17 вересня 1939 року влада знову змінилася, в край вступили радянські війська. Селянський комітет було створено у Боровій. Відкрилась школа. У 1940 році був створений колгосп ім. 17 вересня, який очолив Павло Мусійович Ковенько.
З початком великої Вітчизняної війни 23 червня 1941 року в числі перших пішли на фронт жителі села Микола Павлович Ситницький, Яків Кирилович Хвалько, Леонтій Іванович Ошурко, Микола Адамович Хвалько, Петро Адамович Квачук, Андрій Мартинович Мельник, Петро Артемович Дяденчук та інші. Саме їм довелося прийняти перше бойове хрещення в боях за Київ. В цих боях загинули Павло Адамович Квачук і Петро Оверкович Пуха. Проте мобілізацію не вдалося здійснити до кінця. 5 серпня 1941 року Борова була окупована фашистами. Одним із організаторів антифашистської боротьби був Хвалько Петро Андрійович. Кулеметник першої світової ві1ни, учасник Дубровицького збройного повстання, в період польської окупації жив і працював у Вінницькій області. Борівські підпільники вивішували червоні прапорці у громадських місцях, перешкоджали відправленню молоді на каторжні роботи в Німеччину, як з Борової так із навколишніх сіл.
На Дольських хуторах Морочнівського району весною 1942 року було створено партизанський загін під командуванням сержанта Червоної Армії Д.С. Попова. В квітні цього року група вже нараховувала в своїх рядах 25 озброєних партизанів і десятки зв’язківців та розвідників.
В загоні під командуванням М.С.Корчева билося багато відданих борівських месників.
За активну антифашистську боротьбу борівчан окупанти в квітні 1943 року спалили село. Попереджені про цю каральну акцію партизанами, люди врятували своє життя в навколишніх лісах. Втрата рідних домівок, наступні каральні акції викликали ще більший гнів і ненависть до окупаційного режиму. Чоловіче населення масово пішло в партизани.
Топоніміка с.Борове
· Борове – місцевість, колись тут ріс хвойно-листяний ліс. За часів кріпосного права тут переховувались одинокі непокірні селяни від місцевої влади. Перебувши спокійно день, під вечір виходили на пагорб і молились Богові, простягаючи руки в сторону села (церкви).
· Підварок – у ХІХ ст. тут був маєток (польський фільварок) – перекручено - підварок
· Шпакова – квітучий луг, вікові вільхи (ольшина). Улюблене місце для гніздування шпаків.
· Венделове – куток села, де жили люди хитрої вдачі, поміщик Крашевський називав їх Менделем (Мендель – євр.) (правильно – Менделеві).
· Калічка – вулиця (куток села) тоді, після російсько-турецької війни 1877-1878 рр. декілька хат, де жили інваліди цієї війни – каліки.
· Ріжок – кінець села. (Рожок)
· Вошива – невелика піскова вершина на околиці села, де й понині і зустрічаються сліди зарубинецької культури. У другій пол. ХVІІ ст. тут були побиті турецькі воїни. На трунах в обмундируванні місцеві жителі бачили масу паразитів (вошей).
· Мамушова – на поч. ХХ ст. Було пару хат. Жили люди з різних сіл "Мішані люди".
· Морги – від польського слова морі – міра, якою вимірювали поле – в Росії – десятиха.
· Кляштор – місцевість, на якій у ХVІІІ ст. була каплиця, на свято Марії-Магдаліни з навколишніх сіл приїжджали люди католицького і греко-католицького віросповідування молитись Ісусу і його матері. Для борівчан вважалось свята місцевість.
Всі села Рівненщини мають спільну історію. Разом з тим їх вирізняє деяка специфіка: етнографічна, топонімічна, а також історичні події, долі людей.
Тому саме дослідження сіл дає основу для ґрунтовного вивчення історичного матеріалу.
2.6 Відомі діячі науки, освіти, культури Рівненщини
Рівненщина – батьківщина багатьох відомих діячів науки, освіти, культури.
Міцним фортифікаційним ансамблем у часи середньовіччя були замкові споруди князів Острозьких у м.Острозі. Цей український рід походив від турово-пінських удільних князів. У ХІV – на початку ХVІІ ст. Острозькі належали до найбільших землевласників на Україні.
Засновником роду вважають Данила острозького. У 1341 р. він брав участь у повстанні проти польського короля Казимира ІІІ Великого, який намагався захопити Волинь. Почав будівництво замку в Острозі.
Як полководець відомий Федір Острозький (1360-1446 рр.). У 1410 р. його загони брали участь у битві під Грюнвальдом проти Тевтонського ордену, а з 1422 р. по 1430 р. – у гуситських війнах на боці чеського народу проти німецького патриціату та Ватикану. Пізніше він прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі. Після смерті визнаний святим.
Василь Федорович Острозький (Красний) відомий як будівничий. Ним збудовано Богоявленську церкву в Острозі, Германський монастир.
Костянтин Іванович Острозький (бл.1460-1530 рр.) відомий в історії як військовий діяч, перший литовський гетьман, переможець у багатьох битвах над татарами. Був похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.
Багато зробив для розвитку освіти, науки, друкарської справи в Україні, а також для зміцнення й охорони православ’я князь Василь-Костянтин Костянтинович Острозький (1529-1608 рр.). Народився він у м.Дубно. За його підтримки в Острозі діяли греко-слов’янська академія (бл.1576-1640 рр.) та науково-літературний гурток; була заснована друкарня (1578 р.), що працювала деякий час під керівництвом І.Федорова. Помер К.К.Острозький у Острозі.
В Острозі народився відомий український культурний діяч ХVІ - початку ХVІІ ст., грек за походженням, Кипріан, який навчався в академії і був членом її науково-літературного гуртка, а також український педагог та хормейстер Бігдаш-Бігдашев Полікарп Микитович (1877-1946 рр.).
Недалеко від Острога народився польський письменник Бреза Тадеуш (1905-1970 рр.).
У 1810 р. в с.Новомалин (нині Острозького району) народився відомий польський скульптор, професор Римської академії Св.Луки Сосновський Томаш-Оскар (1810-1888 рр.). Його роботи експонуються у багатьох музеях Європи, в т.ч. в Рівному, Острозі.
У Рівному 1869 року народився відомий український живописець Г.І.Цисс (1869-1934 рр.). З обласним центром краю пов’язані імена відомого графіка М.Я.Штаєрмана (1904-1983 рр.) та режисера В.О.Неллі (1895 р.), який у 1940-1965 рр. працював у Київському драматичному театрі ім..Л.Українки.
У Рівному пройшло дитинство і юність видатного письменника В.Г.Короленка (1853-1921 рр.), який у 1866-1871 рр. навчався у Рівненській чоловічій гімназії.
Представник "української школи" в польській літературі ХІХ ст., відомий польський письменник, публіцист, літературний критик Міхал Грабовський (1804-1863 рр.) народився в с.Золотіїв (нині у складі м.Рівного). У його творчому доробку є твори "Коліївщина і степи" та "Тай кури".
Український поет Степанович Олекса Коронатович (1899-1970 рр.) народився у с.Милятинці Острозького району. У 1914 р. він закінчив духовне училище в Клевані. Похований на українському кладовищі біля Нью-Йорка.
У с.Дерев’яне Рівненського району у 1910 р. народився відомий український мовознавець, автор багатьох праць з української діалектології Г.Ф.Шило.
Одна з найяскравіших постатей української прози ХХ ст. – Самчук Улас Олексійович (1905-1987 рр.) народився в с.Дермань Здолбунівського району. У 1917-1920 рр. навчався в місцевій вищій початковій школі. З серпня 1941 р. працював редактором часопису "Волинь" у Рівному. Автор відомих творів: трилогії "Волинь", романів "Марія", "На білому коні", "На коні вороному", "Чому не гоїть вогонь", "Юність Василя Шеремети" та багатьох інших. У 1982 р. письменник був висунутий на здобуття Нобелівської премії. Похований у Торонто в Канаді.
В Дермані народився відомий український письменник, поет, перекладач античних творів, вчений, педагог Хомичевський Микола Васильович (1897-1983 рр.), відомий під псевдонімом Борис Тен. Навчався у місцевій початковій школі та Клеванському духовному училищі. Автор збірки сонетів "Зоряні сади", перекладів багатьох творів класиків світової літератури.
У Дубні народився український кінорежисер, заслужений діяч мистецтв Є.З.Григорович (1905-1978 рр.).
На Дубенщині, у с.Марковичі, пройшли дитячі роки українського природознавця, дослідника флори Волинської губернії А.Л.Андржейовського (1885-1868 рр.).
З Рівненщиною пов’язані життя на наукова діяльність відомого українського історика–археолога, доктора історичних наук Ігора Кириловича Свєшнікова (1915-1995 рр.). Дитячі роки майбутнього вченого пройшли в с.Хотин та м.Дубно, де він навчався в місцевій гімназії. Як науковець Свєшніков досліджував пам’ятки мідного та бронзового віку на території краю, а з 1970 р. очолював археологічну експедицію на місці Берестецької битви 1651 року На початку 90-х рр. був керівником археологічних досліджень на території Дубенської фортеці.
Визначний український вчений-флорист, ботанік-географ та систематик рослин, член-кореспондент АН СРСР (з 1928 р.) та президент АН УРСР (1922-1928 рр.) В.І.Липський (1863-1937 рр.) народився у с.Самостріли (нині Корецький район). На честь вченого ботаніки світу назвали близько 45 видів рослин.
У Корці народився український живописець, автор серії акварельних пейзажів Волині О.С.Якимчук (1899-1970 рр.).
У с.Свищів Млинівського району народився український поет, громадський діяч, борець за соціальне і національне визволення Данило Братковський (1643-1702 рр.).
На Млинівщині, у с.Більче, в 1897 р. народився відомий український письменник, поет, літературний критик В.Л.Поліщук (1897-1937 рр.).
Село Новосілки Демидівського району – батьківщина академіка НАНУ, директора інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка, М.Г.Жулинського (1940 р.н.) У 1958 р. він закінчив Боремельську середню школу, а в 1960 р. – Дубенське педагогічне училище. Вчителював у Дубровицькому районі. Автор численних літературно-критичних публікацій.
У 1906 році в м.Сарни народився український письменник Б.Г.Швед (1906-1945 рр.). У 1938 р. написав повість "Поліщуки". Загинув у бою під Варшавою.
У 1924 р. в Дубровиці народився відомий сучасний фізик, член Французької академії наук, професор кафедри Жоліо Кюрі у Вищій школі фізики і хімії в Парижі, почесний доктор Женевського університету Григорій Шарпак. У 1992 р. йому була присуджена Нобелевська премія.
У с.Великий Житин Рівненського району в 1934 р. народився сучасний український політичний діяч, перший Президент України (1991-1994 рр.) Л.М.Кравчук. З 1949 р. по 1953 р. навчався у Рівненському кооперативному технікумі.
Більшість біографій видатних людей досліджено саме на краєзнавчих матеріалах (документах, спогадах, сімейних архівах).
3 . Рівненщина в краєзнавчих дослідженнях
3.1Історія розвитку краєзнавства на Волині
Волинське історичне краєзнавство пройшло тривалий та тернистий шлях свого становлення та розвитку, відображаючи крізь призму дослідження свого регіону всі події й трагічні сторінки життя свого народу, зазнаючи цензурних утисків, а його діячі - переслідувань і репресій від політичних режимів, що панували упродовж віків.
Краєзнавчий рух, як виразник українського національного відродження, започаткувався і розвинувся на Великій Волині ще у ХІХ столітті. В його складі сформувався важливий науково-дослідний напрям.
Становлення волинського краєзнавства відбулося у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть. Неоціненним є внесок у вивчення історії Волині представників історичної школи В.Б.Антоновича. Висвітлені окремі проблеми давньої історії Волині М.С.Грушевським. Участь у краєзнавчих дослідженнях Волині дав М.І.Теодорович. Культуру та побут населення Волині досліджував Чубинський.
Достойним є науковий доробок російських та польських дослідників, серед яких Батюшков, М.Орлович та інші.
Розвитку історичного краєзнавства на Волині у першій половині ХХ століття сприяли Товариство дослідників Волині та польські краєзнавчі осередки. Організатором краєзнавчої роботи в Рівному є Якуб Гофман.
В другій половині ХХ століття Всеукраїнська спілка краєзнавців стала координаційним центром краєзнавчої роботи в Україні. Відродився краєзнавчий рух на Волині, в тому числі й на Рівненщині.
У 90-ті рр. розширилась тематика з історичного краєзнавства. В наш час в умовах посиленої уваги до регіональної історії України розширились напрямки краєзнавчих досліджень, в тому числі Рівненщини.
Сучасні дослідники з історичного краєзнавства використовують загальнонаукові методи аналізу і синтезу історичного дослідження, спираючись на принципи науковості, об’єктивізму, всебічності. Однією із визначальних рис є використання пошуку першоджерел з історії краю.
3.2 Перспективи програми дослідження історії міст і сіл України, в тому числі Рівненщини
Почесний обов’язок – докласти всіх зусиль до видання багатотомної "Історії міст і сіл України". Ця оновлена величезна праця повинна красномовно засвідчити перед усім світом, що ми – велика нація, що, незважаючи на жорсткі удари долі впродовж багатьох тисячоліть, український народ зберіг свою ментальність, культуру, традиції, зробив вагомий внесок у світову цивілізацію. Багатовікова історія і культура України, як відомо, складалася і втілена в біографіях більш як 30 тисяч великих і малих міст і сіл. У їх числі понад 800 міст, селищ міського типу, яким минуло понад 300 років. Деякі з них відсвяткували свій тисячний ювілей, частина наближається до цієї вікопомної дати. 39 найстаровинніших українських міст рішенням уряду 1976 р. було взято під державну охорону. Крім того, в Україні близько 5000 сіл, якими теж понад 300 років, вік деяких становить тисячу та більше років. Саме історичні міста і села були колискою нашої державності, де формувалось козацтво, а їх мешканці ставали активними учасниками боротьби за національне і соціальне визволення, де розвивалася самобутня культура, національні традиції, створювалася неповторна історико-культурна спадщина.
Історія для багатьох старовинних міст та сіл не була милосердною. Впродовж віків із цілої низки причин багато історико-культурних надбань цих міст і сіл знищено й втрачено назавжди. Тільки у XX ст. зникло з карти України майже дві тисячі населених пунктів. Одні, як відомо, згоріли у полум’ї громадянської і Другої світової воєн, інші залишилися без мешканців у роки голодомору, примусових депортацій населення із багатьох областей та Криму. Чимало сіл ліквідовано під час розбудови промислових зон, створення величезних штучних водоймищ, реалізації хибної "теорії безперспективності" поселень. Останнє велике відселення відбулося у зв'язку з Чорнобильською катастрофою.В Україні 1400 міст і селищ і понад 8 тис. сіл з цінною історико-архітектурною специфікою, 1120 парків, що мають значну культурну цінність. Понад 160 тис. пам’яток перебувають на державному обліку. 49 визначних ансамблів і комплексів оголошено державними історико-культурними заповідниками, восьми з них Указами Президента надано статус Національних. Ансамбль Софійського собору, Києво-Печерська лавра, забудова і пам’ятки історичного центру Львова занесені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Все це наша історія, наша гордість, наша слава. І ми повинні її глибоко знати, пишатися нею, не залишатись байдужими до її дослідження.Ми повинні знати свою історію, розуміти минуле у всій його складності і неоднорідності. Жодна із славетних і трагічних сторінок нашої історії не повинна стиратися із пам’яті народу.
Прийдешні покоління нового тисячоліття повинні створити краєзнавчу фундаментальну наукову роботу, яка б з позиції правди, через дослідження і висвітлення історії міст і сіл України, їх наукову "біографію" від далекої минувшини до сьогодення всебічно, ґрунтовно показала велику, багатовікову, складну героїчну і трагічну історію багатостраждального, але нескореного українського народу, його величезний внесок у світову цивілізацію. Підготовка і видання багатотомної історії міст і сіл дасть могутній поштовх розвитку краєзнавства, його наукових і громадських форм, що плідно слугуватиме незалежній Українській державі, національно-патріотичному вихованню нашого народу.
Історія Рівненщини, досліджена краєзнавцями, буде внеском у загальнонаціональну справу: відтворення правдивої історії України.
Висновок
Проблеми розвитку історичної науки про Україну в наш час поставлені у новому розумінні з позицій державних, моральних, політичних, багато в чому спираються на джерелознавчу базу, яка використовується недостатньо. Слід залучити архівні, сімейні, музейні, бібліотечні фонди та приватні зібрання.
Кожне історичне джерело, свідчення, дослідження, залучене до процесу пізнання, сприятиме збагаченню історичної науки і розуміння життя.
Визначною рисою історичного краєзнавства є джерелознавча спрямованість. Краєзнавчі дослідження базуються на дослідженні першоджерел і документів, фотографій, записах спогадів тощо. Саме краєзнавці-дослідники спілкуються з учасниками подій, фіксують історичні моменти, записують розповіді, свідчення. Після наукового аналізу ці матеріали стають безцінними історичними джерелами.
Саме з краєзнавчих досліджень складається першоісторія нашого народу. Тому так важливо мати розуміння специфіки краєзнавчих досліджень та їх важливість.
Історія Рівненщини є складовою частиною історії України.
Література
1. Тронько П. Краєзнавство в Україні: здобутки і проблеми (до ІV з’їзду Всеукраїнської спілки краєзнавців). – К.: ІІНАНУ, 2003.
2. Дем’янчук Г.С., Дем’янчук Б.Г., Дем’янчук А.Г. Українське краєзнавство: сторінки історії. – К., 2006.
3. Всеукраїнська спілка краєзнавців. – К., 1997-2003.
4. Краєзнавство в системі підготовки сучасного вчителя. – Тернопіль, 2000.
5. Прищепа О.П., Прищепа Б.А. Історичне краєзнавство (Навчально-методичний посібник для студентів історичної спеціальності). – Рівне, 2004.
6. Верменич Я. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні. – К.: ІІНАНУ, 2000.
7. Огієнко Іван. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. – К.: „Абрис", 1991.
8. Краєзнавці України (Сучасні дослідники рідного краю). – Київ – Кам’янець-Подільський, 2003.
9. Сергійчук В. Етнічні межі і державні кордони України. – Тернопіль, 1998.
10. Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. – Львів, 1999.
11. Киричук М. Волинь – земля українська. – Луцьк, 1995.
12. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Т.І., Вінніпег, 1984. Т.ІІ., Вінніпег, 1986.
13. Історія Волині. З найдавніших часів до наших днів. – Львів: Вища школа, 1988.
14. Котляр М.Ф. Волинська земля в історії складання державної території Київської Русі (Історія та історіографія України. Збірник наукових праць). – К.: Наукова думка, 1985.
15. Історія міст і сіл України. Ровенська область. – К., Урб, 1973.
16. Новітня історія України. Рівненщина. – К., 2006.
17. Рівненська область. Книга пам’яті України. – Львів: Каменяр, 1994.
18. Рівненська область. Книга скорботи. Т.1. – Рівне, 2002. Т.2. – Рівне, 2003. Т.3. – Рівне, 2004.
19. Оксенюк Р. Нариси історії Волині. 1861-1939. – Львів, 1970.
20. Тимошенко В.І. Волинь в період української революції і громадянської війни (1917-1920 рр.) //Велика Волинь: минуле і сучасне. Тези літературної конференції. – Житомир, 1993.
21. Розвиток історичного краєзнавства на Волині: постановка проблеми та періодизації //Слов’янський вісник. – Рівне, 2004.
22.
29-04-2015, 01:43