3. Далі, заперечує значення мистецтва і той, хто вчить, що діалектика /16/ не має певної матерії, або предмету, але відкриває шлях до основи всіх методів, тобто допомагає у будь-якій справі, як він сам пояснює («Метафізика», кн. IV, розд. 2). Науки також відрізняються між собою матерією і предметом, як вчить Філософ («Друга аналітика», кн. І, розд. 13), а ми стверджували вище. Звідси можна вважати за аксіому, що дія визначається предметом, тобто ті дії відрізняються між собою за видом, у яких різні предмети, а види запозичують свою специфічну відмінність від дій. Отже, діалектика не відрізняється від інших наук.
4. Те, що дає однакові наслідки, є однаковим. Але діалектика дає однаковий наслідок з будь-якою наукою, і це погоджується з умовою, яка висувається у правильному сило35гізмі. Бо, якщо ми погоджуємось, то виникає дві суперечності. По-перше, сл.ід знати, чи правильний антецедент, який належить не до діалектики, а до тієї науки, матерія якої розглядається. По-друге, ми повинні бути певні у правильності логічного виведення, яке належить до діалектики, отже, і так далі.
Цю суперечність я розв’язую так. * По-перше, кажу, що мистецтва є розумовими чеснотами, а не є моральними категоріями, або такими, які містяться у волі. Адже за природою існують лише моральні чесноти, і ними ніхто не може зловживати, якби навіть хотів. Цим самим, коли хтось бажає застосувати розсудливість, наприклад, для обдурювання інших, то це не є розсудливість, а вада, її протилежність — хитрість. Але ж чеснота, що міститься в розумі, не має такої властивості. Тому ніщо не може перешкодити діалектиці бути чеснотою. Крім того, можна сказати, що ніхто неспроможний зловживати діалектикою, незалежно від того, чи істинними, чи хибними аргументами він оперує. Бо якщо оперує істинними аргументами, то не зловживає, якщо хибними, то не додержується правил діалектики, але навчає хибам, яких діалектика вчить уникати або викривати їх.
* Закиди спростовуються.
По-друге, відповідай: у цитованих з Платона місцях мається на увазі не теоретична, а практична діалектика, тобто застосування діалектичної науки при дослідженні високих матерій, бо береться вона у широкому розумінні для пізнання будь-яких речей і наук, які докладно розглядаються. Отже, назва діалектики може пасувати головним чином першій філософії, або метафізиці.
На це твердження Арістотеля у той же спосіб /16зв./ слід відповідати. Практична ж діалектика (про яку мова тут не йде) відкриває шлях іншим наукам для пізнання істин. Теоретична ж, хоч і підпорядкована тій же меті, але як дальшій, бо найближча її мета — правильність розумових операцій. На третє заперечення я розподіляю більший засновок: «те, що дає однаковий наслідок, коли однакові складові частини, є те саме». Питання про те, чи може бути однаковий наслідок двох однакових причин, має відношення також до фізики. Те, що з приводу цього стверджують одні, заперечують інші. Для нас тут не місце вирішувати цю суперечку. Бо я категорично заперечую, що те, що дає однаковий наслідок, коли складові частини неоднакові, може бути однаковим між собою. Та чи ж тепло і вологість не приводять до однакового наслідку, наприклад, проростання [насіння], проте воли відрізняються одне від одного. Робити ж однаковим 36 означає діяти так, щоб ціле підпорядкувалось окремій речі, неоднаковим же — означає з’ясувати причину окремої частини суті.
Такий же розподіл я застосовую до меншого засновку. Діалектика і будь-яка наука приводять до однакового наслідку, а саме: погодження висновку. Я заперечую однакові складові частини і припускаю неоднакові, тому- що з метою такого узгодження досліджуються і певність в істинності антецедента і правильності логічного виведення, яке було сказано вище. Якщо розглядається предмет, наприклад, фізика, то наука вказує на істинність антецедента, діалектика ж показує правильність логічного виведення, або правомірну форму силогізму, так що окремі частини погоджуються лише частково, та не тільки окремі частини. З цього не випливає, що діалектика не відрізняється від фізики або від будь-якого Іншого мистецтва. Крім того, оскільки діалектика має справу з властивою їй матерією, то, звичайно, досліджує свої поняття і на антецедент вказує лише саме логічне виведення. Вже цього самого досить, щоб вона була самостійним мистецтвом, відмінним від інших. Звичайно, будуть такі, які твердитимуть, що тут мова йде не про теоретичну, а про практичну діалектику, але мені здається, що цього не слід говорити. Бо практична діалектика лише утворює силогізм, теоретична ж вказує, яким чином його слід утворити, або яким чином він був утворений. /17/
Розділ третій
ПИТАННЮ, ЧИ ГІДНА ЛОГІКА НАЗИВАТИСЬ НАУКОЮ, ПЕРЕДУЄ РОЗВІДКА ПРО ВИЗНАЧЕННЯ І ПОДІЛ НАУКИ ВЗАГАЛІ
Вже в попередньому розділі було зазначено, що ми дали визначення мистецтва взагалі, яке відповідає всім галузям знань. Проте воно може поділятись на мистецтво наукове, тобто на таке, яке філософи удостоюють назви науки, і таке, яке звичайно називають мистецтвом. Але слово «наука» не всі вживають в однаковому розумінні. Неосвічені люди називають наукою будь-яке знання і кажуть, що знають те, що бачать, до чого торкаються або сприймають будь-яким іншим відчуттям. У філософів же наукою зветься не яке завгодно знання, але лише таке, яке породжується доказовим категоричним силогізмом. Бо правильним, за визначенням, є лише той висновок, що доводиться через категоричний силогізм, який ми вже описали.37
Але при такому вживанні слово «наука» знав сприймається філософами у двоякому розумінні, бо іноді береться як знання, що дається одним висновком, а іноді як вся наука чи мистецтво у цілому, яке робить певними численні поняття через категоричний силогізм, і всі ці численні знання, хоч трактують про одну річ і всі прагнуть до однієї мети, всі звуться однією наукою, як ми сказали, визначаючи мистецтво.
Крім того, слід зауважити, що наукою називаються не дише такі створені самим інтелектом знання, але й той навик, який схиляє податливий інтелект до створення цих знань. Звичайно, коли філософи сперечаються про мистецтво чи науку, то розуміють не діяльність, а саме цей розумовий інтелектуальний навик, який ми тут теж повинні мати на увазі.
Отже, прийнята в останньому розумінні наука визначається так: «Наукою називається споглядальний навик, що примушує нас непохитно і безперечно погодитись з необхідними причиново обгрунтованими висновками». Проте я не знаю, чому додають «споглядальний навик», коли всіма був прийнятий поділ наук на практичні і споглядальні, хіба що він розглядається тут у цілому. Якщо наука є «споглядальним навиком», тоді «е буде жодної практичної науки. Це визначання легко зрозуміти, якщо поновити у пам’яті те, що доведено /17зв./ вже у кн. IV, розд. 15 і 16. Таке визначення науки входить до складу вже визначеного мистецтва, бо вона є сукупність багатьох понять, але відрізняється від деяких мистецтв. Бо не всі враховують необхідні висновки і не всі користуються доказовим силогізмом, який пояснює предмет, беручи до уваги причини.
Звідси робиться неправильний висновок, що дехто хоче розуміти під назвою науки лише споглядальні науки і мистецтва, тоді як характеристика науки не вимагає, щоб вона була споглядальною, але щоб це був навик, спрямований до узгодження з необхідними причиново обгрунтованими висновками. Але, як буде доведено далі, ця риса властива як споглядальним, так і практичним наукам. Які ж саме мистецтва не заслуговують на назву науки, з’ясуєш з того самого визначення. Ті [мистецтва], яким це визначення науки не підходить, очевидно, не були науками.
Але, крім того, треба підкреслити такі відмінності: метою Науки є пізнання або дія, метою ж мистецтва — створення твору, наука ж не творить того, про що вчить, але або, звичайно, споглядає, якщо вона є споглядальна, або навчає, якщо вона практична. Фізика не створює світ, але вивчає його. Діалектика також не породжує розум, але робить його досконалішим, проте, не так, як мистецтво, що не є наукою. 38 Наприклад, мистецтво суднобудування створює корабель, хоч не є наукою.
По-друге, наука має справу з незмінним, тому вона вміло розглядає речі, а предмети мистецтва є змінними. Отже, мистецтво не є творчою наукою, бо воли художиик — чи ремісник для доведення показує контури чи пропорції якоїсь будівлі, він робитиме це не силою свого мистецтва, але з допомогою іншої науки, наприклад, математики, якій підпорядковані майже всі творчі науки.
Та не лише практичні [мистецтва], які служать для тренування тіла, ти не назвеш науками, але й ті, що мають відношення до душі, не всі гідиі цієї назви. Бо ні риторика, ні поетика не мають справи з тим, що є, а лише дають настанови про те, що може бути. Звідси небезпідставно постає питання також про діалектику, яке ми розв’яжемо у наступному розділі. /18/
Науки поділяються майже так само, як було поділено мистецтво взагалі, але не в усьому вони являють собою певний вид мистецтва у вужчому розумінні. Коли вони поділяються за характерам матерії, яку досліджують, то одні з них є словесними (якщо діалектика дійсно є наука у прямому розумінні), інші — реальними, як фізика, метафізика й інші. А за характером своєї найближчої мети одні є споглядальними, і таких найбільше, інші практичні, як етика і діалектика, але практичні науки не можуть поділятись на розумові і творчі, бо згадані творчі науки не йдуть шляхом розумового доведення, також і за своїм значенням одні з них вищі, інші — нижчі, залежно від предметів, якими вони займаються, а ці предмети можуть бути більш важливими і менш важливими. І цей поділ найбільш поширений і раціональний, бо до одних додається слово «софія» [мудрість], а інші просто звуться науками. Мудрість Арістотелем визначається так: «Споглядальна здатність, що схиляє розум до погодження з необхідними висновами, обгрунтованими початковими і кінцевими причинами».
Це визначення відрізняється від попереднього визначення науки лише тим, що в ньому сказано, що висновки мудрості обґрунтовуються початковими і кінцевими причинами, отже, мудрість відрізняється від науки тим, що перша не користується для доведення незначними підставами, але доводить щось, беручи не будь-які причини, а найвищі, такими є метафізика і теологія; наука ж притягає для доведення будь-які причини.
Звідси будь-яка мудрість є одночасно наукою, але не кожна наука є мудрістю, подібно до того, як кожна наука є також мистецтвом, але не кожне мистецтво є наукою, бо 39 мицистецтво стосовно науки і наука стосовно мудрості є поняттями родовими. Нам лишилося ще з’ясувати поставлене питання: чи гідне мистецтво логіки називатись наукою у власному розумінні цього слова і у тому розумінні, як ми тут визначили. /18зв./
Розділ четвертий
ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ, ЩО ЛОГІКА Є НАУКОЮ У ПРЯМОМУ РОЗУМІННІ СЛОВА, Й ВІДКИДАЮТЬСЯ АРГУМЕНТИ ПРОТИВНИКІВ У ЦЬОМУ ПИТАННІ
Спочатку слід зауважити, що розглядається питання не про невизначену діалектику, тобто чи то про теоретичну, чи то практичну, а мова йде лише про теоретичну діалектику, бо є вчені, які виключають її з роаділу наук. Такої думки дотримуються багато нових авторів, а з античних заперечували, що діалектика є частиною філософії Фемістій 2, Аммоній Олександрійський 3, йоанн Філопон, олександрійський граматик 4.
Вони виходять з таких підстав. * По-перше, безглуздо досліджувати науку і водночас метод пізнання, як це підказує здоровий глузд і чому вчить Арістотель («Метафізика», кн. II, розд. 3). Крім того, якщо діалектика є наукою, то досліджувати, користуючись самою діалектикою, означає досліджувати й її метод, тому що діалектика є методом пізнання і необхідна для дослідження інших наук, отже, далі стверджується таке: наука, щоб збагачуватись, повинна спочатку мати метод для свого збагачення, отже, діалектика або є наука, або не є. Якщо не наука, то даремно доводити, що вона є наукою, якщо ж є, то вона шукає іншого методу пізнання, інакше вона збагачуватиметься незалежно від себе. Крім того, знаряддя звичайно не буває однакової природи з роботою, для виконання якої воно вживається. Різці й інші знаряддя скульптора не є статуєю, а пензель художника не є картиною. Але діалектика є знаряддям наук і нею користуються всі науки для пошуків істини у межах своєї матерії, отже, сама вона не є наукою.
* [Перше] заперечення тези, [З’ясовуються] закиди.
Інша підстава є та, що наука має справу з речами необхідними й незмінними. Діалектика ж досліджує вірогідне й подає настанови щодо способу ведення диспуту, виходячи з можливого, як вчить Арістотель («Топіка», кн. І і «Метафі40зика», кн. III) через що Клітомах 5, як кажуть, логіку, зважаючи на несталість її матерії, порівняв з місяцем, отже, й т. д. Проте тим, хто це заперечує, ми кажемо тут, що теоретична діалектика є справжня наука у прямому розумінні слова. /19/
Міркування, які це підказують, є такі: * по-перше, авторитет Арістотеля, який на початку «Першої аналітики» вчить, що аналітика є доказова наука. По-друге, для справжньої науки необхідним і достатнім є лише те, що вірогідність своїх висновків вона набуває через доведення, тобто через причини. І немає потреби, щоб усі взагалі в такий спосіб доводили свої твердження, але досить того, що прагнуть і намагаються довести, а здебільшого нас переконує сам предмет. Інакше серед гуманітарних наук не було б наук, гідних цієї назви, як у [фізиці], так і у метафізиці, де численні речі стверджуються лише як можливі. Але діалектика має багато доказів, якими неухильно прагне довести, що її настанови правильні, як це ясно для тих, хто вивчає діалектику, отже, й так далі.
* Друга ствердна теза. Поперед[ні засади] з’ясовуються і підтверджуються].
По-третє, якщо діалектика не справжня наука, то жодна інша наука не може бути певною. Бо знати, означає пізнавати через доведення, тому коли не знаєш або вагаєшся, то доведення є безпомилковим способом пізнання, особливо для твердження будь-якої іншої науки, встановленого через доведення. А якщо з ним важко погодитись, то й ця наука не буде наукою. Те, що доведення є певне знаряддя пізнання, доводить сама теоретична діалектика, як кожному добре відомо.
Тепер відповімо на аргументи, які суперечать нашій думці і, здається, висувають протилежну нашій. На перше, скажу, що треба розуміти під терміном «методу пізнання, або дослідження», який у Арістотеля зветься діалектикою (не тому, що сама вона є метод дослідження, а тому що він про неї говорить як про окремий предмет, який може мати цю назву метонімічно 6. Проте є рація вважати недоречним досліджувати діалектику, яка є методом пізнання, і разом інші науки і на підставі цього обов’язково застосовувати настанови мистецтва логіки до інших наук. З’ясована у цьому розумінні думка Філософа [Арістотеля] нічим не заперечує наше твердження. Адже, як хтось сказав, є недоречним розглядати одночасно знаряддя ковальського мистецтва і саме мистецтво, це стосується й будь-якого іншого мистецтва, бо молот виготовляється також зі своєї матерії за допомогою коваль41ського мистецтва і /19зв./ його можна назвати знаряддям. Але всі так сприйміають ці слова, неначе вважають недоречним те, шо можна кувати молот і бути здатним одночасно, крім кування заліза, займатись іншою Ділянкою мистецтва. Таким чином повинен розумітись також і висновок Арістотеля. На доказ цього відповідатимеш, що діалектика є справжньою наукою і необхідна для дослідження іншим наукам, проте сама не потребує іншого методу пізнання, бо її може поступово посилювати природна сила розуму. Нижче ми також скажемо, з якими великими труднощами пов’язане дослідження будь-яких інших наук без майстерного застосування діалектики. А на слова «знаряддя, звичайно, за своєю природою не таке, як витвір», скажу, що це правда, але додам, що діалектиці сам собою не є властивий метод пізнання, але лише творча здатність методу пізнання. Зауважу проте тут (це вказувалось і раніше), що тут «метод пізнання» вживається метонімічно. Знаряддям названа метонімічно та здатність, яка у найкращий спосіб виготовляє інструменти, й сама зветься мистецтвом. І всі залізні різці скульпторів не є статуєю і не можуть нею вважатись, проте є начебто ознакою скульптора, так і здатність виготовляти різьбярські різці цілком заслужено й слушно вважається мистецтвом.
Розділ п’ятий
ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ, ЩО ЛОГІКА Є ПРАКТИЧНОЮ НАУКОЮ, Й ОДНОЧАСНО СПРОСТОВУЮТЬСЯ ПРОТИЛЕЖНІ ДУМКИ
Коли ми. поділили мистецтва згідно їх мети на споглядальні й практичні, то віднесли діалектику до практичних наук. Чи вірно це, чи ні, буде розглянуто у цьому розділі, а для того, щоб легше з’ясувати питання, слід підкреслити спочатку те, що складає необхідну рису практичної науки, щоб таким чином можна було сказати, що та наука є практичною, яка має на меті практику /20/ або певну діяльність. Зверни спочатку увагу, що я беру тут діяльність не у вузькому розумінні, як таку, яка залишається і зберігається після дії мистецтва, як картина — твір художника, але у широкому значенні як певну дію, іманентну або перехідну.
По-друге, віднесення до практичної
29-04-2015, 02:42