Характерною рисою моральної теорії Канта єобґрунтування найвищої онтологічної цінності людини відносно природи,як ІСТОТА , що здатна до автономної мотивації, людина є «ціллю в собі», тоді як тварина - лише простим «засобом». Розуміння сутності моральних правилКант вважав одним з найважливіших завдань філософії. Як природна істота людина підкоряється необхідності, а як моральна - належить дотрансцендентного світу, і в цій якості вона вільна. Як моральна істота - людина підкоряється тількиморальному обов'язкові.
« Необхідним доповненням до розуму є щось, що виходить за рамки міркувань, що знаходиться все-таки в розумі, яке ми, мабуть, можемо назвати (під іменем свободи, надчуттєвої здатності осягати причинність у нас), однак не можемо зрозуміти».
І. Кант
Свобода є доказом існування морального закону.Поведінка людини щодо морального закону мотивується тим, що інші люди, відносно яких вона діє, проявляють теж таку автономію, або вони є цілями в собі, але ні в якому разі не засобами для діяльності когось іншого. Тому формула«категоричного імперативу» (вищого практичного принципу щодо ставлення до людської волі),яка передбачає зміст моральної поведінки, звучить так: «Роби так, щоб використати людину для себе так само, як і длякогось іншого, завжди як мету і ніколи тільки як засіб». Іншимисловами, моральний закон передбачає недоторканність іншої людини («інша людина повинна бути для се бе святою»).Людина - завжди мета і ніколи - засіб.Ф орму моральної поведінки Кант висловлює так:«Роби так, щоб максима твоєї поведінки на основітвоєї поведінки могла стати загальним природним законом».Отже, моральна поведінка, за Кантом, характерна тим, що вона, з одного боку, відповідає закону, з другого - її мотивацією є гідність людини.
« Обов ' язок стосовно себе полягає в тому, щоб людина дотримувалася
людської гідності в самій собі».
І.Кант
Кант розрізняє теоретичну і практичну філософію, її розмежування зберігається лише з точки зору суворого дотримання граней між окремими сторонами людських відносин і світом, тобто на основі відмінностей теоретичних і практичних підходів. Тому пріоритет пізнання, що базується на практичній поведінці, перед суто теоретичним пізнанням стосується у Канта лише моральної сторони. Німецька філософська громадськість у теоретичній філософіїКанта , з одного боку, вбачала «моральний доказ існування Бога », з іншого - ліквідацію меж між теоретичною і моральною філософією, а в світоглядному плані - схильність до пантеїзму.Г. Гейне , стверджуючи, щоКант знаходить Бога для теоретичного розуму за допомогою практичного, іронізує: «Він вчинив так мудро, як один мій приятель вестфалець, який розбив усі ліхтарі в Геттінгені і, стоячи в темряві, мав довгу промову про практичну необхідність ліхтарів, які він розбив лише з тією теоретичною метою, щоб довести нам, що ми без них нічого не можемо бачити ». У своїй філософській системіКант поставив питання:
• Що я можу знати? (філософія);
• Що я повинен робити? (мораль);
• На що я можу сподіватись? (релігія);
• Що таке людина? (антропологія).
Відповідь на ці питання змусила звернутися до аналізу пізнавальної діяльності, що зробило його теорію філософією трансцендентального суб'єкта. Таким чином,Кант висунув нову концепцію суб'єкта, на основі якої він проводить розподіл буття на світ природи і світ людини, в яких діють свої можливості та закони і між якими існують свої суперечності.
3. Підсумок досягнень німецької філософії.
В історії світової філософії етап, іменований «німецькою класичною філософією », звичайно оцінюється як грандіозний період у розвитку людського духу, вершина філософського світорозуміння.
Що дала принципово нового німецька класична думка?
- Головне філософське досягнення німецької класичної філософії - діалектика . Хоча і на ідеалістичній основі, вона була розроблена настільки ґрунтовно, що відкрила перед людською думкою невідомі обрії. Історизм, як принцип мислення, міцно ввійшов у філософський побут: світ – суперечливе ціле, що розвивається. Новою була ідея побудови системи взаємозалежних категорій. Тим самим уперше була знайдена специфічна мова філософії як науки. Філософія оперує поняттями, що відбивають не тільки різні сторони дійсності, але їхні взаємні зв'язки, переходи. Такі поняття гнучкі, текучі, переходять однев інше. Визначити їх можна тільки через їхнє місце в системі.
- У німецькій філософській класиці було радикально переглянуте відношення суб'єкта й об'єкта. Усі попередні навчання були неточними: процес пізнання представлявся їм пасивним сприйняттям образів, що надходять ззовні. Німецькі мислителі вперше проголосили (в ідеалістичній формі) активність свідомості, вторгнення суб'єкта в об'єкт та їхню безперервну взаємодію.
- Сфера свідомості стала в працях класиків німецької думки в більш широких масштабах. У неї включили несвідомі, неконтрольовані процеси. Системність думки не виключає спонтанності, це дві взаємозалежні протилежності єдиного процесу. Несвідома робота думки присутня й в одиничному акті творчості, де вирішальна роль належить продуктивній уяві. Є і колективне несвідоме – міфологічне мислення, що являє собою необхідну ступінь у розвитку форм суспільної свідомості.
- Ця філософія обґрунтувала ідею суспільної закономірності, вказавши на економіку, як на сферу її найбільш яскравого прояву. Творіння, праця, знаряддя праці стали як предмет філософського розгляду. Була розпочата спроба побачити в історії людства закономірні етапи прогресивного розвитку.
- Новою наукою, що одержала в Німеччині ім'я і систематичну розробку (у тому числі й у працях німецьких класиків) була естетика . Попередні навчання, що виходили з давнини, були уривчастими і не охоплювали діалектичний характер краси.
- Німецька класична філософіявідкрилановийпідрозділу древній філософській науці - ети ку . Виникла ідея боргу, як абсолютного спонукального мотиву морального поводження. Вперше у філософії була поставлена проблема ідеалу.
Це, сумарно, найбільш видатні досягнення німецької класичної філософії.
Список використаної літератури:
· Введение в философию: Учебник для вузов. М., 1989 – Ч. 1, гл. 2;
· Філософія: Курс лекцій – К., 1991, Лекція 6;
· История философии в кратком изложении. – М., 1991, Разд.
« Немецкая классическая философия»;
· Філософія ( під ред. Надольного І.Ф. – К., 2001, с. 61-69).
10-09-2015, 21:15