Вчення І Канта про пізнання та мораль

остання частина філософської системи И. Канта, яку він називає телеологія – вчення про доцільність. Для нього телеологія – принцип розгляду предмета, у першу чергу живого організму, де все доцільно, тобто кожна частина необхідним чином пов'язана з іншою.

У період з 1795 по 1798 рік Кант написав: "До вічного миру", "Про орган душі", "Метафізика вдач", "Оповіщення про швидке підписання договору про вічний мир у філософії", "Про мниме право брехати з людинолюбства", "Спор факультетів".

Завершивши "Метафізикою вдач" побудову філософської системи, Кант відчув потребу викласти своє вчення в більш концентрованому вигляді. Так з'явилася "Антропологія" (1798) - остання робота, видана самим автором. Тут підводиться підсумок міркуванням про людину і взагалі усім філософським міркуванням. Це завершення шляху, і одночасно початок. Структура цієї праці збігається з загальною системою кантівської філософії. Головна частина книги розпадається на три розділи відповідно до трьох здібностей душі: пізнання, почуття задоволення і здатність бажання. Саме ці три особливості визначили зміст трьох "Критик ...". У "Антропології" ідеї критичної філософії безпосередньо співвіднесені зі світом людини, його переживаннями, устремліннями, переконаннями. Отриманий результат схематично виглядає так:

Здатності душі

Пізнавальні здібності

Апріорні принципи

Застосування їх до:

Пізнавальна здатність

Розсудок

Закономірність

Природи

Почуття задоволення і невдоволення (оцінна здатність психіки)

Здатність судження

Доцільність Мистецтва

Здатність бажання(вольова здатність психіки)

Розум

Кінцева мета

Свободи

На схемі філософська система Канта представлена в її остаточному вигляді. Здатності судження відведене проміжне місце між розсудком і розумом, і сам мислитель недвозначно говорить про критику здатності судження як про засіб, що пов’язує обидві частини філософії в одне ціле. Кант прийшов до своєрідного подолання дуалізму науки і моральності шляхом апеляції до художніх потенцій людини.

Формула філософської системи Канта - істина, добро і краса, взяті в їхній єдності, замкнуті на людині, його культурній творчості, яку направляє художня інтуїція.

4. Висновки

Кант фактично не відповів на запитання, задане на початку "Критики чистого розуму", - як можлива метафізика в якості науки. Своєю трансцендентальною діалектикою він зруйнував усі догматичні побудови в цій сфері, але далі декларування необхідності нової наукової філософії не пішов.

Трансцендентальна позиція Канта визначає його розуміння природи людини. Традиційний філософський погляд на людську природу містив в собі уявлення про споконвічно існуючу і в принципі незмінну визначеність. Докантівскі філософи допускали можливість ушкодження, перекручення людської природи, ставили в цьому зв'язку задачу її відновлення в природній, споконвічній цілісності. Ніхто з попередників Канта не зв'язував поняття природи людини з її волею, свободою.

Природа людини в Канта - її свобода. Свобода з погляду етики не сваволя, не просто логічна конструкція, при якій з даної причини можуть на рівних правах виникати різні дії. Моральна свобода особи складається в усвідомленні і виконанні боргу перед самим собою й іншими людьми, коли вільна воля і воля, підпорядкована моральним законам, - це одне і теж. Реальністю ж свободи Кант прямо називає здатність самочинно починати ряд подій. Саме тому людина і тільки людина – мета сама по собі, і ніколи – засіб для будь-якого застосування з боку тієї чи іншої волі.

Кант рішуче переглядає погляди своїх попередників на природу людини. Для нього вона зовсім не є споконвічно дана й у принципі незмінна сутність. Кант пише, що під природою людини він має на увазі тільки суб'єктивне основання застосування її волі взагалі, яке передує всякій дії, сприйманій нашими почуттями. Цілком очевидно, що це нова концепція людської природи, радикально відмінна від природи всіх інших живих істот, органічно пов'язана з кантівським розумінням волі як практичного розуму, завдяки якому особистість сама формує себе.

5. Постскриптум

Життя Канта - це насамперед написані ним книги, самі хвилюючі події в ній - думки. У Канта немає іншої біографії крім історії його вчення. Усі, хто знав його, говорили, що це була товариська, чуйна людина. Він багато працював і любив свою працю, але знав не тільки її. Він умів розважатися, відпочивати, сполучаючи вченість зі світським лиском. Кант не був затворником, людиною не від світу цього. По природі він був товариський, однак не шукав слави, не домагався влади, розмірений й одноманітний плин зовнішнього життя філософа пояснюється тим, що в нього рано виник всепоглинаючий життєвий інтерес - філософія, і цьому інтересу він зумів підкорити усе своє існування. Жити для нього значило працювати, у праці він знаходив головну радість. З дитинства майбутній філософ відрізнявся слабким здоров'ям, йому пророкували коротке життя, але він прожив довгі, багаті творчою працею роки. Цього він домігся силою своєї волі.

Слово далеко не завжди спричиняє справу. Повчати легше, ніж наслідувати повчанням. В історії філософії багато прикладів розбіжності проповіді і поведінки, але Кант - мораліст і Кант - людина - одне і теж. Звичайно, він не завжди і не в усьому керувався категоричним імперативом. Але все таки, потрібно відзначити, загалом, його поведінка відповідала тому ідеалу внутрішньо вільної особистості, який він створив у своїх працях.

Була мета в житті, був усвідомлений борг, була здатність керувати своїми бажаннями і пристрастями. Природа наділяє людину темпераментом, характер він виробляє сам. Іммануіл Кант зробив самого себе й у цьому відношенні він унікальний.

Список використаної літератури:

1. Кант И. Критика чистого разума. Соч. в 6-ти т. М., 1963-1966 г.г.

2. Асмус В.Ф. Философия И.Канта. М.,1957 г.

3. Карапетян А. "Критический анализ философии Канта". 2 изд., М.,1962 г.

4. "Краткий очерк истории философии". 4 изд., М.,1981 г.

6. Асмус В.Ф. Избр. филос. труды. М., 1971 г.

7. Асмус В.Ф. Иммануил Кант. М., 1973г.

8. Гулыга А.В. И. Кант. – 2-е издание.- М., 1981 г.

9. Фролов И.Т. Философский словарь. 4-е издание.- М., 1981 г.

10. Бичко І.В. Філософія. Курс лекцій. – Київ, 1994 р.




10-09-2015, 23:48

Страницы: 1 2 3
Разделы сайта