Розвиток філософської думки в Античній Греції і Римі

губиться в невидимих до цього просторово-часових рамках світу. І людина прагне замкнутися в собі, придушити в собі бажання і пристрасті, що прив'язують її до світу, знайти мир і спокій серед вузького кола своїх однодумців. Така людина стала більш особистісною (індивідуалістичною) і менш особистістю, адже від неї в суспільному житті мало що залежало. Декадентські настрої знаходять своє відображення і у філософії (епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм).

Стоїцизм - філософсько-етичне вчення. Свою назву отримав від "портика" в Афінах, з якого виступав засновник цього вчення - Зенон із Кітіона бл. 300 р. до н.е., але найбільшого розквіту набув у Римі в перші століття н.е. Головне завдання філософії, на думку стоїків, в етиці, а знання - лише засіб для набуття мудрості, вміння жити. Щастя, як кінцева мета людини, визначається як життя згідно природи. І тільки таке життя добродійне. Етичний ідеал стоїків - мудрець, який досяг безпристрасності (апатії) та самовдоволення (автаркії), тобто незалежності від зовнішніх обставин. Щастя - у свободі від пристрастей, в духовному спокої, байдужості. Вища моральність полягає в тому, щоб спокійно сприймати все, що є в твоєму житті. Змінити щось в своїй долі людина не може, тому що її життєвий шлях визначений наперед. Того, хто цього хоче, доля веде за собою, а того, хто їй противиться°- тягне силоміць. Цікаво те, що майже всі філософи-стоїки були "варварами", що народилися на окраїнах грецького світу. Географічній різноманітності стоїцизму під стать соціальна широта: символічно, що найвидатніші стоїки -раб Епіктет та імператор Марк Аврелій.

Епіктет (50-140 рр. н.е.) - не ім'я, а прозвище фригійського раба, буквально означає "прикуплений". Хазяїн в Римі дозволив йому вивчати філософію і пізніше відпустив на волю. (Існує такий анекдот. Одного разу хазяїн став викручувати Епіктету ногу (Епіктет був слабкого здоров'я). "Зламаєш!" - сказав Епіктет. Той продовжував, і коли нога була зламана, Епіктет сказав: "Казали ж тобі!". Цей анекдот відображає те, що народ приписував стоїкам - незворушність в будь-яких обставинах, перемогу духу над біллю).

Найзнаменитішнй послідовник Епіктета - Марк Аврелій (121-180 рр.). Іспанець за походженням, племінник імператора він рано захопився філософією політики. Мабуть, про таких царів-філософів мріяв Платон, і Марк Аврелій був швидше філософ, ніж монарх. Як і Епіктет, він не писав книг. Його "Роздуми..." - швидше щоденник, адресований самому собі. Римський імператор писав грецькою мовою. Епіктет і Марк Аврелій вчили, що ніщо не може позбавити нас свободи волі. Смерть не страшна, бо означає лише повернення матеріальних частин тіла до елементів, з яких воно створено. Не треба звертати увагу на те, що поза нашим контролем.

Коли стоїкам нарікали, що доктрина про невід'ємне "я" вчить людей "зневажати" закони, вони відповідали просто: навпаки, стоїцизм робить законослухняними, бо вчить не звертати увагу на тіло, родичів, майно, зберігати лише думки, які повинні бути власністю кожного. Поки правителі турбуються про те, щоб жити в ласощах, користуватися рабами, насолоджуватися бенкетами і т.і., розумна людина охоче прийме їх владу. Іншою філософською концепцією був скептицизм, заснований Пірроном (360-270 рр. до н.е.) із Еліди в кінці 4 ст. до н.е. Представники цього напрямку не припускали можливості достовірного знання і не вірили у можливість раціонального обгрунтування норм поведінки. Скептицизм найбільше розповсюджується в ті періоди розвитку суспільства, коли старі суспільні ідеали вже підірвані, а нові ще не закріпилися.

Треба зазначити, що скептицизм не тільки теоретична позиція, а ще й своєрідний спосіб життя, що сприймається нормальними людьми як дивацтво. Відомий такий випадок з Пірроном. Одного разу, коли його вчитель Анаксарх тонув у болоті, Піррон пройшов мимо і не надав йому ніякої допомоги. Люди нарікали Пірронові, а вчитель, що таки врятувався, похвалив його за байдужість. Ще одна легенда про те, що Піррон на кораблі під час бурі поставив у приклад своїм стурбованим учням порося, котре і в бурю продовжувало спокійно їсти і було безтурботним, як і належить істинному мудрецю.

Скептики вказують на відносність людського пізнання, на його формальну недоведеність і залежність від різних умов (обставин життя, стану органів почуттів, впливу традицій і звичок і т.і.). Тому вони радили утриматись від суджень для досягнення душевного спокою і незворушності (атараксії) і тим самим щастя, яке і є метою філософії. Філософія скептиків і стоїків вплинула на формування етичних засад середньовічної християнської філософії.




10-09-2015, 21:33

Страницы: 1 2 3
Разделы сайта