У підрозділі 2.2. “Екзистенційна комунікація як найвищий рівень спілкування” висвітлено цей найбільш глибокий та істинний тип спілкування у концепції К. Ясперса. На думку німецького мислителя, екзистенції поза комунікацією не існує, так само як і не існує свободи поза комунікацією. Тобто, за Ясперсом, вступання до комунікації (екзистенційної) є умовою свободи особистості. Тобто в такий спосіб він розкриває значення екзистенційної комунікації через поняття свободи. Крім того, екзистенційна комунікація є способом поєднання розуму як принципу, що вносить порозуміння, осмислення, з одного боку та екзистенції, з іншого боку. Оскільки справжня (екзистенційна) комунікація є взаємним порозумінням, взаємним висвітленням екзистенцій.
При розгляді проблеми “екзистенційної комунікації” визначено, що вона покликана подолати роз’єднаність людей, їхню відірваність одне від одного, оскільки істинне буття – це завжди “буття з іншим”. Також простежено питання можливості екзистенційної комунікації. Цю проблему Ясперс розкриває через поняття “скінченність”, “історичність”, “ситуація”, “філософська віра”.
У підрозділі 2.3. “Тлумачення історії як поглиблення процесу комунікації” здійснено аналіз комунікативної концепції К. Ясперса в контексті його вчення про історію. Проаналізувавши ясперсівське розуміння екзистенційної комунікації, встановлено, що воно зазнало певної еволюції. Якщо проблема можливості екзистенційної комунікації первісно ставилася філософом в особистісному плані, то пізніше вона отримала значення всесвітньо-історичного завдання. Це переростання проблеми із плану індивідуального в загальнолюдський призвело до перетворення питання про екзистенційну комунікацію на питання про філософську віру.
Висвітлено основні історичні періоди та розкрито роль “осьового часу світової історії” у єднанні людства на шляху до комунікації. Зокрема, у зверненні до “осьового часу”, до цих витоків духовної спільності Сходу і Заходу філософ вбачає важливий засіб досягнення загальнолюдської комунікації, незважаючи на відмінність культур. Крім того, вияснено, що, за Ясперсом, світові релігії сприяють зростанню “комунікації”, єднанню історії, включенню до сфери впливу “осьового часу” все нових і нових народів.
Відповідь на питання про можливість глибинної комунікації філософ вбачає у феномені “філософської віри”. Встановлено, що народження “філософської віри” знаменує собою докорінний переворот, який зумовив у подальшому послідовну універсалізацію міжлюдських зв’язків, становлення єдності історії на шляху особистості до віднаходження все більшого ступеню свободи. Розкрито, що час зародження філософської віри – це “вісь світової історії” або, як висловлювався Ясперс, “осьова епоха”.
Третій розділ “Вирішення проблеми комунікації у німецькій філософії другої половини ХХ століття. Філософські моделі комунікації Юрґена Габермаса та Карла-Отто Апеля” присвячено висвітленню нових варіантів проблеми комунікації і побудови відповідних філософських теорій, які продовжуються у німецькому мисленні другої половини ХХ століття. Найважливішими у цьому відношенні є концепції Юрґена Габермаса та Карла-Отто Апеля.
У підрозділі 3.1. “Філософське осмислення комунікації у теорії Юрґена Габермаса” висвітлена комунікативна теорія Ю. Габермаса, що стала новим кроком у сучасній комунікативній філософії. На відміну від своїх новочасних попередників, він виходив із повсякденного спілкування, чим засвідчив зміну самої філософії. Тобто засадничими в нього виступають не суб’єктивні, а інтерсуб’єктивні, мовно-комунікативні структури. Свою комунікативну теорію Габермас розкриває за допомогою понять “комунікативна дія”, “дискурс”, “життєвий світ”, “система”, “розум” і “раціональність”.
Наголошено на моменті, що завдяки визнанню комунікативної дії та дискурсу як найважливіших домінант нашого світу, згідно з Ю. Габермасом, стає можливим здійснення результативних пошуків виходу з кризового стану, в якому опинилася сучасна людина.
Розкрито роль поняття “життєвого світу” у комунікативній концепції Ю. Габермаса та вказано на його допоміжне значення по відношенню до поняття “комунікативна дія”. Також охарактеризовано поняття “комунікативної раціональності” і зазначено, що вона є основою вільних демократичних інститутів.
Висвітлено основні положення етики дискурсу Ю. Габермаса. Сформульовано, що вона передбачає апеляцію у розв’язанні моральних питань до необмеженої спільноти. Вона є спробою дати відповідь на новий етичний запит, показати, як у сучасних умовах є можливою глобальна етика або ж як моральний вибір може бути дієвим, відповідальним і справедливим.
У підрозділі 3.2. “Основні засади комунікативної теорії Карла-Отто Апеля” простежуються ключові моменти комунікативної теорії цього німецького мислителя. Висвітлено проблему трансцендентальної (ідеальної) комунікації К.-О. Апеля, яка тлумачиться мислителем як комунікація необмеженої спільноти. Критерієм правильності та обґрунтованості етичних норм у К.-О. Апеля є досягнення консенсусу в практичному дискурсі, згідно з регулятивним принципом трансцендентальної комунікації. Проаналізовано основні засади етики дискурсу К.-О. Апеля та здійснене ним в цьому контексті обґрунтування морально-етичних норм і принципів.
Сформульовані основи теорії динаміки мовних ігор К.-О. Апеля. Мислитель інтерпретує мову як трансцендентально-герменевтичний феномен. Зміст цього феномена виявляє діалектику процесів розуміння і пояснення світу.
Висвітлено основні засади етики дискурсу К.-О. Апеля та здійснене ним в цьому контексті обґрунтування морально-етичних норм і принципів. У зв’язку з цим означено також роль принципів збереження, доповнення та справедливості, висвітлено зміст поняття універсальної справедливості. Принцип справедливості К.-О. Апель вважає засадничим для розбудови відносин між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються.
Означено одне із засадничих понять теорії К.-О. Апеля – “необмежена комунікативна спільнота”. Це поняття перетворилося на категоричний імператив його комунікативної етики. Своєю чергою, останній є, за К.-О. Апелем, ствердженням необхідності діяти так, ніби ти є членом ідеальної комунікативної спільноти.
ВИСНОВКИ
У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, котрі можна звести до таких позицій:
- Історико-філософські аспекти розуміння комунікативного виміру людського буття передбачають: звернення до даної проблематики уже з доби античності; гостроту постановки проблеми людської комунікації у філософії ХХ ст.; спробу проникнення у сутність комунікації в усіх філософських напрямках ХХ ст.
- Охарактеризовано зміст поняття “комунікація”, його структури, основних форм та видів. Актуалізовано проблему комунікації для сучасного світогляду.
- Розкрито індивідуальний (екзистенційний) вимір комунікації, характерний для німецької філософії першої половини ХХ століття (на прикладі вчення К. Ясперса). І на противагу йому висвітлено проблему суспільної (соціальної) комунікативності, що знайшла своє відображення у німецькій філософії другої половини ХХ століття (у вченнях Ю. Габермаса та К.-О. Апеля).
- З’ясовано, що в основу свого вчення про комунікацію К. Ясперс заклав положення про те, що справжнє буття людини можливе лише в тісному зв’язку з іншими людьми. Цей сутнісний зв'язок, ці найґрунтовніші відносини між людьми він називає комунікацією. Найвищим рівнем комунікації є екзистенційна комунікація.
- Прослідковано, що вся філософія історії Ясперса просякнута ідеєю єдності людства. Тому людині, аби зберегти ідентичність як культурній особі, необхідно встановити зв'язок із “осьовим часом” світової історії. Це, на думку Ясперса, є одним із основоположних завдань. Визначено, що “філософська віра” сприятиме встановленню в майбутньому дедалі більшої “комунікації” між людьми, їхньому мирному співіснуванню.
- Розкрито значення “осьової епохи” Ясперса. І показано, що саме комунікація, діалог культур і національностей може стати, згідно з німецьким екзистенціалістом, засобом запобігання сутичкам у ситуації, що склалася.
- Виявлено, що сенсом філософії має бути створення загальнолюдської комунікації між країнами і віками, незважаючи на існуючі культурні межі. Тому Ясперс і вибудовує свою концепцію історії, якою демонструє можливість єдності людства завдяки процесу комунікації.
- Встановлено, що світоглядно-філософські концепції Юрґена Габермаса та Карла-Отто Апеля стали спробами віднаходження нових варіантів розв’язання проблеми людського спілкування і побудови відповідних філософських теорій в німецькій філософії другої половини ХХ століття. Ці мислителі працюють над перебудовою сучасної філософії на засадах інтерсуб’єктивності, розробляють комунікативну етику, яка передбачає консенсуально-дискурсивну легітимацію моральних норм на основі регулятивного принципу ідеальної комунікативної спільноти.
- З’ясовано, що у своїй теорії комунікативної дії та дискурсу Габермас прагнув зобразити реальну альтернативу таким дегуманізуючим тенденціям, як відчуження, маніпулювання свідомістю, фальшування людських стосунків.
- Висвітлено значення комунікативної дії Ю. Габермаса як діалогічної та неоднозначної, а також її роль в орієнтуванні учасників комунікації на досягнення взаєморозуміння. Крім того охарактеризовано дискурс як своєрідне осердя теорії комунікації Ю. Габермаса. І зазначено, що у дискурсі має панувати лише примус найвагомішого аргументу. При розкритті основних положень етики дискурсу Ю. Габермаса було сформульовано, що вона є спробою дати відповідь на новий етичний запит, показати, як у сучасних умовах є можливою глобальна етика чи як моральний вибір може бути дієвим, відповідальним і справедливим.
- Висвітлено проблему трансцендентальної (ідеальної) комунікації К.-О. Апеля, і зазначено, що вона тлумачиться мислителем як комунікація необмеженої спільноти. З’ясовано, що критерієм правильності та обґрунтованості етичних норм у К.-О. Апеля є досягнення консенсусу в практичному дискурсі. Розкрито основні положення теорії динаміки мовних ігор К.-О. Апеля і простежено філософську традицію, на яку спирається ця теорія.
- Висвітлено основні засади етики дискурсу К.-О. Апеля та здійснене ним в цьому контексті обґрунтування морально-етичних норм і принципів. Визначено, що згідно з К.-О. Апелем, будь-яка теоретична настанова або максима практичної поведінки, аби здобути легітимність, мають пройти горнило вільного відкритого обговорення. І встановлено, що учасники цього обговорення мають володіти комунікативною компетенцією.
- Констатовано, що комунікативна філософія другої половини ХХ століття прагне привернути увагу до світу повсякденної комунікації, життєвого світу людини. На передній план виходить проблема інтерсуб’єктивності, яка передбачає потребу в людиновимірному співжитті, що ґрунтується на гуманістичних засадах.
- Визначено, що сучасна комунікативна філософія є розвитком попередніх ідей у напрямку до переосмислення розуму як комунікативного розуму (на противагу до розуму інструментального) в сенсі передумови можливості універсального його розуміння та втілення у соціокультурній практиці, в соціальних інститутах та, насамперед, у цілому суспільстві. Разом з тим, стверджено, що комунікативна філософія є докорінно новим етапом розвитку філософської думки, переходом від філософії суб’єктивності до філософії інтерсуб’єктивності.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:
1. Гнатищак Г.Т. Розвиток проблеми комунікації в контексті інтерсуб’єктивності // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Філософія, Вип. 13. – 2005. – С.130–134; 0,5 д.а.
2. Гнатищак Г.Т. Проблема комунікації у філософському вченні К. Ясперса // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Альманах. Збірник наукових праць. Вип. 16. – 2005. – С. 32–37; 0,5 д.а.
3. Гнатищак Г.Т. Тлумачення історії як поглиблення процесу комунікації у філософії Карла Ясперса // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Альманах. Збірник наукових праць. Вип. 19. – 2007. – С. 68–74; 0,5 д. а.
4. Гнатищак Г.Т. Проблема дискурсивної етики в комунікативній теорії Карла-Отто Апеля // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Філософія, Вип. 15. – 2007. – С. 86–91; 0,5 д. а.
5. Гнатищак Г.Т. Проблема дискурсивної етики у філософії Юрґена Габермаса // Вісник Черкаського університету. Серія: Філософія, Вип. 109. – 2007. – С. 140–147; 0,5 д. а.
11-09-2015, 00:12