Поняття "наукова концепція" було переосмислено на початку 90-х років в працях В.А. Рижка. Аналізуючи проблеми нелінійності наукового знання, він звернув увагу на контекстуальне тлумачення терміну наукової концепції, як певного засобу розв'язання комплексних питань, що визначаються світоглядними орієнтирами науки, безпосердньо впливаючи на становлення поняття “наукова картина світу". Дана категорія є сутнісною інтелектуальною формою наукового пізнання - гносеологічним відтворенням смислового й категоріального каркасу дійсності у структурі мислення.
В дослідженнях М.Б. Вільницького, П.С. Дишлевого, М.Е. Омельяновського В.І. Передерія, В.Ф. Чорноволенка та ін., вона була визначена в контексті світоглядно-антропологічного осмислення дійсності. Це позитивно вплинуло на формування наступного інтелектуального модусу наукової культури визначеного в процесі формування стилю наукового мислення. Дослідження даної категорії знайшло своє відображення в працях С.Б. Кримського, В.І. Кузнецова та Б.О. Парахонського. Розробивши своєрідний історико-філософський, методологічний підхід аналізу цього явища, означені автори визначили його в якості посутньої проблеми, що дається взнаки при вивченні стилістичних, пізнавальних характеристик творчої діяльності людини.
Поняття "самосвідомості науки" є завершальним моментом розвитку раціонально-інтелектуального виміру наукової культури. В свою чергу, дана категорія включає в себе соціально-етичні аспекти, що пояснюються рядом причин. По-перше, тим, що самосвідомість науки обумовлює світоглядне підґрунтя розвитку людини в структурі науки як підсистеми, системотворчого фактору культури. По-друге, тим, що включає можливість вірної інтерпретації перспектив розвитку науки в історично-часовій долі людства. По-третє, тим, що містить аксіологічне навантаження, включає коло проблем, які вказують на суперечливі моменти, що обумовлюють існування людини у науковому світі.
Над розробкою цієї категорії працювали В.Д. Білогуб, Г.М. Добров, П.В. Копнін, О.М. Кравченко, С.Б. Кримський, Л.В. Озадовська, В.С. Лук'янець. На їх думку, самосвідомість науки пояснює не тільки шляхи розвитку науки, її позитивні та негативні зміни, а підводить до розгляду соціально-антропологічних категорій наукової культури.
У другому розділі "Соціально-антропологічні категорії наукової культури", який включає в себе два підрозділи і шість підпунктів, досліджуються соціальні та антропологічні трансформації наукової культури.
У підрозділі 2.1. - "Соціальні категорії наукової культури", переосмислюється розвиток соціальних вимірів наукової культури, на прикладі таких категорій як “наукова творчість, "наукова діяльність", "наукове виробництво", "цілепокладання та ідеали науки". Автор доходить висновку, що висвітлюючи проблеми соціальної сутності наукової культури українські мислителі звернули увагу на те, що наука є не тільки результатом вмотивованої, цілеспрямованої діяльності людини, яка пізнає світ, а й внутрішньо-смисловим компонентом культури. В останній вона постає своєрідною дійсністю, що забезпечує освоєння і впорядкування світу в категоріальній будові мислення. Над розробкою даних проблем працювали Є.І. Андрос, В.Д. Білогуб, Г.М. Добров, В.П. Загороднюк, В.О. Звіглянич, Ф.М. Канак, П.В. Копнін, В.Г. Табачковський, В.І. Шинкарук, О.І. Яценко.
У підпункті 2.1.1. - "Наукова творчість як складова наукової культури", зазначається, що дана категорія у працях вітчизняних мислителів осмислювалась як необхідна умова у процесі формування знання. Центральною світоглядною позицією досліджень П.В. Копніна, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, стала ідея про те, що наукова творчість це смислова єдність знання, яка формується у якості спрямовуючої продуктивної діяльності. Вона забезпечує не лише появу інноваційних зрушень, які сприяють соціальному добробуту, але також розкриває можливості духовного, розумового самовираження людини в світі.
У підпункті 2.1.2. - "Наукова діяльність як соціальна категорія наукової культури", зазначається, що в дослідженнях вітчизняних філософів, які були присвячені осмисленню даної категорії були отримані наступні результати. По-перше, наукова діяльність була проаналізована як контекст культури й життєдіяльності людини. По-друге, П.В. Копнін, В.І. Шинкарук та ін. вказали на те, що завданням даної категорії є виробництво нового наукового знання, що зініційовує утворення світоглядних, аксіологічних установок, норм, які регулюють науку та виробничі відносини. Це безпосередньо впливає на формування наукового виробництва.
У підпункті 2.1.3. - "Наукове виробництво в контексті філософської і наукової культури". Автор підкреслює, що в українській філософії, наукове виробництво визначалось в якості світоглядного рівню гносеології. Завдяки залученню даного поняття аналізувалась складна динаміка відносин в сфері науки, а також її визначення як конструктивного, теоретико-методологічного явища в процесі створення нових знань.
У підрозділі 2.2. - "Антропологічні категорії наукової культури", який включає в себе три підпункти, переосмислюється світоглядний поворот у творчості "філософів-шістдесятників", зокрема І.В. Бичка, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, дослідження котрих позитивно вплинули на формування центральної вісі наукової культури - визначення уявлень щодо розвитку внутрішніх, духовно-екзистенціальних рис людської суб'єктивності у науковому світі.
У підпункті 2.2.1. - "Антропологічна реконструкція гносеології", зазначається, що позиціювання ідеї антропологічного виміру наукової культури було започатковано в дослідженнях В.І. Шинкарука. На відміну від П.В. Копніна, котрий, реформуючи апарат діалектичної логіки і гносеології, висловив ідеї про доповнення останніх поняттям істини, свободи, краси. У розвідках В.І. Шинкарука було здійснено відродження думки в антропологічно-екзистенціальному руслі. Поняття гносеології в його роздумах споріднювалось з наукою, яка, аналізуючи основні передумови формування когнітивної діяльності, перш за все виходила на рівень пояснення світоглядної сутності людини.
У підпункті 2.2.2. – “Свобода та пізнавальна діяльність, як світоглядно-антропологічні категорії наукової культури", автор досліджує утвердження змістовного збагачення антропологічного виміру наукової культури в контексті ідей І.В. Бичка. Наскрізною думкою філософа, стала ідея про визначення горизонталі людського світовідношення, пізнавальної діяльності - свободи. Даний феномен представив своєрідні духовні обрії розвитку людського мислення, смислові нашаровування предметно-діяльнісного відношення людини до світу, що безперечно, позитивно вплинуло на актуалізацію у вітчизняній філософській думці кінця 80-х - середини 90-х років ХХ століття проблем внутрішньої, смисложиттєвої означеності проблемності буття - екзистенції. У його працях центральною вияскравлює ідея духовного смислотворення людиною власного життя, а відтак і науки, світу культури та наукової культури.
У підпункті 2.2.3. - "Духовний світ людини: науково-раціональна реконструкція", аналізуються закономірності розвитку людини як істоти віталістичної, духовної і розумної - це основні інтенції думки, що уможливили формування іншого зрізу наукової культури. Маються на увазі теоретичні розробки Є.К. Бистрицького, В.А. Малахова, С.В. Пролеєва, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, Н.В. Хамітова та ін., щодо розвитку антропоцентрично-насиченого образу науки. Найголовніше, у цей період поняття науки було проаналізовано невід’ємно від історичних, соціально-культурних параметрів людського існування. У першу чергу, це спонукало до пробудження уваги дослідників відносно науки як досконалої форми не лише раціонального пояснення світу, а когнітивно-світоглядної дійсності, зорієнтованої на висвітлення ціннісних, смислових горизонтів суб'єкта пізнавальної діяльності, як вузлового моменту наукової культури.
У висновках на основі здійсненого автором системного аналізу наукової культури у вітчизняній філософії другої половини ХХ століття - подано основні підсумки роботи, що висвітлюють її сутнісний зміст.
Визначальною специфікою для розкриття теми дисертації стали два підходи критично-історичний і проблемно-теоретичний. Перший підхід реалізується через вивчення основних проблем творчості показового кола мислителів, а також через генетико-хронологічний аналіз їх творів. Другий підхід - проблемно-теоретичне висвітлення наукової культури реалізується через логіко-концептуальний аналіз раціонально-інтелектуальної та соціально-антропологічної проблематики досліджень українських філософів означеного періоду.
Дослідження поняття наукової культури в українській філософії другої половини ХХ століття, свідчить про те, що українська філософська думка має чітку раціонально-екзистенціальну спрямованість, оскільки в центр свого дослідження ставить проблему розвитку людини, формування її духовного буття у науковому світі.
Наукова культура синтезує посутні характеристики науки і культури, а в її центрі - людина, суб'єкт соціокультурної творчості. Вона закорінена у раціональності науки, у єдності усіх посутніх характеристик останньої як форми знання, виду діяльності, пов’язана із узвичаєнням за даних світоглядних, історичних, культурних умов. Водночас, формування наукової культури в українській філософській традиції досліджуваного періоду (60-90-ті роки ХХ століття) має свої особливості. В українській думці чітко вимальовується своя специфіка розуміння сутності науки як складного, динамічного утворення культури, неперервність останньої з означенням екзистенціального світовідношення людини.
Основними аспектами наукової культури, які знаходились в центрі уваги українських дослідників, були: раціональний, гносеологічний, культурологічний, соціальний та антропологічний. Тому в даній роботі виявлено і проаналізовано найбільш істотні тенденції досліджуваної проблеми, які мали місце в українській філософській думці другої половини ХХ століття, а саме: "логіка науки", "логіка наукового дослідження", "раціональність науки", "наукова теорія", "наукове знання", "мова науки", "стиль наукового мислення", "наукова концепція", "наукова картина світу", "самосвідомість науки", "наукова діяльність", "наукове виробництво", "цілепокладання та ідеали науки", "антропологічна реконструкція гносеології", "пізнавальна діяльність", "свобода", "духовний світ особистості". Автор вважає, що основний акцент в українській світоглядно-антропологічній думці робиться на визначенні посутніх характеристик функціонування науки в контексті культури та зверненні останньої до людини. В наукових доробках (І.В. Бичка, П.В. Копніна, С.Б. Кримського, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, О.І. Яценка та багатьох інших) акцент робиться на тому, що наукова культура - це можливість творення наукою нових знань, основа предметно-практичної діяльності, яку уособлює процес розвитку пізнавальних можливостей людини. Для української філософської думки характерним є тлумачення науки як похідної, динамічної форми інтелектуального розвитку людини, яка створює культуру життєвого мислення.
Питання, пов'язані з розвитком проблеми науково-логічної, логіко-методологічної структури досліджень, у працях українських філософів другої половини ХХ століття, ґрунтувались на аналізі внутрішніх трансформацій категоріального змісту науки в контексті людиномірних, світоглядно-гносеологічних важелів існування знання. Останні позитивно вплинули на трансформації історичних типів і форм раціональності у монографіях Г.М. Доброва, Г.А. Заїченка, П.Ф. Йолона, С.Б. Кримського, Л.В. Озадовської, Б.О.Парахонського, М.В. Поповича та ін.
Ми вважаємо, наукова культура зрощує і консолідує пізнавальні можливості людини, в сфері розвитку сучасного наукового мислення. Не треба забувати про те, що стрімке зростання можливостей мислення, так само, як внутрішньо-системна, лапідарна еволюція дослідницьких програм, не повинні заперечувати аксіологічні виміри соціокультурного буття людини, а також, в свою чергу, протистояти імперативним настановам егалітарності і технократизму.
В цілому, проблеми, які були поставлені і вирішені в дослідженні, потребують подальших розвідок, певних теоретичних узагальнень, які сприятимуть актуалізації питань з історії вітчизняної світоглядно-наукової думки.
СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Клочков І.В. Проблема культури наукового мислення у дослідженнях українських філософів другої половини ХХ століття // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 19. - Дніпропетровський державний фінансово-економічний інститут, 2002. - 250с. - С. 226-235.
2. Клочков І.В. Проблеми буття та світогляду людини як наскрізні теми філософської творчості В.І.Шинкарука // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. - Вип. 32. - К.: Український центр духовної культури, 2003. - 220с. - С. 68-77.
3. Клочов І.В. Наукова культура як світоглядно-антропологічний ідеал природничих наук у дослідженнях українських учених другої половини ХХ століття // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. - Вип.34. - К.: Український центр духовної культури, 2003. - 248с. - С. 129-138.
4. Клочков І.В. Наукова культура у вітчизняній філософії другої половини ХХ століття (спроба постановки проблеми) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія.: Філософія. Політологія. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – Вип. 42-45. – С.70-71.
5. Клочков І.В. Антропологічна рецепція ідей І.Канта у працях В. І.Шинкарука та І.В.Бичка // Програма і матеріали 70-ї наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів “Наукові здобутки молоді – вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті”. – У 2 ч. – К.: НУХТ, 2004. – Ч.1. – С. 24.
6. Клочков І.В. Культурно-історичні експлікації наукової раціональності // Програма і матеріали 71-ї наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів “Наукові здобутки молоді-вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті”. – У 2 ч. – К.: НУХТ, 2005. – Ч.1. – С. 22.
7. Клочков І.В. До проблеми еволюції логіко-методологічних засад наукової культури в філософській рефлексії П.В. Копніна // Програма і матеріали 73-ї наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів "Наукові здобутки молоді - вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті". - У 2 ч. - К.: НУХТ, 2007. - Ч.1. - С.19.
АНОТАЦІЇ
Клочков І.В. Наукова культура у вітчизняній філософії другої половини ХХ століття. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.
Дисертацію присвячено комплексному розгляду проблеми наукової культури, умов і можливостей її пізнання, співвідношення науки і культури, раціо і життя в творчості українських мислителів другої половини ХХ століття. Визначаються передумови її позиціювання в працях І.В. Бичка, П.В. Копніна, С.Б. Кримського, М.В. Поповича, В.І. Шинкарука та ін., що дозволяє включити їх творчість до загального русла історії української філософії та вивчати її у межах єдиного контексту розвитку європейської філософської традиції.
Гносеологічний сенс і цінність наукової культури полягає в розумінні раціональної сутності науки і культури, а також, у єдності всіх сутнісних характеристик останньої - як форми знання, виду діяльності, умови когнітивно-екзистенціального обґрунтування положення людини у світі.
Ключові слова: логіка науки, раціональність, наукова творчість, наукове знання, мова науки, наукова картина світу, стиль наукового мислення, самосвідомість науки, наукова діяльність, історія української філософії.
Клочков И.В. Научная культура в отечественной философии второй половины ХХ столетия. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.
Диссертация посвящена комплексному рассмотрению проблемы научной культуры, условий и возможностей ее познания, соотношения науки и культуры в творчестве украинских мыслителей второй половины ХХ столетия. Определяются предпосылки ее позициирования в работах И.В. Бычко, П.В. Копнина, С.Б. Крымского, М.В. Поповича, В.И. Шинкарука и др., что позволяет включить их творчество в общее русло истории украинской философии и изучать ее в пределах единого контекста развития европейской философской традиции.
Исследование понятия научной культуры в украинской философии второй половины ХХ столетия свидетельствует о том, что украинская философия имеет четкую рационально-экзистенциальную направленность, поскольку в центре ее исследований находится решение проблемы развития человека в мире, детерминированном научными достижениями цивилизации. В исследовании подчеркивается, что научная культура синтезирует существенные характеристики науки и культуры, а в центре ее исследовательской программы – человек, как субъект социокультурного творчества, осуществляющий его с помощью принципов и методологии научного мышления. Гносеологический смысл и ценность научной культуры заключается в рациональности науки, а также, в единстве всех существенных характеристик последней – как формы знания, вида деятельности, условия когнитивно-экзистенциального самоопределения человека в мире. Одновременно формирование научной культуры в украинской философской традиции исследуемого периода (60-90-гг. ХХ ст.) имеет свои особенности. В украинской традиции четко прослеживается своеобразная специфика понимания сущности науки как чрезвычайно сложного, динамического образования культуры, а также, непрерывность развития последней с конституированием экзистенциального мироотношения человека.
Основными модусами научной культуры, которые находились в центре внимания украинских мыслителей были рационально-интеллектуальный и социально-антропологический. Поэтому в данной работе обнаружены и проанализированы наиболее существенные тенденции исследуемой проблемы, которые имели место в украинской философской мысли во второй половине ХХ столетия; а именно: "логика науки", "научная рациональность", "научное творчество" и др.
Основной акцент в отечественной мировоззренчески антропологической традиции делался на определение существенных характеристик функционирования науки в системе культуры, и обращение последней к проблеме развития человека. В методологическом плане данные идеи разрабатывались И.В. Бычко, П.В. Копниным, С.Б. Крымским, В.Г. Табачковским, В.И. Шинкаруком, О.И. Яценко и др. В научных разработках вышеназванных мыслителей подчеркивается идея, что научная культура не противопоставляет экзистенцию рацио, а консолидирует и гармонизирует их. Одновременно в работах украинских философов присутствует также идея о том, что научная культура это возможность создания наукой новых знаний в процессе предметно-практической деятельности.
Для украинской философской мысли, которая развивается в русле западноевропейской философии и одновременно выступает органическим продолжением предыдущей философской традиции, характерным есть понимание науки как производной, динамической формы интеллектуального развития человека, который создает культуру жизненного мышления. Наука утрачивая возможность быть ориентированной на внутренний мир человека, лишенная философской, логико-методологической рефлексии, абсолютизируя методы индуктивного познания в конечном счете предстает в качестве абстрактной силы истории.
Ключевые слова: логика науки, рациональность, научное творчество, научное знание, язык науки, научная картина мира, стиль научного мышления, самосознание науки, научная деятельность, история украинской философии.
Klochkov I.V. The scientific culture in the ukrainian philosophy a second part of XX century. - Manuscript.
Dissertation for attaining the academic title of candidate of philosophical studies with a concentration in the history of рhilosophy - 09.00.05. Kyiv national university named by Taras Schevchenko, Kiev, 2007.
A defense is made of a dissertation manuscript dedicated to the complex review of the problem of scientific culture, the conditions under which we can know it, correlation between science and culture, ratio and life in the works ukraine philosopher's a second part of XX century. This work also studies the premises of positioning in the work's of I.V. Bichko P.V. Kopnina, S.B. Krymsckogo, M.V. Popovitcha, V.I. Schincaruka and ets., that
10-09-2015, 21:29