ОСОБЛИВОСТІ ТЕКТОНІЧНОЇ БУДОВИ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
ПЛАН
ВСТУП
1. ТЕКТОНІКА ЯК НАУКА. ТЕКТОНІКА ПЛИТ
2. ТЕКТОНІЧНА БУДОВА УКРАЇНИ
2.1 Характеристика тектонічних структур України
2.2 Форми залягання гірських порід на території України
2.3 Рельєф території України як наслідок тектонічних рухів
3. КОРИСНІ КОПАЛИНИ УКРАЇНИ ТА ЇХ РОДОВИЩА
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми . Тектоніка – одна із фундаментальних природничих наук. Сформована спільними зусиллями геологів та географів трохи більше 100 років тому, вона не тільки досліджує рельєф земної поверхні, що сприяє вирішенню низки наукових та прикладних завдань, але й намагається вирішувати чимало проблем, пов’язаних із функціонуванням довкілля у цілому.
Поверхня планети, вірніше її рельєф, який зобов’язаний своїм виникненням та існуванням постійній взаємодії ендогенних (тектонічним рухам, магматизму, складу та властивостям гірських порід) та екзогенних (змінюваним властивостям атмосфери та гідросфери, що залежать від надходженням сонячного тепла і породжують перебіг рельєфоутворюючих процесів) чинників, своїм самим життям концентрує, розподіляє, диференціює, словом, визначає шляхи міграції речовини, енергії та інформації, якими повсякчас обмінюються численні складники довкілля, у тому числі – людина зі своїми наслідками господарської діяльності. Крім впливу на зазначені категорії матерії (речовину, енергію та інформацію), рельєф Землі сам зазнає постійних змін у результаті функціонування як усього довкілля, так і окремих його складників. Тому він безперервно перетворюється завдяки процесам формування рельєфу, які також є важливим об’єктом дослідження тектоніки.
Важливим є і практичне значення вивчення рельєфу. Розшуки корисних копалин, проектування, будівництво та експлуатація інженерних споруд, проведення різних видів господарської діяльності Таким чином викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Об’єктом дослідження курсової роботи є тектонічна будова території України.
Предметом дослідження – структура й рухи земної кори і підкорових мас.
Метою курсової роботи є дослідження особливостей тектонічної будови, рельєфу сформованого тектонічними рухами та корисних копалин тектонічної структури України.
Мета дослідження передбачає виконання таких завдань :
· дослідити поняття тектоніки та тектонічної будови;
· визначити особливості тектонічної будови;
· оцінити поклади корисних копалин України.
Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.
1. ТЕКТОНІКА ЯК НАУКА. ТЕКТОНІКА ПЛИТ
Тектоніка - розділ геології, наука про будову, рухах, деформаціях і розвитку земної кори (літосфери) у зв'язку з розвитком Землі в цілому. Основні завдання, що стоять перед тектонікою, визначили її основні підрозділи. Структурна геологія, або морфологічна тектоніка, займається виділенням в земній корі характерних видів порушеного залягання гірських порід - структурних форм малого та середнього (до десятків кілометрів у поперечнику) розміру; їх описом і класифікацією; більш крупними формами займається загальна геотектоніка. Предмет регіональної геотектоніки - характеристика сучасного будови земної кори, тобто розподілу в просторі структурних форм різного типу, в межах окремих регіонів, континентів і океанів в цілому і перехідних між ними зон. Історична геотектоніка досліджує послідовну історію формування сучасної структури земної кори, основні етапи її розвитку, структурний план і режим рухів цих етапів. Генетична, або загальна, геотектоніка вивчає походження основних типів структурних форм континентів і океанів, а також фактори, що визначають руху, деформації та загальний розвиток структури земної кори. Ці проблеми вирішуються також за участю тектонофізіки, що досліджує фізичні умови тектонічних деформацій, та експериментальної тектоніки, що займається фізичним моделюванням. Предмет прикладної тектоніки - встановлення зв'язку розміщення різних типів корисних копалин з певними типами структурних форм і з певним характером їх розвитку. До тектоніці примикає сейсмотектоніки, що вивчає тектонічні умови виникнення землетрусів, а сама тектоніка розвивається в тісному зв'язку з новою наукою - геодинамікою. Деякі вчені (Ю. А. Косигін і ін.) виділяють ще глибинну тектоніку - науку про структуру земних надр, недоступних буріння.
Основні методи тектоніки: структурний аналіз - розгляд співвідношення різних структурних форм у просторі для з'ясування послідовності і умов (поле напруг) їх формування; порівняльний метод - порівняння морфології та історії різних типів структурних форм з метою отримання їх загальної характеристики; аналіз сучасних рухів земної кори на основі застосування геодезичних, в т.ч. космо-геодезичних, а також геоморфологічних та інших методів; палеотектоніческіх аналіз - відновлення історії рухів і деформацій земної кори, розташування і форми елементів її будови в минулі геологічні епохи; аналіз сучасних і стародавніх полів напружень (тектодінаміческій аналіз), що зумовили руху, деформації і дислокації земної кори. Досить істотне значення для тектоніки придбали геофізичні методи, особливо сейсмічні, що дають найбільш цінну інформацію про глибинний будову земної кори і підстилаючої її мантії, петрохіміческая і геохімічні методи, що виявляють зв'язок магматизму і тектоніки. Все ширше впроваджуються математичні методи (математична статистика, моделювання та ін.) і системний аналіз.
Основи тектоніки були закладені в 17 ст. датським ученим Н. Стено (Стенон), що працював в Тоскані. У 18 ст. М. В. Ломоносов і шотландський вчений Дж. Геттон створили першу наукову гіпотезу розвитку структури земної кори - гіпотезу підняття, більш детально розроблену на початку 19 століття в Німеччині А. Гумбольдтом і Л. Бухом. У 19 ст. разом з прогресом геологічного картування вироблялася структурно-геологічна термінологія, перше зведення по якій була опублікована в 1888 швейцарським геологом А. Гейм і французьким Е. де Маржері. У середині 19 століття гіпотезу підняття змінила гіпотеза контракції, що ґрунтувалася на стисненні земної кори під впливом скорочення обсягу остигаючого земної кулі (французький геолог Е. де Бомон). У 50-80-і рр.. американськими геологами Дж. Холом (1859), Дж. Дена (1873) і французьким геологом М. Бертраном (1887) було покладено початок вчення про геосинкліналях. Це вчення відіграло велику роль у розвитку тектоніки і було надалі розвинене західноєвропейськими та радянськими вченими. Воно було доповнено вченням про стабільні ділянках континентальної кори - платформах, створеним в Росії М. О. Головкінського, А. П. Карпінським і А. П. Павловим і суттєво розширеним за радянських часів А. Д. Архангельським, Н. С. Шатським, А. Л. Яншин, А. А. Богдановим, М. В. Муратовим. Ці два вчення склали основний стрижень загального уявлення про еволюцію структури земної кори - від геосинкліналей до орогену і далі до платформ. Надалі, починаючи з 40-х рр.. 20 в., Було з'ясовано, що платформи, в процесі тектонічної активізації можуть знову перетворюватися на гірські споруди - вторинні орогі (В. А. Обручов, С. С. Шульц, М. І. Ніколаєв). Ще на початку 20 століття, у зв'язку з відкриттям радіоактивності і відмовою астрономів від космогонічної гіпотези Канта-Лапласа, виявилася неспроможність фізичних і астрономічних основ гіпотези контракції і було висунуто кілька нових гіпотез, в т.ч. гіпотеза дрейфу материків (1912) німецького геофізика А. Вегенера (російським вченим Є. В. Бихановим в 1877, англійською - О. Фішером в 1887 і американським - Ф. Тейлором у 1910), визнавала великі горизонтальні переміщення континентальних брил за своїм субстрату і зв'язувала з цим новоутворення океанських западин в середині мезозою. Певну роль у розвитку тектоніки зіграли пульсаційної гіпотеза У. Х. Бачера (Бухер) - М. А. Усова - В. А. Обручева (1940), визнавала поперемінне стиснення і розширення Землі, і гіпотеза розширюється Землі німецького вченого О. Хільгенберга (1933 ) - угорського Л. Едьеда - австралійського У. Кері, подібно гіпотезою А. Вегенера визнавала походження океанів, але пояснювала це явище загальним розширенням Землі, а не силами, пов'язаними з її обертанням. У 30-50-і роки 20 століття найбільше визнання отримали подання, за яким провідну роль у розвитку земної кори відіграють вертикальні рухи, підняття і опускання, викликані піднесенням з підкорових глибин більш легкого і розігрітого матеріалу - продуктів диференціації мантії (В. В. Білоусов , голландський вчений Р. ван Беммелен). Нові відкриття в галузі геофізики, а також геології океанів змусили більшість учених відмовитися від цих гіпотез і призвели до формулювання концепції, відродили ідеї А. Вегенера і що перетворила їх у більш суворо і повно розроблену концепцію тектоніки плит. Її істотним доповненням служить концепція тектонічної розшарування літосфери, найбільш повно розроблена в СРСР в кінці 70-х - 80-х рр.. (А. В. Пейве, Ю. М. Пущаровскій). Розвиток цих двох концепцій відбувається у зв'язку з швидким накопиченням нових даних за будовою континентів і океанів, глибинних оболонок Землі, ранніх стадій її розвитку та порівняльного матеріалу з інших планет Сонячної системи.
Тектонічні дослідження в СРСР ведуться в Геологічному інституті, Інституті океанології та Інституті фізики Землі Академії Наук СРСР, в Інституті тектоніки і геофізики Далекосхідного відділення Академії Наук СРСР, в геологічних інститутах різних відділень Академії Наук СРСР і Академії Наук союзних республік, університетах, науково-дослідних інститутах Міністерства геології СРСР (ВСЕГЄЇ тощо) і ін Всі вони координуються Міжвідомчою тектонічним комітетом, котрий подає з 1965 журнал "Геотектоніка".
Міжнародні роботи в області тектоніки ведуться Комісією щодо структурної геології і Підкомісією з Міжнародної тектонічної карти світу (див. Тектонічні карти). Питання тектоніки обговорюються на сесіях Міжнародного геологічного конгресу.
Тектоніка плит - сучасна геологічна теорія про рух літосфери. Вона стверджує, що земна кора складається з відносно цілісних блоків - плит, які знаходяться в постійному русі один щодо одного. При цьому в зонах розширення (серединно-океанічних хребтах і континентальних рифтах) в результаті спредингу (англ. seafloor spreading - розтікання морського дна) утворюється нова океанічна кора, а стара поглинається в зонах субдукції. Теорія пояснює землетрусу, вулканічну діяльність і горотворення, велика частина яких присвячена до кордонів плит.[1]
Вперше ідея про рух блоків кори була висловлена в теорії дрейфу континентів, запропонованої Альфредом Вегенером в 1920-х роках. Ця теорія була спочатку відкинута. Відродження ідеї про рухи у твердій оболонці Землі («мобілізма») відбулося в 1960-х роках, коли в результаті досліджень рельєфу і геології океанічного дна були отримані дані, що свідчать про процеси розширення (спредингу) океанічної кори і підсовування одних частин кори під інші ( субдукції). Об'єднання цих уявлень зі старою теорією дрейфу материків породило сучасну теорію тектоніки плит, яка незабаром стала загальноприйнятою концепцією в науках про Землю.
В одній і тій же геодинамічної обстановці відбуваються однотипні тектонічні, магматичні, сейсмічні й геохімічні процеси.
За минулі десятиліття тектоніка плит значно змінила свої основні положення. Нині їх можна сформулювати наступним чином:Верхня частина твердої Землі ділиться на тендітну літосферу і пластичну астеносферу. Конвекція в астеносфері - головна причина руху плит. Сучасна літосфера ділиться на 8 великих плит, десятки середніх плит і безліч дрібних. Дрібні плити розташовані в поясах між великими плитами. Сейсмічна, тектонічна і магматична активність зосереджена на кордонах плит. Літосферні плити в першому наближенні описуються як тверді тіла, і їх рух підкоряється теоремі обертання Ейлера.
2. ТЕКТОНІЧНА БУДОВА УКРАЇНИ
2.1 ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕКТОНІЧНИХ СТРУКТУР УКРАЇНИ
Низовини, височини і гори України приурочені до різних тектонічних структур, що впливали на розвиток сучасного рельєфу, поверхню окремих частин території.
Територія України має складну тектонічну будову, яка сформувалася протягом тривалої геологічної історії. Більша частина території України належить до Східноєвропейської платформи, яка має давній кристалічний фундамент. Крім неї, тут є Західноєвропейська і Скіфська платформи, складчасті структури Середземноморського рухливого поясу.
Тектонічні структури - це великі ділянки земної кори, обмежені глибинними розломами. Будову й рухи земної кори вивчає геологічна наука тектоніка.
Як ви вже знаєте, найбільшими тектонічними структурами є платформи і рухомі пояси. Платформа — це відносно стійка ділянка земної кори з досить плоскою поверхнею, що лежить на місці зруйнованих складчастих споруд. Вона має двошарову будову: знизу залягає кристалічний фундамент, складений давніми твердими породами, над ним — осадовий чохол, утворений молодшими відкладами. На платформі виділяють щити і плити. Щит — піднята аж до земної поверхні ділянка кристалічного фундаменту платформи. Осадовий чохол на ньому є малопотужним і не суцільним. Плита - це ділянка платформи, де фундамент занурений на глибину і всюди перекритий осадовим чохлом.
Рухомий пояс — це видовжена ділянка земної кори, у межах якої тривалий час відбувалися давні й продовжуються сучасні рухи земної кори. У рухомому поясі розрізняють складчасті споруди, крайові (передгірні) прогини.
Крім того, на території України поширені такі тектонічні структури, як западини, — глибоко увігнуті ділянки земної кори, заповнені товщами осадових та вулканічних відкладів. Западини поширені як на платформах, так і в рухомих поясах, а також у зонах їх стикування.
Межі тектонічних структур відображено на тектонічній карті. На ній також зазначено складчастості, під час яких вони сформувалися.
Найбільшою тектонічною структурою, що лежить в основі території України, є давня Східноєвропейська платформа — одна з найбільших, відносно стійких ділянок континентальної земної кори, що належить до числа древніх (дорифейських) платформ. Займає значну частину Сх. і Півн. Європи, від Скандинавських гір до Уралу і від Баренцeва до Чорного і Каспійського морів.
Межа платформи проходить вздовж Тіманського кряжу і по узбережжю Кольського п-ова, а також по лінії, що перетинає Середньоєвропейську рівнину поблизу Варшави і йде через Балтійське море і південну частину п-ова Ютландія. [13, парагр. 11]
Консолідація фундаменту припадає на пізній протерозой. Фундамент складений метаморфічними і магматичними породами докембрію, розчленованими глибинними розломами на тектонічні блоки, які занурені на різну глибину. Найбільшими виступами фундаменту є Балтійський щит та Український щит. Чохол платформи складений слабо деформованими осадовими, частково вулканічними породами від рифейського до антропогенового віку. З фундаментом пов'язані родовища металів, пегматитів, апатитів, з чохлом — нафти, газу, вугілля, солей фосфоритів, чорних і рідкісних металів, мін. вод. У зах. і центр. частині Руської плити, що лежить між Балтійським і Українським щитами, підмурівок відносно підведений і залягає неглибоко, місцями вище за рівень океану, утворюючи Білоруську і Воронезьку антеклізи. Від Балтійського щита їх відділяє Балтійська синекліза, а від Українського — система ґрабеноподібних западин Прип'ятсько-Дніпровсько-Донецького авлакогену.
З породами фундаменту пов'язані залізні руди (Криворізький залізоруд. бас., Курська магнітна аномалія (КМА), Костомукша в Карелії, Кіруна в Швеції та ін.), руди нікелю, міді, титану, слюди, пегматити, поклади апатиту (Хібінські родов.) та ін. Осадовий чохол містить поклади газу та нафти (Волгоуральська нафтогазоносна провінція, Прип'ятська і Дніпровсько-Донецька западини — Дніпрово-Прип'ятська нафтогазоносна провінція, Балтійсько-Переддобрузька нафтогазоносна провінція, Прикаспійська синекліза), родовища кам. і калійних солей (Верхньокамський соленосний басейн, Прип'ятський калієносний басейн та ін.), викопного вугілля (Львівсько-Волинський вугільний басейн, Донецький вугільний басейн, Підмосковний буровугільний басейн), фосфоритів, бокситів, вапняків, доломітів. Син. — Руська платформа.
На платформі підноситься Український щит. Український щит (український кристалічний масив) — піднята південно-західна частина фундаменту Східноєвропейської платформи.
Простягається з північного заходу на південний схід, приблизно на 1 000 км від ріки Горині до Азовського моря. Найбільша ширина 250 км, площа в контурах виходу докембрійських утворень складає 136 500 км2 , при загальній площі з врахуванням схилів, 256 600 км2 . Кристалічні породи у межах українського кристалічного масиву виступають вище базису ерозії, часом як мальовничі скелі та пороги (так званий гранітовий краєвид). Поверхня українського кристалічного масиву злегка хвиляста, ускладнена тектонічними рухами та процесами денудації. Складчастий фундамент розчленований меридіональними глибинними розломами на ряд блоків, що виділяються в рельєфі: Волинсько-Подільський, Білоцерківсько-Одеський, Кіровоградський, Придніпровський (так звана Запорізька гряда) і Приазовський. Найбільша абсолютна висота 347 м (у верхів'ях Бугу).
Український кристалічний масив майже весь складається з метаморфічних і магматичних порід, основна маса яких глибоко перероблена ультраметаморфічними процесами, включно з гранітизацією і вибірковим анатексисом, що спричиняли формування місц. корових магм. Є райони, де ці процеси виявлялися порівняно слабо і де можна визначити первинні літологічні й вулканогенні формації. Український кристалічний масив був і є об'єктом інтенсивних досліджень, існують деякі розбіжності в поглядах на його тектоніку, магматизм і метаморфізм. Але загалом український кристалічний масив розглядають як багатоярусну складчасту споруду, розчленовану глибинними і регіональними розломами на великі блоки неоднакової величини, переміщені відносно один одного по вертикалі на різні глибини. Найпоширеніші архейські породи (переважно ґнайси, амфіболіти, кристалічні лупаки, міґматити, метабазити), на які припадає понад 50% території У.к.м. з виходами докембрійських формацій. Ступінь метаморфізації їх вищий, ніж ін. докембрійських порід У.к.м. Осадові і первинні магматичні формації утворилися в умовах архейської рухомої зони (геосинкліналі). Нагорі архейського розрізу лежать дайкові породи, які розглядаються як утвори епіархейської платформи. Вік архею (докембрій I + II) 2 800 — 3 500 млн. pp. Нижньої протерозойські формації (докембрій III, вік 1 600 — 2 000 млн. pp.) є типові геосинклінальні утвори, слабше метаморфізовані, ніж архейські.
Зустрічаються ультраметаморфічні формації (мігматитові гранітоїди), переважають метабазити і метаультрабазити, епідотові і актинолітові амфіболіти, зелені лупаки, метаморфізовані конгломерати. Сюди належить криворізька серія порід, поширена в центр. частині У.к.м. і зібрана в складчасті структури субмеридіонального простягання. Залізорудні родовища пов'язані з мікрокварцитами, джаспелітами і залізясто-силікатними лупаками. З сер. протерозою (докембрій IV, вік 1 150 — 1 600 млн. pp.) почався етап стабілізації У.к.м. Відклалися типові платформні осадові породи, які перейшли слабий ступінь метаморфізації, перетворившись на кварцити і лупаки. Утворилися маси вивержених порід (коростенський і корсунь-новомиргородський плутони гранітоїдів-рапаків, приазовський комплекс лугових порід та ін.). Породи верхнього протерозою (докембрій IV) у межах У.к.м. відомі тільки в його півн.зах. частині, де вони складають овруцьку серію, утворену в континентальних умовах (теригенно-ефузивна формація). До цього ж циклу віднесено дайкові
29-04-2015, 00:38