Політична філософія Платона

що він не оминає права власності, покликаного «внести належний порядок у ділові відносини людей». «Основне правило, - говорить філософ, - тут просте: нехай ніхто по мірі можливості не торкається мого майна і не порушує моєї власності, навіть самим незначним чином, раз немає на те мого особливого дозволу. І я буду так само ставитися до чужої власності, поки я в здоровому глузді». Платон вважає необхідним вживати заходи проти бідності, обмежувати багатство. Більш того, Платон йде на те, щоб наділити державу правом конфісковувати надлишки, що перевищують встановлену законом міру. Він не проти багатства, але проти односторонньої орієнтації на нього, проти визнання за багатством права скрізь і у всьому творити свою волю.

Мислитель висуває абсолютно чіткі принципи, наприклад, свого роду вимоги невідворотності покарання – «ніхто ніколи не повинен залишатися безкарним за будь-який вчинок». Розплата має, за Платоном, відповідати тяжкості скоєного. Це може бути «грошова пеня», «принизливі місця для стояння чи сидіння», «палочні удари», тюремне ув'язнення і навіть смертна кара. Санкції в будь-якому разі не повинні бути несправедливими, заради одного лише страждання, – «за законом жодне покарання не має на увазі заподіяти зло». Цілком виразно Платоном формулюються цілі каральної політики. По-перше, виправлення злочинця та запобігання повторення злочинів, по-друге, усунення впливу дурного прикладу на громадян; по-третє, рятування держави від небезпечного, шкідливого члена.

У своєму вченні про злочини і покарання Платон передбачає звільнення від кримінальної відповідальності (невинна помилка, вчинок по невіданню, незнанню), пом'якшуючі і обтяжуючі обставини (стан афекту, чуттєвого жадання). Складаючи «невід'ємну частину державного устрою», суди займаються діяльністю «владною і повчальною, роз'яснювальною і каральною». Платон вважає за доцільне існування двох видів судів – для розгляду справ між приватними особами, куди може звернутися кожна людина, яка вважає себе ображеною іншою особою. Якщо ж, на думку будь-якого громадянина, порушені інтереси суспільства, і він висловлює бажання «прийти їм на допомогу», то призначається для цих випадків особливий суд.

На думку Платона, суд стоїть перш за все на сторожі інтересів держави і суворої моральності, що носить релігійний характер, тому святотатство –одне з найтяжчих кримінальних злочинів. Після злочинів проти богів йдуть злочини проти існуючого державного ладу. Розробляючи питання каральної політики держави, Платон водночас надає суду виховне значення. Не тільки кримінальний закон, але і вся соціальна структура, саме призначення держави повинні протистояти руйнівній стихії масового насильства, не допускати крайніх суперечностей між бідністю і багатством, розшарування суспільства на ворогуючі класи, партії-антагоністи. І тут вже вища «божественна мудрість» законів повинна бути доповнена мудрою соціальною політикою держави, піднятої на вершину «царського мистецтва».

3.3 Філософія політики

Платону властиве широке розуміння політики як «мистецтва, що править усіма іншими і турбується як про закони, так і взагалі про всі справи держави, правильно сплітаючи все воєдино». Політика у Платона вбирає в себе весь накопичений досвід практики державного, правового, соціально-культурного та морально-виховного впливу на людей та міжлюдські відносини. У політичній культурі він схильний вбачати засіб, здатний протистояти руйнівної стихії масового невдоволення, злочинності та насильства. Політична, соціальна культура у Платона матеріалізується в державі і законі, в розумній організації державної влади за допомогою закону. Вона реалізується в політичній діяльності як «вища майстерність» правління, політичне мистецтво, що відображає діалектику державного впливу на суспільство і суспільства на державу.

Платон підкреслює діалектичну складність взаємозв'язку закону і політики. Мудрі закони, що виражають ідею загального блага і справедливості, повинні гарантувати розумність державної політики, а політика повинна «відрізнятися упорядкованістю», давати людям «жити мирно, займаючись власними справами і не втручаючись в чужі».

Співвідношення «політика – закон» стає особливо важливим у періоди політичної нестабільності, коли в державах відбувається боротьба за владу. У цьому випадку, за Платоном, «спасіння держави» полягає в тому, щоб політичні і державні діячі стали «служителями закону». Широко відомо часто цитоване положення філософа на цей рахунок: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і знаходиться під чиєю-небудь владою. Там же, де закон - владика над правителями, там вони його - раби, я вбачаю спасіння держави і всі її блага, які тільки можуть дарувати державі боги». Але й тут підхід має бути конкретно-історичним, творчим та неформальним. Коли справа стосується охорони держави, а тим більше її порятунку, Платон не обмежується однією тільки законністю. У «Політиці» він закликає до рішучих політичних акцій, до владних дій. «І нехай вони, – наполягає вчений, – очищають державу, страчуючи і виганяючи деяких, в ім'я її блага», і до тих пір, «поки що це робиться на основі знання і справедливості, і держава в міру сил перетворюється з гіршої на кращу».

Аналогічним чином, філософ приписує в якості другого загальнообов'язкового правила політичної поведінки принцип держави та підпорядкування. Обидва ці якості повинні супроводжувати кожну людину незалежно від її положення в суспільстві та державі. «Кожна людина повинна мислити про всіх без винятку людей так: не може стати гідним похвали господаря той, хто не був раніше підвладним; тому більш, ніж уміння добре господарювати, повинно цінитися вміння добре підкорятися», – зазначає мислитель. І перш за все слід володіти «умінням підкорятися законам, що буде означати підпорядкування богам, потім - вміння юнаків підкорятися старшим, які чесно прожили все своє життя».

Певна річ, принципи політичної поведінки повинні в першу чергу займати тих, хто править. У найбільш загальному вигляді ці вимоги формулюються наступним чином: по-перше, не має значення, «правлять ці люди згідно з нашої доброї волі або проти неї, згідно зі звичаями або без них, багаті вони чи бідні, вони правлять у відповідності з якимось мистецтвом правління», по-друге, вони повинні бути «істинно знаючими», по-третє, бути в змозі керувати зі знанням справи, «справедливо і чесно приділяючи кожному своє», а не вбивати і заподіювати зло кожному, кому він забажає. Для того, щоб перетворитися на політика, «стати» ним, необхідно особливі, природні «царства» якості примножити, розвинути і відточити шляхом всебічного і глибокого філософського освіти, практичного політичного досвіду і морального, духовного вдосконалення. Ймовірність з'єднання всіх цих якостей в одній людині унікальна, якщо «взагалі існує таке мистецтво і повне знання його, то це надзвичайна рідкість», - зізнається Платон.

Політика у Платона є діалектичним синтезом загальнолюдських інтересів і цінностей з цінностями й інтересами національними. Він одним із перших обґрунтував необхідність висування етичних категорій на найважливіші позиції на шкалі політичних цінностей. Розробляючи гуманістичні основи політики, він шукає можливості торжества добра, як загальної ідеї блага, над злом, над брехнею, здорового глузду над демагогією і оманою, справедливості над свавіллям.

Нарешті, політика у Платона діалектично синтезує його теорію ідей і вчення про загальнолюдської культури. У теорії ідей знаходить своє вираження ідеальна спрямованість «нашої душі вгору», до незбагненної до кінця божественної ідеї – тут «ідеал» Платона нагадує «голос» Геракліта, – яка буде означати і історичне наближення до досягнення загального блага і торжества справедливості на землі. У відношенні Платона до культури виявляється його впевненість у тому, що активна пізнавальна і перетворююча природу діяльність людей є продуктивною за умови доцільної взаємодії та взаємодопомоги суспільства і держави, за умови розвитку всіх державно-правових і політичних процесів на міцному підґрунті, досягнутому людством культури.


4. Трагедія життя та філософської думки

Даючи короткий огляд творчого і життєвого шляху Платона, необхідно сказати, що крім суспільно-політичної та одночасно особистої для Платона трагедії загибелі полісу, він переживав ще одну трагедію, яку сам навряд чи усвідомлював, але яка теж змушувала його відчувати відчай і повне безсилля у підсумку його неспокійного життєвого шляху. Це була трагедія всякого ідеалізму взагалі, що погано розуміє неможливість перетворення життя за допомогою одних лише ідей. Платон не розумів, що матерія (а значить, і соціальне життя) визначає собою будь-яку ідеальну конструкцію. У практичній діяльності це завадило йому користуватися ідеями як матеріальної силою і зводить його участь в політиці до проповідей, наказів, промов, до закликів слідувати ідеалам, до красномовства. Тому стає зрозумілою болісна необхідність, з якою ідеаліст перетворюється в утопіста, в мрійника, в безсилого, хоча, можливо, і дуже яскравого фантазера. Це було для Платона не меншою трагедією, ніж усі його сицилійський невдачі; подібного роду трагедію потрібно визнати явищем типовим. Платон тут тільки один із найяскравіших зразків.

Будучи реставратором загиблої старовини, Платон хотів залишатися і фактично завжди залишався переважно представником грецької класики, класичного поліса періоду греко-перських воєн. У всякому разі жоден інший соціально-політичний лад не заслужив від Платона таких дифірамб. Знамениті перемоги при марафоні, Саламіні, Платеї, що сколихнули хвилю еллінського патріотизму, не давали спокою Платону протягом всього його життя, включаючи період "Законів".

У «Законах» – вічна покора законам, які вимагають від поетів і художників завжди тільки одних і тих же форм, одних і тих же настроїв. У цьому діалозі Платон, безсумнівно, побудував найжорстокішу поліцейську державу з насильницьким земельним зрівнянням, із всезагальним шпіонажем і з узаконеним рабовласництвом. У «Державі» майже не згадуються раби, селяни, і ремісники там економічно вільні. Зате в «Законах» у Платона рабство пронизує все. Щоправда, ідеалом раба визнається спартанський ілот, однак ілот - це державний кріпосний, чиє соціальне становище по суті мало чим відрізнявся від статусу раба. Крім того, Платон і в «Законах» все ще продовжує умовляти господарів і рабів жити згідно між собою і не порушувати загальних моральних правил. Але при всіх застереженнях сам факт рабства визнається в «Законах» відкрито, і без рабства Платон взагалі не мислить тут своєї ідеальногї держави. Про небувало жорстокі покарання як вільних, так особливо і рабів трактує вся IX книга «Законів».

Питається: чи могли такі казармені уявлення не вплинути і на теоретичну думку Платона? Звичайно, не могли. Адже реставратор примушений за допомогою фізичної сили боротися із суспільством, яке представляється йому суцільною стихією зла, причому зла аж ніяк не випадкового. Платон раптом починає стверджувати, що війна всіх проти всіх відноситься до самої природи суспільства, для якої характерний оголений і озлоблених інстинкт життя, і докорінні протиріччя як у відносинах однієї людини до іншої, так і в її відношенні до самого себе. «Те, що більшість людей називає світом, є тільки ім'я, на ділі ж від природи існує вічна непримиренна війна між усіма державами» («Закони»). Та ж вічна війна існує і між окремими селищами, між окремими будинками в селищі і між окремими людьми в домі. «Всі знаходяться у війні з усіма як у громадському, так і в приватному житті, і кожен [знаходиться у війні] із самим собою». Замість ідеальних основ життя тут проповідується звірина боротьба всіх проти всіх. Це свідчить про те, що Платон прекрасно розумів обмеженість свого реставраторського світогляду і тому протиставляє свою поліцейську казарму тому порядку речей, який він сам оголосив існуючим від природи. Неможливо собі уявити, щоб такий розумний чоловік, як Платон, не розумів трагедії свого життя та думки, коли він починав шмагати історію гумовою палицею в надії повернути її на шлях істинний. Чого варте, наприклад, його нове вчення в «Законах» про дві світові душі, добру і злу? Адже Платон тут ні більше, ні менше як відмовляється від самої основи свого ж власного вчення, впадаючи в якийсь зовсім не притаманний йому східний дуалізм. Крім того, тепер, за Платоном, не тільки бог керує світом: «Бог керує всім, а разом з богом випадковість і сучасність правлять усіма людськими справами. Втім, щоб уникнути різкості треба поступитися і сказати, що за ними треба й щось третє, саме мистецтво. Людина тут стоїть на останньому місці. Все це неминуче наслідок загальної концепції «Законів»: неможливо думати, що війна всіх проти всіх, як її розуміє Платон, є творінням тільки одного бога. Випадковість, доля, нерозумність і повне божевілля повинні грати в цій концепції не меншу роль, ніж те, що Платон називає богом.

Саме «Закони» - це єдиний твір Платона, який не містить в собі образу Сократа. Розмовляють тут якісь афінянин, Спартанець і крітянин, а про Сократа немає навіть згадки. И розмова-то відбувається десь на Кріті, між трьома безвісними старцями під час прогулянки від Кноссу до святині Ідейского Зевса. Але найголовніше - про що вони говорять. Всі їхні твердження прямо протилежні тому, чого навчав Сократ. Сократ вічно все піддавав критиці і часто двома-трьома питаннями руйнував ті загальновизнані авторитети, якщо вони того заслуговували. У «Законах» ж всяка критика заборонена, висувається вимога беззаперечного підпорядкування законам і кари для всіх невіруючих. Якщо б у такій державі, яка зображена в «Законах», з'явився вічно запитуючий и критикуючий Сократ, то, без сумніву, ці троє старців присудили б його вже не просто до цикуту, а до якої-небудь жахливої страти для залякування всіх критиків громадських основ, що представляються їм ідеальними.

Характерна відсутність Сократа в «Законах» - це у Платона, звичайно, не тільки акт розчарування, але й безсумнівний акт відчаю. Якщо в «Законах» розум все ще формально ставиться вище законодавства, то за своїм змістом цей розум може викликати тільки здивування: гарний же він, якщо у своєму ідеальному здійсненні він перетворюється у всезагальну в'язницю.

Платон все життя проповідував загальну гармонію, тобто був натурою, так би мовити, аполлонівського типу. Але гармонія може бути різна. Одна жива, тремтяча, вона активно бореться з безладом, з юродством. Це гармонія «Пірана» і «Федра». Інша гармонія - застійна, малосильна, вона заснована на примусі, насильстві, не втілює в собі живих протиріч життя і вимагає гумової палиці. Платон, чуттєва натура, не міг не розуміти своєї принципової відмови від класичної гармонії в жертву гармонії казарми. І так як тут містилося протиріччя всього його життя та філософії, то це перетворилося для нього в свого роду філософське самогубство. Якщо Демосфен, переконавшись в остаточному краху класичного поліса, який він усіма силами намагався захистити, вдався до фізичного самогубства, то Платон вдався до філософського самогубства шляхом написання своїх «Законів». Все життя, особистість і творчість Платона – це напружена, неминуче і нездоланна трагедія. А чи не така взагалі є усяка реставрація незворотнього минулого? Платон - це одна з найбільш складних суперечливих проблем в історії філософії, одне з найбільш важко аналізованих історико-філософських протирічь.


Література

1. Платон. Сочинения в четырех томах. Т. 1 / Под общ. ред.А.Ф.Лосева и В.Ф.Асмуса; Пер. с древнегреч.СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та; .Изд-во Олега Абышко., 2006. – 632 с.

2. А. Швец. Статья: „ Платон об идеальном государстве”. – Минск, 2008. – 10 с.

3. Звиревич В.Т. Философия древнего мира и средних веков: Учебное пособие по курсу истории философии. – Екатеринбург; Деловая книга; М.: Академический проект, 2002.

4. Платон. Государство. Законы. Политика./Предисл. Е.И. Темнова. – М.: Мысль, 1998.

5. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М.: Гардарики, 2000.

6. Философия права: Учебник/ О.Г.Данильян, Л.Д. Байрачная и др. – М.: Изд-во Эксмо, 2005.

7. Философия: Учебник/ Под ред. А.Ф. Зотова – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Академический проект; Трикста, 2004.

8. В. Виндельбанд. Платон; Пер. с немец. А. Громбаха, СПб.: Изд-во журнала «Образование», 1900. – 200 с.

9. Материал из Википедии – свободной энциклопедии

http://ru.wikipedia.org/wiki/Платон

10. Материалы интернет-ресурса Платоновского философского общества (Санкт-Петербургский государственный университет)

http://www.plato.spbu.ru/index.htm




10-09-2015, 23:26

Страницы: 1 2 3 4
Разделы сайта