Аудиторська діяльність

При цьому аудитору слід здійснити такі процедури:

-ознайомитися з принципами, прийомами і методами бухгалтерського фінансового обліку і способами їх застосування;

-простежити, яким чином клієнт збирає інформацію для включення у фінансовий звіт;

-упевнитися, що фінансові звіти складені відповідно до загальноприйнятих принципів ведення бухгалтерського фінансового обліку;

-з'ясувати, який існує зв'язок між сальдо рахунків і який вплив на результати мають відхилення.

Бухгалтерська фінансова звітність є єдиною . Звіти підприємств і організацій усіх галузей господарювання складаються за єдиними критеріями, фінансові відносини – універсальні. Галузеві особливості відображають у статистичній звітності. Підприємства, що перебувають на госпрозрахунку, мають самостійний баланс і є юридичними особами, у тому числі й спільні підприємства.

3. У яких випадках проведення аудиту є обов’язковим. Якими нормативними документами це регламентується?

Становлення ринкової економіки, передача в приватну власність засобів виробництва, розвиток банківської, страхової справи та зростання інвестиційної активності призвели до появи такого зовсім нового для України виду підприємництва як аудиторська діяльність. Аудит здійснюється не тільки в інтересах клієнта, але і в інтересах суспільства, забезпечуючи реалізацію конституційного права на інформацію і сфері підприємницької діяльності та економіки. Інакше кажучи, аудит представляє собою інструмент забезпечення інформаційної та економічної безпеки громадян, суб’єктів підприємницької діяльності та держави.

Для усвідомлення сутності й логіки методів аудиту, технічних прийомів, ступеня старанності проведення аудиту слід зрозуміти умови й організаційні рамки його здійснення.

Питання, пов'язані з роботою і професійним захистом аудиторів, регулюють Аудиторська палата України і Спілка аудиторів України. Організацію аудиту очолює Аудиторська палата України, яка відповідно до законодавства є неурядовим органом.

Аудиторська діяльність регулюється Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ (зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 14 березня 1995 р. № 81-95-ВР, від 20 лютого 1996 р. № 54/96-ВР. Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні й спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Положення цього Закону діють на території України і поширюються на всі господарські суб'єкти незалежно від форм власності та видів діяльності. Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг.

Обов’язковий аудит – це аудиторська перевірка, яка здійснюється відносно окремих суб’єктів господарювання, критерії вибору яких та строки проведення аудиту безпосередньо встановлюються державними правовими актами. Необхідність проведення обов’язкового аудиту виникає в тих випадках, коли держава вважає за необхідне захистити інформаційні права та законні інтереси певних осіб в отриманні достовірної інформації про діяльність окремих суб’єктів.

В законодавстві Європейського Співтовариства для визначення критеріїв обов’язковості проведення аудиту застосовується визначення «суб’єкти суспільного інтересу», тобто вважається, що ступінь значимості суспільних інтересів має визначати тих суб’єктів, які повинні в обов’язковому порядку підлягати щорічному аудиту. До таких суб’єктів віднесено підприємства, які представляють значний суспільний інтерес внаслідок таких факторів: вид бізнесу, обсяг діяльності, чисельність працюючих, корпоративний статус, що передбачає наявність значної кількості акціонерів.

Обов’язковий аудит на Україні розпочав своє існування в 1994 році , з 18 жовтня 1996 року Закон України «Про аудиторську діяльність» діє в новій редакції, відповідно дещо змінилися випадки проведення обов’язкового аудиту. Аналіз випадків проведення обов’язкової аудиторської перевірки, які існували та існують на даний час в Україні, дозволяє узагальнювати їх в наступні групи:

- фінансовий стан засновників (для суб’єктів господарювання певної організаційно-правової форми та видів діяльності);

- достовірність та повнота річної фінансової звітності;

- ліквідація, банкрутство та санація підприємства;

- приватизація, реорганізація та корпоратизація (державного підприємства та в окремих випадках недержавних пенсійних фондів);

- витрати та збитки іноземних інвесторів;

- операції з емісії цінних паперів.

Зміни стосовно випадків обов’язкового аудиту стосувалися в основному виключення з їх переліку таких ситуацій як:

- приватизація, корпоратизація та інші зміни форми власності підприємства;

- здача державними підприємствами в оренду цілісних майнових комплексів;

- порушення питання про визнання підприємства неплатоспроможним або банкрутом.

Перші дві ситуації були виключені тому, що в основному задачі, які висувалися до аудиторів стосувалися підтвердження оцінки майна при приватизації. Але з прийняттям Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» такі функції почали виконувати професійні оцінювачі.

Що стосується обов’язковості проведення аудиту при порушенні питання про визнання підприємства неплатоспроможним або банкрутом, то обов’язковість аудиту в цьому випадку замінена на примусовість. В Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону України від 30.06.1999 р. №784-ХІV зазначено: «Арбітражний суд в ухвалі про порушення справи про банкрутство може зобов’язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо у боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього. Відсутність аудиторського висновку не зупиняє продовження у справі про банкрутство те не є підставою для припинення провадження у справі»(п.10, ст.11).

Моніторинг інших законодавчих документів показує, що так званих «інших» випадків обов’язкового аудиту значно більше, крім того існує неузгодженість між іншими законодавчими документами та Законом України «Про аудиторську діяльність». Це свідчить про суперечливість та різнорідність правової бази в даній сфері. Можна виділити декілька ситуацій згадування в інших законах України:

1. Згадується можливість проведення контролю діяльності певних суб’єктів за допомогою залучення незалежних аудиторів. В таких випадках до законодавчого документу включають такі положення:

- «Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюється державними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та аудиторськими організаціями» (ст.17 Закону України «Про господарські товариства»);

- «Ревізії фінансово-господарської діяльності споживчих товариств, спілок та підпорядкованих їм підприємств проводяться їх ревізійними комісіями (ревізорами) або контрольно-ревізійним апаратом відповідних спілок чи аудиторськими організаціями» (ст.15 Закону України «Про споживчу кооперацію»);

- «Контроль та перевірку діяльності промислово-фінансових груп здійснюють в межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, органи державної податкової інспекції, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, інші державні органи, а також аудиторські організації» (ст.5 Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні»);

- «Рахункова палата в межах своєї компетенції має право на договірній основі залучити до ревізій і перевірок недержавні аудиторські служби та окремих висококваліфікованих спеціалістів» (ст.21 Закону України «Про Рахункову палату»);

- «Для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю правління об’єднання на загальних зборах обирається з числа членів об’єднання ревізійна комісія (ревізор) або приймається рішення про залучення аудитора» (ст.10 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

2. Згадується про необов’язковість аудиту або певних суб’єктів, або в певних випадках. Фактично така ситуація була знайдена лише в Законі України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», в якому зазначено, що «проведення аудиту під час приватизації радгоспів ті інших державних сільськогосподарських підприємств не є обов’язковим» (ст.24).

3. Зазначається про можливість проведення аудиту при наявності розпорядження певного органу (державної влади або вищестоящого органу). В таких випадках в законодавчому документі використовуються вислови «має право», «може» і їх можна узагальнити терміном «примусовий аудит», під яким слід розуміти аудит, проведення якого є обов’язковим при наявності розпорядження певного органу і ця можливість закріплена законодавчими документами. Такі згадування є в різноманітних нормативних документах, як зазначалося вище в Законі України «Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом» (п.10, ст.11). Є ще й такі приклади:

- «При укладанні договору про надання фінансових послуг юридична або фізична особа мають право вимагати у суб’єкта підприємницької діяльності надання балансу або довідки про фінансове становище, підтвердженні аудитором (аудиторською фірмою), а також бізнес-план, якщо інше не передбачено законодавством України»(п.2, ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»);

- «Уповноважений орган має право … не частіше одного разу на рік призначити проведення за рахунок страховика додаткової обов’язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора» (ст.37 Закону України «Про страхування»);

- «Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, Національний банк України і Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в межах своєї компетенції мають право організовувати перевірку діяльності пенсійного фонду адміністратора, компанії з управління активами, зберігача, страхової організації та банківської установи, що надають послуги у сфері недержавного пенсійного страхування, самостійно або із залучення аудитора» (п.3, ст.5 Закону України «Про недержане пенсійне забезпечення»).

4. Згадується про обов’язковість проведення аудиту . Такі вимоги є і Законі України «Про аудиторську діяльність» і в законодавчих нормативних документах, які регламентують діяльність або статус різних суб’єктів господарювання (їх біля 50). Їх аналіз показує, що по-перше, ці документи представленні як Законами України, так і нормативними актами державних відомств. Щодо формування згадування про обов’язковість аудиту, то їх можна, з певною мірою умовності, узагальнити в 3 групи:

-в одних документах вимагається обов’язковість подання висновку аудитора в певних випадках;

-в інших документах встановлюється обов’язковість проведення аудиту, а вислови, які використовуються з різноманітними, зокрема «повинен бути перевірений аудитором», «має бути освіченим аудитором», «має бути підтверджений аудитором», «підлягає обов’язковій аудиторській перевірці»;

-третя група документів вимагає подання балансу та звіту про фінансові результати, засвідченні підписами та печатками аудитора (аудиторської фірми).

Отже, вимоги щодо обов’язковості проведення аудиторської перевірки містяться в різних за своїм статусом документах, які не узгоджуються між собою.

Недосконалість законодавства проявляється в поганій якості законів, недосконалості всієї правової ситами, нечіткості законотворчих процедур. До найбільш типових положень, які сприяють виникненню такої ситуації, можна віднести наступне :

- помилки у визначенні компетенції державного органу (визначення повноважень за формулою «може», «а не», «повинен»; нечіткі формулювання умов реагування на дії (бездіяльність) господарюючих суб’єктів; відсутність строків та процедур дій; альтернативні повноваження певного органу, які розширюють діапазон адміністративного устрою; можливість самостійного визначення своїх повноважень здійснення дій);

- невірний вибір предмету правового регулювання та форми правого акту;

- відсутність правил підготовки, прийняття та виконання відомчих та локальних актів;

- паралельні або дублюючі компетенції різних державних органів, узгодженість їх дій без визначення послідовності їх здійснення;

- відсутність контролю за діями державного органу.

Отже, на сьогодні на Україні існує не стільки система, скільки сукупність правових актів, які регламентують необхідність та порядок проведення обов’язкового аудиту, дана сукупність характеризується надлишковістю, часто паралелізмом та дублюванням, відсутністю координації та, як наслідок, недостатньо високою ефективністю. Передумовами вирішення цієї задачі є удосконалення нормативної основи механізму функціонування такого суспільного інституту як «обов’язків аудит», організаційне забезпечення координації діяльності різних видів органів, задіяних в цьому механізмі, уніфікація повноважень контрольних органів.

Особливу увагу слід приділити узгодженню вимог Закону України «Про аудиторську діяльність» та інших законів, які регламентують діяльність або статус різних суб’єктів господарювання, адже основною гарантією забезпечення інтересів користувачів аудиторського висновку є чітке становлення в законодавчих документах основних вимог, які висуваються до аудиту, з врахуванням їх інтересів.

4. Складіть програму аудиту фінансових результатів

Аудиторський процес складається з трьох основних етапів : планування, збору і аналізу інформації, необхідної для оцінки достовірності балансу та фінансової звітності, написання звіту (висновку).

Одним із найважливіших етапів аудиту є планування . Аудитор зобов'язаний чітко прогнозувати, контролювати й обліковувати процеси своєї діяльності для того, щоб забезпечити на кожній стадії роботи найбільш ефективні процедури.

Планування аудиту передбачає визначення його стратегії і тактики, складання загального плану аудиторської перевірки, побудову аудиторської програми і аудиторські процедури, оцінювання обсягу аудиторського контролю.

Рішенням Аудиторської палати України від 18.12.98 № 73 затверджено систему Національних нормативів аудиту (ННА). Норматив № 9 "Планування аудиту" визначає основні напрями підготовки плану і програми аудиту з урахуванням масштабів діяльності та особливостей об'єкта аудиту.

Програма аудиторської перевірки – це основа детального планування часу і витрат.

Плани допомагають проводити роботу в межах часу, необхідного клієнту і аудитору, і є підставою для встановлення гонорару. Вони мають бути достатньо детально розроблені, щоб виконавці могли завершити завдання у відносно короткий термін і, таким чином, ефективно розпоряджатися своїм часом.

Якщо клієнт використовує комп'ютери, аудиторській групі, можливо, будуть потрібні спеціальні навики. Аудитор повинен володіти достатніми знаннями в комп'ютерній сфері.

План аудиту має бути повідомлений аудиторській групі. Графіки, процедури, які необхідно виконати, і тип звіту головного аудитора слід повідомити групі аудиторів на самому початку перевірки. Аудитор повинен обговорити загальну стратегію перевірки з керівництвом клієнта. Деякі деталі планування (чи треба використовувати роботу внутрішніх аудиторів та ін.) необхідно обговорювати і узгоджувати заздалегідь (наперед).

При плануванні вивчаються напрями бізнесу замовника, історія його діяльності, нинішні умови, майбутня перспектива, територіальне розміщення, вид продукції, ринки її збуту, перспективи розвитку виробництва в майбутньому, зміни у структурі виробництва і управління, останні зміни у функціонуванні бухгалтерського обліку, ефективність контролю, сутність облікової політики і сфера облікового ризику, організація аудиту на підприємстві, труднощі в його проведенні. Аудитор повинен мати рівень знань про галузь і підприємство клієнта, який дав би йому змогу визначити операції та види діяльності, що, на його погляд, можуть здійснювати суттєвий вплив на фінансову інформацію. Слід також встановити рівень довіри до даних внутрішнього контролю, викласти у плані та програмі характер, терміни і глибину аудиторських процедур.

Після укладання договору на аудит і вивчення необхідної допоміжної інформації про підприємство-клієнта аудитор складає повний план аудиту і програму.

Першочерговому плануванню підлягають баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал. Надання аудиторських послуг планується за допоміжними договорами.

Протягом всього терміну проведення аудиту його загальний план і програма переглядаються і уточнюються аудитором у зв'язку з імовірністю змін умов і напрямів аудиту і можливістю отримання інших результатів після проведення аудиторських процедур.

Програма перевірка може бути подана в такому виді:

аудит звітність фінансовий

Програма аудиту фінансових результатів

Література

Закон України «Про аудиторську діяльність» від 14.09.2006 р. № 140-V, зі змінами та доповненнями.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV зі змінами та доповненнями.

Бондаренко Н., Безоплатне отримання основних засобів (фондів)/Н. Бондаренко, Н. Василюк //«Вісник податкової служби України» - 2010. - № 16 (588). - С.13

Копилом В. Г., Фурмана А.П. Чи нараховується амортизація на безоплатно одержані основні засоби i з якого моменту? / В.Г. Копилом, А.П. Фурмана // «Вісник податкової служби України». – 2000. - № 48 - С. 44.

Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. Основи аудиту: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. – Львів: «Новий Світ - 2000», 2002 – 504 с.

Цивільний кодекс


8-09-2015, 12:00