По-третє, від так званої практичної науки слід сподіватись такої роботи або дії, як від самодіяльної, що наперед «е залежить від її існування. Звідси випливає, що золото може добуватись старанням алхіміків, але його виготовлення залежить від знання природи металів. Але таке знання у фізичній науці не заслуговує на назву практичного, бо не розглядає метали як такі, що виникають самі собою.
По-четверте, для практичної науки необхідним є те, щоб вона прагнула якщо «е до будь-якої тривалої роботи, то до чистої дії, і сама була дійовою, спостерігала іншу дію через саме знання, що безпосередньо випливає з його властивостей, хоч і саме це знання є дією. Бо завдяки їй не можна відрізнити практичної науки від споглядальної, бо й у споглядальній науці обов’язково виникають дійові знання з її наявних особливостей. Наприклад, у фізиці від однієї властивості породжується така дія чи знання: «небо рухається». Також і в етиці з однієї властивості походить таке знання: «дружбу слід поважати». Фізика заспокоється на цьому /20зв./ своєму знанні про рух неба. Етика ж своє знання про повагу до дружби спрямовує на його здійснення, а саме на моральну дію збереження друзями вірності та інших належних обов’язків.
Після * цих зауважень легко зробити висновок, що логіка є чисто практична наука. По-перше, тому, що головна мета її є дія і всі її намагання зводяться до побудови методів ведення диспуту, як це кожному ясно, і про це, скажемо ще далі. І все, що ми казали, знаходиться у практичній науці, можна знайти у мистецтві діалектики, як ясно для дослідника.
* Приймається теза логіки, що вона є практичною [наукою].
По-друге, Арістотель («Метафізика», кн. II, розд. і) вчить, що об’єкт практичної науки повинен відповідати таким двом вимогам: по-перше, щоб він був тілесною річчю, по-друге, щоб його виготовлення залежало від самого майстра. Саме таким є об’єкт діалектики і, звичайно, метод дослідження, бо він не існує необхідно, але вільно формується, 43 і формується самим діалектиком, що є його творцем, отже, і так далі. По-третє, моральна наука, яка дає настанови правильно діяти за допомогою волі, всіма вважається практичною, отже, і логіка, яка вчить досліджувати за допомогою розуму, повинна вважатись практичною. І не має значення, як вигадують деякі, що розумові операції, мовляв, не є справжньою практикою. Що це також неправильно, ми скоро покажемо при спростуванні заперечень.
Ті ж, що суперечать нам у цьому відношенні і доводять, що діалектика є споглядальна наука, користуються переважно такими аргументами. По-перше, ха наука, яка розглядає * природу і стан власного предмету, є споглядальна. Але діалектика досліджує природу і стан свого предмету, тобто методу дослідження, отже, і так далі. По-друге, щоб якась наука звалась практичною, вона повинна займатись якоюсь справою або дією, бо слово «практика» походить від [дія, справа] praxis. Але діалектика не керує жодною дією, а займається керуванням розумовими операціями, які власне не є практикою. Арістотель /21/ ясно натякає («Про душу», кн. III, розд. 1), коли каже, що мислення щодо обсягу пізнання стає практичним, тобто: воно не збігається з практичним судженням стосовно своїх операцій, а лише стосовно тих, які відбуваються за його межами.
* Аргументи протилежної думки.
На ці закиди відповісти легко. На перший я відповідаю тим, що практична наука не відрізняється від споглядальної, тому що остання розглядає природу і властивості об’єкта, а це у неї. спільне з практичною наукою. Вони відрізняються лише тим, що споглядальна наука, грунтуючись на цьому розгляді, обмежується подібними знаннями. Практична ж наука прагне своїми засобами пізнати природу і властивості об’єкта, але, крім цього, вона прагне ще й до певної дії.
Звичайно, природу і властивості об’єкта досліджують для того, щоб легше було займатись самим об’єктом. Тому слід заперечити більший засновок, бо у цілому він неправильний, або поняття «наука» треба брати розрізнено, тобто мається на увазі така наука, що лише розглядає природу і стан об’єкта, і тоді вона буде виключно споглядальною. Я не заперечую і приймаю таку науку виключно за споглядальну, яка розглядає тільки природу об’єкта для себе, це її перший обов’язок. З цим погоджуюсь, протилежне заперечую. Отже, логіка це робить не для себе, але як я сказав, з тією метою, щоб краще керувати операціями розуму у веденні диспуту.
На інший закид відповідаю, заперечуючи менший засновок 44 і його твердження, що операції розуму не є практикою. Я заявляю, що це ніяким чином не може бути доведено, і посилання на авторитет Арістотеля невірне, бо у Філософа у цитованому місці не сказано нічого подібного. Якщо ж воно десь знайдеться, то зміст цієї думки такий: розумові операції не є практикою, але розум, коли він діє практично, не заспокоюється на пізнанні об’еиту, але прагне до будь-якої іншої дії, тобто у цьому розумінні є практичним. /21зв./
Розділ шостий
ПИТАННЮ ПРО ОБ’ЄКТ ЛОГІКИ ПЕРЕДУЄ РОЗВІДКА ПРО ВИЗНАЧЕННЯ Й ПОДІЛ ОБ’ЄКТА ВЗАГАЛІ
До цього часу ми розв’язали першу суперечку, яка виникла з приводу самого вступу до логіки, оголосивши, що діалектика є і мистецтво і практична, а не споглядальна наука. Переходимо тепер до розгляду іншого дискусійного питання, а саме: яка цьому мистецтву властива матерія, чи суб’єкт, чи, як звичайно кажуть, об’єкт.
Щоб легше розв’язати також і це питання, спочатку слід сказати дещо про об’єкт взагалі, а найголовніше про його визначення і поділ.
Не розглянувши добре ці обставини як такі, що повинні бути з’ясовані ще до доведення, ми не зможемо зробити певною підставу нашого судження. Визначення об’єкта легко виводиться з тлумачення самого слова «об’єкт», яке одержало назву від дієслова «протиставляти», а «суб’єкт» — від «підпорядковувати». «Протиставляти» і «підпорядковувати» ми кажемо кожного разу, коли бачимо, що щось протиставляється або сенсові, або якійсь дії нашого судження, через що речі, які є перед очима, звуться підлеглими очам. Тому філософи річ, до якої прикладена якась сила, або яка перебуває у певному стані, звичайно називали прикметником середнього роду — «суб’єктум», або частіше по-латинськи — «об’єктум». Останнім терміном звичайно користуються новіші автори. Таким чином, об’єктом бажання вважають добро, об’єктом розуму — потенції речей, об’єктом зору — колір, об’єктом слуху — звук і подібні об’єкти. Тому об’єктом мистецтва або науки є такий рід або вид речей, якими займається мистецтво, як ремісничих мистецтв: столярного — деревина, склоробного — скло і так далі. Я сказав не «річ», але «рід речей», бо мистецтва звичайно не мають справи з одиничними або окремими речами, за винятком теології. 45
Проте таке визначення об’єкта має широкий обсяг, бо можуть бути об’єкти різноманітні і різні між собою. Тому всі наші зусилля спрямовані на розподіл і розрізнення об’єкта. /22/ Отже, ми залишаємо осторонь деякі поділи об’єкта, які можуть прислужитись даному питанню, але мають бути викладені в іншому місці. Я висуваю перший і найпоширеніший поділ на об’єкт матеріальний і об’єкт формальний. Формальний об’єкт є той предмет, який будь-яке мистецтво або сила у першу чергу бере до уваги. Матеріальним же об’єктом є той предмет, який розглядається не самостійно і не спочатку, але через формальний об’єкт. Коли, наприклад, хворий зажадає від лікаря гірких ліків і кажуть, що він попросив цієї гіркоти через те, що любить її, то формальним об’єктом тут буде здоров’я, бо хворий сам собою у першу чергу прагне до нього. Гіркі ж ліки є матеріальний об’єкт, бо він любить їх не як такі, але через їх цілющі якості.
Зверніть увагу, що під формальним об’єктом розуміється ніщо інше, як річ, що має відношення до якоїсь сили або мистецтва, але взята у двоякому розумінні на тій підставі, на якій корабель вважається формальним об’єктом мореплавного мистецтва не тому, що він є деревина, але, звичайно, тому, що корабель таким чином видовбаний з стовбурів, і тому що йому надано такої форми, до якої прагнуло мистецтво. У противному разі самий корабель, як і деревина, були б матеріальним об’єктом. Формальний же об’єкт поділяється на адекватний і неадекватний. Адекватним або цілим і повним об’єктом є вся сума тих речей, з якими має справу мистецтво, як, наприклад, деревина є об’єкт мореплавного мистецтва зокрема, а корабель взагалі. Неадекватним об’єктом є певна частина всього об’єкта, наприклад, різні види кораблів того самого мореплавного мистецтва, тобто човни, триреми, бойові кораблі і інші.
Цей поділ визнає сам [Арістотель], проте заперечує Арріага 7 у першій розвідці про об’єкт взагалі, у частині 2-ій за номером 11. Він каже, що той, хто вчить, що середній член неподільний і міститься в іншому, тобто частина міститься у цілому, порушує правило поділу. А це правило вчить, що один член не може міститись в іншому члені на підставі того самого поділу, немов би при поділі тіла на окремі частини: 22зв. одна частина людського тіла — це голова, інша — чоло і так далі.
Адже частковий об’єкт міститься в адекватному і цілому, але складова частина не входить до них як частина підпорядкована, або як вид формального об’єкта, який розглядається взагалі. Отже, тут відбувається поділ не на окремі частини, але на види. 46
У формальному адекватному об’єкті неадекватні об’єкти або одні його частини є головні і першорядні, інші — другорядні. Головний об’єкт є той, який і сам собою перебуває у полі зору мистецтва і у такий спосіб, що і сам він є метою знання і всі інші об’єкти, що досліджуються, підпорядковані йому.
Другорядні ж об’єкти є ті частини адекватного об’єкту, які розглядаються наукою самі собою, проте не тільки задля них, але задля важливішого об’єкта. Він звичайно зветься об’єктом атрибуції, бо до нього, очевидно, додаються всі інші. Цей об’єкт-атрибут природно приєднується до попереднього і головнішого, тому що розглядається з уваги на нього. Для того ж, щоб цей об’єкт був саме такий, потрібні, звичайно, гри умови. По-перше, щоб у всякому разі він являв певну єдність. По-друге, щоб до нього можна було застосувати все, що відомо науці. По-третє, щоб наука з уваги на нього і на той метод, яким його розглядають, відрізнялась від інших наук.
Що ці умови є необхідними, доводиться так. Кожна наука або мистецтво є сума не будь-яких понять, але таких, які мають відношення до одного предмета і мають певний порядок і зв’язок м,іж собою, інакше буде стільки наук, скільки буде понять або навиків інтелекту, отже, дві перші умови є необхідними. Щодо третьої, то знання або навики інтелекту також як і спроможності можуть бути визначені не інакше, як з уваги на їх об’єкти. Те, завдяки чому вони визначаються, найкраще їх і відрізняє. Отже, вони повинні відрізнятись завдяки своїм об’єктам. /23/
Проте зверніть увагу, що іноді не одна частина адекватного об’єкту, але весь адекватний об’єкт може бути атрибутивним об’єктом, якщо, звичайно, він розглядатиметься наукою як щось ціле. І тоді об’єкти-атрибути будуть частинами кожний окремо. 47
Розділ сьомий
ВІДХИЛЯЮТЬСЯ РІЗНІ МІРКУВАННЯ ПРО ОБ’ЄКТ МИСТЕЦТВА ЛОГІКИ І ОБГРУНТОВУЄТЬСЯ ПРАВИЛЬНА ДУМКА, ЩО ФОРМАЛЬНИМ ОБ’ЄКТОМ ЛОГІКИ ТА ЇЇ АТРИБУЦІЙ Є МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ, АБО НАЯВНІСТЬ ПРАВИЛЬНОГО МИСЛЕННЯ ДЛЯ ДОСТОВІРНОГО І БЕЗПОМИЛКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. ТУТ ЖЕ ЗАПЕРЕЧУЮТЬСЯ Й ПРОТИЛЕЖНІ ДУМКИ
Через те, що є багато питань, яких торкається логічне мистецтво у своїх розвідках, автори різних висловлювань іноді обходять питання про логічний об’єкт 8. Одні з них навіть говорять, що формальним об’єктом є самі речі, бо саме цей об’єкт пояснює категорії речей, істинне і хибне тощо. Інші вважають, що об’єктом [логіки] є сутнє розуму.
Чому об’єктом, звичайно, зветься сутнє розуму, то про це дивись у кн. II, розд. 7, де ми зазначили, що деякі об’єкти дійсно можуть називатись сутніми розуму і об’єктивно бувають двоякими: одні, що мають й своє буття і при цьому об’єктивне, яке можна осягнути розумом, інші ж — - лише об’єктивне існування, у той час як на ділі є ніщо. як. наприклад, темрява тощо.
Інші ж запевняли, що формальним об’єктом цього мистецтва є лише слова, коли мова йде переважно про терміни, засновки і силогізми, отже, про слова, бо здебільшого в них розум не помічає помилки, оскільки вони частіше бувають двозначними. Якщо є також якісь інші думки, то вони можуть бути зведені до цих трьох, і таким чином я доводжу, що всі ці думки далекі від істини. /23зв./
Слід знати, що тут розглядається питання не про матеріальний об’єкт, бо немає сумніву, що все це: і слова, і сутності розуму, і самі речі * є такими об’єктами. До цього часу, щоб щось було матеріальним об’єктом науки, було досить, щоб воно належало до подібних. Як ясно само собою, все це звичайно має відношення до настанов діалектики. Отже, суперечка йде лише про формальний об’єкт.
* Речі не є формальним об’єктом логіки.
Стосовно першої думки, то я її доводжу у такий спосіб. Як всі визнають, діалектика є наукою, пов’язаною з мовою. 48 Отже, вона не розглядає речі самі собою і у першу чергу. Проте вона є наукою про реальне, бо під речами в ній слід розуміти те, що відрізняється від мови. По-друге, якщо діалектика займається речами, то я питаю, чи всіма, чи лише деякими? Якщо кажуть, що деякими, то я питаю, якими, мулами чи ослами, чи може Петром і Павлом, бо ці імена часто вживаються діалектиками у прикладах. Якщо ж всіма, то знову питаю, чи всіма взагалі, і тоді вона не відрізняється від фізики як взагалі, так і зокрема, і тоді діалектика буде зібранням усіх наук і тому не буде окремою наукою. Якщо до вподоби називати її окремою, то, крім діалектики, не буде жодної іншої науки, бо нічого не лишиться на розгляд фізики, математики й інших наук.
Другий * закид спростовую так: питаю, яким є сутнє розуму. Відповідають, що це формальний об’єкт логіки, взятий як наслідок (або суб’єктивний або об’єктивний) [її дій]. Але якщо брати до уваги її наслідки, то діалектика не відрізняється від усіх інших мистецтв, бо не без того, щоб у шевській справі не застосовували ножа, бо і черевик є сутнім розуму з уваги на наслідок дії. Якщо брати до уваги об’єкт, то заперечиш у перший спосіб, тобто скажеш, те саме, що висловлено у першій думці, відкинувши попередню. Доки всі речі розглядаються з уваги на їх предметність, то вони також є сутнім розуму. Якщо не береться до уваги їх предметність; то у другий спосіб, тобто річ, яка не є річчю, але сприймається як річ. Це надавичайно кумедно і не заслуговує на спростування. Якщо сутнє розуму береться суб’єктивно, тобто як дії інтелекту, або як види чи формальні знаки речей; що перебувають у інтелекті, то чим тоді є дія або операція розуму? /24/ Далі ми визнаємо, що ці ознаки або види речей належать до трактату «Про душу» і їх властивості у діалектиці, як бачимо, зовсім не підлягають розглядові, проте де-не-де згадуються. Тому цей погляд нічим не відрізняється від нашого вчення, яке має бути викладене далі, або якщо під сутнім розуму маються на увазі дії сутнього, або щось інше, то така думка розумітиметься помилковою.
Третій ** Авіценна 9 так само спростовує у першій частині «Логіки» розд. З, коімбрійці 10 це питання висвітлюють («Вступ до логіки», чает. 5, розд. 2) так: «Те, що викладає логік, він наводить не заради наави, а навпаки досліджує назви заради іншого, тобто заради понять.
* Сутнє розуму не є формальним об’єктом логіки.
** Назви не є формальним об’єктом логіки.
Бо він прагне не назвами, а поняттями пояснювати рух пізнання від відомого до невідомого, безпомилково йдучи вперед, до чого спрямовані зусилля 49 діалектики. Коли під час диспуту ми не можемо чогось довести, то вживаємо замість них слова. Тому, як хтось недоречно стверджував би, що матеріалом будівельника є взірець споруди,
29-04-2015, 02:42