Однак сьома мова в «Бенкеті», а саме мова Алківіада, не дозволяє зводити навчання Платона до абстрактно понятійного об'єктивного ідеалізму. Філософська концепція Алківіада полягає в тім, що крім звичайного збігу внутрішнє і зовнішнє, суб'єктивне й об'єктивне, ідеальне і реального, життя змушує визнати ще і їх надзвичайно різноманітну і життєво барвисту суперечливість. Сократ, здавалося б, є ідеальний мудрець, що тільки і знає, що конструює різного роду логічні категорії об'єктивного ідеалізму. Алківіад порівнює Сократа із силенами і сатиром Марсиєм. Сократ користується для зачаровування слухачів не флейтою, а мовами, змушуючи жити людей по-новому і викладатися своїх непорядних учинків. Сократ незвичайно витривалий фізично хоробрий – про це говорить його героїчне поводження на війні. Сократ також володіє ні з чим не порівнянною індивідуальністю. Значною мірою Сократ таким і є як історично, так і в зображенні Алківіада. Це підтверджується ще і тим, як би випадково кинутим зауваженням Сократа про те, що щирий творець трагедії повинний бути творцем також щирої комедії, що являє собою не просто випадковий афоризм Платона, але є справжнім підсумком усієї філософії ідей у «Бенкеті».
З логічної точки зору найбільш оригінальний текст про ієрархії Ерота, що кінчається вічною ідеєю краси. Відволікаючи від поезії, міфології, риторики і драматургії, ми виявляємо те, чого не мали в попередніх діалогах або мали в зародковій формі. Саме ідея речі представлена тут як МЕЖА СТАНОВЛЕННЯ РЕЧІ. А поняття межі доведене вже в сучасній математиці і фізику. Отже, у цьому і полягає одне з величезних досягнень Платона, що не вмре ніколи, у які би символічні і одіяння воно ні було фактично убране в конкретному тексті діалогів.
Центральної для «Бенкету» є проблема середини. Саме, «правильна думка» є щось середнє між знанням і чуттєвістю. У «Бенкеті» про нього є не тільки згадування, але проблема Еросу тлумачиться отут прямо як та ж сама проблема правильної думки. Отже, у концепції Еросу ново те, що «знання» і «докса» приймаються отут набагато повніше, тому що тут не просто «знання» і «докса», але те, що можна назвати «почуттям», «емоцією» і т.д. У «Бенкеті», хоча й у не занадто явній формі, коштує проблема зв'язку знання і чуттєвості, термінологічно закріплена як проблема середини. Новизна ж «Бенкету» у цьому відношенні полягає в тім, що обидві названі сфери дані як одна, єдина і неподільна сфера, у якій уже не можна розрізнити ні того, ні іншого. Знання настільки близьке поєднується з чуттєвістю, що виходить їхня повна тотожність. Від Пороса і Співі народжується Ерот, що уже не є ні Співу, ні Поростив, але те, у чому обоє вони ототожнювалися. Усілякі протилежності об'єдналися отут в одне цільне життя, в одне сукупне породження, в одна тотожність, що стає. Саме тут трансцендентальний метод уперше досягає своєї зрілості; і зміст, що він покликаний об'єднати з дійсністю, тільки отут уперше стає динамічним змістом, творчою динамікою, активною сумою нескінченно малих збільшень.
Проблема об'єднання знання з чуттєвістю, так само як і ідеї з буттям, є в істоті своєму проблема СИМВОЛУ. Трансцедентальна філософія дає значеннєве трактування, що стає генетично, символу. У «Бенкеті», як і в «Теетете» і «Меноне», прекрасно видна трансцедентальна еволюція символізму. Відтепер платонізм є для нас принциповий і остаточний символізм із різною філософською природою символу і на даній ступні філософського розвитку Платона ми знаходимо СИМВОЛ як трансцендентальний принцип. Таке філософське з тримання «Бенкету».
10-09-2015, 21:20