До нерухомих меблів слід віднести також «жердку», яка виконувала в традиційному інтер’єрі українського житла роль шафи – вішалки. На ній вішали щоденний одяг, а в свята найкращі килими.
З боку дверей у кутку, протилежному печі, до входової стіни прикріплювали дерев’яні полички або шафку («мисник», «мисничок», «судень») для посуду. Його конструкція пройшла декілька етапів. Найдавнішими типами були: відкритий мисник підвішений до стіни; такий, що стояв, як і лави, на двох стовпчиках; вкопаних у долівку, безпосередньо спирався на лави і був з’єднаний з полицею, прикріпленою над дверима. При такому ж характері опори в подальшому його конструкція ускладнюється: в нижній частині з’являється закрита шафа, яка відокремлюється від полиці. Мисник стає переносним, наближаючись по конструкції та пропорціях до буфетів. З часом верхня частина мисника з поличками закривається заскленими дверцятами, а нижня – дерев’яними.2 В декорі цей елемент інтер’єра пройшов шлях від стриманої порізки країв поличок до ускладненої профіляції карнизів, ніжок та інших елементів.
Під божником уздовж причілкової стіни ставили стіл. Таке розташування визначалось кількома його функціями – тут працювали, відзначали урочистості чи сумували, споживали їжу, тому його ставили у чистій та освітленій частині житлового приміщення.
Великий стіл уособлював у собі ідею єдності, родинної міцності та злагоди. За [29] ним збиралися всі разом, щоб їсти, тому він, образно кажучи, сприймався як «годувальник» сім’ї. На ньому завжди повинен був лежати хліб та сіль. У цьому виявлялось народне ставлення до його ролі як до домашнього алтаря, магічного символу.
На ньому навколишній світ із землею і лісом; водами і лугами; звірами і птахами набував форми хліба насущного.
Столові належало почесне місце й у весільному обряді. Наприклад, молода обов’язково хустку передавала через стіл нареченому, прилюдно засвідчуючи своє бажання і згоду побратися з ним. Це означало «давати руки».1
Стіл зберігся в побуті й донині, але місце його в кімнаті змінилося. Усе частіше він ставиться у центрі помешкання. Поступово втрачається його символічне значення.
Постійно закріпленим місцем для розташування дитячої колиски («люльки») був простір над ліжком. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. на Поділлі переважали плетені з лози та берези колиски.
Особлива роль серед «рухомих» традиційних меблів відводилася скрині. Скрині використовували жінки для зберігання одягу та різних цінних речей. Про скриню клопоталася кожна жінка ще в пору дівування. Тут складалися вбрання, вінок, рушники і прикраси, а у прискринку ховалися «таємниці»: позв’язуване у вузлики різне зілля, яке мало чарівну силу.2
На Поділлі побутували в основному скрині двох типів: з прямою кришкою скрині – столи із випуклою. У хаті в заможних господарів могло бути й дві скрині: в одній зберігали сорочки, рушники, крам, у другій – зимовий одяг і взуття тощо. Як правило, подільська скриня фігурно прикрашувались залізною оковкою. Металом оформлялися кути верхньої кришки, а також чільна стінка.
Найбільш декоративно оформленими були скрині з трьома вертикально розташованими кованими смугами по чільній стінці. Якщо, центральна смуга [30] доходила до замкової шпарини, майже під саму кришку. Стінки скрині робили переважно вертикальними, але інколи й розширеними до гори. Бічні стінки прикрашувалися скромніше і обмежувались оковкою лише кутів.1
Ніхто не мав права зазирати до скрині – ні мати, ні батько, ні сестра, яка залишалася власністю дівчини, а пізніше жінки на все життя. У спадок вона могла перейти тільки після смерті.
Кожна дівчина мріяла про скриню, заповнену гарними і потрібними речами, які б засвідчували працьовитість, сумлінність, і до певної міри розуміння краси майбутньою господинею.
Скриня була символом майбутньої нової сім’ї. Молода дружина визволила її з рідної хати як спогад про минуле дівоцтво своє, як частину родового вогнища; батьківської хати; звичаєвих устоїв, духовних і моральних засад. Вона ставала в певному розумінні фундаментом нової родини.2
Велика роль в інтер’єрі українського житла взагалі і подільського зокрема належить кераміці, яка разом з утилітарною виконувала й естетичну функцію.3 Миски, наприклад, відзначались багатим декоративним розписом, що покриває не лише внутрішню сторону, а й зовнішню. Виставлені у верхній частині мисника, вони були гордістю господині, прикрашали хату. Своїми мистецькими ознаками миски окреслюють інтер’єр народного житла, особливо в районах побутування цього промислу.
Наприклад, кераміці північно – східних районів Поділля, характерне темне червоно - коричневе тло, а західним – світле, майже біле. Для південних районів Поділля; зокрема Ольгопільського та Балтського, характерна не розписна, а кольорова полива; розписні миски були переважно привозними. Таким чином кольорова гама відкритого мисника має локальну своєрідність і характеризується яскраво насиченим темним колоритом, що дуже виразно контрастує з сліпучо білою стіною.
[31] У південних районах Поділля здавна значного поширення набуло килимарство та переробне ткацтво. Вироби цих промислів під кінець ХІХ та на початок ХХ ст. значною мірою локалізували художню виразність інтер’єру народного житла цих районів.
Особлива увага народних майстринь зосереджувалась на інтер’єрі «чистої» хати. Інтер’єр таких приміщень виступає на початку ХХ ст. у двох варіантах – з піччю і без печі. Художнє вирішення інтер’єра формувалася переважно тканини виробами, якими не лише прикрашали стіни біля ліжка, а й покривали лави та стіни між вікнами.1
Про заможність свідчила не лише кількість таких виробів (придане багатої молодої могло налічувати понад 30 килимів),2 але й їх якість та характер художнього оформлення. Так, заможні селяни ткали рядно з вовняних ниток, котрі фарбували яскраво – контрасними купованими фарбами. Бідніші виготовляли вироби переважно з конопель, фарбуючи пряжу рослинними барвниками власного ґатунку. Таким чином, як у колористиці так і в малюнках тканих виробів (килимів, налавників, підвіконників, ряден тощо) виявлявся соціальний стан. Намагаючись продемонструвати свої можливості застосування купованих фарб, а також запозиченням малюнків з іноземних привозних килимів, багатії віддавали перевагу надто яскравим кольором, гублячи при цьому естетичну виразність виробу.3 У бідніших селян тканини хоч виготовлялися із менш якісної пряжі, але м’якими відтінками рослинних фарб, які до речі, значно стійкіші щодо вигорання, досягли більшої художньої досконалості і самобутності, творчо розвиваючи при цьому народні традиції, орнаментальні мотиви.
Якщо господиня не мала змоги виткати килима, тоді вона замість справжнього малювала орнамент на традиційному місці стіни – над ліжком. Такий «килим» не мав практичного значення щодо утеплення тильної стіни; він лише виконував естетичну функцію. З часом характер композиції та кольрова гама мальованих [32] килимів у переважній більшості перестає механічно дублювати прийоми та колористику тканих. Цей вид народного мистецтва набуває специфічних ознак, які наближають його до монументального мистецтва. Традиційне вміння оперувати рослинними фарбами, тонке відчуття кольору дозволили народним майстриням, створити оригінальні за сюжетом та досконалі за технікою виконання монументальні настінні розписи, які лише за традиційним розташуванням можна назвати килимами.1
Особливого магічного значення надавали підготовці інтер’єру до свят. Відповідно підготовлений, він мусив захищати від негативної дії зовнішніх сил та здобувати прихильність міфологічних істот, які за традиційними уявленнями, мали забезпечити родині комфортне життя: здоров’я, довголіття, добробут і т.п. Особливо цінували наведення чистоти і порядку як вагомих чинників благополуччя мешканців. Перед святом білили стіни, підмазували глиняну долівку, вивішували на жертку виготовлені господинею та її дочками рушники, килими, вишиті сорочки та ін., виставляли в миснику святково – ритуальні посуд, оформляли сволок та стіни витинанками, польовими засушеними букетами цілющих трав і квітів.2
Конструктивно планувальна схема, взаєморозташування та характер меблів, настінне малювання, кераміка, ткацтво, вишивка, народний костюм та прикраси становили лише окремі елементи єдиного архітектурно – художнього комплексу інтер’єра того або іншого району України.
Таким чином, певна автономія художньої – образної системи на початку ХХ ст. усякою мірою переважала над загальнонаціональними ознаками і відповідно сприяла локалізації районів. Це дає підставу виокремити за спільністю мистецьких ознак такі підрайони: північ Поділля, центральне Поділля і південь Поділля.
Отже, ознайомившись із найважливішими елементами інтер’єру традиційної подільської хати, бачимо їх практичну доцільність і естетичну досконалість, пов’язані з ними залишки давніх уявлень людини про навколишній світ, різного характеру вірування та забобони. Це наслідок того, що соціально-економічні умови, культурні традиції села залишалися незмінними протягом багатьох століть. Нині, коли науково-технічний прогрес охопив і сільські регіони, особливо сферу будівництва, змінюються не лише способи спорудження житла, а й його форми. Відходять у минуле й символіка яка набуває інших рис та звучання. Але в будь-якому разі її треба знати, пам’ятати усе найкраще.[33]
Висновки
Дослідження сільського житла одного з історико-етнографічних регіонів України – Поділля – з кінця ХІХ ст.. до нашого часу дало можливість розкрити еволюцію цієї галузі матеріальної культури в територіальному аспекті.
Наявність цілого ряду ознак, дозволила виділити традиційне житло Поділля ХІХ – початку ХХ ст. в окремий комплекс українського народного житла. В той же час у житлі певних регіонів досліджуваної території існували локальні особливості, які дали можливість визначити три його варіанти північний, південний та центральний.
Багата народна культура Поділля цікавила дослідників у минулому, не менший інтерес викликає вона і в наших сучасників. Особливу увагу етнографів та мистецтвознавців привертають самобутня подільська кераміка, декоративні розписи, тканини, одяг. Не обійдене увагою у науковій літературі й народне житло цього історико-етнографічного регіону.
Загалом в роботі мети досягнуто лише частково, основною причиною цього є відсутність досліджень і матеріалів по подільському житлу останньої чверті ХХ ст. Тоді, як до позитивних моментів можна віднести широку висвітленість матеріалу, в літературі, по періоду ХІХ – третьої чверті ХХ ст.
Отже, характеризуючи сільське житло Поділля потрібно підкреслити його основні риси: оскільки Поділля займало лісостепову територію України, то найбільшого поширення тут набули зрубна і стовпово-каркасна техніки, зведення стін; дахи переважали чотирисхилі, які пошивали сніпками або китицями; найпоширенішою забудовою була вільна забудова, але існували одно- і дворядні; Г і П-подібні та замкнені; господарські будівлі поділялися на чотири групи приміщення для худоби, зберігання сільськогосподарських продуктів, малі архітектурні форми; інтер’єр оформлявся різноманітними декоративними розписами, рослинними орнаментами.
Підсумовуючи дану роботу, хотілося б наголосити, що незважаючи на появу нових матеріалів, народна традиція зведення житла широко використовується і тепер при споруджені сільських помешкань. Вироблений віками досвід народу лише розвинувся і удосконалився.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Монографічна література
1. Данилюк А.Г. Українська хата. – К., 1991. – 110 с.
2. Данилюк А.Г. З глини, дерева і соломи. – Тернопіль, 2003. – 96 с.
3. Історія українського мистецтва у шести томах. Том 4. Кн. 2. / Бондар М.В., Зайкевич М.М., Пилипчик Р.Я. та ін. – К., 1970. – 436 с.
4. Косміна Т.В. Сільське житло Поділля: кінець ХІХ –ХХ ст. – К., 1980. – 192 с.
5. Поділля. Історико-етнографічне дослідження / Артюх Л.Ф., Балушок В.Г., Болтарович З.Є. та ін. – К., 1994. – 504 с.
6. Прибега Л.В. Народное зотчество Украины. – К., 1987. – 104 с.
7. Пономарьов А. П. Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник. – К., 1994. – 256 с.
8. Самойлович В.П. Українське народне житло. – К., 1972. – 216 с.
9. Самойлович В.П. Народное архитектурное творчество УССР. – К., 1977. –
344 с.
10. Струманський В.П. Народознавство Поділля. – Вінниця, 1995. – 448 с.
Тези, матеріали, наукові записки
10. Данилюк А.Г. Особливості забудови садиби у Західному Поділлі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Тези доповідей шостої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1988. – С. 88 - 89.
11. Данилюк А.Г. Традиційне житлово-господарське будівництво на Західному Поділлі // Подільська старовина. – Вінниця, 1993. – С. 395 – 401.
12. Зозуля Н. Особливості оздоблення подільського житла // Українська родина: родинний і громадський побут, - К., 2000. – С. 334 – 336.
13. Кожолянко Г.К. Народне житло подільського Придністров’я й Буковинського Поділля ХІХ – початку ХХ ст. // Тези доповідей шостої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1988. – С. 84.
Періодичні видання
а) Журнали
14. Беткович А.Ф. Сільське будівництво на Поділлі // Народна творчість та етнографія. – 1957. – №4. – С. 122 – 128.
15. Будзан А.Ф. Сільське будівництво на Поділлі // Народна творчість та етнографія. – 1981. – №5. – С. 86 – 87.
16. Гудченко З.С. Традиційне і сучасне в сільській забудові Середньої Наддністрянщини // Народна творчість та етнографія. – 1978. – №5. – С. 66 – 70.
17. Данилюк А.Г. Батьківська хата // Жовтень. – 1984. – №11. – С. 101 – 107.
18. Данилюк А.Г. Подільська хата // Наука і суспільство. – 1987. – №7. – С. 73 – 75.
19. Данилюк А.Г., Бодревич-Буць О.М. Використання каменю в народному будівництві Поділля // Народна творчість та етнографія. – 1980. – №1. – С. 85 – 88.
20. Задорожній М.А. Декор сільських жител Поділля // Народна творчість та етнографія. – 1977. – №1. – С. 93 – 96.
21. Землянка – «Бурдей» // Пам’ятники України. – 1980. – №3. – С. 22.
22. Косміна Т.В. Локальні особливості народного житла південних районів Поділля // Народна творчість та етнографія. – 1973. – №4. – С. 24 – 31.
23. Маланчук В. Традиційне і нове в інтер’єрі сучасного житла колгоспників // Народна творчість та етнографія. – 1971. – №5. – С. 3 – 9.
24. Масленкова О.І. Елементи народної творчості в архітектурі радянської України 1930-х років // Народна творчість та етнографія. – 1975. – №1. –– С. 66 – 68.
25. Орел Л. Народне житло Поділля // Жовтень. – 1982. – №11. – С. 129 – 130.
26. Пастернак С., Гаврилишин В. Початок каменярської промисловості на Західному Поділлі // Пам’ятники України. – 1973. – №1. – С. 33 – 34.
27. Приходько М. Житло українців у межиріччі Дністра та Дунаю // Народна творчість та етнографія. – 1972. - №3. – С. 30 – 34.
28. Станкевич М.Є. Українські витинанки кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Народна творчість та етнографія. – 1981. – №5. – С. 74 – 79.
29. Чепелик В. Архітектурні традиції культури господарського середовища селянина // Українська культура – 1992. – №3. – С. 26 – 27.
б) Газети
30. Вербицька І. Хато моя, біла хато… // Вінниччина. – 1997. – 20 травня.
31. Дмитренко М. Хата // Вінниччина. – 1993. – 11 березня.
32. Зозуля Н. Подільська хата // Культура і життя. – 1982. – 31 жовтня.
Підручники
33. Борисенко В. Українська етнологія. – К., 2007. – 400 с.
34. Лозко Г.С. Українське народознавство. – К., 1995. – 368 с.
35. Макарчук С.А. Етнографія України. – Львів, 1994. – 520 с.
36. Наулко В.І. Культура і побут населення України. – К., 1993. – 284 с.
37. Павлюк С.П. Українське народознавство. – К., 2004. – 570 с.
Додатки
Додаток 1.
Карта адміністративно-територіального поділу досліджуваної території:
1 – Шумське Тернопільської обл.; 2 – Кременець Тернопільської обл.; 3 – Ізяслав Хмельницької обл.; 4 - Шепетівка Хмельницької обл.; 5 - Полонне Хмельницької обл.; 6 – Ланівці Тернопільської обл.; 7 – Білогір’я Хмельницької обл.; 8 – Теофіполь Хмельницької обл.; 9 – Красилів Хмельницької обл.; 10 – Старокостянтинів Хмельницької обл.; 11 – Стара Синява Хмельницької обл.; 12 – Зборів Тернопільської обл.; 13 – Збараж Тернопільської обл.; 14 – Бережани Тернопільської обл.; 15 – Козова Тернопільської обл.; 16 – Скалат Тернопільської обл.; 17 – Підволочиськ Тернопільської обл.; 18 – Волочиськ Хмельницької обл.; 19 – Лютичів Хмельницької обл.; 20 – Підгайці Тернопільської обл.; 21 – Теребовля Тернопільської обл.; 22 – Гусятин Тернопільської обл.; 23 – Городок Хмельницької обл.; 24 – Ярмолинці Хмельницької обл.; 25 – Деражня Хмельницької обл.; 26 – Монастирська Тернопільської обл.; 27 – Бучач Тернопільської обл.; 28 – Чортків Тернопільської обл.; 29 – Чемерівці Хмельницької обл.; 30 – Дунаївці Хмельницької обл.; 31 – Віньківці Хмельницької обл.; 32 – Бар Вінницької обл.; 33 – Заліщики Тернопільської обл.; 34 – Борщів Тернопільської обл.; 35 – Камянець-Подільський Хмельницької обл.; 36 – Нова Ушиця Хмельницької обл.; 37 – Козятин Вінницької обл.; 38 – Хмільник Вінницької обл.; 39 – Калинівка Вінницької обл.; 40 – Погребище Вінницької обл.; 41 – Літин Вінницької обл.; 42 – Липовець Вінницької обл.; 43 – Еллінці Вінницької обл.; 44 – Жмеринка Вінницької обл.; 45 – Тиврів Вінницької обл.; 46 – Немирів Вінницької обл.; 47 – Брацлав Вінницької обл.; 48 – Гайсин Вінницької обл.; 49 – Теплик Вінницької обл.; 50 – Муровані Кирилівці Вінницької обл.; 51 – Шаргород Вінницької обл.; 52 – Тульчин Вінницької обл.; 53 – Могилів
29-04-2015, 01:47