ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ
... Ми відчуваємо, що Схід - це щось дуже своєрідне й відмінне від нашого західного світу ...
Сергій Ольденбург
У мудрості Сходу та Заходу ми бачимо вже не ворожі сили, а полюси, між якими пульсує життя
Герман Гессе
Усі філософські питання починаються з давньогрецьких натурфілософів. У їх поетичних висловлюваннях народжується західний світ
Мартін Хайдеггер
План
Своєрідність східної культури
Філософія стародавньої Індії («ведична» філософія, буддизм). Філософські вчення стародавнього Китаю (Конфуцій і конфуціанство, даосизм)
Загальна характеристика античної філософії
Література
Своєрідність східної культури
При виясненні першого питання слід уяснити, що в історії людської цивілізації склалися два глобальних типи культури — східна і західна, котрі досить відчутно відрізняються одна від одної. Ці відмінності вплинули і на філософські вчення Сходу і Заходу. Свідомо залишаючи поза увагою численні відмінності між виокремленими типами культур, звернемося лише до тих, які визначальним чином вплинули на стиль філософствування на Заході і Сході.
Вся східна культура побудована на підпорядкуванні індивіда колективу, на розчиненні індивідаульного в суспільному. Культ спільності тут переважає над культом людської особистості, її суверенності і недоторканості. Це зумовило той факт, що індивідуальне творче начало в філософії стародавнього Сходу виражено вкрай слабо. Історія практично не залишила нам імен індійських філософів, їх індивідуальний внесок розчинений у колективній творчості. У філософських вченнях людина розглядається як атомарна форма вияву всезагального (брахмана-атмана, рита), а проблема особистості не знайшла в цій філософії актуалізації. В такому підході знайшла відображення стабільність соціально-економічних форм схід цивілізації і повне підпорядкування особи жорстокому кастовому поділу суспільства.
Якщо в західній культурі домінує раціоналістичний підхід в розумінні світу і людини, то в східній на перший план висуваються ірраціоиалістично-містичні форми осягнення дійсності. Будучи переважно споглядальною щодо природного буття, східна культура головну увагу звертає на проблему постійного самовдосконалення людини, а не на перетворення світу відповідно до потреб людини, що характерно для Західної цивілізації. Східна культура формує сприйняття реального предметно-чуттєвого світу як химерної фікції, яка лише через невігластво буденної свідомості здається чимось «справжнім». Тим-то філософія Сходу обертається своєрідною філософською міфологією, орієнтованою на містичне переживання одухотвореності буття і практично байдужої до раціоналістичних методів осягнення світу.
Філософія стародавньої Індії («ведична» філософія, буддизм). Філософські вчення стародавнього Китаю (Конфуцій і конфуціанство, даосизм)
Першим, пам'ятником міфологічно-філософської думки Стародавньої Індії були «Веди» (слово «веди» означає в перекладі з санскрітського «знати», «відати»). «Веди» були створені між другим і першим тисячоліттям до нашої ери і є одним із найдавніших літературних витворів людства. Веди в основному складаються гімнів богам. Але в них є і чимало космогонічних гімнів, в яких робляться спроби осмислити проблеми походження світу, його витоків. А це є зародження філософської думки, хоча і в міфологічних образах.
Найбільш чітко філософський аспект Вед виражений в «Упанішадах», в котрих філософська думка переважає над міфологічною. «Упанішади», що означає «прихована таємниця», є переказом релігійно-філософського вчення про Брахму, або світову душу і сутність світу. Початком світу, його витоком є Брахма (Бог), якась безтілесна субстанція, яка пронизує світ, є його початком і, в підсумку, завершенням. Брахма не є особою, як Бог у християнстві, це - Дух. Оскільки Бог пронизує Всесвіт, то в «Упанішадах» висловлюється думка про те, що в світі діє універсальний закон, якому підпорядковується і становлення конкретних тіл і явищ, і великі космічні періоди розвитку.
Саме в Упанішадах вперше висловлена ідея відплати у потойбічному житті за земне життя (карма) і сформульована думка про те, що душа людини безсмертна і після смерті свого «господаря» переселяється в інше тіло — людини, тварини чи навіть рослини (це перевтілення душі отримало назву «сансара»). Соціальне значення перевтілення душі полягає в тому, що кожне нове її втілення залежить від поведінки людини, її життєвого шляху. Якщо людина виконує моральний закон карми, то її душа вселяється у тіло людини вищої касти, якщо ж ні, то в тіло людини нижчої касти або навіть тварини. Нагородою за проведене життя є піднесення душі до всесвітнього духу – брахмана, злиття з ним і отримання вічного життя.
Одним з філософських напрямків, який бере свій початок з релігії брахманізму, є буддизм, який виник в Стародавній Індії у VI ст. до н.е. і в ході історичного розвитку став поряд з християнством і ісламом однією з найпоширеніших релігій. Засновником цього вчення вважають царевича Гаутаму, прозваного Буддою (що в перекладі означає «просвітлений»). Основні ідеї буддизму викладені у праці «Тріпітака» («Три корзини законів»).
Центральними в буддистському вченні є чотири благородні істини.
По-перше, існування кожної людини нерозривно пов'язане із стражданням, незалежно від того, праведний чи неправедний спосіб життя вона веде. Народження, хвороба, старість, смерть, зустріч з неприємним і розлука з приємним, неможливість досягнути бажаного — все це веде до страждань. Життя людини в буддизмі — потік невгамовної спраги, нездійсненних прагнень і бажань, бо досягнення їх веде до нових бажань і так безкінечно. Людина стає вічно незадоволеною і тому страждає.
По-друге, причиною страждань є прагнення до життя, спрага життя, прагнення до насолоди і чуттєвих задоволень.
По-третє, буддизм ставить за мету вийти із «ланцюга» страждань. Звільнитись від страждань потрібно і можливо при житті, «перервавши» ланцюг перевтілень і звільнившись від спраги життя. Для цього в буддизмі вироблені певні засоби, оволодіваючи і використовуючи які, людина може досягти особливого стану - нірвани. Досягнення нірвани є вищим благом і метою буддизму. Нірвана — це стан абсолютного спокою, коли відсутні усі бажання, прагнення, пристрасті і пов'язані з ними страждання. Це такий стан душі, коли для людини втрачає значення будь-яка чуттєвість, і людина живе в зовсім іншому світі, в світі іншої духовності і отримує якесь особливе задоволення. Нірвана — це не смерть, але повна втрата свого «Я», розчинення індивідуального життя в океані Всесвіту. Якщо для європейців велику цінність має саме збереження і збагачення себе як особистості, а щастя для них — це повнота життя у всіх його проявах і можливостях, то для Сходу ідеалом стає зречення від життя, позбавлення від індивідуальності і суб'єктивності, духовне злиття з божественним абсолютом.
На основі філософської концепції буддизму базується багато прикладних вчень, які розробляють певні фізичні і духовні вправи для вдосконалення тіла і духу, внаслідок чого людина формує в собі нові здатності, нове переживання світу і певним чином змінює свою психологію.
По-четверте, буддизм виробив основні напрямки звільнення людини від чуттєвості". Для цього потрібно зрозуміти чотири істини буддизму, а також знати, дотримуватись і пройти вісім шляхів позбавлення від страждань. Вісім шляхів включають в себе: правильну віру, правильну мову, істинну рішучість і волю, правильні дії, правильний спосіб життя, правильну думку, правильні наміри і правильне споглядання.
Головним моральним ідеалом буддизму виступає любов до всього живого і утримання від заподіяння стану зла. Будда приділяв велику увагу не зовнішнім вчинкам, а мотивам і намірам, тобто тому, що здійснюється всередині людини, у самій глибині її душі. Будда, наприклад, вважав, що вбивцею є кожен, хто бажає зла своєму ближньому. Людина тому й повинна пройти ланцюг перероджень, щоб звільнитись від зла у своїй душі, накопичити чесності, досягти духовної досконалості.
У буддизмі вироблені вихідні засади того, як людина, приречена своїм народженням для страждання, може жити в світі і знаходити в житті вищі цінності. Крім буддизму філософська думка Стародавньої Індії представлена великою кількістю вчень, напрямків як матеріалістичної, так і ідеалістичної орієнтації: йога, чарвака- локаята, ньяя, санкх'я, міманса, вайшешика та інші.
Усі філософські школи Китаю, висуваючи та обґрунтовуючи свої ідеї, постійно зверталися до класичних книг китайської освіченості: «Книга пісень» (Ши цзин), «Книга історії» (Шу цзин), «Книга порядку» (Лі шу), «Книга перемін» (І-цзин). У «Книзі перемін» містяться перші філософські осмислення проблем людського існування, основи і принципи філософського мислення. Разом з тим — це книга ворожби і пророкувань.
Основні поняття «Книги перемін» — інь, ян і дао. Теорія «Інь-ян» єдина для всієї китайської культури. Згідно з цією теорією існують дві сили, дві тенденції, які взаємно заперечують одна одну, але і взаємодоповнюють. Одна сила потенційно завжди містить у собі іншу і на вищому ступені розвитку може перетворюватися у неї.
Сполучення «інь» і «ян» породжує усе існуюче в світі. Це дві космічні сили, які упорядковують хаос і утворюють три основні реальності — землю, небо і людину. «Ян» — символ неба, щось активне, світле, уособлення чоловічого начала у світі «Інь» — жіноче начало, символ землі, темний бік світу, йому належить пасивна роль.
Чергування «інь» і «ян» називається, шляхом Дао. Дао означає «шлях усіх речей в світі» ,позбавлений індивідуальності світовий закон, принцип єдності світу. Дао, підкоряються і природа, і суспільство, і людина.
Філософія стародавнього Китаю представлена багатьма школами, але найбільш чітко її характерні риси репрезентовані в конфуціанстві і даосизмі.
Одним з найважливіших філософських вчень Стародавнього Китаю було конфуціанство, засновником якого вважають Конфуція (551-479 рр. до н.е.). Вчення Конфуція викладене у книзі «Лунь-юй» («Бесіди та висловлювання»). В філософському плані Конфуцій не розробляє нового вчення про буття, а виходить з традиційних уявлень про небо і землю. Небесний світ визначає основні положення, які лежать в основі людського життя. В цілому концепція Конфуція є соціально-політичною і етичною за своєю суттю.
Центральне місце у конфуціанстві займають проблеми моральної поведінки людини, проблеми життя держави, сім'ї і управління суспільством. Конфуцій особливе місце приділяв вихованню людини у дусі поваги до інших людей, до суспільства.
Аналізуючи відносини між людьми, Конфуцій висуває тезу, що в основі цих відносин лежить принцип «жень» (гуманність). До проявів гуманності Конфуцій відносив такі якості як справедливість, повага до старших, синівська увага. «До гуманності наближається той, хто твердий і наполегливий, простий і неговіркий», — твердив Конфуцій. Конкретним механізмом реалізації принципу «жень» виступає система традицій, ритуалів, які складаються в суспільстві. Тому Конфуцій надає традиціям і ритуалам великого значення.
Центральний конфуціанський термін — «благородна людина» протилежний йому за значенням — «негідна людина». «Благородна людина» це той ідеал, до якого повинна прагнути людина. Основні риси його — вимогливість до себе, прагнення до самовдосконалення, вміння зберігати внутрішній спокій, витримку і самовладання. Конфуцій висуває 4 основні вимоги, яких повинна дотримуватись «благородна людина»:
1) виявляй до батька таке відношенні якого ти вимагаєш від свого сина;
2) виявляй до володаря таке відношення, якого ти вимагаєш від своїх підданих;
3) виявляй до старшого брата таке відношення, якого ти вимагаєш від молодшого брата;
4) виявляй до друзів таке відношення, якого ти хочеш від друзів.
Велику увагу приділяв Конфуцій ідеї порядку і управління у державі. Спочатку людина повинна навести порядок у собі, в своїй моральній поведінці, потім - у своїй сім'ї і врешті-решт, у державі. «Коли людина вміє управляти собою, - говорив Конфуцій, - людям не наказують, але вони виконують; коли ж людина не управляє собою, хоча вона і наказує, її не слухаються».
Відповідальне ставлення до своїх обов'язків вимагало від конфуціанців виховання своїх вольових якостей. Не можна навчитися управляти державою і людьми, якщо ти не вмієш управляти своєю психікою, — вважав Конфуцій. Але не тільки психіка, а й одяг і зачіска, смаки і звички, манери і мова — усе було впорядковане конфуціанською мораллю. Згідно її правил, між старшими і молодшими, між вчителем і учнями, між чоловіком і жінкою повинна існувати сувора ієрархія і субординація. Кожен має знати своє місце і не претендувати на чуже.
Етика Конфуція розуміє людину в єдності її соціальними функціями. Головна мета виховання — підготувати індивіда до найкращого виконання своїх соціальних і службових обов'язків. Таким чином, індивід для конфуціанства був лише функціонером в соціальній ієрархії. Причому правила конфуціанської моралі допомагали державі повністю контролювати життя особистості.
Конфуціанський ідеал культурної людини визначив магістральну лінію розвитку китайської культури. На ідеал «благородної людини» орієнтувалася більшість китайської бюрократичної інтелігенції, яка безпосередньо управляла державою, а також освічені люди з інших верств населення і значна частина творчої інтелігенції.
Головною метою конфуціанського вчення було досягнення стабільного, поступово еволюціонуючого суспільства. З погляду Конфуція, будь-які соціальні катаклізми, революції є злом і відбуваються внаслідок того, що люди не дотримуються закону неба. Ще в той час він вірно підмітив, що науковий і технічний прогрес далеко не завжди супроводжуються моральним вдосконаленням людини; часто спостерігається зворотне: з матеріальним прогресом відбувається духовна деградація людини і суспільства. Конфуцій спробував виробити механізм для поєднання прогресу в матеріальній і духовній сферах, наголошуючи при цьому, що вирішальна роль належить традиціям, ритуалам.
Вчення Конфуція отримало широке розповсюдження в Китаї та за його межами і в модифікованому вигляді існує і понині.
Засновником філософії даосизму є Лао-цзи (друга половина VI - перша половина V ст., до н.е. Основні положення даосизму викладені у книзі «Даодецзішь», написаної послідовниками Лао-цзи.
Якщо в конфуціанстві основна увага приділяється моральним і соціально-політичним проблемам, то даосизм - це насамперед філософське вчення про Всесвіт, про буття. Філософська концепція Лао-цзи дещо суперечлива. З одного боку, він визнає оточуючу людину природу єдиним буттям, а з другого - виходить із існування Дао - вічного, незмінного і непізнаваного начала. Саме дао є справжня основа всіх речей і. явищ природи, але дао не зводиться до них і не тотожне їм. Дао є діалектичним за своєю природою, оскільки йому притаманні протилежні властивості: воно і незмінне і рухоме, і безкінечно велике і найдрібніше, і єдине, і всеохоплююче і т.п. Для правильного розуміння даосизму потрібно уяснити зміст таких понять:
- Де - уречевлене, конкретне виявлення дао в речах і поведінці людини.
- Ці - найдрібніша тілесна частинка, що виникає в результаті опредметнення Дао. Легкі, світлі частинки ці утворюють чоловіче начало ян, важкі, темні - жіноче начало інь. Поєднання цих частинок породжує, згідно з вченням даосизму, все існуюче у світі.
На відміну від конфуціанців, які прагнули упорядкувати стосунки в державі, між людиною і суспільством, даосизм був спрямований на гармонізацію взаємин людини з природою. Три основні мети ставили послідовники даосизму: досягнення довголіття, досягнення стану просвітлення і, нарешті, здобуття безсмертя.
В основу лаоської практики досягнення довголіття покладена давня натурфілософська концепція здоров'я, яка базується на принципах «інь-ян». З далекої давнини люди помітили, що усе в світі взаємопов'язане, що Всесвіт є єдиним цілим і безперервно змінюється. Людина, вважали даоси, теж, до певної міри — Всесвіт, або космічне тіло, на якому є свої гори, ріки, канали, меридіани. Формою прояву життєвої енергії в людині є боротьба і взаємозв’язок двох начал — інь і ян. Регулювання відносин між інь і ян забезпечує збереження енергії, а отже, і здоров'я. Шлях до довголіття лежить через наслідування природи. Уся лаоська методика підтримує життєві сили в організмі (дихальні і гімнастичні вправи, спеціальна дієта, масаж і самомасаж, прийоми мистецтва двобою (наприклад, так зване У-шу) побудовані на цьому принципі наслідування природи, на гармонізації двох протилежних начал — інь та ян.
Просвітлення душі, стан великої єдності з Дао — більш висока мета, ніж здобуття довголіття. Головний акцент в досягненні цієї мети робився на ідеї «природності» і «не діяння». «Природність» вимагає від людини звільнення від усіх пристрастей і бажань (від жадоби слави, багатства, від лінощів, злоби, заздрості, страху, смерті тощо), вміння управляти своїми емоціями і почуттями. Подібні цілі ставили і конфуціанці. Але, якщо вони наполягали на придушенні пристрастей, на приборканні природного у людині, то даоси, навпаки, прагнули виявити у людей природний космічний початок. Природне в людині — не зло, з яким потрібно боротися, вважали вони. Природне в людині є втіленням Дао, універсального космічного закону. Відкрити його в людині - зміст всього даосизму. Для цього даоси пропонували принцип «не-діяння», що вимагає від людини не втручатися в закономірності природи, але слухняно підкорятися їм. Якщо не перекручувати свою природу, то вона заспокоїться, прийде у стан спокою і рівноваги. Подібно до каламутної води, яка стає чистою і якісною, якщо залишити її у спокої. Людина повинна наслідувати природу, а не йти за соціальними нормами, які висували конфуціанці.
Кінцева мета даосизму - безсмертя - досягається внаслідок досягнення стану єдності з Дао, просвітлення душі. Тоді людина в змозі опинитися серед інших небожителів.
Даосизм, поряд з конфуціанством, здійснив надзвичайно вагомий вплив на подальший розвиток філософських ідей в Китаї.
Загальна характеристика античної філософії
Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Слід
10-09-2015, 23:19