Зміст
Вступ
1. Коротка фізико – географічна характеристика басейну річки
1.1 Географічне положення, рельєф
1.2 Геологічна будова
1.3 Ґрунти та рослинність
1.4 Кліматична характеристика
1.4.1 Температура повітря
1.4.2 Опади
1.4.3 Сніговий покрив
1.4.4 Вітер та вологість повітря
1.5 Підземна вода
2. Гідрографія та гідрологічна вивченість
2.1 Характеристика гідрографічної мережі
2.2 Гідрологічна вивченість
3. Водний режим річки
3.1 Загальна характеристика водного режиму та живлення річки
3.2 Характеристика водного режиму за типовим гідрографом
3.2.1 Весняна повінь
3.2.2 Літньо - осінній сезон
3.2.3 Зимовий сезон
3.3 Кількісна оцінка складових живлення
3.3.1 Комплексні графіки гідрометеорологічних спостережень
3.3.2 Розчленування гідрографів за характерні по водності роки
3.3.3 Кількісна оцінка поверхневого та підземного живлення
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Ціллю даної курсової роботи є викладення даних про основні характеристики клімату Закарпатської області, вчасності басейну річки Уж, його температури, вологості повітря, опадів, снігового покриву. Коротка фізико – географічна характеристика басейна річки Уж, географічне положення, рельєф, геологічна будова, ґрунти та рослинність викладаються на основі спеціальної літератури. По характерним по водності рокам будуються комплексні графіки.
1. Коротка фізико – географічна характеристика басейна річки
1.1 Географічне положення, рельєф
Річка Уж бере початок далеко в горах на північному заході Закарпаття біля підніжжя Верховинського хребта. Саме там на висоті 970 км два потічки Уж та Ужок зливаються в єдину річку, яка спочатку тече в широкій міжгірній улоговині, потім огинає західні схили Полонинського хребта, перетинає Вулканічний хребет і біля міста Ужгород виходить на рівнинну територію. Вона впадає в річку Лаборець на території Словаччини. Її береги круті, висотою 1 – 2 метри, іноді до 6 – 8 метрів, дно у верхній течії кам’янисте, а в місті і нижче у берегів - замулене.
Довжина річки 128 км, площа водозбору 2750 км² (в межах України довжина – 107 км, площа – 2010 км²), загальне падіння річки 775 м, середній схил 7,2 %, середній зважений 3,9 %о), р. Убля (довжина 25 км); ліві – р. Люта (довжина 47 км), р. Тур'я (довжина 35 км).
Верхня частина басейна розміщена на схилах Верховинського (висотні зони 1000-1200 м) і Полонинського (висотні зони 900 – 1480 м) хребтів, нижня частина на Закарпатській низовині. Найвища гора на території басейну Полонина – Руна висота 1480 м. Басейн р. Уж межує з басейном р. Латориця на території України. Басейн асиметричний, грушоподібної форми. Довжина його 66 км, середня ширина 30 км., коефіцієнт ширини 0,47. Водорозділ слабо виражений, особливо в нижній частині басейна. Довжина водороздільної лінії 228 км, коефіцієнт її розвитку 1,44.
Рельєф в верхній частині басейну середньо і низькогірний, окремі вершину перевищують висоту 1400 м. ( гора Полонина – Руна, 1480 м), в середній частині рельєф пагорбистий, в низинах рівнинний.
Долина звивиста, V- подібна, біля витоку, нижче селищ Луг, Жорнава, Соль, має вигляд ущелини, здебільш лунко подібна, нижче міста Ужгород нечітко виражена. Ширина долини у витоку 15 м, потім вона поступово розширюється до 100 – 300 м і в м. Ужгород досягає 2,5 км. Схили круті не рідко у підніжжя близькі до підвісних і підвісні, більшою частиною випуклі сильно розсічені, складені суглинистими ґрунтами ( нерідко оголюються піщаники, рідше вапняки). Практично на всьому протязі прослідковується над заплавна тераса шириною від 50 до 500 м, місцями до 1,5 км. (Великий Березний), висотою 3,8 км, з крутим виступом і рівною розораною поверхнею, складеною суглинками.
Заплава переривчаста, чергується по берегам, шириною 50 –150 м, у с. Зарічево до 1 км., в ряді місць зникає ( між селищами Луги і Ставне, Жорнава і Кострино, нижче с. Соль, в м. Ужгород). Навесні та інколи під час літніх дощових паводків затоплюється на 5-10 днів шаром води 0,5 – м. в звичайні роки і до 3 м. виключно в багатоводні роки.
Русло помірно розгалужене звивисте ( довжина закрутів
0,5 – 1,5 км, ширина перешийків 0,2 – 0,5 км, радіус кривизни
0,2 – 0,5 км.) на окремих ділянках пряме.
До с. Зарічево річка має порожистий характер. Поблизу витоку має декілька водоспадів з падінням 0,3 – 0,5 м. Нижче с. Зарічево спостерігається чергування перекатів з плесовими ділянками. На річкі зустрічаються досить часто вузькі і довгі, галькові і гальково - кам’янисті осередки довжиною 40 – 100 м., шириною 3 - 6 м, висотою 0,2 м; часті також галькові приплески довжиною від 40 – 100 до 300 – 500 м, шириною від 5 – 15 до 30 – 70 м. Ширина річки на верхів’ї близько 1 м, вниз по течії поступово збільшується до 15 –30 м, біля м. Ужгород досягає 135 м, глибина 0,1 – 0,6 м, найбільша 2,6 м. Швидкість течії 0,8 – 1,1 м/с, , місцями не перевищує 0,1 м/с. Дно нерівне, крупно кам’янисте і гальково – кам’янисте, інколи скелисте, нижче смт. Великий Березний зачасту галькове біля м Ужгород і нижче біля берегів замулене, біля с. Кам’яниця по берегам заросле очеретом. Береги круті і уривчасті, висотою 1 - 2 м, інколи, зливаючись з виступом тераси досягають 6 – 8 м, нерідко зливаються зі схилами долини.
Спостереження за водним режимом проводиться з 1889р. в м. Ужгород, з 1946 р. - біля с. Жорнава, смт. Великий Березний, с. Зарічево.
1.2 Геологічна будова
Найдавніші породи, знайдені в Карпатах, мали вік приблизно 1,2 млрд. років, проте сучасна геологічна структура була сформована за останні 200 млн. років. На початку мезозою (понад 200 млн. років тому) значна частина Придунайської долини опустилася і була затоплена. Цей період супроводжувався сильною вулканічною діяльністю і продовжувався до нижньої крейдової епохи (120-130 млн. років тому).
В часи верхньої крейди сильні тектонічні зрушення призвели до грандіозних вулканічних вивержень. Насичена газами магма спричинила колосальні вибухи. Сотні квадратних кілометрів були вкриті попелом. На території Закарпаття такі велетенські вулкани були в районі м. Берегово. 25-26 млн. років тому відбулося стиснення земної кори і морське дно піднялося над рівнем моря.
До реліктів водоймищ, які вкривали колись значну територію Карпат, належить озеро Балатон в Угорщині. 12 млн. років тому андезитова вулканічна діяльність утворила в Закарпатті Вигорлат - Гутинську вулканічну гряду. 7 млн. років тому виверження закінчилися, проте тектонічні рухи в Карпатах продовжуються до наших днів. Гори ростуть і рухаються на північний схід по декілька міліметрів за рік.
В геологічному відношенні територія знаходиться у межах Південно-Західної частини покривно-складчастої споруди Українських Карпат і Закарпатського прогину. У будові Карпат вирішальну роль відіграє складно дислокована осадова товща флішу крейдово-палеогенового віку. Закарпатський прогин виповнений неогеновими мелосами. З зоною глибинного Закарпатського розлому на межі Карпат і прогину пов'язані ефузивні й інтрузивні породи, що складають Вулканічний хребет. Антропогенові відклади утворюють суцільний покрив піщано-галькових відкладів. В гірській частині залягають переважно малопотужні елювіально-делювіальні утворення і алювіальні відклади терас. Близько 80 % території області зайнято гірськими хребтами, міжгірними улоговинами і долинами.
Ґрунтовий настил Карпат сформувався в умовах досить складної літологічної деформації ґрунтоутворюючих порід і рельєфу, що обумовило його значну строкатість. Основними ґрунтоутворювальними породами є елювіальні – делювіальні відкладення продуктів вивітрювання флішу, кристалевих і магматичних порід. В меншій степені розвинуті алювіальні відкладення, потім морена, колювій і пролювій. Потужність елювію – делювію до 1 – 1,5 м, місцями не більше 0,3 – 0,5 м.
Фізико – хімічні властивості елювіо – делювію і морени генетично пов’язані з літологічними і фізико - хімічними особливостями корінних гірських порід. А такі екологічно важливі признаки ґрунтів, як їх потужність, скелетність, механічний склад, водонепроникність, склад кальцію, калію, магнію, фосфору та інших елементів, в значній мірі визначається літолого – петрографічними особливостями ґрунтоутворюючих субстратів. Так, потужність ґрунтів росте на легко вивітрюваних аргелітово – піщаникових відкладеннях, що містять рихлі вапняні, легко руйнуючіся піщаники.
Їх скелетність збільшується на відкладеннях зі значною дією на них щільних слабо вапнякових піщаників і зменшується на м’якому фліші з помітною участю вапнякових піщаників, нестійких до вивітрювання. Зі степеню скелетності пов’язана водопроникність ґрунтів і їх водний режим.
В Карпатах кристалові породи опущені на значну глибину і сховані під новішими пухкими наносами, які під час сильних дощів зазнають значної ерозії і змиваються.
Вигорлат – Гутинський хребет починається в Чехо – Словакії хребтом Вигорлат, простирається через Закарпатську область в напрямку міст Ужгород – Мукачево - Хуст і закінчується в Руминії хребтом Гутин. Він має довжину більше 200 км і ширину 20 км. Складається з базальтів, андезитів, дацитів, ліпаритів. В нижній частині вулканічної товщі переважають туфи.
Ґрунтоутворюючими породами в перед гірській зоні є елювально – дернові відкладення магматичних порід, як результат їх вивітрювання. Такий тип ґрунту має бурий і червонуватий відтінок.
На заплаві річки Уж і надзаплавних терасах зустрічаються піщані і піщано – галькові алювіальні відкладення. На підвищених ділянках рельєфу залягають дерново – підземні, глеюваті ґрунти. В низинній зоні ґрунтоутворювальними породами є алювіальні відкладення. Переважають дернові опідзолені, дернові глеєві і лугові на древньо алювіальних відкладеннях.
На території басейна річки карстові відкладення не зустрічаються.
1.3 Ґрунти і рослинність
Ґрунтовий покрив Закарпаття дуже різноманітний. Для кожної рельєфної зони характерна своя група ґрунтів, хоч в цілому їх можна віднести до змішаних буроземно – підзолистих ґрунтів під хвойними і частково змішаними лісами і до лісних буроземів під буковими і дубовими лісами. На високій полосі гір, а також на крутих схилах ґрунти – щебенисті, скелетні, на самих високих точках – гірські болотні. Рівнинні території Закарпатської низовини зайняті дерново – глеєвими ґрунтами в комплексі з з підзолисто – глеєвими і болотистими.
В гірській частині басейн складений карпатськими флішами, перекритими алювіальними відкладеннями, льосами, льосовидними суглинками і глинами, рівнинна частина заповнена осадковими делювальними пісчано – глинистими відкладеннями і лісами. Ґрунти пісчано і пильово – середньосуглинисті, ґрунти дерново – середньопідзолисті.
Практично по всій довжині простежується над заплавна тераса шириною від 50 до 500 м., місцями до 1,5 км (смт. Великий Березний), висотою 3-8 м., з крутими виступами і рівною розораною поверхнею, складеною суглинниками.
Заплава переривчаста, чергується по берегам, шириною 50-150 м, біля с. Зарічево до 1 км., в ряді місць зникає ( між поселеннями Луги і Ставне, Жорнава і Кострино і біля м. Ужгород), більша частина суха, лугова, місцями кущова, поверхня її рівна, місцями хвиляста (с. Зарічево), складена суглинистими ґрунтами з великою кількістю гальки, місцями супіщана (смт. Перечин і Ворочево)
Ґрунти в околиці Ужгорода характеризуються досить великою різноманітністю. Переважають дернові опідзолені, дернові глеєві і лугові на давньо – алювіальних відкладеннях.
На пн. – сх. околиці міста в долині р. Уж ґрунти дернові – буроземні, глеєві, опідзолені, крупно пилуваті середньо суглинисті на алювіально – делювіальних відкладеннях. На східній околиці ґрунтовий шар залягає на алювіально – делювіальній основі магматичних порід. З південної сторони міста ґрунти дернові – опідзолені глеєві крупно пилуваті середньо суглинисті; місцями дерново – глеєві піщані, легко суглинисті на давньому алювії. Найбільший (3%) зміст гумусу відмічається в ґрунтах південної околиці міста, найменший (0,52%) – в ґрунтах східних околиць.
Сучасний рослинний покрив Карпат сформований широкою гаммою корінних довго- и короткочасно – похідних ценозів. Основні площі зайняті лісами. Головні лісоутворювальні породи – ялина звичайна, піхта біла, бук лісний і дуб звичайний, ценозі деяких займають більшу частину лісних площ. Другорядними лісо утворювачами є дуб скельний, сосна звичайна, береза повисла, вільха сіра, вільха чорна, або клейка і граб звичайний. Також зустрічаються цінні породи дерев – ясень високий, клен – явір, клен гостролистий, в’яз гірський, а також осина, горобина звичайна та верба козяча.
Широко представлені кущові угрупування в лісному поясі в основному вербняки з верб лознякової та ламкої, на безлісному високогір’ї - гірські сосняки, зелено – вільшаники, ялівці.
Закарпатське передгір’я і південні схили Вигорлат – Гутинського (Вулканічного) хребта відносяться до поясу передгірних дубових, букових і смерекових лісів.
Основними складовими дібров Закарпатської низини є дуб черешковий, а на Вулканічному хребті – дуб скельний. Також зустрічаються бук, граб, ясень, в’яз гірський, береза, кущі – ліщина, калина, бузина чорна, бересклет європейський, свидина, верба козяча, вовче лико; на більш сухих місцях – клен татарський, глід одно маточковий, терн, кизил звичайний.
В трав’яному покриві – маренка духмяна, осоки волосиста, трясучковидна та лісна, зубниця бульбоносна, шавлій клейкий, копитняк європейський, проліски багаторічні, папороть, медунка неясна, чистець лісний, жовта глуха кропива, перлівка одно квіткова та поникаюча, орляк звичайний, барвінок малий та ін.
В комплексі з дібровами поширені дубові луження ( на більш вологих ґрунтах Вулканічного хребта).
Більша частина площі водозбору р. Уж ( 57%) зайнята листяними лісами ( бук, граб, ясень та ін.) з деревами висотою 15-20 м., місцями до 30 м., вершини з висотою більше 1000 м. покриті змішаним лісом ( смерека, ялина, береза, бук, явір); біля 15 % площі басейна розорюється. Схили долини покриті на вершинах ялинково – смерековими лісами, подекуди кущами, зустрічаються ділянки, порослі луговою рослинністю.
В Закарпатському окрузі в передгір’ях і на рівнинах рідко зустрічаються невеликі осокові болота. Більш значні за площею болота висушені і освоєні під пашню. Заболоченість складає 0,01 %.
1.4 Кліматична характеристика
Закарпатська область розміщена на крайньому заході України. На Заході область межує з прикордонними країнами Словакією, Венгрією, Румунією.
Закарпаття знаходиться в сфері дії атмосферних процесів, що розвиваються над Атлантикою і континентом Євразії. Основними ЦДА, обумовлюючими циркуляцію на заході республіки є : ісландська депресія, арктичний антициклон, середземноморська депресія, азорський антициклон, сибірський зимні антициклон, відроги якого інколи досягають і низинних районів Закарпаття. Взаємодія цих баричних центрів створює адвекцію повітряних мас і їх трансформацію під дією географічних умов.
Великий вплив на умови циркуляцію в західних районах мають Карпати. Гірський масив послаблює і міняє напрямок руху повітряних мас. Гори мають динамічний і термічний вплив на вертикальні рухи повітря і можуть суттєво мінять термодинамічні властивості повітряних мас. Під дією рельєфу на території Закарпаття формуються різні типи місцевої циркуляції: фени, гірсько – долинні і схилові вітри.
Карпати значно впливають на циклонічну дію. При наближені циклона до гірського хребта в передній частині його внаслідок конвергенції потоку в пригірських районах атмосферний тиск збільшується. Далі по мірі переміщення циклона , разом з ростом тиску на навітреній стороні хребта, починається падіння його на підвітреному схилі. В результаті утворюються два центра пониженого тиску – один біля навітреного схилу, другий – біля підвітряного. В подальшому центр біля не вітряного схилу заповнюється , а біля підвітряного – углибляється і зміщується далі на схід. Такий процес еволюції циклонів отримав назву сегментації.
Сегментації зазнає приблизно третина циклонів, які зміщуються через Карпати з заходу на південний захід, зазвичай це молоді циклони.
Закарпатська область по рельєфу і розміщенню ділиться на три основні частини: низинна частина, передгірна і гірська частина області.
В Закарпатській області переважає західний перенос висотних повітряних мас з європейських морів і Атлантичного океану, а також з східно – європейських рівнин. З Атлантики взимку поступає вологе повітря, відносно тепле, літом – помірно тепле, з відлигами, яке спричиняє зливові дощі та грози. Сибірський антициклон впливає на виникнення осінніх і весняних заморозків. З Арктики взимку інколи приходить різке похолодання.
Літня жара виникає внаслідок вступу континентального тропічного повітря з півночі Африки. Виноси тропічного повітря часто обумовлюються в першій половині осені теплою сухою погодою.
Клімат низинною частини області відрізняється практично по всім метеорологічним елементам від клімату передгірної частини області, а клімат передгірної частини має досить значну різницю в кліматі в порівняні його з гірською частиною.
Кліматичну характеристику басейна р. Уж зроблено по багаторічним даним спостережень ( 30 років) метеостанцій області ( м. Ужгород, смт. В. Березний) і гідрологічних постів.
До низинною частини області ( 100 – 150 м.) відносяться Ужгородський, південно – західна частина Мукачівського р-на.
Для кліматичної характеристики низинної частини використані гідрометеорологічні дані багаторічних спостережень метеостанції Ужгород, гідрологічного поста р. Уж – м. Ужгород.
1.4.1 Температура повітря
Низинна частина р. Уж ( 100 – 150 м. над рівнем моря)
Температурний режим
Характеристикою температурного режиму є дати першого і останнього морозу та довжина без морозного періоду. Середня дата останнього весняного заморозку 19 квітня і першого осіннього 14 жовтня.
Середня довжина без морозного періоду – 177 днів, найбільша – 242 (1960 р.), найменша 141 день (1954 р.) Найбільш ранній заморозок в районі зареєстрований 20 вересня (1986
29-04-2015, 00:53