П. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.96 р. “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів”
говорить, що вимоги споживачів про захист їх прав розглядаються у позовному провадженні. В такому ж порядку можуть звертатися до суду Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи, а також громадські організації (об’єднання) споживачів, які, як вже зазначалося, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 та ст. 26 Закону України “Про захист прав споживачів”
мають право представляти й захищати в суді інтереси споживачів. Заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам ст. 137 Цивільно - процесуального кодексу України
щодо форми й змісту позовної заяви. До заяви споживач повинен подати вичерпний перелік документів, які підтверджують його вимоги. Від сплати державного мита споживачі звільняються на підставі ч. 4 ст. 24 Закону України “Про захист прав споживачів”
(а так само і ДКуСЗПС і його органи). Зазначена Постанова говорить, що судам слід мати на увазі, що неустойка
(штраф, пеня) стягується лише тоді, коли це передбачено укладеним сторонами договором чи відповідним нормативним актом. Споживач може пред’явити вимогу про відшкодування моральної шкоди (її розмір встановлюється судом).
Аналізуючи всі аспекти правового значення договору купівлі-продажу, їх можна узагальнити наступним чином:
1. Договір роздрібної купівлі – продажу, як і будь-який інший договір купівлі – продажу, служить похідним способом (правовою підставою) набуття громадянами та іншими суб’єктами права власності;
2. Він підтверджує наявність зобов’язального правовідношення між торговельним підприємством і покупцем;
3. Він служить належною правовою гарантією захисту порушених прав громадян – споживачів;
4. На продавця в договорі роздрібної купівлі – продажу покладаються додаткові обов”язки, а покупцю надаються певні привілеєві права;
5. Він має ознаки публічного і приватного договору.
3. Міжнародне економічне співробітництво в сучасних умовах
є великим стимулом розвитку світової економіки. Зовнішня торгівля всіх країн збільшується значно скоріше на відміну їх сукупного національного продукту. Зараз неможливо уявити країну, народне господарство якої розвивалось би без її участі в світовому господарчому обміні; від ступеню інтеграції економіки в міжнародний розподіл праці залежить рівень промислового та сільськогосподарчого виробництва. Активізація зовнішньоекономічних зв”язків стала однією з головних вимог функціонування економічного комплексу країн на сучасному етапі - із залученням найновіших досягнень науки і техніки, здатних забезпечити інтенсивний розвиток промислового та сільськогосподарчого виробництва.
Способом здійснення комерційних операцій в більшості видів співробітництва являються зовнішньоекономічні угоди, при укладенні яких виникають конкретні права та обов”язки цивільно -правового характеру для сторін, що є суб’єктами угоди. Серед цих угод центральне місце посідає договір купівлі - продажу.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) - є матеріально оформлена угода двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та інших іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов”язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 року № 959- XII, в подальшому - Закон ). Він укладається лише у письмовій формі суб’єктами, здатними до його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту) . Загалом зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України.
Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь - які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб’єктів у випадках не передбачених Законом , в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови, гірші від встановлених у Законі , є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності як таке забороняється.
Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України “Про підприємництво” . У тому випадку, коли вищезазначені особи не мають постійного місця проживання на території України - вони мають це право, якщо вони є суб’єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють вищезазначене право після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності. Цю реєстрацію здійснює Міністерство зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України на підставі подання до нього заяви подавця у довільній формі, нотаріально завірених копій статутних документів або нотаріально завірених документів фізичної особи про її реєстрацію як підприємця. Міністерство зовнішньоекономічних зв”язків України не може відмовити подавцю в реєстрації, якщо подавець відповідає вимогам, зазначеним в ст. 5 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” . Іноземні суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію зазначених представництв здійснює Міністерство зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України протягом 60 робочих днів з дня подання іноземним суб’єктом господарської діяльності документів на реєстрацію. Відмова у реєстрації може бути оскаржена у судових органах.
Згідно діючого законодавства, права та обов”язки сторін за зовнішньоекономічним договором (контрактом) визначаються правом країни, обраної сторонами під час укладення договору (контракту) або внаслідок подальшого погодження . За відсутності такого погодження застосовується право країни, де заснована , має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона , яка є продавцем у договорі купівлі – продажу.
Умови, які повинні та можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокрема, “Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)”, затверджене Наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України від 05.10.1995 року за номером 75 . До обов’язкових умов договору (контракту) належать : назва, номер договору (контракту), дата й місце його укладення; преамбула із зазначенням повного та скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту; його опис та встановлюється точне найменування, характеристика, модель, сорт і таке інше); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг; встановлюється одиниця виміру кількості, порядок визначення кількості, система вимірів та ваги; визначити якість товарів в контракті купівлі – продажу - значить встановити якісну характеристику товару, тобто сукупність властивостей, що визначають придатність товару для використання його за призначенням у відповідності із потребами покупця, а вибір саме способу визначення якості (по стандарту, по технічним умовам, по специфікації, по опису, по первинному огляду, по змісту окремих речовин в товарі, по виходу готового продукту, за натуральною вагою, спосіб тель - кель) залежить від характеру товару, від практики, яка склалася в міжнародній торгівлі цим товаром, а також інших умов); базисні умови поставки товарів (приймання/ здачі виконаних робіт або послуг), у тому числі з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990 року (Указ Президента України від 4 жовтня 1994 року “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів” ); ціна та загальна вартість договору (контракту; Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення кон”юктурно – цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності” від 10 лютого 1996 року, “Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності” затверджене Указом Президента України від 10 лютого 1996 року № 124/96 ); умови платежів (включають в себе спосіб платежу, засоби платежу, форму платежу); упаковка та маркування (основне завдання - запобігання пошкодженню товарів та запобігання загибелі і пошкоджень при їх транспортуванні від продавця до покупця); гарантії та технічне обслуговування; порядок сдачі і приймання товару; форс - мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.
За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть передбачатися додаткові умови : страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, перевізників; норми завантаження (розвантаження); передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; момент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) і так далі.
Зазначеним Положенням та іншими нормативними актами встановлено спеціальний порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту). У разі його укладення фізичною особою договір підписується тільки нею. Від імені інших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності контракт підписують дві особи: така, що має право підпису контракту згідно з посадою (передбачається в установчих документах), та особа яку уповноважено довіреністю, виданою за підписом керівника суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособово, якщо установчі документи не передбачають інше.
Окремі види зовнішньоекономічних договорів (контрактів) з 22 листопада 1994 року підлягають обліку (реєстрації ) в Міністерстві зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України та уповноважених ним органах відповідно до Указу Президента України “Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів)” від 7 листопада 1994 року (в редакції від 17 листопада 1994 року) . Встановлений порядок обліку (реєстрації) контрактів виконує декілька функцій, зокрема сприяє контролю за надходженням валютної виручки в Україну. Основними засадами запровадженого порядку реєстрації договорів є наступні:
- для реєстрації контракту не обов’язкова наявність товару;
- контракт реєструється після його укладення;
- не встановлено обмежень щодо обсягу угод;
- передбачено порядок реєстрації бартерних операцій;
- контракт має обмежувальний характер, якщо Україна відповідає за контрактом як держава.
Реєстрація зовнішньоекономічних договорів здійснюється
у відповідності з “Порядком здійснення реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів) Міністерством зовнішніх економічних зв"язків України" встановленим Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України 18.01.1994 року за № 210 (п. 1 цього Порядку говорить, що “облік контрактів, їх реєстрація, оформлення та видача реєстраційних карток здійснюється управлінням нетарифного регулювання за участю юридичного управління, Головного управління з питань зовнішньої торгівлі, управління експортно - імпортного контролю, управління кон”юктури та цінової інформації, та валютно - кредитним управлінням, а при необхідності - інших управлінь).
Реєстрації підлягають зовнішньоекономічні договори
(контракти), укладені суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари, зазначені в переліках, що затверджуються в установленому порядку Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України. До них належать:
- товари, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством України та міжнародними договорами України;
- товари походженням з України, щодо яких міжнародними договорами України передбачені добровільні обмеження експорту з метою запобігання демпінгу;
- товари походженням з України, щодо яких здійснюються антидемпінгові процедури;
- товари походженням з України, імпорт яких до інших держав квотується, контингентується, ліцензується відповідно до законодавства цих держав або нормативних актів економічних угрупувань, митних союзів;
- та інше.
Для реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту)
суб’єкт господарювання, який є стороною контракту, подає до компетентних органів такі документи:
- інформаційну карту зовнішньоекономічного договору (контракту) за формою та порядком заповнення, що встановлюється Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України;
- оригінал зовнішньоекономічного договору (контракту) та його копію, завірену в установленому порядку керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. У разі, якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) підписаний фізичною особою, його копія засвідчується в установленому порядку;
- документ про оплату послуг за реєстрацію цього договору.
Якщо суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності України, який
звернувся за реєстрацією, доручає виконання зовнішньоекономічного договору (контракту) іншому суб’єктові зовнішньоекономічної діяльності України, подаються також оригінал договору доручення та його копія, завірена в установленому порядку керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. У разі потреби органи реєстрації можуть вимагати інші необхідні документи.
За підсумками розгляду орган реєстрації ухвалює рішення про реєстрацію зовнішньоекономічного договору (контракту) або про відмову в такій реєстрації з підстав, передбачених Положенням про порядок реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) . Документом, що підтверджує реєстрацію договору, є картка реєстрації - обліку зовнішньоекономічного договору (контракту). Вона видається суб’єктові господарювання України у двох примірниках, один із яких залишається у суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України. Другий примірник суб’єкт господарювання подає до митних органів, де він і залишається після митного оформлення відповідних товарів. Картка дійсна для митного оформлення товарів, що є предметом відповідного договору (контракту), до кінця поточного календарного року і втрачає чинність після здійснення митного оформлення товарів, що експортуються, в повному обсязі, передбаченому договором (контрактом).
У процесі здійсненні експортно - імпортних операцій Україна самостійно та в особі її державних органів у випадках, передбачених ст. 16 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” , може запроваджувати режим ліцензування. Так, розрізняють декілька видів ліцензій: генеральна - відкритий дозвіл на операції з певного товару (товарів) та/ або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів); разова (індивідуальна) - разовиї дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж той, що є необхідним для здійснення операції; відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт чи імпорт товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу. Запровадження режиму ліцензування встановлюється Верховною Радою України. Ліцензії видаються Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України на підставі заявок суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України. Ліцензійна палата при цьому міністерстві, створена відповідно до Указу Президента України “Про ліцензійну палату при Міністерстві економіки України” від 28 березня 1995 року , повинна вести єдиний ліцензійний реєстр; координувати роботу органів, що видають відповідні ліцензії; здійснювати контроль за додержанням порядку видачі ліцензій органами державної виконавчої влади; контролювати діяльність суб’єктів господарювання відповідно до їхніх ліцензій. Щороку Кабінет Міністрів України встановлює перелік товарів, імпорт чи експорт яких підлягає ліцензуванню.
З метою захисту інтересів споживачів, національних товаровиробників та запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя й здоров’я громадян, Декретом Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 року було встановлено сертифікацію товару (продукції) у процесі здійснення експортно - імпортно операцій. Сертифікація означає, що продукція (товар) пройшли необхідний контроль і відповідають вимогам державних та міжнародних стандартів.
Важливе значення при укладенні міжнародних договорів купівлі - продажу має Віденська конвенція про міжнародний договір купівлі - продажу 1980 року , учасницею якої є Україна з 1 лютого 1991 року. Ця конвенція не впливає на дію інших міжнародних договорів, які регулюють зовнішньоторговельні відносини. Цією конвенцією регулюються договори купівлі - продажу, укладені через обмін офертою (пропозиція про укладення договору, адресована одній або декільком конкретним особам) та акцептом (заява або інша поведінка адресата оферти, які виражають згоду з офертою).
4. Під біржовою операцією розуміють угоду, що відповідає сукупності таких умов:
- якщо вона являє собою купівлю-продаж , поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;
- якщо її учасниками є члени біржі;
- якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного дня за здійсненням угоди дня.
Біржовими угодами є дії громадян і організацій щодо
встановлення, зміни чи припинення цивільних прав або обов”язків, які вчинені на біржі в результаті біржових торгів. Угоди, що реєструються на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (це положення в сучасних умовах є спірним). Зміст біржової угоди (виключення становить найменування товару, кількості, ціни місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Таку інформацію можуть отримати тільки суди, органи прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі, брокерам (фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту), брокерським конторам – тобто вони є суб’єктами біржових угод. В разі порушення правил біржової торгівлі до порушників можуть застосовуються санкції (позбавлення права брати участь у торгах, штраф). Про застосування певної санкції до порушника виноситься рішення у формі розпорядження.
Законодавець розрізняє біржові та позабіржові угоди. На біржові та позабіржові угоди поширюються ті самі правові норми про угоди які стосуються звичайних угод, а на біржові - також положення Закону України “Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 року за № 1956 – XII . Діяльність по укладенню біржових угод називається біржовою діяльністю. Предметом біржової угоди є біржовий товар. Вимоги до цього товару регулюються Правилами біржової торгівлі окремих бірж. Товар, який підлягає продажу на біржі, повинен відповідати встановленим стандартам.
Біржові угоди поділяються на:
- такі, що підлягають негайному виконанню (оптові угоди тощо);
- термінові угоди (форвардний контракт – документ, в якому зазначається зобов’язання особи придбати або продати цінні папери, кошти або товари у визначений час, на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого контракту);
- угоди із заставою (із заставою на купівлю; із заставою на продаж);
- ф”ючерсні угоди (їх предмет – стандартний біржовий контракт на стандартизований товар з наперед визначеним строком виконання і за ціною, яка встановлюється на день укладення контракту);
- опціон
29-04-2015, 01:21