Його союз – є союзом тільки вільних, виключаючи рабів з державного спілкування. Разом з тим його визначення підкреслює формальну рівність усіх вільних, ігноруючи статкову різницю багатих та бідних в межах союзу „рівних”. В цьому визначенні відображається уявлення про колектив рабовласників, разом пануючих над рабами та організованих в силу цього в державу – місто , грецький поліс. Стосовно Аристотелевої характеристики людини як політичної істоти, Маркс каже: „Аристотелевское определение утверждает, строго говоря, что человек по самой своей природе есть гражданин городской республики. Для классической древности это столь же характерно, как для века янки определение Франклина, что человек есть созидатель орудий».[38]
Аристотель надає грецькому полісу значення абсолютної та вічної форми співіснування. При цьому, ігноруючи гострі протиріччя, що розривали держави-міста, Аристотель, як ми бачили, визначає державу як союз рівних та приховує мету класового панування невизначеними, абстрактними формулами на зразок „загального блага”, „доброчесного” життя.
В цьому приховується вся дуалістиснісь Аристотеля в його тенденціїреалістичнорозглядати державу і всі протиріччя його вчення про державу.
2.2 КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ
Головна задача політичної теорії за Аристотелем – вказати засоби стійкості державного устрою. Демократія більш стійка аніж олігархія, олігархія більш стійка за тиранію. Політія (про неї нижче) – найбільш стійка з усіх форм державного устрою.[39] Але будь-яку форму можна зробити стійкішою та надати їй більш прийнятну позицію.[40] Аристотель ставить питання про найбільш стійку форму організації кожної форми державного устрою. „ для кожної форми державного устрою визначити притаманний їй та найбільш корисний спосіб організації.”[41] Стійкістьдержави, фундаментом якого є величезна маса безправних рабів ,- такою є одна з основних проблем „Політики” Аристотеля.
Як же вона вирішується Аристотелем? Вирішується вона вказівкою заходів , які повинні, на думку Аристотеля, позбутися боротьби серед вільних. Головною серед цих засобів – правильний розподіл майна серед громадян.
Державний устрій починає втрачати стійкість...в тому разі, коли здаватиметься, що протилежні частини в державі, наприклад, багатії та звичайні люди зрівнюються один з одним, а людей середнього статку не існуватиме взагалі.”[42] Навпаки, „ стійким державним устроєм може бути лише такий, при якому здійснюється рівноправність, та при якому кожний зберігає те, що йому належить”.[43]
Розподіл майна – основне в державі. Розподілом майна визначається розподіл влади, а розподілом влади визначається форма державного устрою. Дві форми державного устрою являються, за Аристотелем, головними : демократія та олігархія. За демократії влада знаходиться в руках усіх вільних, руках незаможних; при олігархії вона належить багатіям.
Бідні та багаті – суттєві елементи держави. В залежності від переваги одного чи іншого з цих елементів встановлюється відповідна форма державного устрою.
Демократією можна вважати таким устроєм, при якому народжені вільними та незаможні, складаючи більшість, будуть зосереджувати верховну владу в своїх руках, а олігархією – такий устрій, при якому влада знаходиться в руках осіб заможних та таких, що відрізняються благородним походженням, утворюючих меншість.[44] Заможних буває меншість, а незаможних – більшість, тому олігархія являється також правлінням небагатьох, а демократія – правління більшості. Аля ця остання ознака є випадковою. „Справжньою ознакою відмінності олігархії від демократії слугує багатство та бідність; ось чому там, де заснована влада – не важливо у меншості або більшості – на багатстві, ми маємо справу з олігархією, а там ,де керують незаможні, перед нами демократія. Та ознака, що в першому випадку ми маємо справу з меншістю, а в другому – з більшістю, повторюю, є ознакою випадковою”.[45]
Різниця в походженні, за доброчесністю та за іншими перевагами, приєднується до різниці обумовленої багатством, але головним є співвідношення заможних та незаможних. Саме тому Аристотель відрізняє дві основні форми державного устрою – демократію та олігархію. А інші форми являються відхиленням від цих двох, подібно тому „як кажуть головним чином про два вітри – північному та південному, а на інші дивляться як на відхилення двох перших”.[46]
„Існування багатьох форм державного устрою пояснюється тим, що будь-яка держава складається з багатьох частин”.[47] Одні родини – заможні, другі – незаможні, треті мають середній статок. Співвідношення суспільних груп відрізняється в різних державах. Звідси різновиди форм держави ,- такою є думка Аристотеля.
В якості прикладу Аристотель посилається на зміцнення демократії в Афінах після греко-персидських війн. „Корабельная чернь”, як винуватиця Соломінської перемоги і винуватиця утворення, в результаті цієї перемоги, гегемонії Афін на морі сприяла закріпленню демократії.[48] Напевно , боячись цього посилення „корабельної черні”, Аристотель при описі ідеальної держави висловлюється проти того, щоб „ в державах було багаточисельне населення, що складається з натовпу матросів та, в будь-якому разі ,- каже він,- ці останні не повинні мати державних прав”.[49]
Аристотельнамагається перерахувати ті елементи держави, множинність яких обумовлює множинність форм державного устрою. Держава складається з багатьох складових частин. Сюди відносяться перш за все землеробці, за цим ремісники, торговці, наймані робітники, п’ята складова частина – військова спільнота, шоста частина – жреці (тут пропуск в Аристотелевому тексті, який, скоріш за все, відновлюється); сьому частину держави складають ті, хто слугує державі своїм майном і кого ми взагалі називаємо багатіями і, нарешті, восьму – ті, хто слугує народу, точніше займають державні посади. Зробив це перерахування, Аристотель, однак, підкреслює знову, що основними елементами держави слід вважати бідних та багатих.[50]
В іншому місці Аристотель відрізняє чотири суспільні групи, співвідношення яких в державі визначає форму правління. Це – землеробці, ремісники, торговці та поденщики-фети.
В своїй класифікації державних форм Аристотель виходить, таким чином, із розподілу майна, з співвідношення заможних та незаможних в державі. Форма держави визначається, як вказує в іншому місці Аристотель, формою рівності або нерівності, характеризуючи майнові відносини.[51] Демократія пропонує принцип абсолютної рівності, рівності в усьому. Олігархія заснована на нерівності в усьому. Політія, призначена, за Аристотелем, об’єднати погляди заможних та незаможних, заснована на „ рівності за гідністю”.[52]
Різноманітні форми нерівності впливають на форми державного устрою. „Олігархи міркують так: якщо вони в будь-якому відношенні, наприклад, у відношенні рухомого майна, не рівні , це означає, що вони взагалі не є рівними;демократи вважають так: якщо вони в будь-якому відношенні рівні, хоча б по відношенню до свободи, то вони і взагалі рівні”.[53]
Співвідношення заможних та незаможних в спільноті впливає на форму державного устрою, - таким є висновок Аристотеля. Характер сучасної йому держави як організації не рівних був безсумнівно зрозумілим великому стагириту. „Держава не може складатися виключно з людей незаможних або з одних рабів”.[54] „З однакових держава не утворюється”, - пише Аристотель в своїй „Політиці”.[55]
2.3 ВИЗНАЧЕННЯ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ
Форма держави – це життєвий принцип. Один принцип у аристократії, другий в олігархії, третій – у демократії. Принципом аристократії слугує доброчесність, олігархії – багатство, демократії – свобода.[56] Державний устрій – це її життя.[57]
Тут ми зустрічаємося з використанням в „Політиці” Аристотеля його філософського визначення форми. Будь-яка річ, будь-яка реальність є поєднанням форми та матерії. Тільки матерія, що має форму, утворює реальність. Тільки форма індивідуалізує матерію, утворює з матерії конкретне та достатньо визначене буття.
Форма – це те, що визначається матерію. Формою є реальне буття, матерією ж є потенційне буття, буття в можливості. Формою є субстанційна сутність речі. Тому „формальне”, як було вже зазначено, означає для Аристотеля суттєве, онтологічне. Ось чому вченню про форми, Аристотель надає таке суттєве значення. Адже, можна сказати, що вся політика Аристотеля являється ні чим іншим як вченням про форми держави. Класифікації форм Аристотель надає у всіх гілках наук суттєве значення, тому, що класифікувати форми - це і означає пізнавати сутність речей.[58]
Наука – це вчення про форми існуючого, морфологія реальності. Політикою, таким чином, є ніщо інше, як політична морфологія, вчення про форми державного устрою.
Форма державного устрою – це рухомий життєвий принцип держави, принцип її організації.
Державний устрій – це державний розпорядок, організація всієї державної влади взагалі та особливо верховної влади. Розпорядок влади і є формою державного устрою.[59]
Від форми держави, як від визначального початку, багато чого залежить в державі. Перш за все, „всі закони потрібно видавати, так вони і видаються, залежно від конкретного державного устрою, а не навпаки – не державний устрій прилаштовувати до законів”.[60] Закони визначаються політичним ладом. Адже законами забезпечується схоронність держави. Не можна робити припущення, каже Аристотель, що одні і ті ж закони видадуться корисними для всіх олігархій та для всіх демократій, якщо рахуватись з існуванням не одного тільки виду олігархії та демократії.
Надалі, політичним ладом визначається саме визначення громадянина. „Громадянин повинен бути тим або іншим в залежності від тієї або іншої форми державного устрою.”[61] Визначення громадянина, придатне для демократії, не підходить для інших форм державного устрою. За кожної форми держави сутність громадянина змінюється. Так само й сама форма життя громадян та їх виховання визначається формою державного устрою. „Адже для кожної форми державного устрою необхідне відповідне виховання – предмет першої необхідності: кожна форма державного устрою відрізняється притаманним їй характером громадян, який зазвичай і слугує схоронності самого устрою.”[62] „Ніякої користі не принесуть найкорисніші закони... якщо громадяни не будуть налаштовані до державного ладу, якщо вони не будуть в його дусі виховані”.[63]
Нарешті, характер магістратури розрізняється в залежності від відмінностей форм держави. Деякі магістратури властиві тій або іншій формі державного устрою, інші магістратури мають різний вид в різних формах держави.
Держава залишається такою ж, допоки не змінюється її конституція. Зміна державної форми передбачує собою зміну держави, не дивлячись на те, що її населення залишилося незмінним.
Отже , форма державного устрою утворює рухомий, життєвий початок держави. Вона визначає собою законодавство, виховання, коло осіб, що користується становищем громадян.
Але форма держави, як ми бачили, в свою чергу, визначається співвідношенням багатих та бідних в державі. Там , де влада заснована на багатстві, ми маємо справу з олігархією, де керують незаможні, там перед нами демократія, а де керують люди, що обираються на посаду за їх доброчесність ,- аристократія.[64] Таким же чином і зміни в формах держави пояснюються, переважно, економічними причинами. Отже, форма держави, за Аристотелем, визначаючи собою різні сторони її життя , в свою чергу сама визначається „матерією” громадського життя – економікою та класовою побудовою суспільства. Сумлінно здогадуючись про класову сутність держави та зупиняючи свою увагу на значенні майнової нерівності при встановленні тієї чи іншої форми держави, Аристотель вже не надає формі держави значення визначального початку та будує своє вчення про державу як вчення про її форми.
2.4 ОСОБЛИВОСТІ КЛАСИФІКАЦІЇ ФОРМ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ЗА АРИСТОТЕЛЕМ
До загального поділу державних форм за ознакою „заможні, незаможні” Аристотель приєднує поділ за кількісною ознакою. Він поділяє державні форми в залежності від того, хто володарює – один, невелика кількість, більшість. Окрім того він поділяє правильні форми та не правильні. Ті форми, за яких володарюючи мають на увазі загальну користь, являються правильними, а за яких мається на увазі тільки особиста користь правителів – не правильними.[65] В результаті в нього виходить достатньо складна класифікація державних форм: розрізняються три правильні форми – монархія, аристократія, політія ,і три не правильні – тиранія, олігархія, демократія. Влада одного, за якої мається на увазі загальна користь, називається монархією, влада небагатьох, правлячих в інтересах загального блага ,- аристократією, а влада більшості, правлячих в тих самих інтересах, Аристотель називає політією. Такими є три правильних форми держави. Їм відповідають три відхилення від цих правильних форм: відхилення від монархії – тиранія, від аристократії – олігархія, від політії – демократія.
Таким чином, за Аристотелем, виходить шість форм держави,[66] а так як в деяких випадках при їх обчисленні він не виділяє тиранії з монархії? То виходить п’ять форм.[67]
Найкращою з правильних форм Аристотель вважає політію, хоча разом з тим монархію в „Політиці” він називає „первісною та найбожественішою з усіх форм державного устрою.[68]
В „Нікомаховій етиці”, написані раніше „Політики”,[69] Аристотель по-іншому розцінював політію. Він визнавав її найгіршою з правильних форм державного устрою, а найкращою – монархію. Разом з тим в „Етиці” Аристотель політію ототожнював з тимократією, а точніше з державою, заснованою на майновому цензі, на майновому розходженні громадян.
В класифікації, яку Аристотель дає в „Політиці”, тимократія відсутня, а політія характеризується як найправильніша з форм державного устрою. Погляди Аристотеля, таким чином, відчули в цьому питанні деяку еволюцію – він більш позитивно став розцінювати помірну цензову конституцію та відступив від монархічних поглядів.
Монархічний лад складається там, де суспільна маса надає владу представнику одного будь-якого роду, видатному за своєю доблестю; аристократичний – там, де суспільна маса передає управління в державі не одній, а декільком особам, покликаним до того своєю доблестю; нарешті, в політіях вона доручає управління державою заможним людям згідно з їх заслугами.[70]
Форма державного устрою залежить, таким чином, від ряду конкретних умов, притаманних тій або іншій державі, тому чи іншому народу. У Аристотеля, без сумніву, містяться вже основи вчення про залежність політичних форм від економіки та інших конкретних умов, які характеризують дане суспільство. Саме в цьому сенсі він підкреслює, що співвідношення бідних та багатих в державі визначає вибір форми держави.[71] Справа не тільки в числі керуючих осіб в державі, а в тому основному напрямку яке неминуче отримує їх політика. В цьому сенсі Аристотель каже, що принципом олігархії є багатство, принципом демократії – свобода, а принципом аристократії – доброчесність, і що політія поєднує інтереси заможних та незаможних, і примирює усі три принципи – свободу, багатство та доброчесність.[72]
Таким чином, кількісний принцип класифікації форм державного устрою заповнюється у Аристотеля іншими принципами. Віппер з приводу класифікації державних форм Аристотеля помічає, що в нього поєднуються три принципи для розрізнення державних форм: моральний, кількісний, класовий. Він докоряє Аристотеля в тому, що його класифікація, будучи продуктом „діалектики, що самовпевнено сховалася від усіх традицій державно-правової школи”, походить з початків, між якими не можна встановлювати будь-якого примирення.[73]
Однак сам Аристотель вказує на прямий зв’язок між “кількісними” та „якісними” ознаками. Класову ознаку він вважає головною. Якби ж небагато бідних мали владу над більшістю заможних, ніхто не називав би, каже Аристотель, такий устрій олігархічним. Такий устрій правильніше було б назвати демократичним. Якби ж більшість заможних панувало над меншістю бідних, було б не правильно назвати такий державний устрій демократією. Якби ж влада знаходилася в руках небагатьох красивих або небагатьох високих, це також не була б олігархія. Таким чином, кількісна ознака являється вторинною, зазвичай пов’язаною з головним – “класовим”. Заможних – небагато, тому панування заможних являється разом з тим панування небагатьох – олігархія. Бідних – більшість, тому панування незаможних являється разом з тим пануванням більшості – демократією.[74]
Великузацікавленість викликає вчення Аристотеля про три елементи державної влади, що приналежні до кожного державного устрою. Він вирізняє в якості елементів державної влади „закононарадчий” орган, правлячий або адміністративний , а також судовий органи.[75]
Багато хто бачить у цьому вченні захоплення доктриною про розподіл влади. Необхідно визнати, що Аристотель в цьому місці „Політики” обмежується вказівкою на існування трьох різних категорій органів в державі, не вимагаючи, щоб кожній категорії органів була властива одна будь-яка функція.
Наведенні вище роздуми Аристотеля про елементи державної влади цікаві для характеристики його поглядів на окремі форми державного устрою, так як розгляд питання про механізм різних органів держави призводить Аристотеля до цікавих зауважень з приводу олігархії та демократії, а також до висвітлення подробиць в механізмі магістратури та суду в грецьких полісах.
ВИСНОВКИ
У висновку варто зупинитися на методі Аристотеля в його вченні про державу.
В Аристотеля вчення про державу звільняється від тієї релігійної основи, на якій воно базувалось у греків до нього. Держава перестає бути божественним встановленням, яке раніше шанували, і розглядається як результат дій законів природи. Аристотель був першим, хто подивився на державу як на певний результат дій природних сил і почав виводити закони його розвитку з досвіду та зі спостережень. Він дає бій релігійному туману, релігійній романтиці, яка огорнула політику ще в Платона.
Його вчення про державу за своїм задумом – це досвідчена наука, це конкретно-описова наука, яка подібна до деяких галузей природознавства, це оригінальна морфологія рабовласницької держави.
Аристотель, величний „природовипробувач” стародавності, намагався бути „природовипробувачем” і в межах вчення про суспільство та державу. Схиляючись часом у своїй філософії до ідеалістичних побудов, Аристотель все ж таки залишається діалектиком і справжнім реалістом.
Колись,на питання кого Аристотель вважає своїм вчителем, він відповів, що його вчителі – речі, які не вміють брехати.[76]
Неможливо було краще підкреслити основну методологічну установку цього величного дослідника та філософа. Його “Політика” –
10-09-2015, 21:35