Господарський договір

1. Правова основа, поняття та особливі ознаки господарського договору

Право України регулює майнові господарські та інші відно­сини господарських суб'єктів з їх контрагентами завдяки застосуванню двох основних нормативно-правових категорій:

договір та господарський договір. Це майнові договори.

Перша категорія — майновий договір — є загальною. Зако­нодавче майнові договори усіх видів врегульовано Цивіль­ним кодексом (ст. 151-160).

У господарському праві категорія договір використовуєть­ся у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст.153 Цивільного кодексу, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб'­єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяльності господарського суб'єкта майнові договори є різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво, з одного боку;

договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів і т.ін. — з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність госпо­дарюючих суб'єктів, інші — обслуговуючу. Тому законода­вець визначає і регулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремою юридичною категорією — ка­тегорією господарського договору.

Термін господарський договір у право України введено Ар­бітражним процесуальним кодексом України, який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладанні та виконанні господарських договорів (ст.1 АПК).

Отже, категорії договір і господарський договір співвідно­сяться як загальне і особливе. Як особлива категорія госпо­дарського законодавства і права України, господарський договір має певну правову основу.

Господарські договори в Україні (за відсутності Господар­ського або Торгового кодексів) регулюються: а) загальними статтями Цивільного кодексу про зобов'язання, договір, зо­бов'язання, що випливають з договорів; б) спеціальними статтями Цивільного кодексу про майнові відносини між суб'єктами (підприємствами, установами, організаціями). Це, зокрема, відносини: по поставках продукції (товарів); по закупках сільськогосподарської продукції у товаровироб­ників; по капітальному будівництву; по перевезеннях ван­тажів та ін.

Крім того, дані договори регулюються загальними закона­ми про господарюючих суб'єктів. Зокрема, згідно зі статтею 21 Закону «Про підприємства в Україні» господарські відно­сини (а це-предмет господарського договору) підприємства з іншими підприємствами і організаціями в усіх сферах гос­подарської діяльності здійснюються на основі договорів. У даному разі йдеться про господарські договори. Господарські договори регулюються також законами України про окремі види господарської діяльності: інвестиційну, транспортну, зовнішньоекономічну тощо.

Значну групу складають нормативні акти колишнього Со­юзу РСР, які регулюють ті господарські договори, які пов­ністю або частково не врегульовані законодавством Украї­ни. Зокрема, це договори поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання;

договори перевезення вантажів залізничним, морським і внутрішнім водним транспортом; частково-підрядні відно­сини в капітальному будівництві.

Арбітражний процесуальний кодекс України визначає за­гальний порядок врегулювання розбіжностей, що виника­ють при укладанні господарських договорів (ст.10) та при їх зміні і розірванні (ст. 11), а також регулює процесуальні відно­сини щодо порушення позовного провадження з господар­ських спорів та їх вирішення.

Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки, відображені у господарському зако­нодавстві.

Із загальноправової точки зору господарський договір являє собою господарське правовідношення між двома або більше

суб'єктами, змістом якого є їх договірні майнові зобов'язання діяти певним чином: передати і прийняти майно, вико­нати роботу, надати послуги і т.ін. Господарський договір — це регулятор конкретних (одиничних) господарських відно­син (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умо­ви дії якого визначають самі ці суб'єкти.

Як спеціальна законодавчо-правова категорія, господарсь­кий договір має особливі ознаки.

По-перше, господарське законодавство регулює даний до­говір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарсь­кою (комерційною) метою для досягнення необхідних сторо­нам господарських і комерційних результатів. Це виробниц­тво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори — це майнові договори, що обслуговують безпосе­редньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів підприємств, установ і організацій, які не обслуговують виробництво і обіг, і є допоміжними.

По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забез­печення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в даному разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення, обов'язково має відповідати цьому замовленню (ст.152 Цивільного кодексу, ст.20 Закону «Про підприємства в Україні»). В теорії такі договори визнача­ються як плановані.

Але не всі господарські договори укладаються на підставі державного контракту чи державного замовлення. Отже ця ознака господарського договору не є абсолютною.

Зміст господарських договорів, які укладаються без дер­жавного контракту чи державного замовлення, має відпові­дати господарським намірам і юридичне вираженій згоді сторін. В теорії такі договори називаються регульованими, тобто такими, що регулюються самими сторонами"

По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів. Згідно із статтею З Цивільного кодексу та статтею 1 Арбітражного процесуаль­ного кодексу суб'єктами господарських договорів є органі­зації — юридичні особи (підприємства, установи, організації), в тому числі колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, індивідуальні, приватні, спільні підприємства тощо.

Отже, господарський договір — це майнова угода господа­рюючого суб'єкта з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері господарської і ко­мерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною категорією господарського зобов'язання. Госпо­дарське зобов'язання — це врегульоване правом господарське відношення, в силу якого одна сторона управнена (уповно­важена) вимагати від іншої здійснення господарських функцій — передачі майна, виконання роботи, надання по­слуг тощо, а інша сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання і має право вимагати за це зустрічної винагороди (сплати грошей, зустрічних послуг і т.ін.).

Категорія господарського зобов'язання водночас є і загаль­ною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарсь­кого договору. Загальною вона є тому, що господарські зобо­в'язання виникають з ряду підстав, а саме: із державного кон­тракту чи державного замовлення; з іншого акта органу уп­равління; із господарського договору, укладеного на підставі держконтракту, держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; із господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; з інших підстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).

Таким чином, з одного боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов'язань. В цьому розумінні категорія господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання, засновані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору — це сукупність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і обов'язків, що виникають саме з даного договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою

щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір — це юридичне джерело договірних гос­подарських зобов'язань.

2. Класифікація і система господарських договорів за законодавством України

Різноманітність господарської діяльності обумовлює широ­ке коло господарських договорів. Кожному господарському договору властиві і загальні риси даної правової категорії, і ознаки, притаманні саме даному виду господарських дого­ворів. Тому для їх (договорів) розмежування застосовуються доктринальна і нормативна класифікації господарських до­говорів, основою яких є їх юридичні (внутрішні) властивості.

Теорія зобов'язального права класифікує господарські до­говори за кількома критеріями.

За суб'єктним складом розрізняються дво- і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторо­ни — поставщик і покупець — ст.245 Цивільного кодексу). Прикладом другого договору є перевезення вантажів: у ньо­му беруть участь перевізник, вантажовідправник і вантажо­одержувач — особа, уповноважена на одержання вантажу (ст.358 Цивільного кодексу).

Залежно від юридичної підстави укладення договору розріз­няються три різновиди .господарських договорів:

— господарські договори, які визначені і регулюються як державні контракти. Це договори поставки продукції, вико­нання робіт, надання послуг тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави і замовниками у яких ви­ступають центральні державні органи (міністерства, відом­ства). Держконтракти поєднують у собі юридичні власти­вості держзамовлень (актів централізованого планування) і власне господарських договорів. Особливою їх ознакою є те, що держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державними контрактами;

— господарські договори, які укладаються на підставі дер­жавних замовлень і зміст яких повинен відповідати цим за­мовленням. Їх особливістю є те, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів. Як виконавці державного контракту, так і виконавці державного замолення

забезпечують себе матеріально-технічними ресурса­ми самостійно шляхом укладання прямих договорів з підприємствами-постачальниками, державними постачаль­ницько-збутовими та іншими посередницькими організаці­ями. Виняток становлять окремі види ресурсів, виробницт­во і споживання яких контролюється і централізовано роз­поділяється державою;

— господарські договори, які укладаються на поставку про­дукції, виконання робіт, надання послуг на підставі госпо­дарських намірів сторін, юридичне виражених істотними умовами договорів (регульовані договори).

Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, реальні консенсуадьні господарські договори. Для укладання формального господарського договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарських договорів письмова, причому здебіль­шого регулюється імперативними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладання реального господарського договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі — об'єкта-договору. Консенсуальні договори — це такі господарські договори, які виникають в момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями. Консенсуальні господарські договори повинні мати письмову форму.

За способом оферти і визначення змісту розрізняють:

— договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона наперед визначає істотні умови майбутнього договору. Іншій стороні залишається або прийняти їх, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо);

— договори, зміст яких сторони визначають при їх укла­данні.

За змістом істотних умов розрізняють прості і складні господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, перевезення і т.ін. У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох і більше договорів. Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво—постаїка, підряд, майновий найом.

За регулятивними функціями розрізняють: —

—попередні і основні господарські договори. Попередній договір визначає умови, на яких сторони зобов'язуються у певний строк укласти господарський договір («договір про договір», протокол про наміри). Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, в яких для укладання основного договору треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти (підряд на капітальне будівництво складного об'єкта);

— генеральні і поточні господарські договори. Перший укладається на весь період діяльності, яка регулюється. Генеральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності. Поточні (разові) договори укладаються на підставі ге­нерального договору як такі, що розраховані на певні (ко­роткі) проміжки часу. Поточні договори, як правило, не включають умов, не передбачених генеральним договором, інакше це був би новий (окремий) договір.

Нормативна класифікація господарських договорів здійснюється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майнових відносин, які є предметом відповідних договорів.

Їх систему дає Цивільний кодекс як основний закон про господарські договори (підрозділ II «Окремі види зобов'я­зань» розділу III «Зобов'язальне право»). Цивільний кодекс систематизує господарські договори разом із цивільними.

За предметною ознакою закон розрізняє господарські до­говори на передачу майна у власність (повне господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у стро­кове оплатне користування, на виконання робіт, на переве­зення вантажів (транспортні господарські договори) та на­дання інших господарських послуг.

3. Функції господарського договору

Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій.

Функції господарського договору — це передбачені або санк­ціоновані законом регулятивні властивості його як юридич­ного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні госпо­дарські відносини.

Господарському договору властиві загальні договірні і спе­цифічні, тобто господарсько-договірні, функції. Загальними функціями договору є:

— ініціативна (договір як акт прояву ініціативи і узгодже­ної волі сторін врегулювати певні відносини);

— програмно-координаційна (договір як програма пове­дінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);

— інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове станови­ще сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках — юрисдикційним органам, третім особам);

— гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);

— правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове ви­конання зобов'язань сторін шляхом використання майно­вих санкцій, засобів оперативного впливу).

Специфічними, властивими господарському договору є такі функції:

— правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються державою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий господарський до­говір, як державний контракт;

— правового засобу реалізації державних замовлень. Дер­жавні замовлення — це обов'язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва. У формі держзамовлень планується: виробництво дефіцитної про­дукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народ­ного господарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських договорів між його виконавцями і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт; Інакше кажучи, господарський договір у цьому разі є функціональ­ним правовим засобом реалізації державного замовлення;

— правового інструмента (засобу) децентралізованого планування господарської діяльності. Детально ця функція врегульована статтею 20 «Планування діяльності підприємства» Закону «Про підприємства в Україні». Вона полягає в тому, що"

— юридичними актами планування діяльності підприємств б їх плани: виробничого і соціального розвитку (затверджуються як локальні правові акти) Плани на перспективу розробляються підприємствами, виходячи і попиту на продукцію, роботи, послуги

— попит визначається двома правовими формами держав­ним замовленням та господарськими договорами, які підприємства укладають із споживачами та поставщиками матеріально-технічних ресурсів.

Таким чином, істотні умови господарських договорів є обов'язковою економічною інформацією для складання планів підприємств

4. Форма господарського договору

Щодо господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у письмовій формі Це правило встановлене статтею 44 Цивільного кодексу, яка називається «Письмові угоди» Закон вимагає щоб господарські договори укладалися письмово і були підписані уповноваженими особами.

Разом з тим стаття 154 Цивільного кодексу дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору Зокрема, такі господарські договори, як договір поставки. міни. купівлі-продажу, можуть укладатися у формі одного письмового документа, що підписується сторонами Це так звана повна письмова форма. Крім того, договірні відносини між сторонами можуть бути встановлені у так званій скороченій письмовій формі — шляхом обміну листами, телетайпограмами, радіограмами, телеграмами і т ін Письмовою формою договору поставки визнається також замовлення покупця, прийняте до виконання Мається на увазі, що поставка продукції, яка не розподіляється у централізованому порядку, здійснюється безпосередньо за замовленнями покупців, які не відхилені поставщиками протягом 20 днів після їх одержання, якщо в зазначених замовленнях ( дані щодо кількості, розгорнутої номенклатури якості продукції, строків поставки, ціни, інших необхідних для здійснення поставки даних.

Стосовно окремих видів договірних господарських відно­син (наприклад, підрядних та субпідрядних) договірна до­кументація є типовою. Так, 4 грудня 1991 р. Держбудом України затверджено типовий «Контракт», на підставі якого сторонами розробляється, як правило, повна письмова фор­ма договору.

При укладанні ряду господарських договорів застосовують­ся не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складан­ня і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується форми договорів перевезення_ванхажів.

Так, згідно із статтею 38 Статуту залізниць Союзу РСР та Правилами заповнення накладної і комплекту перевізних документів формою договору перевезення вантажів залізнич­ним транспортом є комплект перевізних документів: накладна встановленої форми, дорожна відомість, корінець дорожноЇ відомості, квитанція на приймання вантажу.

Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору повітряного перевезення. Форми доку­ментів, які посвідчують цей договір, та правила їх застосу­вання затверджує Міністерство транспорту України.

Аналогічно регулюють форму договору перевезення ван­тажів й інші транспортні статути і кодекси.

На автомобільному транспорті формою договору є товар­но-транспортна накладна, на внутрішньому водному — на­кладна. На морському транспорті накладною оформляють­ся «малокаботажні» перевезення вантажів. Для інших дого­ворів морських перевезень вантажів застосовується така фор­ма, як коносамент.

Недотримання встановленої законом форми господарсь­кого договору не тягне за собою його недійсності, якщо інше не передбачено законодавством.

5. Порядок укладання господарських договорів

Укладання господарського договору — це зустрічні дого­вірно-процедурні дії двох або більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акту.

Особливістю господарських договорів є те, що при їх укла­данні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований. "Законодавством України (ст. 153-158 Цивільного кодексу) встановлено загальний порядок укладання будь-яких цив­ільних договорів (незалежно від їх видів), який стосовно господарських договорів діє тоді, коли сторони вільно укла­дають господарські


29-04-2015, 04:44