чи керівником. Хоча керівні функції не виділені чітко, основна функція – координу­вання – виконується.

Вертикальний поділ праці приводить до фор­мування рівнів керівництва по вертикалі; деякі керівники витрачають час на координування праці інших керівників, які, в свою чергу, також коор­динують працю інших керівників, доки, зрештою, ми не станемо на рівень керівників, які коорди­нують працю некерівного персоналу, тобто людей, які фізично виготовляють продукцію чи викону­ють послуги. Такий вертикальний поділ праці утворює рівні керівництва. Більшість організацій має три рівні керівниц­тва: верхній, середній, нижній. Керівники кож­ного рівня виконують однакові функції. Різниця лише в тому, якого значення вони надають тій чи іншій функції. Керівники верхнього рівня приділяють плануванню та організації більше часу, ніж керівники нижчих рівнів.

Керівники верхнього рівня середніх і великих організацій концентрують увагу на плануванні майбутнього, постановці мети, визначенні курсу дій, правил і процедур їх виконання. Вони відпо­відають за процвітання організації і тому повинні планувати, спрямовувати та контролювати її діяль­ність. Менеджер середнього рівня приділяє керів­ництву та контролю більше часу, ніж керівник верхнього рівня.

Керівники середньої ланки очолюють відділен­ня та відділи. Вони повинні так організувати їхню роботу, щоб цілі організації були досягнуті, а її політика проводилася в життя; повинні добирати та зберігати хороших працівників. Вони відпові­дають за керівництво повсякденною діяльністю своїх підрозділів. До середньої ланки керівників належать керівники цехів, складів, начальники ВТК та інші.

Нижній рівень керівництва - це рівень посадо­вих осіб, які безпосередньо керують роботою своїх підлеглих. Посади менеджерів нижньої ланки такі: майстер, бригадир, керівник групи, агент з пи­тань постачання, експедитор.

Менеджер нижнього рівня витрачає більшу час­тину свого часу на мотивацію та контроль підлег­лих. На цьому рівні управління функції плануван­ня та організації менш важливі для менеджера, ніж функції контролю та мотивації. І все-таки більшість керівників виконує всі чотири функції управління.

Слід зауважити, що ясно та чітко визначати кожний з трьох рівнів керівництва неможливо.

1.3. Керівник і його роль в організації

У сучасному суспільстві визначенню ролі менеджерів в організації при-діляється значна увага.

Згідно з дослідженням американського вченого Геста керівники нижньої ланки виконують за день у середньому 583 операції різного характеру.

Другий видатний вчений Мінцберг виділив одну загальну рису керівної роботи – роль ке­рівника. Роль керівника, за його визначенням, є набором правил поведінки, які відповідають конкретній установі чи конкретній посаді. Так само як герої п'єси мають свої ролі, які приму­шують їх поводитись обумовленим чином, ме­неджери займають визначені посади керівника, і від цього залежить їхня службова поведінка. «Окрема особа може впливати на характер ви­конання ролі, але не на її зміст. Як актори, ме­неджери грають заздалегідь визначені ролі, хоча, як особистість, можуть давати власне трактуван­ня цих ролей». Мінцберг виділив десять ролей, які, на його думку, виконують керівники в різні періоди по-різному.

За його класифікацією ці ролі можна звести до трьох великих категорій: ролі міжособистісного спілкування, інформаційні ролі, ролі з прийнят­тя рішень (табл. 2).

Менеджери у процесі діяльності дотримуються визначених принципів. Принципи – це початок, основа, це те, що є в підвалинах визначеної теорії науки.

Принцип керівництва - це орієнтири, що за­стосовуються в усіх ситуаціях. Наприклад, в уп­равлінні фабрикою з виготовлення морозива ви­користовуються такі ж принципи керівництва, як і на електростанції, в банку, якщо їх правильно застосовують.

Освоєння навичок правильного використання цих принципів допомагає стати хорошим керівником. До таких висновків вчені прийшли методами спроб і помилок. Говорячи “це лише теорія”, або “в житті зовсім не так”, розуміють, що недосконалі не принципи, а те, як їх застосовують.

Таблиця 2. Десять керівних ролей за визначенням Мінцберга

2. Оцінка ділових якостей працівників і менеджерів фірми

2.1. Критерії ефективного управління

Керування людьми, здійснюване менеджером, ґрунтується на ряді принципів:

1. підтримка в підлеглих почуття самоповаги. Спочатку потрібно похвалити підлеглого і тільки потім — давати вказівки щодо поліпшення роботи;

2. увага проблемам, а не особистостям;

3. активне використання методів підкріплення позитивних реакцій на бажані дії чи негативних — на небажані. На зміну поведінки людей реагувати потрібно відразу ж, тому що відстрочена реакція викликає зайву плутанину;

4. висування ясних вимог, підтримка постійного контакту з людьми, міцних зворотних зв'язків.

Ґрунтуючись на цих принципах, менеджер повинний домагатися від підлеглих бажаних результатів:

• наводити на думки тих, хто бідує лише в підказці;
• давати поради тим, хто має потребу в тому, щоб їх постійно наставляли, консультували, спонукали до дій;
• давати прямі вказівки, нагадувати про необхідність діяти некмітливим;
• у категоричній формі наказувати, наполегливо вимагати виконання від тих, хто нехтує порадами, вказівками, рекомендаціями;
• звільняти, якщо немає іншого засобу змусити людей підкорятися, і, навпаки, заохочувати за сумлінне виконання усіх вказівок керівника.

Як і з ким працювати — багато в чому залежить від особливостей характеру людей, не тільки підлеглих, але і керівників. Цей момент менеджер обов'язково повинний враховувати.

2.2. Психологічний портрет керівника

На сучасному етапі розвитку менеджменту визначення психологічного портрета особистості є, на наш погляд, одним із самих складних і важливих питань, рішення якого дозволить підвищити ефективність управління персоналом.

Нижче приводяться деякі положення, що визначають психологічний портрет особистості, з роботи “Практична психологія для менеджерів”, написана колективом під науковим керівництвом академіка, доктора психологічних наук, професораТутушк і но ї М.К.

Автори згаданої роботи виходять з того, що основною ідеєю психології управління є: погано відноситися до людини — невигідно.

При рішенні проблем управління персоналом варто враховувати, що люди по-різному пристосовуються до життєвих умов. За здатністю до адаптування можна виділити три типи людей: 1 — з орієнтацією на поточний момент і легкоюпристосовуваністю до обстановки; 2 — з орієнтацією на минуле, здатністю діяти в рамках твердої структури з чіткими дозволами і заборонами, правами й обов'язками; 3 — з орієнтацією на майбутнє, неадекватною ситуації поведінкою, погано пристосованих до ієрархічної структури. Перший тип людей ефективніше працює при прийнятті рішень, другий — при їхній реалізації в рамках наявних структур, третій — як генератор ідей.

Кожному менеджеру важливо вміти розкривати свої внутрішні психологічні резерви. Для цього потрібно навчитися пізнавати себе й інших людей, виявляти темперамент, характер, спрямованість особистості, відношення діяльності і життя до цілей і життєвих ситуацій, очікуване емоційне поводження в напружених ситуаціях і міжособистісних відносинах, ділові якості, стиль керівництва.

Стиль керівництва — це процес узгодження роботи своїх підлеглих. Успіх застосування того чи іншого стилю залежить від багатьох обставин: змісту задачі і термінів її рішення; особистості керівника; особливостей колективу і виконавця; специфіки “поточного моменту” і ін. факторів.

Під стилем розуміється манера поведінки керівника стосовно підлеглих, що дозволяє вплинути на них і змусити робити те, що в даний момент потрібно. Існують дві основні “стильові шкали”:

1. “шкала влади”, діапазон якої простирається від повної демократії до абсолютної автократії.


29-04-2015, 04:42