Реферат на тему:
Розвиток ідей про людське буття в філософії марксизму
План
1. Вступ.
2. Проблеми людини, в філософії марксизму.
3. Основні ідеї філософії марксизму.
4. Розвиток ідей про людське бутя.
5. Висновок.
Вступ.
Марксистська філософія переживає важкі часи. Глибина і неорди-нарність рішення філософських проблем; проблеми людини, суспільства, взаємовідносин людини і природи, гносеології та інших - на протязі більше 150 років час від часу викликали дискусії І критику з боку багатьох філософських шкіл. У сучасних умовах створились парадоксальна ситуація: марксизм, з панівної ідеології у світовій системі соціалізму, з розвалом її і розпадом СРСР опинився поваленим і відкинутим владними структурами. Міркуючи над ситуацією, що склалася, важливо пам'ятати: марксистська філософія створилась за певних історичних умов, І тому ставитись до неї належить виважено, як до будь-якої теорії, якій властиві І позитивне, і історичні обмеженості. Захвалювання її, так само як і осудження, однаково некоректно, ненауково. Філософію марксизму (як і будь-яку іншу) неправомірно ототожнювати з політичними поглядами і діями її прихильників. Аналізувати її належить, керуючись мстодологічнимщіринципами об'єктивності й історизму. Правильно оцінити марксистську філософію навряд чи можливо, якщо не враховувати, по-перше, історичних умов її виникнення; по-друге, важливіших проблем, які поставила і вирішила; по-третє, історичний шлях, який пройшла марксистська філософія, і зміни, що сталися на її шляху; по-четверте, долю марксистської філософії в сучасних умовах.
В 40-их роках ХІХ ст. коли капіталізм укоронивсся як суспільний лад у найрозвиненіших країнах Європи (Англія, Франція, Бельгія) і в СІНА, а в ряді інших (Німеччина, Австрія, Італія) переживав ранню стадію розвитку, виникає і марксизм. Тоді суспільство почало набувати дедалі більш суспільного, міжнародного характеру, чітко виявилася тенденція становлення суспільства як цілісної системи. Але це не привело до злагоди в суспільстві. Капіталістичні суспільні відносини викликали зміни у соціальній структурі суспільства, загострили суперечності між соціальними спільностями, класами. В 30-40-х роках XIX ст. повстання робітників Англії, Франції, Німеччини показали, що буржуазний лад, його держава не дали народним масам ні соціальної справедливості, ні соціально-політичної рівності, ні свободи, ні братерства. Приватна власність, в якій буржуазні теоретики вбачали гаранта чудового життя і пов'язували її з самою суттю та природою людини, з побудовою справедливого людського суспільства, не виправдала сподівань. Навпаки - проблеми власності загострились, проблема людини стала предметом нових філософських роздумів. Кінець XVIII - початок XIX ст. ознаменовані революцією у природознавстві. Відкриття закону збереження і перетворення енергії (Юліус Майєр та ін.), створення теорії клітинної будови живих організмів (Теодор Шванн, Матгіас Шлейден), еволюційна теорія (Чарльз Дарвін), космогонічна теорія (Іммануїл Кант, П'єр Лаплас) розкрили зв'язки між тваринним, рослинним світом і неорганічною природою, склалася нова картина світу, де здійснюється неперервний процес розвитку. Природознавчі відкриття суперечили традиційній картині світу, за якою нежива і жива природа та людське суспільство (людина) поставали як три самостійні царства. Назріла потреба подолати розрив. Тенденції взаємозв'язку економічної, соціальної, політичної та духовної сфер життя суспільства, наукові відкриття, взаємодія людини з природою викликали пильну увагу вчених: соціологів, філософів, економістів, біологів. Появляються наукові праці, покликані :кі-довольнити потребу суспільства у з'ясуванні суспільних і людських стосунків, зв'язків. В Англії формуються теорії і концепції Уільяма Петті, Адама Сміта, Давіда Рікардо з проблем політичної економії, що розкривають виникнення і розвиток капіталістичного суспільства, безмежність ринкового виробництва, обґрунтовують теорію трудової вартості, змалювавши "економічну анатомію класів". Швейцарський економіст Жан Сисмонді, проаналізувавши вади капіталізму, зробив висновок про неминучість економічних криз капіталізму, висловив сумнів у міцності, ефективності капіталізму, започаткувавши різноманітні напрямки утопічного соціалізму.
Просвітницькі ідеї французьких матеріалістів XVIII ст. про людину та суспільство вливаються безпосередньо у соціалістичні і комуністичні утопічні вчення Гракха Бабефа, Анрі Сен-Сімона і Шарля Фур'є, які формулювали теоретичні "соціалістичні моделі*" суспільства майбутнього. Одним з перших Анрі Сен-Сімон висловив думку, що в основі будь-якої політики лежить економіка, яка в майбутньому поглине політику: політичне керування людьми мусить перетворитися па розпорядження речами і керівництво процесами виробництва. Шарль Фур'є обґрунтував періодизацію історичного процесу (дикість, цатріархат, варварство, цивілізація), критикував буржуазний суспільний лад з його суперечностями, що гостро виявилися в боротьбі соціальних станів, класів в кінці XVII ст., висловив ідеї майбутнього суспільства, де немає протилежностей і суперечностей між містом і селом, між розумовою і фізичною працею. Погляди Шарля Фур'є справили великий вплив на видатних французьких істориків Франсуа Тізо, Огюстена Тьєррі, Огюста Міньє, які обґрунтували роль інтересу людей як джерела і рушія історичної творчості. Відтоді осмисленню актуальних проблем буржуазного суспільства чимало сприяла німецька класична філософія, особливо діалектика, вчення про людину Імма-нуїла Канта, Людвіга Фейєрбаха та суспільство Георга Гегеля. Такі історичні умови виникнення марксизму.
Проблеми людини, в філософії марксизму.
Початок творчої діяльності ^иття і: дшіьність Карла М<*Іжса(І818-Карла Маркса 1883 рр,) Фрідріха Енгельса (1820-1895рр.) і Фрідріха Енгельса співпали 3 періодом перетворення капіталізму в зрілу суспільну систему, з посиленням революційного руху робітників і активізацією теоретичної суспільної думки в Європі. Початок теоретичної діяльності Карла Маркса зв'язаний з лівим крилом "молодогегельянців $• - послідовників Георга Гегеля, твори якого ("Науку логіки", "Філософію духу", "Філософію права", "Філософію історії" та ін.) ретельно вивчав. Закінчивши Берлінський університет, де наполегливо вивчав філософію правата філософію, захистив в Єнському університеті докторську дисертацію: "Відмінність між натурфілософією Демокріта і натурфілософі--єю Епікура" (1841), Карл Маркс заявив про себе як революційний демократ. Приїжджає до Бонна з намірами зайняти посаду приват- доцента університету. Але через посилення реакційності урядової політики у галузі освіти його академічним намірам не судилося здійснитися. Карл Маркс стає на шлях журналістики, з якою зв'язує мрію про^реаліз^ацію на практиці ідей своєї дисертації. Перші публікації у "Рейнській газеті" - "Замітки про новітню пруську цензуру" та "Дебати про свободу преси" (1842) - показали його по-філософському мислячим теоретиком, захисником інтересів трудящих. Карл Маркс стає її головним редактором (1842-1843), переторює газету в орган революційної демократії. Дебати в ландтазі Рейнської провінції з пи тань про крадіжку лісу мозєльськими селянами, про свободу торгівлі спонукали Карла Маркса до поглиблених занять економічними, правовими та філософськими питаннями. Першим кроком став критичний аналіз гегелівської "Філософії права*. Цьому передувало ознайомлення Карла Маркса з творами Людвіга Фейєрбаха "Сутність християнства?. (1841) та "Попередні тези до реформи філософії" (1842), в яких критично аналізувалася ідеалістична філософія Георга Гегеля. Це визначило подальшу долю: Карл Маркс стає матеріалістом. Підсумком роздумів Карла Маркса над гегелівською філософією права став так і не завершений і не опублікований твір "До критики гегелівської філософії права" (1843). Провідною ідеєю твору є матері алізм. Маркс робить висновок: не держава визначає громадянське суспільство, як стверджував Гегель, а, навпаки, громадянське суспільство визначає державу.
Переїхавши з Німеччини до революційного Парижу (1843), Карл Маркс стає редактором "Німецько-французького щорічника", окреслює методологічні основи щорічника: знайти шлях до нового світу за допомогою критики старого світу. Теоретичною основою методології став рукопис "До критики гегелівської філософії права", хоча в ньому ще не було визначено сили, покликаної розвінчати несправедливий суспільний лад. Відповідь на питання Карл Маркс дає у статті "До критики гегелівської філософії права. Вступ" (1844). Людина, говориться в ній, не якась абстрактна істота, що існує десь поза світом. Людина - це світ людини, держава, суспільство. І щоб звільнити всі життєві сили людини, як суспільної істоти, треба ліквідувати будь-яке відчуження - релігійне і світське, теоретичне і практичне. Критика релігії, як відчуженого образу дійсності, закінчена. Тепер критика неба перетворюється на критику землі, критика релігії - на критику права, критика теології ~ на критику політики. Суть критики полягає в тому, щоб висвітлити практичні завдання, тобто такі, які може вирішити лише практика. Критична теорія мусить переконати широкі маси людей. Пропаганда передової філософської свідомості полягає в тому, щоб стала філософською свідомістю кожної людини, виражала б її інтереси, торкалася б її серця, її почуттів і перетворилась у переконання кожного. Ключ до успіху нової філософії, на думку Карла Маркса, в її гуманізмі, у відображенні нею інтересів кожного робітника і всього робітничого класу, у єдності філософської теорії з практикою пролетарського руху. Голова звільнення людини - філософія, її серце - пролетаріат. Зброя критики не може, звичайно, замінити критики зброєю, матеріальна сила повинна бути повалена матеріальною ж силою; але й теорія становиться матеріальною силою, як тільки-оволодіває масами. Подібно до того, як філософія знаходить у пролетаріаті свою матеріальну зброю, так і пролетаріат знаходить у філософії свою духовну зброю. Так Карл Маркс здійснює у "Німсць-ко-французькому щорічнику" програмний принцип: за допомогою критики старого світу знайти новий світ.
Сподвижник і сучасник Карла Маркса соціаліст Фрідріх Енгельс, який прожив декілька років у найрозвиненішій у тогочасному світі країні Англії, уже обізнаний з масовим робітничим рухом, англійською соціалістичною літературою, з політичною економією Адама Сміта, Давіда Рікардо. У перших творах "Нариси до критики політичної економії" та "Становище робітничого класу в Англії" (1844-1845) -правильно оцінює глибину і значення промислового перевороту в Англії, що зумовив повний переворот у громадянському суспільстві. Твори А.Фрідріха Енгельса відкрили Марксові політичну.економію - ту сферу знання, що вважав необхідною для формування нового світогляду. Наукова критика Фрідріхом Енгельсом класичної англійської політичної економії з позицій пролетаріату визначила і наукові інтереси Карла Маркса. Праці Карла Маркса "Економічно-філософські рукописи 1844 року", "Злиденність філософії" (1847), а також на писана разом з Фрідріхом Енгельсом "Німецька ідеологія" (1845-1846) свідчать про те, яку велику роль відіграв історичний досвід Англії у формуванні їх філософських поглядів, зокрема діалектико-матеріалістичного методу.
Особливо важливим для формування філософії марксизму став 1844 р. - початок тісного співробітництва Карла Маркса і Фрідріха Енгельса. Тоді Карл Маркс створює "Економічно-філософські рукописи", що вперше мовою оригіналу опубліковані в 30-х роках XX ст. Тут Карл Маркс розглядає центральні проблеми політичної економії не лише як вчений-економіст, але й як філософ І соціолог, історик і політик, теоретик і практик одночасно. Такими проблемами стали заробітна плата і класова боротьба, приватна власність і проблеми відчуження, суть людини і суспільства. Безумовно, основною проблемою є проблема відчуженої праці, аспекти якої аналізуються з позицій гуманізму. Праная, матеріальне виробництво, пише Маркс, родове життя людини, ця специфічна відмінність людини від тварини не дана від природи, а виникає і розвивається протягом всієї людської історії. Відчуження праці приводить до появи приватної власності: відчужується від робітника продукт його праці, відчужується сам процес його праці, праця перетворюється в засіб для підтримання життя, а отже, відчужується сама суть, родове життя працівника. Отже, для утвердження свободи людини необхідно подолати, насамперед, відчуження людської праці. Це - програмна ідея творчості Карла Маркса, яку розвивав у наступних творах, особливо в "Капіталі^.
Разом Карл Маркс і Фрідріх Енгельс розробляють вчення про людину, суспільство, світ, вчення, що стало революційним переворотом у філософії. Від безпосередніх попередників Карл Маркс і Фрідріх Енгельс сприйняли важливі ідеї: гуманізм, матеріалізм, 'діалектику, побудову майбутнього справедливого, гуманного суспільства.
Основні ідеї філософії марксизму.
Узагальнюючи і критично-творчо аналізуючи проблеми людини і суспільства, Карл Маркс і Фрідріх Енгельс формують повністю нову концепцію людини, суспільства, світуГЯоешш концепції полягає в тому, що, по-перше, теорія людини виростає з світського, ие-релігїйного світорозуміння, як його невід'ємна частина, що справляє зворотний вплив, стимулюючи дальший розвиток світського світорозуміння. Буття світу і людини з її духовністю та свободою вичерпує все суще. Немає нічого надприродного. Людина не лише актор, але й автор своєї історичної і світової драми, корені якої сягають в історію праці. По-друге, в теорії людини докорінно переосмислені основи людської суб'єктивності, Попередня філософія основою людини вважала ідеальну якість (свідомість), і якщо матеріаліст Людвіг Фейєр-бах уявляв ЇЇ у вигляді споглядання, а Іммануїл Кант, Георг Гегель та інші - у вигляді чисто духовної активності, світ поставав у вигляді об'єкта, продукту суб'єктивності, духу, то в концепціях Карла Маркса і ФріЬріха Енгельса основу людини, її суб'єктивність становить предметно-чуттєва, природоперетворююча матеріально-виробнича практична діяльність.
Вперше практика охоплюється філософським розумінням людини та суспільства, стає наріжним каменем у творенні матеріалістичної теорії історичного процесу. Практика - не що інше, як процес життєдіяльності людини, процес суспільного виробництва і відтворення людини, зв'язує людину з об'єктивним світом, стає універсальним способом опосередкування взаємодії людини з природою та іншими людьми. Практикою задовольняються всі людські потреби - і в матеріальних благах, і в засобах зв'язку, і в свідомості як суто людському засобі орієнтування в світі. З виникненням опосередкування трудовою діяльністю зв'язку людини з природою дослідники відкривають соціальність як справжнє людське начало. Аналізуючи практику, Карл Маркс і Фрідріх Енгельс логічно прямують до нового розуміння суті .людини як сукупності суспільних відносин. Це - найважливіший момент нового вчення про людину. Матеріально-виробнича діяльність завжди здійснюється у суспільстві і за допомогою суспільства. В процесі трудової діяльності людина, вступає у суспільні відносини з іншими людьми. В суспільних відносинах людина формує свою суть, що стає не природною, а соціальною суттю. Суспільні відносини мають історичний характер: змінюються під впливом об'єктивних законів життєдіяльності людей, насамперед, їх матеріально-практичної, трудової діяльності. Виробничі відносини людей - основа суспільства і людини, а людина як їх суб'єкт і носій стає і творцем суспільства, і його продуктом.. Людина - суспільно-виробнича істота. Як суб'єкт діяльності людина - суспільна (а не біологічна лише) істота. У єдності сутнісного і суб'єктивного визначення людина - предметна-соцгально-діяльтсиа істота. Цим виражено і сторико-матеріал і стичне розуміння основи буття людини. Свідомість, духовність розуміються Карлом Марксом як вторинне визначення людини. Духовність - необхідна властивість людського існування. В історії суспільства діють люди, обдаровані свідомістю, розважливо чи під впливом пристрастей, прагнуть до певної мети. Тут ніщо не робиться без свідомого наміру чи бажаної мети. Але хід історії підкоряється внутрішнім загальним законам. Зіткнення численних окремих прагнень і дій приводить в історії до стану, повністю аналогічного тому, який панує в позбавленій свідомості природі. В масштабах буття світу, суб'єктивність вторинна, не субстанціальна. Вчення про практичну трудову діяльність по-новому висвітило діяльність як спосіб суспільного буття людини. Людина - це багатомірний світ, що формується на основі предметно-почуттєвої діяльності, охоплюючи суспільство і олюднену природу.
Матеріалістичне переосмислення суб'єкта і суті людини - ключ до філософського переосмислення світу, всього сущого. Для попередників Маркса людина - продукт природи; природа сприймалась лише як об'єкт людського споглядання, а людина, як споглядаюча істота. Філософія марксизму сприймає ідею важливості природи у житті людини, але природа перестає бути лише колискою людини: неперервно змінюється людиною у процесі її трудової діяльності. Змінюючи природу за її законами, реалізуючи в ній мету, .потреби та здатності, людина історіоризує, суб'єктивує природу, залучаючи її до свого світу.
І вся історія людства - процес неперервної зміни природи людиною, у тому числі своєї власної природи, Природа не якийсь чужий людині об'єкт, а суб'єктивований об'єкт, розкрита книга людської історії, наочна картина сутнісних сил суспільної людини. Доки існують люди, стосунки з природою та між собою - дві нероздільних сторони єдиного процесу: гармонізація відносин - суспільний прогрес природи, суспільства. Природа необхідна для нормальної життєдіяльності людини.
Діалектичне, історико-матеріалістичне розуміння світу Карла Маркса і Фрідріха Енгельса створювалось у процесі осмислення досягнень природознавства XIX ст. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс показали, що, по-перше, світ складається не з готових, закінчених предметій, а становить сукупність процесів, де предмети, що здаються незмінними, так само як і їх смислові відбитки, поняття, перебувають у неперервній зміні: то виникають, то зникають. Поступальний розвиток, за всієї уявної випадковості і всупереч тимчасовим відливам, торує собі шлях. По-друге, між процесами природи в окремих її сферах і між окремими сферами існує зв'язок. Природа - зв'язане ціле. По-третє, у взаємодіях сліпих несвідомих сил природи виявляються її загальні закони. По-четверте, суспільство - своєрідна частина природи, світу. Спосіб існування суспільства є трудова діяльність людини.
Світ єдиний і неподільний. Теорія людини органічно пов'язана з теорією суспільства. Суспільство - не сукупність людей, а система суспільних відносин, що складаються в процесі трудової діяльності людей. Б центрі суспільства - діяльнісно-творча людина в суспільних відносинах. Б історії розвитку праці філософія марксизму побачила ключ до розуміння всієї історії суспільства, а тому з самого початку звертається переважно до робітників, трудівників, творців суспільного багатства. Які б не були суспільні рухи людей, зрештою, ведуться задля економічного визволення. Основа суспільства - матеріальна виробництво. В матеріальному виробництві люди вступають у певні виробничі відносини, відповідні продуктивним силам. Продуктивні сили разом з виробничими відносинами утворюють спосіб виробництва, який визначає політичну, соціальну, духовну сфери життя суспільства. Природно, суспільство постало у вигляді цілісної системи суспільних відносин, що саморозвивається, де матеріальні (економічні) відносини визначають всі інші суспільні відносини - політичні, соціальні, сімейно-побутові, духовні.
Матеріальне життя суспільства - суспільне буття, що визначає суспільну свідомість. Таке визначення матеріального життя суспільства -новий підхід до розуміння суспільства. Певна річ, не ідеї чи видатні особи
10-09-2015, 23:44