МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
ГНАТИЩАК ГАЛИНА ТАРАСІВНА
УДК 1(430)(091) “19”
ПРОБЛЕМА КОМУНІКАТИВНОГО ВИМІРУ БУТТЯ ЛЮДИНИ
У НІМЕЦЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ ХХ СТОЛІТТЯ
Спеціальність 09.00.05 – історія філософії
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Львів – 2008
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність та доцільність дослідження. ХХ століття було позначене, з одного боку, небаченим досі інтелектуально-раціональним поступом, а з іншого – знеціненням індивідуального людського життя, марґіналізацією особи та її ціннісних орієнтацій, відчуттям замкнутості, поверховим спілкуванням, почуттям самотності. Антропокультурну сферу пронизує постійне відчуття кризи – “кризи розуму”, кризи засадничих метафізичних та онтологічних підвалин людського існування. Внаслідок цього сфера міжіндивідуальних стосунків, спілкування, комунікації у світлі теоретичного та практичного досвіду ХХ століття набуває особливої значущості й ваги.
У першій половині ХХ століття виникає потреба посилити комунікативні зв’язки, що допомагає розв’язувати екзистенційно-межові ситуації. Вагомий внесок у розгляд цього питання зробив німецький філософ К. Ясперс. Він акцентував увагу на тій обставині сучасного життя, за якою у ХХ столітті виникли принципово нові проблеми у сфері комунікативного співбуття людей. Мова йде про руйнування традиційної комунікативної системи та про поширення не людиновимірної комунікації, а масової маніпуляції свідомістю і поведінкою індивідів. Проте, за К. Ясперсом, людина має змогу вийти за рамки того, що вона робить, їй дано свободу. Ця можливість, котра характеризує найглибші, найінтимніші пласти людського буття, найповніше виявляється саме в актах спілкування однієї особистості з іншою, в актах змістовної комунікації. Така екзистенційна комунікація ґрунтується, за К. Ясперсом, на взаємності, відкритості та єднанні. Цей зв’язок між людьми найглибше розкривається в моменти справжніх випробувань долі та переживань.
У другій половині ХХ століття постає вимога звернення до світу повсякденної комунікації зі збереженням засад теоретичного освоєння світу. Один з таких найбільш продуктивних кроків здійснила німецька комунікативна філософія (вчення Ю. Габермаса та К.-О. Апеля), заснована на поєднанні уваги до світу повсякденної комунікації, життєвого світу людини взагалі та необхідності утвердження нетехнізованого розуму як вирішальної передумови подолання подальшого посилення антропологічної кризи, зокрема, кризи міжособистісного буття. На перший план виходить проблема інтерсуб’єктивності. Завдяки визнанню інтерсуб’єктивної сфери як визначальної у світі сучасної людини стає можливим здійснення результативних пошуків виходу із кризового стану, в якому опинилася людина, зорієнтована на класичні орієнтири індивідуальної свідомості.
Отже, у ХХ ст. відбувається трансформація розуміння комунікації. Екзистенційний вимір комунікації (К. Ясперс), який передбачає трансцендування, у філософії другої половини ХХ ст. (К.-О. Апель, Ю. Габермас) змінюється. Тлумачення проблеми комунікації переходить у суспільну площину і втрачає вимір трансценденції.
Наголосимо, що ця проблематика набуває особливої актуальності в сучасних умовах розвитку українського суспільства. Трансформаційні процеси, які відбуваються в Україні, потребують спілкування між суб’єктами, що мають різні соціальні, економічні та політичні інтереси, але повинні йти до досягнення згоди та консенсусу у розв’язанні соціальних суперечностей і конфліктів. Важливу роль тут має відігравати багатоканальна, постійно діюча суспільна комунікація яка стосується найактуальніших цивілізаційних проблем українського сьогодення між різними соціальними верствами, політичними силами, владою і народом.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи – складова частини наукових пошуків філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, у тому числі наукового напряму, над котрим працює колектив кафедри історії філософії: “Історія філософської думки в Україні: традиції та перспективи розвитку” (державний реєстраційний номер 0103U006794).
Мета і завдання дисертаційної роботи. Мета дисертаційної роботи полягає у розкритті особливостей тлумачення феномену комунікації у німецькій філософії ХХ століття, в дослідженні її розвитку і трансформації на тлі історичних змін європейської культури. Необхідний також комплексний аналіз підходів до комунікації, представлених у філософських вченнях Заходу від античності до наших днів; виявлення їхнього теоретико-методологічного значення для розв’язання проблеми комунікації у ХХ столітті. Реалізація цієї мети потребує вирішення таких теоретичних завдань :
- простежити основні етапи формування та еволюції проблеми комунікації в європейській філософській думці від її зародження до ХХ століття, визначити тенденції розвитку проблеми в філософських теоріях ХІХ століття, зазначити їхнє теоретико-методологічне значення для осмислення проблеми комунікації в основних філософських течіях ХХ століття;
- проаналізувати досягнутий рівень філософського осмислення проблеми комунікації в зарубіжних теоріях ХХ століття, побудувати типологію вчень про комунікацію, визначити її концептуальну новизну;
- висвітлити основні положення філософської концепції К. Ясперса як представника комунікативного підходу до буття людини у німецькій філософії першої половини ХХ століття;
- з’ясувати основні підходи до проблеми комунікації у німецькій філософії другої половини ХХ століття (вчення Ю. Габермаса та К.-О. Апеля);
- виявити методологічні прийоми та установки, використані авторами комунікативних концепцій німецької філософії для побудови моделі комунікації;
- розкрити особливості типології комунікації, визначити її місце у нових філософських теоріях;
- здійснити сутнісне визначення комунікації, з’ясувати ті явища дійсності, які охоплює цей феномен, розкрити властиві йому необхідні зв’язки і відношення.
Вирішення цих завдань здійснено автором у межах історико-філософського аналізу проблеми.
Об’єктом дисертаційної роботи виступають комунікативні концепції у німецькій філософії ХХ століття.
Предметом дослідження є становлення та розвиток комунікативних вчень, а також основні принципи, методи та теоретичні положення комунікативних концепцій К. Ясперса, Ю. Габермаса та К.-О. Апеля.
Методи дослідження. Особлива увага у дисертаційній роботі звернена на міждисциплінарний підхід, за допомогою якого стало можливим здійснення історико-філософського аналізу комунікативного виміру буття людини з широким залученням теоретико-методологічної основи із соціальної філософії, філософії культури, філософської антропології, практичної філософії, етики та політології. Реалізація сформульованої мети і розв’язання дослідницьких завдань здійснюється також через використання системного підходу, який дає змогу виокремити основні поняття досліджуваних філософських комунікативних концепцій К. Ясперса, Ю. Габермаса та К.-О. Апеля.
Значна роль у дисертаційній роботі відводиться компаративному аналізові, за допомогою якого порівнюються теорії, що стосуються питань комунікативної складової людського буття, які існують у різних напрямках комунікативної філософії. У дисертаційному дослідженні застосовуються також загальнонаукові методи абстрагування, аналізу та синтезу, узагальнення і систематизації індукції та дедукції як необхідні інструменти розкриття цієї теоретичної проблеми. Використовується також теоретико-методологічний спектр досліджень, напрацьованих в рамках історії філософії представниками західноєвропейського мислення ХХ століття.
Наукова новизна дослідження. До положень, які містять елементи наукової новизни та виносяться на захист, належать такі:
- розкрито концепцію становлення та розвитку комунікативної парадигми як певної цілісності у німецькій філософії ХХ століття;
- доведено, що трансформація комунікативного виміру здійснюється шляхом зміни екзистенційних підходів на суспільно-комунікативні засади, що є виявом загальної тенденції західної філософії ХХ століття: перехід від суб’єктивістської до інтерсуб’єктивістської парадигми мислення;
- показано особливості концепції екзистенційної комунікації К. Ясперса як парадигмальної для німецької комунікативної філософії першої половини ХХ століття та її зв'язок з історіософською концепцією мислителя;
- виявлено специфіку і актуальність дискурсивної етики та її симптоматичність для німецької комунікативної філософії другої половини ХХ століття;
- виявлено концептуальні відмінності між підходами К.-О. Апеля та Ю. Габермаса в рамках дискурсивної теорії на основі компаративістського аналізу;
- доведено, що теорія комунікативної дії Ю. Габермаса виявляється через протиставлення інструментального (стратегічного) типу раціональності та комунікативного;
- встановлено, що для К.-О. Апеля характерний акцент на апріорних формах комунікативності.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що вміщений у ньому матеріал, основні положення і висновки сприяють розширенню розуміння процесів духовного життя, які відбуваються у європейському суспільстві протягом ХХ століття та початку ХХІ століття.
Вони можуть бути використані для подальшого проведення досліджень комунікації, в контексті її зростаючої ролі в житті соціуму та окремої людини.
Розроблені в дослідженні положення мають важливе значення у розв’язанні питань, які стосуються відродження духовності в сучасному суспільстві, а також у подоланні кризи культури і моральному вдосконаленні особистості.
Отримані результати дисертаційного дослідження можуть стати філософсько-методологічною базою для розробки лекційних курсів з історії філософії, соціальної філософії, соціології, філософської антропології, етики, філософії культури та політології, а також для підготовки окремого спецкурсу.
Слід також наголосити на потребі розгляду проблеми комунікації в контексті сучасних соціокультурних реалій, позначених дедалі більшим впливом фактору міжкультурного діалогу, що ведеться у плюралістичних суспільствах. Крім того, актуалізація помітна і через спроби подолати відчуженість у контексті проблеми тероризму.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорені на засіданні кафедри історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка. Вони викладені у п’яти одноосібних публікаціях (усі у фахових виданнях), доповідях на наукових конференціях: “Російський срібний вік: проблема особистості”. (Дрогобич, травень 2005 р.); Звітна наукова конференція Львівського національного університету імені Івана Франка за 2005 рік (Львів, лютий 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція: “Зміст громадянської освіти і виховання: історія, реалії, перспективи” (Херсон, вересень 2006 р.); ХVIII міжнародні людинознавчі філософські читання: “Гуманізм. Людина. Суспільство” (Дрогобич, жовтень 2006 р.); Наукова міжуніверситетська конференція “Круглий стіл, присвячений 185-річчю з дня народження Ф.М. Достоєвського” (Львів, листопад 2006 р.); Звітна наукова конференція Львівського національного університету імені Івана Франка за 2006 рік (Львів, лютий 2006 р.); X Всеукраїнська науково-практична конференція для студентів та молодих науковців “Діалог людей і культур як шлях нового гуманізму” (Львів, березень 2007 р.), Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Сучасний філософсько-гуманітарний дискурс: напрями та перспективи” (Черкаси, жовтень 2007 р.).
Апробація результатів роботи відбувалася на засіданнях кафедри історії філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, у процесі проведення практичних, семінарських занять на згаданому факультеті.
Структура дисертації. Обрана тема, поставлена мета та завдання роботи зумовлюють структуру дисертації, котра складається зі вступу, трьох розділів (які мають 9 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 203 сторінки (із них 185 сторінок основного тексту). Список використаних джерел становить 18 сторінок і містить 221 позицію.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі окреслюється предметне поле, яке передбачає вивчення питань комунікативного виміру людського буття у німецькій філософії ХХ століття, обґрунтовано актуальність теми дослідження, констатовано зв'язок проблеми з науково-дослідницькими планами та програмами кафедри, на базі якої виконувалася робота, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету, завдання та позиції наукової новизни, обґрунтовано практичне й теоретичне значення роботи, констатовано її структуру.
У першому розділі “Історико-філософський аналіз концепцій комунікації у західній філософській думці” основна увага зосереджена на з’ясуванні стану опрацювання проблеми.
У підрозділі 1.1. “Теоретико-методологічна та джерельна база дослідження” розглянуто ґенезу висунутої проблеми в сучасному українському та зарубіжному науковому просторі, обґрунтовано методологічну стратегію дослідження.
Великого значення у дослідженні проблеми комунікації набуває аналіз робіт, присвячений стану філософії ХХ століття, комунікативному буттю людини, а також осмисленню світової філософської думки з питань комунікації. У зв’язку з цим дуже актуальними є підходи, запропоновані в дослідженнях А.В. Ахутіна, Є.К. Бистрицького, А.С. Богомолова, І.В. Бойченка, В. Брюнінга, М. Бура, Б.Л. Губмана, Ю.Н. Давидова, Т.М. Дрізе, А.Ф. Зотова, М.С. Кагана, В. Малахова, М.К. Мамардашвілі, Ю. К. Мельвіля, І.С. Нарського, А.М. Лоя, Дж. Д. Пітерса, Дж. Реале, Д. Антісері, Е.Ю. Соловйова, В. Табачковського, Л.І. Мазур, О.С. Пономарьова та С.А. Шпатенка.
Від початків становлення філософської думки і аж до сьогодні ми простежуємо звернення до проблем комунікації, діалогу, спілкування. Цю проблематику виділяли у своїх працях Арістотель, І. Кант, В. фон Гумбольдт, Ф. Шляйєрмахер, С. К’єркеґор, М. де Унамуно, С.Л. Франк, М. Бубер, Ґ. Марсель, М. Гайдеґґер, М.М. Бахтін, О.-Ф. Больнов, Е. Левінас, М. Мерло-Понті, митр. Антоній Сурожський, С.С. Аверинцев та інші. Теоретичному осмисленню проблеми комунікації у працях названих мислителів присвячені роботи Г. Арсентьєвої, Л.М. Баткіна, А.С. Богомолова, Є.В. Борисова, С. Воробйової, Б.Л. Губмана, А. Клепікова, Т.П. Ліфінцевої, А.Ф. Лосєва, В. Малахова, Л.В. Озадовської, Дж.Д. Пітерса, Н.Ф. Рахманкулової, І.С. Нарського, І.С. Вдовіної, Л.А. Дьоміної, Л.А. Ситниченко, Д.А. Сілічева, В. Табачковського, Е.Ю. Соловйова.
Особливу увагу в дисертаційному дослідженні приділено працям відомого німецького філософа-екзистенціаліста Карла Ясперса. Тому значне місце в опрацюванні літератури займає дослідження саме його праць, які стосуються проблеми комунікації. Концепцію комунікації К. Ясперса розглядають у своїх роботах такі дослідники, як А.С. Богомолов, Р.М. Габітова, Б. Т. Григор’ян, Б.Л. Губман, К. М. Долгов, М.К. Мамардашвілі, А. Г. Мисливченко, І.С. Нарський, Т.А. Орлова, А.Н. Тіпсіна, М.Л. Чалін (в радянський період); та сучасні українські й російські дослідники Є.І. Андрос, П.П. Гайденко, О.Б. Горгота, В. Малахов, Я.Ф. Малкова, В.М. Мєшков, Л.А. Ситниченко.
Як автономна філософська проблема тема комунікації постала лише у 80–90-х роках ХХ століття у німецькій комунікативній філософії. Наше дослідження у цьому питанні спирається на методологічні розробки таких філософів, як Юрґен Габермас та Карл-Отто Апель. Вивченню їхніх також праць присвячена чимала частина нашого дослідження. Дослідження комунікації в межах цієї традиції у вітчизняній історико-філософській науці найповнішою мірою здійснено в працях А. М. Єрмоленка (в контексті етичної проблематики) та Л.А. Ситниченко (в контексті загального аналізу феномену комунікації).
Аналіз комунікативної концепції Ю. Габермаса проведено у дослідженнях таких вітчизняних авторів, як А.Й. Дахній, Р. Зимовець, В.А. Малахов, Л.В. Озадовська, Ю.В. Романенко, А. Фінько; таких російських авторів, як Б.В. Марков, Д.Ю. Меркулова, А. Морозов, І.П. Фарман, В. Фурс, С.Г. Чукін, нарешті в роботах польської дослідниці Й. Ґорницької-Каліновської. Розгляд проблеми комунікації К.-О. Апелем висвітлено у роботах М. Рубене, М.Е. Соболєвої, В. Гьосле.
Під час аналізу джерел для точнішої передачі змістового значення терміну “комунікація” автор звертається до його етимології, висвітленої у працях Т. Булавіної, Т.М. Дрізе, Дж. Куррана, А.М. Портнова, Б. Потятиника, Б.А. Родіонова, Е. Сепіра, Д.Б. Зільбермана, С.Д. Абрамович та М.Ю. Чікарькової.
У підрозділі 1.2. “Генеза та еволюція філософських ідей щодо феномену комунікації (від античності до кінця ХІХ століття)” шляхом критичного аналізу та порівняння відображена сутність історико-філософських досліджень стосовно проблеми людської комунікації, враховуючи хронологічні та логічні закономірності змін теоретичних позицій і напрямків, методології та методики досліджень. Методом порівняльного аналізу досліджені основні етапи розвитку філософської думки щодо проблеми людського спілкування.
На противагу положенню, що комунікація стала предметом філософського осмислення досить пізно (у ХІХ–ХХ століттях), з’ясовується, що становлення комунікативної проблематики відбулося ще у філософії Стародавньої Греції. Наступним кроком у дослідженні даної проблематики був розгляд цієї теми у філософії Середньовіччя. Зокрема, в цю епоху комунікація розглядається як проблема спілкування, діалогічних стосунків людини з Богом.
В епоху Відродження починає вивчатися спілкування людини з людиною. У Новий час відбувається становлення світоглядних засад та умов комунікації. У ХІХ ст. розпочинається вивчення людської комунікації як зв’язку “Я–Ти”, утверджується думка, що самореалізація людського “Я” неможлива без “Я” іншої людини.
У підрозділі 1.3. “Дослідження проблеми комунікації у філософії першої половини ХХ століття” досліджено концепції, в яких розгляд буття людини у світі мав вихідною точкою аналіз відносин “Я” і “Іншого”. Осмислення людських відносин складалося в суспільстві ХХ століття в умовах розвитку індивідуалізму, який породжував небувале в історії культури явище – некомунікабельність як крайню форму взаємного відчуження індивідів, розпаду всіх соціальних зв’язків.
У XX столітті ми спостерігаємо спробу проникнення у саму сутність комунікації. Тобто у ХХ столітті саме комунікативний аспект людського буття став головною темою теоретизування. Для комунікативних теорій першої половини ХХ століття характерним є зосередження на проблемі взаємовідносин “Я” та “Іншого”, досягненні взаєморозуміння між ними, ставленні одне до одного як екзистенції до іншої екзистенції. Саме у філософії цього періоду мислителі намагалися дати визначення сутності феномену комунікації.
Прослідковано різноманітність філософських підходів до проблеми людської комунікації у першій половині ХХ століття: соціологічний підхід (Дж. Мід, А. Шюц, Т. Парсонс), розгляд комунікації в контексті інтерсуб’єктивності (Е. Гуссерль, М. Гайдеґґер), аналіз комунікації екзистенційними філософами (М. де Унамуно, М. Мерло-Понті, Ґ. Марсель) та діалогічний підхід (М. Бубер, М.М. Бахтін, С.Л. Франк).
Підрозділ 1.4. “Трактування феномену комунікації у другій половині ХХ століття” . У філософії другої половини ХХ століття ми спостерігаємо більшу різноманітність і різноплановість у тлумаченні проблеми комунікації. Це, зокрема: відгомін екзистенційної традиції (Е. Левінас, О.-Ф. Больнов, М. Дюфренн), розгляд комунікації крізь призму соціальності (Р. Рорті, К. Леві-Строс) та аналіз проблеми комунікації у сучасній філософській думці (Б. Вальденфельс, Й. Зізіулас, С.C. Аверинцев, А. Сурожський).
Простежується продовження екзистенційної традиції, а також з’являються нові підходи до зазначеної проблематики. Найяскравіше це проявилося у німецькій філософії ХХ століття. Про що свідчить умовний поділ німецької комунікативної філософії.
Здійснено аналіз суті поняття “комунікація”, вказані основні умови протікання комунікації, запропонована її структура, виділено основні форми та види комунікації, визначено її особливості та специфіку.
Другий розділ “Місце комунікації у німецькій філософії першої половини ХХ століття. Основні принципи комунікативної концепції Карла Ясперса” присвячено розгляду комунікативної концепції цього німецького мислителя. Підхід К. Ясперса найповнішою мірою відображає комунікативні тенденції у німецькій філософії першої половини ХХ століття.
У підрозділі 2.1. “Проблема рівнів комунікації у філософському вченні Карла Ясперса” здійснений аналіз самого поняття “комунікація” у вченні німецького мислителя, наголошено на важливості проблеми людського спілкування, яка є по суті головною темою філософування К. Ясперса. Вперше проблема комунікації була обґрунтована філософом у праці “Загальна психопатологія”, де він розглядає відносини психіатра і пацієнта. К. Ясперс вважає, що лише при ставленні до людини як до екзистенції, тобто при особистісному до неї відношенні, лікар може найбільш ефективно допомогти своєму пацієнтові.
Продовжуючи дослідження людської
11-09-2015, 00:12