Ічнянська світа складена алевритами й глинами різною мірою вапнистими. Потужність відкладів коливається у значних межах. У перекритих розрізах вона становить 8–11 м, місцями збільшуючись до 15–19 м. Максимальну потужність 23,2 м (св. 6023, с. Погреби) зафіксовано у прибережній смузі поширення осадків.
Розріз світи, переважно складений алевритами й глинами, часто має чітку двочленну будову. Нижня її частина представлена глинами потужністю 5–10 м, інколи до 17,4 м (с. Перемога), що входять до складу єдиної глинистої товщі байос-бат-ранньокеловейського віку. Верхня частина представлена глинистими алевритами потужністю 5–8 м. У південно-західному напрямку, у бік берегової лінії, відбувається поступове заміщення нижньої глинистої товщі алевритами. У розрізах світи, складених виключно алевритами, її потужність досягає 23,2 м (с. Погреби).
Середній – верхній відділи
Келовейський – оксфордський яруси
Іваницька світа J2-3 iv
Відклади світи займають більшу частину площі аркуша. В її будові беруть участь прибережно-морські й морські осадки середньо-пізньокеловейського і оксфордського віку, які відносяться відповідно до складу нижньо- і верхньоіваницької підсвіт. Утворення світи, як і підстилаючі відклади, полого занурюються у північно-східному напрямку у бік ДДЗ, де на сході аркуша спостерігаються максимальні її потужності, що досягають 100 м і більше. Нормальне залягання іваницької світи порушується тільки у крайній північно-східній частині площі, де по Руднянському розлому північно-східний блок піднятий на 140–150 м відносно південно-західного. У межах цього піднятого блоку відклади світи, ймовірно, частково еродовані, тому що на суміжних територіях на докрейдовий зріз виходить нижня частина світи. Виділення у складі світи нижньої й верхньої підсвіт базується на літологічних і палеонтологічних даних, але не завжди має однозначний характер.
Нижньоіваницька підсвіта J2 iv1
Складена осадками середньо-пізньокеловейського віку. Утворення підсвіти розвинені на північний схід від лінії, що проходить через населені пункти с. Бузова – с. Княжичі – с. Кожухівка – с. Дерев’янки – с. Ко – пачів – пд. окол. м. Обухів – с. Жуківці – с. Гребені. Згідно залягають на породах ічнянської світи, а в поодиноких випадках на глинах ніжинської світи, також згідно, без перерви, перекриваються відкладами верхньоіваницької підсвіти, а в місцях їх відсутності – пісками нижньої й верхньої крейди. Нижня межа з підстилаючими алевритами ічнянської світи літологічно встановлюється погано і проводиться на основі палеонтологічних визначень. Верхній контакт підсвіти нечіткий і також встановлюється на основі літологічних і палеонтологічних даних.
Відклади підсвіти полого занурюються у північно-східному напрямку. Глибина залягання покрівлі змінюється від 34,3 м у долині р. Стугна на півдні до 267,0–270,0 м на північному сході (с. Велика Димерка – с. Підлісся). Абсолютні відмітки покрівлі зменшуються від +70,7 м (с. Перше Травня) до -161,7 м (с. Велика Димерка). Літологічний склад нижньоіваницької підсвіти відзначається різноманітністю. В її розрізі переважають алеврити карбонатні, крем’янисті, глинисті, серед яких спостерігаються проверстки алевритистих вапняків, глин, мергелів, карбонатних і алевритових опок, рідше тонкозернистих пісків, пісковиків.
Верхній відділ
Верхньоіваницька підсвіта J3 iv
На території аркуша підсвіта представлена осадками оксфордського віку. Відклади підсвіти розвинені у північно-східній чверті аркуша, на схід від населених пунктів с. Раківка – с. Горенка – с. Біличі – смт. Вишневе – с. Пирогів – с. Вишеньки – 2 км на південь від м. Бориспіль. Вони згідно залягають на породах нижньоіваницької підсвіти, а зверху з розмивом перекриваються осадками нижньої й верхньої крейди. При загальному пологому зануренні утворень підсвіти у північно-східному напрямку глибина її залягання змінюється від 66,5 м у районі с. Осокорки до 200,0 м на сході аркуша. Покрівля підсвіти занурюється у тому ж напрямку, зі зміною значень абсолютних відміток від +46,2 м (с. Вишневе) до -88,7 м (с. Велика Димерка) і нижче.
Крейдова система
Відклади крейдової системи представлені нижнім і верхнім відділами. Розвинені всюди за винятком південно-західної частини площі аркуша. Абсолютні відмітки підошви змінюються від +92,6 м (с. Ксаверівка) до -87,7 м (с. Велика Димерка), потужності – від кількох метрів до 88 м, загалом збільшуючись на північний схід. Представлені відклади крейдової системи переважно морськими утвореннями. Виняток становить піщано-глиниста товща континентальних нерозчленованих відкладів готеривського й баремського ярусів. Залягають крейдові відклади трансгресивно з незначним кутовим неузгодженням на юрських породах і породах докембрію, перекриваються відкладами палеогену. Межі з товщами, що залягають нижче й вище, чіткі.
Нижній відділ
У складі нижньокрейдових відкладів виділяються готеривський і баремський яруси нерозчленовані, верхньоальбський під’ярус.
Готеривський і баремський яруси нерозчленовані
Загорівська і журавинська світи нерозчленовані К1 zg-žr
Південно-західна межа практично суцільного поширення відкладів цих світ проходить вздовж лінії населених пунктів с. Петрівці – м. Вишгород – с. Троєщина – с. Погреби – с. Калинівка – на південь від м. Бориспіль. На решта території вони присутні у вигляді невеликих, вцілілих від розмиву острівців (Ново-Біличі, Караваєві Дачі, Микільська Борщагівка). В основі товщі залягає базальний шар сірих крупнозернистих і гравелистих пісків (до 2,0 м). Він перекривається пісками сірими різнозернистими кварцовими з лінзами алевритів, каолінітових і вуглистих глин, уламками кременів, опокоподібних пісковиків. Максимальна потужність до 12 м. Комплекс спор і пилку з вуглистих прошарків визначається за віком як готерив-баремський. Спорово-пилковий спектр представлений Gleichenia stellata Bolch., Lycopodium subsimplex (Naum.), Leiotriletes gleicheniaformis Bolch., Caytonia oncodes Bolch.
Верхньоальбський під’ярус
Нижньобуромська підсвіта К1 br1
Південно-західна межа її поширення проходить вздовж лінії населених пунктів с. Козинці – с. Михайлів – ка – с. Рубежівка – смт. Ірпінь – с. Шевченкове – с. Тарасівка – с. Новосілки – с. Козин – с. Українка – с. Черняхів.
Уздовж лінії сс. Раківка – Пуща Водиця – Осокорки смугою завширшки 2–10 км відклади світи збереглись тільки у вигляді невеликих острівців площею 1–4 км2 . Такий острів площею 8 км2 зберігся у районіс. Велика Вільшанка.
Представлені породи підсвіти трансгресивно залягаючою на верхньоюрських або на загорівсько-журавинських відкладах товщею прибережно-морських пісків сірих, зеленувато-сірих до сіро-зелених різно-зернистих (від дрібно – до середньозернистих кварцових, глауконіт-кварцових різною мірою глинистих, слюдистих.
Верхній відділ
У складі верхньокрейдових відкладів виділяються сеноманський і турон-коньякський яруси.
Сеноманський ярус
Характеризується значним розвитком. Абсолютні відмітки його залягання змінюються від -74,0 м до +94,0 м. Потужність відкладів коливається від 1–2 м до 22 м. Залягають вони без видимої стратиграфічної перерви на відкладах верхньоальбського під’ярусу або зі слідами значного розмиву на породах юри. Перекриваються відкладами туронського ярусу з поступовим переходом і палеогену – з розмивом. Сучасна південно-західна межа поширення проходить по лінії населених пунктів с. Перевіз – с. Плесецьке – с. Мал. Солтанівка – с. Митниця – с. Яцьки.
У складі ярусу виділяються нижній, середній і верхній під’яруси.
Нижньосеноманський під’ярус
Верхньобуромська підсвіта (К2 br2 )
Поширена скрізь. Представлена піском зеленувато-сірим, місцями темно-зеленувато-сірим кварц-глауконітовим, слабо слюдистим. Як правило, піски однорідні сипучі з гніздами і стяжіннями конкреційного пісковику. У пісках значний вміст глауконіту (до 30%). Пісковики кварц-глауконітові часто зливні з опалово-халцедоновим цементом, з великою кількістю спікул губок. У базальній частині розрізу простежуються конкреційні стяжіння пісковику кременистого, що переходить у кремінь. Потужність світи до 12 м. Вік відкладів підтверджується знахідками форамініфер Arenobulimina sabulosa Chapm., Rugoglobigerina holzli (Hagen), Anomalina cenomanica Brotz., Discorbis sanjarensis Liph.
Середньо-верхньосеноманський під’яруси
Товща писальної крейди і мергелів (К2 кm)
У складі товщі виділяються нижня і верхня пачки.
Нижня складена вапняковими кварц-глауконітовими пісками, що переходять вгору по розрізу у піщаний глауконітовий мергель. Для відкладів і верхньобуромської підсвіти, і описуваної пачки властива рясна мікрофауна, спікули губок, голки їжаків, белемніти, брахіоподи, двостулкові, гастроподи. Характерні також жовна, фігурні стяжіння фосфоритів.
Верхня пачка представлена мергелями білими і світло-сірими крейдоподібними щільними піщанистими,
зі значною домішкою дрібних зерен кварцу, глауконіту, кількість яких збільшується до підошви пачки, де зустрічаються стяжіння фосфоритів, кременів. Потужність світи до 10 м.
Туронський і коньякський яруси
Товща крейди (К2 к)
Без слідів перерви на відкладах товщі писальної крейди і мергелів залягає однорідна товща мергелю, мергелистої крейди і писальної крейди, потужність якої досягає 37 м. Від піщано-глинистих відкладів палеогену, що залягають вище, відділяється чіткою поверхнею розмиву. Сучасна межа поширення проходить на схід від лінії населених пунктів с. Клавдієво – с. Ворзель – с. Білогородка – с. Червоний Хутір – м. Бориспіль.
За палеонтологічними даними товща розділяється на три пачки: нижню (нижньотуронський під’ярус), середню (верхньотуронський під’ярус) і верхню (нижньоконьякський під’ярус).
Кайнозой
Палеогенова система
Палеогенові відклади представлені морськими утвореннями від прибережного до відносно глибоководного типу. Поширені вони майже на всій території аркуша. Найповніше розвинені на правобережжі Дніпра, де в їхньому складі присутня канівська серія нижнього еоцену, бучацька серія і київська світа середнього еоцену, обухівська світа верхнього еоцену, межигірська світа нижнього олігоцену і берекська – верхнього олігоцену.
На лівобережжі у долині р. Дніпра берекська, межигірська, обухівська, а місцями і київська світи повністю розмиті. Залягають палеогенові відклади трансгресивно на розмитій поверхні крейди, юри або докембрію. Перекриваються пісками новопетрівської світи або четвертинними відкладами.
Абсолютні відмітки їх підошви коливаються від +143,0 м (с. Фастовець) до -3,0 м (с. Велика Димерка), занурюючись на північний схід і схід. Загальна потужність палеогену змінюється на правобережжі Дніпра від 20 м до 92 м, на лівому березі – від 27 м до 84 м.
Відклади усіх підрозділів палеогенової системи виходять на дочетвертинну поверхню, а породи київської, обухівської, межигірської і берекської світ відслонюються у правому березі р. Дніпра, по долинах його правих приток і великих балок.
Нижній еоцен
Канівський регіоярус
Канівська серія P2 kn
Відклади серії представлені прибережно-морськими піщано-глинистими утвореннями (до 30 м), що залягають трансгресивно з кутовим неузгодженням на утвореннях кристалічного фундаменту, юри та крейди. Поширені по усій території за винятком південно-західного району, де приблизно вздовж лінії населених пунктів с. Леонівка – с. Плесецьке – с. Мотовилівка – с. Мар’янівка – с. Вінницькі Стави вони виклинюються на припіднятому тут фундаменті.
Канівська серія складена переважно пісками. У нижній частині – темно-сірими або бурувато-сірими, іноді майже чорними, дрібно- і тонкозернистими до алевриту, слюдистими і глауконітовими, в основі – з проверстками чорних вуглистих глин, включеннями великих зерен кварцу, галькою кременю і жовнами фосфоритів.
Середній еоцен
Бучацький регіоярус
Бучацька серія P2 bč
Відклади представлені товщею мілководних морських зеленувато-сірих глауконіт-кварцових пісків, що залягають трансгресивно на підстилаючих канівських відкладах. Південно-західна межа поширення серії проходить по лінії населених пунктів с. Сорочий Брід – с. Клехівка – с. Поліниченці. Підошва бучацької серії полого занурюється у північно-східному напрямку від +125,0 м (с. Мар’янівка) до +10,0 м (с. Велика Димерка). Потужність досягає 29,0 м (рис. 2.5) .
Перекривається бучацька серія відкладами київської світи, а в межах долин і лівобережних терас – четвертинними відкладами. Від канівських пісків часто відділяється прошарком гравелистого піску і фосфоритової гальки. Вище залягають піски зеленувато-сірі дрібно- і тонкозернисті алевритові, глинисті. Верхня пачка представлена пісками сірими і зеленувато-сірими різнозернистими. У пісках зустрічаються дрібні чорні фосфорити і фігурні стяжіння пісковику сірого і темно-сірого кварц-глауконітового, здебільшого дрібнозернистого, на опаловому цементі.
Київський регіоярус
Київська світа P2 kv
Характеризується практично суцільним поширенням на площі аркуша. Виняток становить невелика ділянка на південному заході (с. Велика Снітинка – с. Фастовець). Відсутня вона також внаслідок розмиву у четвертинний час у долині Дніпра (смуга завширшки 7–18 км) та в гирлах річок, що впадають у нього.
Відклади київської світи представлені морськими пісками, глинами і мергелями. Базальний горизонт складений пісками жовтувато-зеленувато-сірими кварцовими, глауконітовими, мергелистими, переважно дрібно- і середньозернистими, із численними фосфоритами бурого або темно-сірого кольору (3–4 см у діаметрі), що залягають трансгресивно. До підошви світи піски стають менш глинистими, карбонатність зменшується. Потужність пісків від 1 до 7 м, звичайно 3–3,5 м.
Верхній еоцен
Обухівський регіоярус
Харківська серія
Обухівська світа P2 оb
Поширена тільки на правобережжі Дніпра, в той час як на лівобережжі повністю розмита. У повних розрізах, зокрема у стратотипі (кар’єр цегельного заводу у с. Халеп’я), у нижній частині безпосередньо на поверхні київської світи з досить чітким контактом (за даними по суміжних площах обухівська світа залягає на київській з стратиграфічним неузгодженням) залягає пісок алевритистий зеленувато-сірий, з плямами жовтого та бурого кольору, безвапняковий, з численними зростками піщаних фосфоритів та друзами гіпсу. Потужність 0,5–0,8 м. Вище залягає алеврит блакитно-сірий до синього глинистий, із лусочками слюди та зернами глауконіту, безвапняковий. Потужність 3,0–3,5 м. Завершується розріз товщею піщанистих, слюдистих, глауконітових, безвапнякових алевритів жовтувато-зеленувато-сірого кольору з численними світло-сірими та жовтими плямами, з гніздами та проверстками озалізнення. Потужність 6,5–7,0 м.
Нижній олігоцен
Межигірський регіоярус
Харківська серія
Межигірська світа P3 mz
Залягає на розмитій поверхні обухівської світи з чіткою перервою. Складена мілководними морськими піщано-глинистими утвореннями, які і в стратотипі в с. Нові Петрівці, і в інших повних розрізах правого берега р. Дніпра чітко поділяються на дві частини.
Нижня частина в одних випадках складена пісками темно-сірими і бурувато-сірими різнозернистими різноверствуватими з прошарками темно-сірих глин і включеннями бурштину, вище за які залягає пачка перешарування залізистих пісковиків та бурувато-сірих глин; у другому випадку – прошарком різнозернистих темно-сірих пісків із стяжіннями фосфоритів; у третьому – прошарком пісків глауконіт-кварцових різнозернистих з глибами конкреційного глинисто-кременистого пісковику, який містить ядра та відбитки молюсків.
Верхня частина однорідніша і представлена пісками бурувато-зеленувато-, жовтувато-зеленувато-сірими глауконіт-кварцовими дрібно-, середньозернистими глинистими горизонтально- і косоверствуватими, з тонкими прошарками сланцюватих глин. Завершується верхня частина шаром пісків глауконіт-кварцових жовтувато-зеленувато-сірих середньозернистих, з величезною кількістю ходів мулоїдів. Загальна потужність світи 12–15 м.
На південь (у бік Канівських дислокацій) та на захід (у бік Українського щита) потужність межигірської світи поступово зменшується (до 1–2 м). У цьому ж напрямі змінюється і літологічний склад. Світа практично повністю складена різнозернистими, переважно середньозернистими кварц-глауконітовими пісками з незначною домішкою глинисто-алевритового матеріалу.
Верхній олігоцен
Берекський регіоярус
Полтавська серія
Берекська світа P3 br
З чітким контактом залягає на межигірській світі. Лінія контакту нерівна, хвиляста. Поверхня підстилаючих відкладів із слідами розмиву. У складі берекської світи чітко відокремлюються дві частини: нижня – зміївські верстви і верхня – сивашські верстви.
Неогенова система
Відклади неогену значно поширені на території аркуша і представлені нижнім – середнім міоценом (новопетрівська світа), верхнім міоценом – нижнім пліоценом (товща строкатих глин) і пліоценовою товщею червоно-бурих глин. Ці відклади виявлені тільки в межах Придніпровської височини.
Нижній – середній міоцен
Новопетрівський регіоярус
Полтавська серія
Новопетрівська світа N1 np
Збереглась лише на вододілах правобережжя Дніпра, де вона досить поширена. Представлена континентальними відкладами такої послідовності нашарування.
Нижня частина світи складена пісками сірими, темно-сірими або бурими різнозернистими з проверстками темно-сірих вуглистих глин і піщанистого бурого вугілля (потужність від кількох сантиметрів до 0,4 м). В її підошві, на контакті з берекською світою, залягає прошарок пісків різнозернистих, місцями гравелистих, іноді гумусованих. Відклади не мають суцільного поширення, залягають лінзами. Потужність від 0 до 10 м.
Стратиграфічно вище залягають піски сніжно-білі, світло-сірі та сірі, іноді зі слабким жовтим або рожевим відтінком, кварцові дрібнозернисті верствуваті каолінисті, іноді вміщують прошарки або лінзочки піщанистих, каолінистих глин, а місцями (у верхніх верствах) прошарки кварцових пелітових борошнистих пісків – маршалітів (0,6–4,0 м). Загальна потужність цієї частини розрізу 0,3–24 м.
Верхню частину світи у повних розрізах становить пласт піску жовтувато-сірого й вохристо-жовтого кварцового різнозернистого сильно каолінистого, що переходить більшою або меншою мірою у зцементований каолінистий пісковик або піщанистий каолін. Пісковик (1–7 м) дрібнозернистий з незначною домішкою крупних зерен кварцу, цемент опаловий з каолінітом.
Верхній міоцен – нижній пліоцен
Товща строкатих глин N1-2 sg
Залягає з розмивом на новопетрівських відкладах. Перекрита товщею червоно-бурих глин, а в місцях відсутності останніх – четвертинними відкладами. Потужність змінюється від 1,5 до 10 м. У найповніших розрізах товщі виділяється ряд пачок, що різняться ступенем пластичності й забарвленням.
Нижню частину розрізу складають однорідніші глини сірі, попелясто-сірі, вище темно-сірі, іноді майже чорні, досить чисті, пластичні, інколи з плямами озалізнення, каолінітового складу. На контакті з новопетрівською світою глини запісочені.
Верхня частина розрізу представлена строкатими глинами полімінеральними більш піщанистими, щільними, в’язкими. Часто присутні залізисті і залізисто-марганцеві стяжіння. На відміну від нижньої пачки тут більше акцесорних і рудних мінералів. «Строкатість» глин проявляється у тому, що на фоні переважного світло-сірого або жовтувато-сірого забарвлення спостерігаються плями вохристо-жовтого, червонувато-жовтого, малинового, червоного кольорів. На схилах балок і річкових долин строкаті глини, що залягають неглибоко від денної поверхні, спричиняють зсувні явища.
Пліоцен
Товща червоно-бурих глин N2 čb
Характеризується поширенням приблизно на тій самій площі, що й строкаті глини, і залягає на них, як правило, без видимої перерви. У четвертинний час інтенсивно розмивалася. Потужність товщі досягає 26 м, збільшуючись із півночі на південь.
Глини досить щільні, пластичні і в’язкі, іноді піщанисті, безкарбонатні. У нижній частині розрізу забарвлення їх оливково-жовте або зеленувато-жовтувато-буре, вони більш піщанисті, тут більше вапнякових включень, залізисто-марганцевих примазок і бобовин. Глини верхньої частини розрізу коричнювато-бурі або червонувато-бурі, щільніші, в’язкі, однорідні плитчасті, при усиханні розпадаються на гострокутні частини. Їх мінералогічний склад: монтморилоніт (залізистий різновид) з домішками каолініту і гідрослюд.
Четвертинна система
Лише у деяких місцях інтенсивної сучасної ерозії (правий обривистий берег р.
29-04-2015, 00:56