Стратифіковані утворення
У геологічній будові території аркуша М-36-ХІІІ (Київ) беруть участь докембрійські кристалічні утворення і потужна товща осадових відкладів. У складі останньої встановлено відклади тріасової, юрської, крейдової, палеогенової, неогенової й четвертинної систем.
Стратиграфічне розчленування утворень, поширених на території аркуша, виконано згідно зі Стратиграфічним кодексом України, затвердженим Національним стратиграфічним комітетом України 2 квітня 1997 р., Кореляційними стратиграфічними схемами, затвердженими 25 травня 1993 р. Українським міжвідомчим стратиграфічним комітетом, і Кореляційною стратиграфічною схемою докембрійських утворень Українського щита, затвердженою Національним стратиграфічним комітетом України 22 червня 2000 р.
Стратиграфічна схема докембрійських та фанерозойських утворень території Фанерозойська еонотема Кайнозойська ератема Четвертинна система Голоцен |
||
| aН | – | Алювіальні відклади заплав та балок – піски, супіски, суглинки. |
| bН | – | Біогенні утворення – торф. |
| lbH | – | Озерно-болотні відклади субаеральних заболочених западин – мул, болотний мергель. |
| tH | – | Техногенні утворення. |
Неоплейстоцен Верхньонеоплейстоценова ланка |
||
| v PIII -H | – | Еолові відклади вододілів – лесовидні суглинки та супіски. |
| dv PIII -H | – | Делювіально-еолові покривні відклади надзаплавних терас – піски, супіски з лінзами суглинків. |
| edv PIII -H | – | Елювіально-делювіально-еолові відклади надзаплавних терас – піски, супіски з лінза – ми суглинків. |
| a1 PIII | – | Алювіальні відклади першої надзаплавної тераси – кварцові піски з лінзами та проверстками суглинків. |
| a2 PIII | – | Алювіальні відклади другої надзаплавної тераси – кварцові піски з лінзами та проверстками суглинків. |
| e, dv PIII | – | Елювіальні та еолово-делювіальні відклади – викопні грунти, лесовидні суглинки. |
| Середньонеоплейстоценова ланка | ||
| edv PII -H | – | Елювіально-делювіально-еолові відклади «Київського Полісся» – кварцові піски, су-піски, викопні грунти. |
| a3 PII | – | Алювіальні відклади третьої надзаплавної тераси – кварцові піски з поодинокими лінзами суглинків. |
| e, dv PII kd-ts | – | Елювіальні та еолово-делювіальні відклади кайдацького – тясминського кліматолітів – викопні грунти, лесовидні суглинки. |
| f, l PII dn | – | Комплекс відкладів дніпровського льодовика – озерно-льодовикові та водно-льодови – кові суглинки, супіски, піски. |
| g PII dn | – | Моренні відклади дніпровського льодовика – супіски, суглинки з включеннями валу – нів та гальки кристалічних порід. |
| e PII zv | – | Елювіальні утворення завадівського кліматоліту – викопні грунти з проверстками лесів. |
| Нижньонеоплейстоценова ланка | ||
| la PI-II | – | Озерно-алювіальні відклади похованих палеодолин – піски, супіски, суглинки. |
| e, dv PI | – | Елювіальні та еолово-делювіальні відклади – викопні грунти, лесовидні суглинки. |
| Еоплейстоцен | ||
| e, dvE | – | Елювіальні та еолово-делювіальні відклади – викопні грунти, глини з проверстками пісків. |
| la E | – | Озерно-алювіальні відклади похованих палеодолин – піски з проверстками суглинків. |
Неогенова системаПліоцен |
||
| N2 cb | – | Товща червоно-бурих глин. |
| Нижній пліоцен – верхній міоцен | ||
| N1-2 sg | – | Товща строкатих глин. |
Середній – нижній міоцен Новопетрівський регіоярус Полтавська серія |
||
| N1 np | – | Новопетрівська світа . Нижня – верхня підсвіти . Піски і пісковики світло-сірі, кварцові, каолінисті, маршаліти, буре вугілля. |
Палеогенова система Верхній олігоцен Берекський регіоярус Полтавська серія |
||
| P3 br | – | Берекська світа . Піски і алеврити зеленувато-сірі, кварцові, глини бурувато-сірі до чорних. |
Нижній олігоцен Межигірський регіоярус Харківська серія |
||
| P3 mz | – | Межигірська світа . Піски і алеврити зеленувато-сірі, глауконіто-кварцові. |
Верхній еоцен Обухівський регіоярус Харківська серія |
||
| P 2 ob | – | Обухівська світа . Алеврити світло-зеленуваті, блакитно-сірі, безкарбонатні. |
Середній еоцен Київський регіоярус |
||
| P 2 kv | – | Київська світа . Глини безкарбонатні, мергелі світло-сірі, піски карбонатні з фосфоритами. |
Бучацький регіоярус Бучацька серія |
||
| P 2 bc | – | Піски зеленувато-сірі, глауконіто-кварцові з лінзами пісковиків. |
Нижній еоцен Канівський регіоярус |
||
| P 2 kn | – | Канівська світа . Піски зеленувато-сірі, глауконіто-кварцові, алеврити і глини. |
Мезозойська ератема Крейдова система Верхній відділ Туронський і коньякський яруси |
||
| K2 k | – | Товща крейди. Крейда біла, писальна, мергель світло-сірий. |
Сеноманський ярус Середньо-верхньосеноманський під’яруси |
||
| K2 km | – | Товща писальної крейди і мергелів. Крейда писальна, мергелі запісочені з крем’янистими стяжіннями. |
| Нижньосеноманський під’ярус | ||
| K2 br 2 | – | Буромська світа. Верхня підсвіта . Піски, пісковики зеленувато-сірі, крем’янисті. |
Нижній відділ Альбський ярус Верхньоальбський під’ярус |
||
| K1 br1 | – | Буромська світа. Нижня підсвіта . Піски сірі та сірувато-зелені з глауконітом, крем’янисті. |
| Готеривський і баремський яруси нерозчленовані | ||
| K1 zg-zr | – | Загорівська і журавинська світи нерозчленовані. Глини темно-сірі, алеврити, піски різнозернисті. |
Юрська система Верхній відділ Оксфордський ярус |
||
| J3 iv2 | – | Іваницька світа. Верхня підсвіта . Вапняки сірі, алеврити, алевроліти, мергелі різною мірою окременілі. |
Середній відділКеловейський ярус |
||
| J2 iv 1 | – | Іваницька світа. Нижня підсвіта . Алеврити зеленувато-сірі з прошарками вапняків, алевролітів. |
| J2 ic | – | Ічнянська світа . Глини і алеврити сірі, бурувато-сірі, вапнисті. |
| Батський ярус | ||
| J 2 nz | – | Ніжинська світа . Глини щільні, тонковерствуваті, темно-сірі. |
| Батський – Байоський яруси | ||
| J2 pd | – | Підлужна світа . Глини і алеврити коричнювато-сірі, з поодинокими прошарками сидеритів. |
| Байоський ярус | ||
| J2 or – | – | Орельська світа. Піски сірі з верствами глин, алевритів сірих, пісковиків, лінзами каолінів і бурого вугілля. |
Тріасова система Нижній відділ Оленьокський ярус |
||
| T1 sr 1 | – | Серебрянська світа. Нижня (радченківська) підсвіта . Глини щільні, пластичні, строкаті з прошарками пісковиків і пісків. |
| Індський ярус | ||
| T1 dr 2 | – | Дронівська світа . Верхня (коренівська) підсвіта . Піски світло-сірі та зеленувато-сірі з прошарками пісковиків і глин. |
| T1 dr 1 | – | Дронівська світа. Нижня (пересазька) підсвіта . Строкаті глини, алевроліти, пісковики та піски цегляно-червоні. |
Архейська акротема Неоархей Росинсько-тікицька серія |
||
| АR3 rt | – | Гнейси біотитові та амфібол-біотитові. |
Неоархей
Росинсько-тікицька серія АR3 rt
Породи росинсько-тікицької серії є найдавніші на площі аркуша і розбурені численними свердловинами, однак значні за площею тіла зустрічаються рідко. Як правило, вони складають малопотужні (до 1–2 м) лінійно-витягнуті лінзовидні ксеноліти і дрібні рестити серед гранітоїдів звенигородського й уманського комплек-сів. Розміри тіл невеликі, що ускладнює їх картування у даному масштабі. Петрографічний склад серії доволі одноманітний. Це – плагіогнейси амфібол-біотитові та біотитові, а також у незначній кількості кристалічні сланці та амфіболіти.
Мезозой
Тріасова система
Стратиграфічне розчленування відкладів тріасу здійснюється згідно зі Стратиграфічною схемою тріасових відкладів південно-західного крила ДДЗ, затвердженою УМСК 25 травня 1993 р.
У межах території вивчення до тріасової системи віднесено товщу глинисто-піщаних порід, що залягає безпосередньо на поверхні кристалічного фундаменту. Згідно із зазначеною схемою, виділяються осадки нижньодронівської (пересазької), верхньодронівської (коренівської), нижньосеребрянської (радченківської) підсвіт нижнього тріасу. Сучасні межі поширення зазначених стратиграфічних підрозділів мають спільне північно-західне – південно-східне орієнтування і контролюються Дніпровською зоною розломів. Конфігурація цих меж, їх звивистий, місцями ламаний характер свідчать про те, що формувались вони під значним впливом ерозійно-тектонічних факторів.
Нижній відділ
Індський ярус
Дронівська світа T1 dr
Охоплює нижню, переважно піщану частину нижньотріасової товщі. Поширена у північно-східній частині аркуша. Глибини залягання відкладів світи в межах площі змінюються від 120 м (с. Тарасівка) на півдні до 502,4 м (с. Велика Димерка) на північному сході. У розрізах нижнього тріасу нижня і верхня межі світи встановлюються досить певно, виняток становлять площі, де відсутні строкаті відклади нижньосеребрянської підсвіти і виникають питання стратифікації єдиної піщаної товщі тріас-середньоюрського віку.
Дронівська світа поділяється на дві підсвіти – нижню й верхню. Межа між підсвітами не однозначна і на різних ділянках території аркуша проводиться неоднаково.
Нижня (пересазька) підсвіта Т1 dr1
У межах території відклади підсвіти найбільше поширені серед утворень нижнього тріасу. Розвинені на північний схід від лінії, що проходить через населені пункти с. Бабинці – с. Михайлівка – пд. окол. м. Ірпінь – с. Біличі – сх. окол. с. Білогородка – м. Боярка – с. Ходосівка – с. Старі Безрадичі – м. Обухів – с. Долина – 2 км на південний захід від с. Черняхів. Породи підсвіти залягають безпосередньо на поверхні кристалічного фундаменту і без видимого стратиграфічного узгодження перекриваються осадками верхньої підсвіти, а в місцях їх відсутності – незгідно середньоюрськими утвореннями.
Відклади нижньої підсвіти закономірно занурюються у північно-східному напрямку у бік ДДЗ. Паралельно збільшується їх потужність, досягаючи 87,4 м (с. Перемога, св. 1215). Проте в північно-східній частині площі, за даними із суміжних територій, її потужність може сягати 150-170 м. У будові підсвіти беруть участь алевроліти, пісковики, піски й глини.
Верхня (коренівська) підсвіта T1 dr2
Відклади верхньої підсвіти без видимої стратиграфічної незгідності залягають на породах нижньої підсвіти і трансгресивно перекриваються піщано-глинистими осадками радченківської підсвіти, а в місцях її відсутності – континентальними утвореннями середньої юри. Місцями в низах підсвіти спостерігаються проверстки пісковиків. Останні вміщують уламки червоноколірних глин, що може свідчити про локальні перерви в осадконакопиченні на цьому рівні. Утворення коренівської підсвіти розвинені на північний схід і схід від лінії, що проходить через населені пункти с. Луб’янка – смт. Гостомель – м. Ірпінь – смт. Пуща Водиця – гирло р. Десни – мкр. Оболонь – с. Пирогів – с. Козинка – с. Нещерів – с. Черняхів. Як уже зазначалося, сучасна межа поширення осадків коренівської підсвіти має ерозійно-тектонічний характер і формувалась під впливом розривних порушень північно-східного й північно-західного простягання.
Розріз світи складено здебільшого одноманітними світлозабарвленими породами піщаного складу. Потужність їх закономірно збільшується у північно-східному напрямку, досягаючи максимального значення, зафіксованого в межах території аркуша 82,8 м (с. Перемога, св. 1215). Як і у випадку з пересазькою підсвітою, потужність відкладів коренівської підсвіти значно більша на північному сході і, ймовірно, становить 90–100 м. При цьому спостерігаються різкі коливання значень потужності по площі, що зумовлено як нестабільними тектонічними умовами осадконакопичення, так і наступним розмиванням сформованої товщі.
Оленьокський ярус
Серебрянська світа
Нижня (радченківська) підсвіта Т1 sr1
Відклади підсвіти розвинені на північний схід від лінії, що проходить через населені пункти с. Раківці – с. Горенка – м. Вишгород – с. Троєщина – сел. Корчувате – сел. Бортничі – 1 км на схід від с. Вишеньки – 2 км на захід с. Проців – с. Кийлів. Сучасна межа поширення відкладів підсвіти просторово пов’язана з Дніпровською тектонічною зоною і, зокрема, контролюється Київським розломом. Різкі вигини сучасної межі підсвіти у бік ДДЗ зумовлені ерозійними процесами, що розвивалися вздовж розривних порушень північно-східного закладання у середньоюрський час.
Осадки радченківської підсвіти трансгресивно залягають на породах коренівської підсвіти, зі слідами розмиву перекриваються утвореннями орельської або підлужної світ середньоюрського віку і закономірно занурюються у бік ДДЗ. Глибини залягання покрівлі підсвіти змінюються від 188,0 м (с. Головурів) до 431,9 м (с. Велика Димерка). Абсолютні відмітки покрівлі зменшуються від -69,7 м (с. Проців) до -323,6 м (с. Велика Димерка).
Відклади радченківської підсвіти представлені континентальними карбонатно-піщано-глинистими утвореннями максимальною потужністю 86,1 м (с. Перемога). При загальному плавному зануренні відкладів підсвіти у бік ДДЗ простежуються ділянки різких змін абсолютних відміток і відповідних коливань значень потужностей осадків у місцях їх інтенсивного розмиву річковими долинами байоського віку.
На території аркуша у відкладах підсвіти виділяються два горизонти – піщано-карбонатний і глинисто-карбонатний (ІІа й ІІІа біостратиграфічні зони Л.Я. Сайдаковського). Нижній, піщано-карбонатний, складений здебільшого пісками і пісковиками на глинисто-карбонатному цементі з проверстками конкреційних вапняків, потужність і кількість яких збільшується у напрямку ДДЗ. Піски й пісковики переважно кварцові, зеленувато-сірі, рідше строкаті, дрібнозернисті до алевритових, вапнисті, з домішкою гравію кварцу, кременю, вміст яких збільшується у базальній частині підсвіти. На цьому ж рівні зустрічаються катуни зеленувато-сірих глин. Для акцесорних мінералів характерний підвищений порівняно з підстилаючими породами дронівської світи вміст рожевого гранату.
Юрська система
На території аркуша утворення юрської системи значно поширені. Не простежуються вони лише у крайній південно-західній його частині. Конфігурація межі поширення юрських осадків свідчить про тісний її зв’язок із рельєфом кристалічного фундаменту, на поверхні якого вони відкладались.
Відклади юрської системи з розмивом залягають на породах фундаменту, корах його вивітрювання, осадках тріасу і незгідно перекриваються утвореннями крейдової й палеогенової систем. Вони похило занурюються у північно-східному й східному напрямку у бік ДДЗ. Глибини залягання покрівлі юрських утворень змінюються від 36,5 м (с. Тарасівка) на півдні у долині р. Стугна до 200,0 м (с. Велика Димерка) на північному сході. Значення абсолютних відміток покрівлі відповідно знижуються від +105,0 м (с. Мар’янівка) на південному заході до -88,7 м (с. Велика Димерка) на сході. Тут також зафіксовано максимальну потужність юрських осадків у межах території аркуша – 236,9 м (с. Велика Димерка). Представлені вони континентальними і морськими утвореннями піщано-глинистого й карбонатно-глинистого складу. У розрізі юрських утворень вирізняються осадки середнього й верхнього відділів.
Середній відділ
Представлений породами байоського, батського й келовейського ярусів. На площі аркуша виділяються осадки орельської, підлужної, ніжинської, ічнянської світ та нижньоіваницької підсвіти, що входить у відповідну світу, яка охоплює також і осадки верхнього відділу юрської системи.
Байоський ярус
Орельська світа J2 or
Об’єднує виключно відклади байоського віку, які на площі аркуша розвинені досить нерівномірно. Відсутні у крайових його частинах на півночі, заході й півдні території. На півночі осадки не простежуються на північ від межі, що проходить по лінії населених пунктів за 2 км на північ від с. Дубрава – с. Ленінське – с. Бабинці – смт. Ворзель – смт. Пуща Водиця – м. Вишгород – с. Хотянівка – с. Старі Петрівці. Південно-західна й південна межі поширення проходять через населені пункти с. Ясногородка – с. Новосілки – с. Ве-лика Салтанівка – с. Кодаки – с. Яцьки – с. Червона Слобідка – с. Червоне Перше – с. Черняхів – с. Гребені. У районі сс. Мотовилівка, Оленівка, Пінчуки в південно-західній частині аркуша відклади світи, виповнюючи западини у рельєфі кристалічного фундаменту, «язиками» вдаються вглиб УЩ. У межах оконтуреної площі утворення світи розвинені нерівномірно, серед поля їх суцільного поширення виділяються ділянки повної їх відсутності або скорочених потужностей, що чергуються з площами різко підвищених потужностей відкладів. В останньому випадку вони виповнюють западини у доюрському рельєфі.
Відклади орельської світи залягають на розмитих поверхнях фундаменту, кори вивітрювання, осадків тріасу. В основі світи, як правило, розвинені базальні крупнозернисті й гравійні піски. У разі їх відсутності нижня межа світи встановлюється за появою у розрізі вуглистих решток. Це стосується тих розрізів, де відклади орельської світи залягають на піщаних утвореннях нижнього тріасу. Відклади орельської світи незгідно перекриваються глинами підлужної і ніжинської світ. Як правило, верхня межа різка і однозначна, за винятком розрізів, де у покрівлі світи присутні глинисті проверстки (с. Новосілки). Крім того, поблизу межі поширення радченківської підсвіти ці глини помилково можуть бути прийняті за нижньотріасові утворення.
Максимальну потужність осадків орельської світи зафіксовано на північному сході – 59,9 м (с. Велика Димерка).
Байоський – батський яруси
Підлужна світа J2 pd
У будові світи беруть участь відклади, що за віком відповідають верхам байоського і низам батського ярусів. Осадки світи поширені на північний схід від межі, що проходить через населені пункти с. Хмільна – с. Личанка – с. Липовий Скиток – с. Залізне – с. Погреби – с. Степок – с. Червона Слобідка. Вони є складовою частиною єдиної глинистої товщі байос-бат-ранньокеловейського віку, що майже повністю покриває територію аркуша і є водоупором регіонального значення.
Утворення світи незгідно, з розмивом, залягають на знівельованій поверхні відкладів орельської, серебрянської, дронівської світ, порід кристалічного фундаменту. Перекриваються згідно залягаючими глинами ніжинської світи. Верхня межа чітка, легко визначається у керновому матеріалі за зміною літофаціальних особливостей глин. Ці зміни чітко фіксуються на кривих гамма- і електрокаротажу. Відклади підлужної світи мають меншу гамма-активність і більший позірний опір, ніж глини ніжинської світи, що залягають вище.
Глибини залягання покрівлі світи змінюються від 100,1 м (с. Матяшівка) на півдні до 360-365 м (с. Ве-лика Димерка) на північному сході. У тому ж напрямку відбувається зменшення значень абсолютних відміток покрівлі світи від +17,9 м (с. Матяшівка) до -250,0-255,0 м (с. Велика Димерка). За схемою рельєфу підошви відкладів байос-батського віку, складовою частиною яких є глини підлужної світи, останні полого занурюються у бік ДДЗ. Картина плавного занурення утворень світи різко порушується на крайньому північному сході території, де підошва відкладів припіднята на 140-150 м у межах північно-східного блоку, обмеженого з південного заходу Руднянським розломом.
Розріз світи складено одноманітною товщею алевритистих глин, що переходять до підошви у глинисті алеврити і являють собою осадки мілководного трансгресуючого басейну. Породи темно-сірі до чорних із бурувато-коричневим відтінком, різною мірою вуглисті, часто з характерною хаотичною верствуватістю, рідше однорідні.
Батський ярус
Ніжинська світа J2 nž
Відклади ніжинської світи, що належать до середньо- і верхньобатського під’ярусів середньої юри, характеризуються найбільшим поширенням з усіх утворень юрського віку. Вони фіксують максимум трансгресії юрського морського басейну. Відкладів світи не встановлено лише у крайній південно-західній частині району. Розвинені суцільним покровом на північний схід від лінії, що проходить через населені пункти с. Мостище – с. Плесецьке – с. Велика Мотовилівка – с. Оленівка – с. Мар’янівка – с. Пінчуки – с. Червоне Перше. У смузі виклинювання відклади світи виповнюють зниження у рельєфі кристалічного фундаменту, утворюючи систему заток, що проникають на УЩ.
Породи світи з розмивом залягають на утвореннях фундаменту, орельської світи і без видимих слідів перериву лежать на глинах підлужної світи. На більшій частині території перекриваються осадками ічнянської світи і в поодиноких випадках породами нижньоіваницької підсвіти (с. Раківка, смт. Пуща Водиця). На крайньому південному заході на поверхні ніжинської світи залягають піски крейди й палеогену.
Породи ніжинської світи характеризуються стабільністю потужності на більшій частині площі їх поширення, яка становить 40–44 м, дещо збільшуючись на північний схід – 47–52 м (рис. 2.3) . Різке зменшення потужності осадків світи відмічається у південно-західному напрямку за межами площі поширення підстилаючої підлужної світи.
Світа представлена одноманітною товщею тонковерствуватих глин із проверстками сидеритів. Глини сірі, темно-сірі із зеленуватим і голубуватим відтінком, слюдисті, щільні, безкарбонатні. Для них характерна ритмічна тонкогоризонтальноверствувата будова. По площинах наверствування відмічаються присипки борошнистого слюдистого алевриту й піску.
Келовейський ярус
Ічнянська світа J2 ič
Складена осадками ранньокеловейського віку. Відклади світи характеризуються значним поширенням на території аркуша, за винятком південно-західної його частини, де площа їх залягання обмежена лінією, що проходить через населені пункти с. Мостище – с. Плесецьке – с. Тростинка – с. Червона Слобідка. Утворення світи згідно залягають на глинах ніжинської світи і без видимої перерви перекриваються алевритами нижньоіваницької підсвіти середньої юри, а у місцях її відсутності – пісками нижньої і верхньої крейди та палеогену.
Верхній контакт світи з верхньоіваницькою підсвітою виявляється нечітко через літофаціальну подібність цих
29-04-2015, 00:56